"16" липня 2007 р.
Справа № 14/84-2380
15 год. 00 хв.
м. Тернопіль
Господарський суд Тернопільської області
у складі судді Руденка О.В.
при секретарі судового засідання Єднаку О.М.
Розглянув справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Тотус" вул. Промислова, 30, м. Тернопіль
до Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції вул. Білецька, 1, м. Тернопіль
про скасування рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій від16.11.2006 р. № 0001812303/0/76851 на суму 331000,00 грн.
За участю представників сторін:
позивача: Сластіон В.Д., довіреність від 02.02.2007 р.;
Муха Л.С., довіреність від 01.06.2007 р.;
відповідача: Білий В.В., довіреність № 31/7/10-015 від 04.01.2007 р.;
Марчук Ю., довіреність № 46500/7/10-015 від 05.07.2007 р.
Суть справи:
Товариство з обмеженою відповідальністю "Тотус" звернулося у господарський суд Тернопільської області з позовом до Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції про скасування рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 16.11.2006 р. № 0001812303/0/76851.
В обґрунтування заявлених вимог, підтриманих у судовому засіданні повноважним представником, позивач посилається на невідповідність висновків, викладених у актах перевірки фактичним обставинам справи, відсутність з його боку порушень законодавства, яке визначає правові засади застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, з огляду на що, на думку позивача, оспорюваний правовий акт індивідуальної дії суперечить вимогам нормативно - правових актів України, а відтак підлягає скасуванню.
Відповідно до заперечень на позов та згідно з поясненнями уповноважених представників, відповідачем позовні вимоги відхилені повністю, як безпідставні. Державна податкова інспекція вказує на доведеність матеріалами перевірки порушень з боку товариства вимог Закону України “Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», вважаючи при цьому, що оскаржуване рішення прийняте внаслідок з'ясування всіх обставин справи, ґрунтується на чинному законодавстві України, з огляду на що у задоволенні вимог просить позивачу відмовити.
Учасникам судового процесу роз'яснено їх процесуальні права та обов'язки згідно ст.ст. 49, 51, 130 Кодексу адміністративного судочинства України.
За відсутності відповідного клопотання технічна фіксація судового процесу не здійснюється.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне:
За результатами проведеної виїзної планової перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю "Тотус" (ід. код 30362983) з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства, посадовими особами контролюючого органу 10.11.2006р. складено акт за №18449/23-02/30362983. Період діяльності платника податків, що охоплений перевіркою: з 01.01.2005 року по 30.06.2006 року.
За наслідками дослідження документів позивача, податковим органом зроблені, поряд з іншими, висновки про порушення товариством вимог Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" від 01.06.2000р. №1776-ІІІ (далі - Закон про РРО).
Зважаючи на наведені обставини, 16.11.2006 року контролюючим органом відповідно до пункту 11 статті 11 Закону України "Про державну податкову службу в Україні", згідно пункту 1 статті 17 Закону про РРО, до позивача згідно з рішенням №0001812303/0/76851 застосовано штрафні (фінансові) санкції в розмірі 33100 грн.
Як слідує із матеріалів справи та пояснень представників сторін у засіданні, вказаний вище акт ненормативного характеру оскаржувався позивачем із застосуванням процедури апеляційного узгодження податкового зобов'язання в порядку визначеному пунктом 5.2 статті 5 Закону № 2181.
За результатами розгляду контролюючими органами первинної та повторної скарг рішення №0001812303/0/76851 від 16.11.2006р. залишено без змін, а скаргу без задоволення, зважаючи на що наведений правовий акт індивідуальної дії оспорений платником податків у судовому порядку.
Оцінивши зібрані у справі докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з огляду на таке.
При вирішенні спору по суті, суд враховує, що відповідно до ст. 1 Закону України “Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» реєстратори розрахункових операцій застосовуються фізичними особами - суб'єктами підприємницької діяльності або юридичними особами (їх філіями, відділеннями, іншими відокремленими підрозділами), які здійснюють операції з розрахунків в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг.
Пунктом 1 ст. 3 Закону про РРО суб'єктів підприємницької діяльності, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг зобов'язано проводити розрахункові операції на повну суму покупки (надання послуги) через зареєстровані, опломбовані у встановленому порядку та переведені у фіскальний режим роботи реєстратори розрахункових операцій з роздрукуванням відповідних розрахункових документів.
Статтею 2 вказаного Закону передбачено, що розрахункова операція - це приймання від покупця готівкових коштів, платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо за місцем реалізації товарів (послуг), видача готівкових коштів за повернутий покупцем товар (ненадану послугу).
Аналіз наведених вище положень дає суду підстави стверджувати, що реєстратори розрахункових операцій застосовуються суб'єктами підприємницької діяльності, які здійснюють операції з розрахунків в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) у сфері торгівлі, яка не є оптовою (п.12 ст.9 Закону про РРО) виключно на підставі публічного договору, який, в свою чергу, має відповідати сукупності встановлених статтею 633 ЦК України умов, як то обов'язок суб'єкта господарювання продати товар кожному хто до нього звернеться, рівність умов такого договору відносно всіх споживачів, тощо.
Як слідує із акту перевірки, висновки про недотримання позивачем по справі вимог пунктів 1 та 2 статті 3 Закону про РРО зроблені посадовими особами внаслідок встановленого перевіркою факту реалізації 12.04.2006 року на підставі договору №12/04/06 (копія у справі) за готівкові кошти товариством з обмеженою відповідальністю "Тотус" фізичній особі транспортного засобу, - легкового автомобіля BMW-520, 1997 року випуску за ціною 66200 грн. 00 коп. без застосування реєстратора розрахункових операцій.
В той же час зміст наведеного правочину дає суду підстави стверджувати, що вказаний договір не являється публічним, відносини що виникли між його контрагентами не регламентується нормами цивільного законодавства, що регулює правовідносини, які випливають із публічних договорів (ст.698- 711 ЦК України, тощо).
Крім того, суд враховуючи приписи пункту 8 Правил державної реєстрації та обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів та мотоколясок, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 7 вересня 1998 р. № 1388 та зважаючи на відомості свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу № ВС407ОАМ (графа - особливі відмітки, копія свідоцтва у справі) констатує що правовстановлюючим документом, яким засвідчено правомірність придбання транспортного засобу фізичною особою у позивача являвся біржовий договір купівлі-продажу транспортного засобу за реєстраційним №567846 від 14.04.2006р., що укладений за правилами і на умовах, які визначені Законом України "Про товарну біржу".
Суд вважає за необхідне зазначити і те, що контролюючим органом залишено поза увагою і ту обставину, що розрахунки за автомобіль проводились фізичною особою на протязі 28.04.- 05.05.2006 року після придбання транспортного засобу, що взагалі унеможливлює застосування РРО за правилами та на умовах передбачених законодавством, яке визначає правові засади застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, в тому числі і п.4.4 наказу Державної податкової адміністрації України від 01.12.2000 № 614; пункт 12 статті 3 Закону про РРО покладає на суб'єктів господарювання обов'язок здійснювати реалізацію товарних запасів, до яких транспортний засіб реалізований позивачем не належить; не можуть бути дотримані при реалізації транспортного засобу і інші вимоги Закону про РРО (наявність цінника, використанням режиму попереднього програмування найменування, цін товарів (послуг) та обліку їх кількості, тощо),
Зважаючи на встановлені вище обставини в сукупності, суд прийшов до висновку, що реалізація транспортного засобу не є розрахунковою операцією з продажу товарів у розумінні Закону про РРО, у зв'язку з чим позивач не зобов'язаний був проводити ці операції через реєстратор розрахункових операцій.
Той факт, що здійснене позивачем відчуження зайвих або непотрібних йому основних фондів, що значаться на балансі (неліквідів) не попадає в сферу торговельної діяльності, засвідчується і пунктом 2 Постанови Кабінету Міністрів України “Про порядок зайняття торгівельною діяльністю і правила торгівельного обслуговування населення» (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), яким визначено, що торгівельна діяльність - це ініціативна, самостійна діяльність юридичних осіб і громадян щодо здійснення купівлі та продажу товарів народного споживання з метою отримання прибутку.
Згідно п.п. 8.2.1. п. 8.2. ст. 8 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств» під терміном “основні фонди» слід розуміти матеріальні цінності, що призначаються платником податку для використання у господарській діяльності платника податку протягом періоду, який перевищує 365 календарних днів з дати введення в експлуатацію таких матеріальних цінностей, та вартість яких перевищує 1000 гривень і поступово зменшується у зв'язку з фізичним або моральним зносом.
Враховуючи те, що основні фонди (основні засоби) підприємства не є продуктом праці, а також продукцією власного виробництва, що виробляється та/або реалізується суб'єктами підприємницької діяльності через оптову та роздрібну торгівлю, тобто не є товаром, призначеним для торгівлі, то і дія Закону № 1776-ІІІ не поширюється на операції з продажу основних фондів (як придатних для подальшого використання, так і не придатних).
З наведеного в сукупності, суд прийшов до висновку, що матеріалами справи не підтверджуються порушення товариством вимог Закону про РРО, а отже у відповідача не було правових підстав для притягнення позивача до відповідальності згідно із оспорюваним рішенням на підставі пункту 1 статті 17 наведеного нормативно-правового акта.
При цьому, судом враховано і положення статті 71 КАС України, згідно із якою в адміністративних справах про протиправність рішень суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності своїх дій покладено на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Всупереч вказаної норми, належних та допустимих доказів, які б підтверджували правомірність дій контролюючого органу у спірних правовідносинах суду не представлено, факт невиконання позивачем вимог законодавчих актів зібраними у справі доказами не підтверджується, а відтак позовні вимоги, як обґрунтовані та належним чином доведені слід задовольнити.
У відповідності до ст. 94, 95, 97, 98 КАС України судові витрати по справі підлягають відшкодуванню позивачу з Державного бюджету України.
Керуючись ст.ст. 6, 7, 86, 89, 94 - 98, 162, 163 КАС України, господарський суд, -
1. Позов задовольнити.
2. Скасувати рішення Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 16.11.2006 р. № 0001812303/0/76851.
4. Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Тотус" (вул.Промислова,30, м. Тернопіль, і.к.30362983) - 85 (вісімдесят п'ять) грн. судового збору.
4. Видати виконавчий лист за заявою ТОВ "Тотус".
Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження. На постанову суду сторони мають право подати заяву про апеляційне її оскарження протягом десяти днів з дня складення постанови в повному обсязі -23.07.2007 року - до адміністративного суду апеляційної інстанції, а протягом 20 днів після подання заяви подати апеляційну скаргу.
Суддя О.В. Руденко