справа № 208/6886/19
№ провадження 2/208/900/20
Іменем України
26 березня 2020 р. м. Кам'янське
Заводський районний суд м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області у складі: Головуючого судді Похвалітої С.М., за участю секретаря судового засідання - Пентраковській М.В.,
Учасники справи
позивач ОСОБА_1 ,
відповідачі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за правилами загального позовного провадження за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання договору купівлі-продажу дійсним, -
Короткий зміст позовних вимог
Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із позовною заявою до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання договору купівлі-продажу дійсним.
У своєму позові позивач просить суд визнати договір купівлі - продажу квартири АДРЕСА_1 . загальною площею 70, 1 кв.м., житловою площею 51, 9 кв.м. укладений між нею та ОСОБА_2 , ОСОБА_3 26 жовтня 1998 року на Товарній біржі «Автомобілі та нерухомість», дійсним.
В обґрунтуванні позову позивач зазначила, що 26 жовтня 1998 року вона придбала квартиру АДРЕСА_1 , договір купівлі - продажу зазначеної квартири був укладений на Товарній біржі «Автомобілі та нерухомість». 27 жовтня 1998 року договір був зареєстрований Бюро технічної інвентаризації міста Дніпродзержинська , за номером 13403. Всі умови договору виконані, до липня 2019 року вона мешкала в квартирі, але на тепер зареєстрована та мешкає в місті Києві. Укладався договір на моє дошлюбне прізвище « ОСОБА_1 », але прізвище змінено на « ОСОБА_1 ».. Пунктом 4 договору підтверджується, що гроші продавцем отримані від покупця. Даний договір було укладено по спільному волевиявленню сторін та сторонами договору були виконані всі умови договору, що підтверджується підписами сторін у самому договору, на тепер не може повною мірою здійснювати право власності на квартиру, тому що договір купівлі - продажу не був посвідчений нотаріально.
Заяви, клопотання позивача, представника позивача, відповідача, представника відповідача
У судове засідання позивача ОСОБА_1 не з'явилась, надала заяву про розгляд справи за її відсутністю, позовні вимоги підтримує в повному обсязі.
В судове засідання відповідачі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 не з'явились, причини не явки до суду не повідомили.
Зі згоди позивача суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст.280 ЦПК України.
Процесуальні дії по справі.
02 січня 2020 р. ухвалою суду по справі відкрито провадження.
Ухвалою суду від 16 березня 2020 р. призначено справу до розгляду по суті.
Вивчивши матеріали цивільної справи, дослідивши надані суду докази, суд вважає позов таким, що не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Фактичні обставини, встановлені судом, зміст спірних правовідносин з посиланням на докази
Судом встановлено, що 26 жовтня 1998 року на Товарній біржі «Автомобілі та нерухомість» був укладений договір купівлі-продажу нерухомого майна №095-Н, відповідно до якого позивач ОСОБА_1 придбала нерухоме житло у відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_6 , квартиру АДРЕСА_1 , житловою площею 51,9 кв.м., яка складається з трьох кімнат (а.с.5).
Вказаний договір нотаріально не посвідчено, укладено відповідно до вимог статті 15 Закону України «Про товарну біржу» та зареєстрований на Товарній біржі «Автомобілі та нерухомість».
ОСОБА_1 уклала шлюб з ОСОБА_8 та змінила прізвище з « ОСОБА_1 » на « ОСОБА_1 » (а.с.26).
Застосовані норми права
Згідно ст.3 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Договір було укладено в 1998 році на Товарній біржі «Автомобілі та нерухомість» між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , ОСОБА_6 , в період дії ЦК Української РСР.
За змістом статей 128, 153 ЦК Української РСР право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором. Договір вважається укладеним, коли між сторонами в повній у належних випадках формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах. Істотними є ті умови договору, які визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою однієї з сторін повинно бути досягнуто згоди.
Відповідно до статті 224 ЦК Української РСР за договором купівлі-продажу продавець зобов'язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.
Статтею 227 ЦК Української РСР передбачалася обов'язкова нотаріальна форма договору купівлі-продажу житлового будинку (квартири) і його реєстрація органами місцевого самоврядування.
Згідно зі статтею 15 Закону України «Про товарну біржу» не підлягали нотаріальному посвідченню угоди, які зареєстровані на біржі, якщо вони являють собою купівлю-продаж, поставку та обмін товарів, допущених до обігу на товарній біржі.
У період укладання оспорюваного договору купівлі-продажу існувала колізія у чинному законодавстві, оскільки згідно зі статтями 224, 227 ЦК Української РСР договір купівлі-продажу житлової квартири повинен бути нотаріально засвідчений, якщо хоча б одна зі сторін є громадянином, а недотримання зазначеної вимоги тягне недійсність договору.
Проте, згідно зі статтею 15 Закону України «Про товарну біржу» біржі мають право вчиняти угоди з будь-якими видами нерухомості і такі угоди не підлягають наступному нотаріальному посвідченню.
За загальним правилом, право власності у набувача за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом чи договором (частина перша статті 128 ЦК Української РСР), а відповідно до статті 153 ЦК Української РСР договір вважається укладеним, якщо сторонами досягнуто згоди по всіх істотних умовах договору.
Отже, положення статті 227 ЦК Української РСР спрямовані безпосередньо на встановлення форми договору купівлі-продажу житлового будинку. Тобто, правові норми, закріплені цією статтею, мають спеціальний характер по відношенню до відповідних договорів, тоді як стаття 15 Закону України «Про товарну біржу» закріплює умови, за наявності яких угоду можна вважати біржовою. З цього випливає, що положення статті 15 Закону України «Про товарну біржу» по відношенню до угод про відчуження нерухомого майна житлового призначення мають загальний характер. Тобто, закон спеціальний переважає закон загальний.
Реєстрація бюро технічної інвентаризації за позивачем права власності на спірну квартиру на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого біржею, а не нотаріусом, станом на жовтень 1998 року не суперечила чинному законодавству.
Інструкція про порядок державної реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна, що перебувають у власності юридичних та фізичних осіб, затверджену наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 09 червня 1998 року№ 121, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 26 червня 1998 року № 399/2839, передбачала підставу для державної реєстрації договорів купівлі-продажу, зареєстрованих біржою.
Відповідно до пункту 5 статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» від 01 липня 2004 року за № 1952-1 право власності та інші речові права на нерухоме майно, набуті згідно з діючими нормативно-правовими актами до набрання чинності цим Законом, визнаються державою. На підставі цього Закону реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обмежень здійснюється лише в разі вчинення правочинів щодо нерухомого майна, а також за заявою власника (володільця) нерухомого майна.
Так, враховуючи те, що покупець ОСОБА_1 повністю виконала умови договору купівлі-продажу квартири, сплатила за придбане майно грошові кошти, договір у відповідності до вимог частини другої статті 227 ЦК України (в редакції 1963 року) зареєстрований у БТІ, у передбаченому законом порядку угода купівлі-продажу з підстав недотримання нотаріальної форми судом не визнавалася недійсною, позивач на підставі статей 128, 153 ЦК України (в редакції 1963 року) і статті 49 Закону України «Про власність» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) набула право власності на квартиру і правомірно володіє нею, тому підстав для визнання дійсним неоспореного договору купівлі-продажу немає.
Відповідно до частини 1 статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно частини 1 статті 3 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Частиною 1 статті 5 ЦПК України визначено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Відповідно до ч.2 ст.5 ЦПК України у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Частиною 1 статті 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною 6 статті 81 ЦПК України визначено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Виходячи з вищевикладеного суд приходить до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, оскільки позивачем не доведений факт того, що відповідачами порушені, невизнані або оспорювані її права, а також те, що позивач на підставі статей 128, 153 ЦК України (в редакції 1963 року) і статті 49 Закону України «Про власність» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) набула право власності на квартиру і правомірно володіє нею, тому підстав для визнання дійсним неоспореного договору купівлі-продажу немає.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 128, 153, 224, 227 ЦК Української РСР, ст. ст. 2, 5, 13, 81, 268, 272, 273, 280, 288, 289, 354, 355 ЦПК України, суд,-
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання договору купівлі-продажу дійсним, відмовити.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів безпосередньо до суду апеляційної інстанції, тобто до Дніпровського апеляційного суду.
Згідно до п.п.15.5 Розділу XIII Перехідних положень ЦПК України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається учасниками справи до або через відповідні суди, тобто через Заводський районний суд м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Похваліта С. М.