Справа № 643/7011/20
Провадження № 2-з/643/67/20
07.05.2020 року м. Харків
Суддя Московського районного суду м. Харкова Крівцов Д.А., розглянувши без повідомлення учасників справи заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики, -
ОСОБА_1 (далі - позивач) 05.05.2020 року звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 (далі - відповідач), в якому просить: 1) стягнути з ОСОБА_2 на його користь грошові кошти в сумі основного боргу - 1078800,00 грн; 2) стягнути з ОСОБА_2 на його користь грошові кошти у якості процентів за фактичне користування грошовими коштами у розмірі 134850,00 грн.; 3) стягнути з ОСОБА_2 на його користь грошові кошти в якості 3 відсотків річних за прострочення виконання грошового зобов'язання у розмірі 2039,00 грн.; 4) стягнути з ОСОБА_2 на його користь судові витрати по справі, а саме оплату судового збору у розмірі 10510,00 грн. та оплату професійної правничої допомоги у розмірі 22500, 00 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 12 грудня 2019 року до нього, ОСОБА_1 , звернувся відповідач ОСОБА_2 з проханням позичити йому 40000,00 тисяч доларів США. Відповідач зазначив, що дана грошова сума йому потрібна для подорожей до Сполучених Штатів Америки. Враховуючи, що на той час в позивача була можливість позичити йому таку суму грошових коштів, він погодився позичити йому 40000,00 тисяч доларів США за умови повернення йому зазначеної вище суми до 12 квітня 2020 року. Однією із умов позики було нарахування процентів за фактичне користування грошовими коштами позивача в розмірі 2,5 відсотків від суми позики за кожен місяць користування відповідачем зазначеними грошовими коштами. Саме на цих умовах сторони і уклали договір позики в усній формі. На підтвердження укладання договору позики, відповідачем та позивачем було складено розписку про факт передання та прийому грошових коштів у сумі 40000,00 тисяч доларів США. Договором були обумовлені розмір грошових коштів, строк їх повернення. Однак відповідач свої зобов'язання згідно договору не виконав, сума позики у встановлені договором строки повернута не була. Позивач неодноразово звертався до нього з вимогою повернути йому грошові кошти, які йому були надані відповідно до договору позики, однак ОСОБА_2 грошові кошти позивачу не повернув у вказаний строк. Відразу після настання дати повернення суми позики, відповідач ухилявся від виконання своїх зобов'язань, пояснюючи свої дії скрутним фінансових становищем та великою кількістю проблем, які у нього склались у бізнесі та сім'ї тощо. Позивач неодноразово намагався зустрітись з відповідачем задля позасудового врегулювання спірних правовідносин, але останній уникає зустрічей, ігнорує прийняття повідомлень, надісланих йому позивачем через все можливі месенджери, та не відповідає на телефонні дзвінки. Це змусило позивача звернутися за захистом мого порушеного права до суду. Такі дії відповідача дають підстави для висновку щодо умисного ухилення відповідача від виконання взятих на себе зобов'язань за договором позики та умисне уникнення відповідальності.
Разом із вказаним позовом до суду надійшла заява позивача про вжиття заходів забезпечення позову, в якій він просить накласти заборону на відчуження об'єкта нерухомого майна: тип - квартира; реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 776068663101; загальна площа: 45 кв.м.; адреса: АДРЕСА_1 , іпотекодержателем якого є відповідач.
В обґрунтування заяви зазначено, що враховуючи значну суму збитків, а також те, що отримавши копію позовної заяви, відповідач може здійснити заходи, спрямовані на приховування належного йому майна чи його умисного відчуження з метою уникнення відповідальності, є обґрунтовані підстави стверджувати, що майно, яке належить відповідачу (іпотекодержателем якого він є), може зникнути, що зробить неможливим виконання рішення суду або значно утруднить його виконання.
Дослідивши отримані матеріали, суд приходить до висновку щодо відсутності підстав для задоволення заяви про забезпечення позову з огляду на таке.
Відповідно до ст. 149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст. 150 ЦПК України заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Згідно ч. 1 ст. 153 ЦПК України, заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи (учасників третейського (арбітражного) розгляду).
Види заходів забезпечення позову визначені ч. 1 ст. 150 ЦПК України.
Згідно ч. 3 ст. 150 ЦПК України, заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
В постанові № 9 від 22.12.2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» Пленум Верховного Суду України звернув увагу на те, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позовних вимог; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Як вбачається з висновків щодо застосування норм права, викладених в постанові Верховного Суду від 25.09.2019 року по справі № 20/3560/18, вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має оцінити обґрунтованість доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості та адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, які не є учасниками цього судового процесу. Умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно, яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення. Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Заходи забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвіднесення судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони вчиняти певні дії. Метою вжиття заходів щодо забезпечення позову є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.
Європейський суд з прав людини в рішенні від 22.02.2005 року у справі «Новоселецький проти України» зазначив, що стаття 1 Протоколу N 1, яка спрямована в основному на захист особи від будь-якого посягання держави на право володіти своїм майном, також зобов'язує державу приймати деякі необхідні заходи, спрямовані на захист права власності (див. рішення "Броньовський проти Польщі" [GC], N 31443/96, п. 143, CEDH 2004-...). У кожній справі, в якій іде мова про порушення вищезгаданого права, Суд повинен перевірити дії чи бездіяльність держави з огляду на дотримання балансу між потребами загальної суспільної потреби та потребами збереження фундаментальних прав особи, особливо враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та непомірний тягар (див. рішення "Спорронг та Лонрот проти Швеції" ( 980_098 ), від 23 вересня 1982 року, серія А, N 52, стор. 26, п.69).
В рішенні від 19.02.2009 року у справі «Христов проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що втручання у право особи, захищене статтею 1 Першого протоколу, має бути виправданим. У цьому зв'язку Суд знову наголошує на необхідності підтримання "справедливої рівноваги" між загальним інтересом суспільства та захистом основних прав конкретної особи. Необхідну рівновагу не буде забезпечено, якщо відповідна особа несе "особистий і надмірний тягар" (див. рішення у справі Брумареску, п. 78).
Згідно наданої позивачем Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна № 208075262 від 04.05.2020, власником вказаного вище нерухомого майна, а саме квартири АДРЕСА_2 далі - Квартира), є ОСОБА_3 .
Як вбачається з довідки, Квартира передана в іпотеку, іпотекодавцем є ОСОБА_3 , іпотекодержателем (обтяжувачем) - відповідач ОСОБА_2 .
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про іпотеку», іпотекодержатель - кредитор за основним зобов'язанням.
Згідно цієї ж норми, іпотекодавець - особа, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання власного зобов'язання або зобов'язання іншої особи перед іпотекодержателем. Іпотекодавцем може бути боржник або майновий поручитель.
Позивачем в обґрунтування заяви про забезпечення позову зазначено, що Квартира належить відповідачу (він є іпотекодержателем).
Між тим, як вбачається з досліджених судом документів, власником вказаної вище Квартири є не відповідач, а інша особа - ОСОБА_3 , який не є учасником справи. Відповідач є іпотекодержателем, тобто кредитором у зобов'язанні, яке забезпечено належною ОСОБА_3 квартирою.
Накладення заборони відчуження належної ОСОБА_3 . Квартири, з метою забезпечення виконання зобов'язань відповідача ОСОБА_2 перед позивачем ОСОБА_1 , призведе до непропорційного втручання в право власності ОСОБА_3 на вказане вище майно та є неспівмірним із заявленими позивачем вимогами.
За таких обставин суд приходить до висновку щодо відсутності підстав для забезпечення позову шляхом накладення заборони відчуження вказаної вище Квартири, оскільки її власником є не відповідач, а інша особа, яка не є учасником даної справи. Відповідно, суд приходить до висновку, що позивачем не доведено, яким чином невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача в даній цивільній справі.
Керуючись ст. 149-153, 258-261, 353-354 ЦПК України, -
В задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики шляхом накладення заборони відчуження квартири АДРЕСА_2 - відмовити.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Харківського апеляційного суду через Московський районний суд м. Харкова протягом п'ятнадцяти днів з дня складення ухвали. Учасник справи, якому ухвалу суду не було вручено у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження - якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому ухвали. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених участині другійстатті 358 Цивільного процесуального кодексу України. Строк апеляційного оскарження продовжується на строк дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19).
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Суддя Д.А. Крівцов