ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
06.05.2020Справа № 910/1890/20
Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали господарської справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "СУЧАСНА ВАГОННА КОМПАНІЯ" пл.Героїв Майдану, буд.1, кімн.527, м. Дніпро, 49000
до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОРГОВИЙ ДІМ "МЕТСЕРВІС" вул.Тургенєвська буд.38 корп.2 оф.103/2, м. Київ, 01054
про стягнення 72 504,00 грн.
Представники сторін (не викликались)
Товариство з обмеженою відповідальністю "Сучасна вагонна компанія" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Метсервіс" про стягнення 72504,00 грн., а саме 68400,00 грн. основного боргу, 4104,00 грн. пені.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань за Договором поставки № 0089 від 19.12.2019 року та специфікації № 0089/2-С від 23.01.2020 року в частині своєчасної поставки продукції (металоконструкцій) у відповідності до умов договору та попередньої оплати позивача, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість у сумі 68400,00 грн. передплати, за наявності якої позивачем нарахована пеня.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.02.2020 року позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 03.03.2020 за результатами розгляду заяви № 325 від 26.02.2020 року щодо усунення недоліків позовної заяви, останню прийнято до розгляду, порушено провадження у справі № 910/1890/20 та приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні ч. 5 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи ціну позову, характер спірних правовідносин та предмет доказування, за відсутності клопотань будь - якої із сторін про інше та підстав для розгляду даної справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін з ініціативи суду, господарським судом на підставі ч. 1 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України вирішено розгляд справи № 910/1890/20 здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Інших доказів на підтвердження своїх вимог, а також заяв та клопотань процесуального характеру, окрім наявних в матеріалах справи, позивачем суду не надано.
Суд зазначає, що згідно частини 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення; днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення.
З метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позов, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала Господарського суду міста Києва від 03.03.2020 року про відкриття провадження у справі № 910/1890/20 надсилалась на адресу відповідача, зазначену в позовній заяві, а саме: вул.Тургенєвська буд.38 корп.2 оф.103/2, м. Київ, 01054, та яка співпадає з місцезнаходженням відповідача за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Оскільки згідно наявного в матеріалах справи рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення № 0103053752032 ухвала суду від 03.03.2020 року отримана відповідачем 05.03.2020 року, суд дійшов висновку про належне повідомлення відповідача про відкриття провадження у справі № 910/1890/20.
Суд відзначає, що з урахуванням строків, встановлених ст. ст. 165, 178 Господарського процесуального кодексу України, а саме протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, які також визначені судом в ухвалі від 03.03.2020 року, відповідач мав подати відзив на позовну заяву в строк до 20.03.2020 року включно.
Натомість як свідчать матеріали справи, відповідач не скористався наданим йому процесуальним правом, передбаченим ч. 1 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України.
Заяв та клопотань процесуального характеру від відповідача на час розгляду справи до суду також не надходило.
Відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
В свою чергу суд наголошує, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
З огляду на вищевикладене, Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Метсервіс» не скористалось наданими йому процесуальними правами, зокрема, відповідачем не надано відзиву на позовну заяву, будь-яких письмових пояснень та інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті, суд, на підставі ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України, здійснював розгляд справи виключно за наявними матеріалами.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Як встановлено судом за матеріалами справи, 19 грудня 2019 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "ТОРГОВИЙ ДІМ "МЕТСЕРВІС" (постачальник за договором, відповідач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю "СУЧАСНА ВАГОННА КОМПАНІЯ" (покупець за договором, позивач у справі) було укладено Договір поставки № 0089 (далі-Договір), за умовами якого постачальник зобов'язується передати у власність покупця продукцію, а покупець зобов'язується своєчасно прийняти і сплатити Продукцію в порядку і на умовах, встановлених договором.
Розділами 2-10 Договору сторони погодили ціну договору і порядок оплати, термін дії Договору, умови поставки, приймання продукції, відповідальність сторін, форм-мажорні обставини тощо.
Договір діє з моменту його підписання уповноваженими представниками Сторін до 31 грудня 2020 року. Договір може бути продовженим на наступний календарний рік шляхом підписання уповноваженими представниками Сторін додаткової угоди. (п.3.2 Договору).
Даний договір може бути розірваний достроково за згодою Сторін або на підставах, передбачених чинним законодавством України (п.3.3 Договору).
Вказаний Договір підписаний представниками постачальника та покупця і скріплений печатками сторін.
Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який регулюється нормами §3 глави 54 Цивільного кодексу України та §1 глави 30 Господарського кодексу України.
Згідно з частиною 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частиною 1 статті 712 Цивільного кодексу України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
За приписами частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно зі статтею 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до частини 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.
Згідно ч. 1 ст. 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.
Найменування, асортимент, якість, кількість, одиниці виміру, ціна одиниці продукції визначаються у Рахунках-фактурах та/або у Специфікаціях, які є невід'ємною частиною Договору (п.1.2 Договору).
Загальна сума Договору складається згідно сум всіх Специфікацій (п.2.1 Договору).
Так на виконання умов Договору сторонами узгоджено та підписано Специфікацію № 0089/2-С від 23.01.2020 року до Договору, за умовами якої сторони узгодили постачання товару на загальну суму 68400,00 грн. з ПДВ; товар передається від постачальника до покупця за адресою: Донецька область, с. Слав'янськ, вул. Комяхова, 1.
За приписами ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Відповідно до ч. 1 ст. 693 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором,- у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.
Умовами п. п. 2.2, 2.3 Договору передбачено, що покупець здійснює оплату за продукцію на підставі рахунку постачальника на умовах та в строки, визначені сторонами у відповідній Специфікації. Покупець здійснює оплату за продукцію банківським переказом на поточний рахунок постачальника у вигляді 100% передплати.
Як визначено п. 4.1 Специфікації № 0089/2-С від 23.01.2020 року до Договору, покупець здійснює оплату у розмір 100% від вартості партії товару по цій Специфікації на підставі рахунку постачальника.
Судом встановлено за матеріалами справи та підтверджено позивачем в поданому позові, що на виконання умов Договору на підставі рахунку № 200 від 23.01.2020 року на суму 68400,00 грн. платіжним дорученнями № 5414 від 24.01.2020 року позивачем було перераховано на розрахунковий рахунок продавця - ТОВ «ТД «Метсервіс» грошові кошти у сумі 68400,00 грн. із зазначенням призначення платежу «сплата за листи, круги, порізку та доставку металопрокату по Дог. № 0089 від 19.12.2019 р. згідно рах. № 200 від 23.01.2020 р…», що підтверджується наявною в матеріалах справи копією вказаного платіжного доручення.
В свою чергу судом встановлено відсутність будь-яких заперечень з боку відповідача щодо повного та належного виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "СУЧАСНА ВАГОННА КОМПАНІЯ" умов Договору в частині внесення передоплати в 100% розмірі виставленого продавцем рахунку, в тому числі щодо строків такої оплати.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що позивачем виконані зобов'язання щодо здійснення 100% передплати за товар в розмірі, обумовленому сторонами на підставі укладеного між ними Договору та узгодженого сторонами рахунку № 200 від 23.01.2020 року, факт перерахування позивачем грошових коштів за Договором належним чином підтверджено матеріалами справи.
В силу приписів статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.
Відповідно до п.4.3 Договору датою поставки продукції вважається дата вказана у видатковій накладній.
Як визначено сторонами в п. 4.1 Договору, постачальник здійснює поставку продукції у термін 5 (п'яти) календарних днів з моменту отримання від покупця 100 % передплати. Постачальник здійснює поставку продукції на умовах доставки на склад покупця, або покупець здійснює доставку самостійно особистим транспортом зі складу постачальника. (п.4.2 Договору).
Згідно умов Специфікації № 0089/2-С від 23.01.2020 року до Договору строк поставки: протягом 3 (трьох) робочих днів з моменту отримання попередньої оплати.
Докази того, що сторони узгодили інший термін поставки товару за Договором, в матеріалах справи відсутні.
За змістом ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно ч.1, 2 ст. 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
Тобто, за висновками суду з урахуванням умов п. 4.1 Договору та Специфікації, а також дати фактичного здійснення передплати 24.01.2020 року, продавець зобов'язаний поставити покупцю продукцію до 29.01.2020 року включно.
Проте, як встановлено судом за матеріалами справи та зазначено позивачем в позовній заяві, в порушення зазначених умов Договору та Специфікації відповідачем поставка продукції в обсязі та на суму, передбачені Договором, зокрема, Специфікацією та рахунком, здійснена не була.
Доказів поставки продукції як у встановлені в Договорі строки, так і поза ними відповідачем під час розгляду справи не надано.
Отже, судом встановлено, що відповідач свої зобов'язання за Договором в частині поставки товару (а саме металопрокату) в строк до 29.01.2020 року включно належним чином не виконав, в зв'язку з чим позивачем було направлено на адресу відповідача претензію № 133 від 27.01.2020 року з вимогою про виконання умов Договору в частині поставки продукції або повернення грошових коштів, факт надсилання та отримання відповідачем 29.01.2020 року якої підтверджується наявною в матеріалах справи копією накладної кур'єрської служби № 0564698.
Проте, зазначену претензію залишено відповідачем без задоволення, поставка товару або повернення сплачених позивачем коштів в сумі 68400,00 грн. ТОВ «ТД «Метсервіс» здійснено не було.
У відповідності до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку, є зобов'язанням.
Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
В силу ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Згідно ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Як передбачено п. 2 ч. 1 ст. 664 ЦК України, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.
Статтею 670 Цивільного кодексу України врегульовано правові наслідки порушення умови договору щодо кількості товару, а саме встановлено, що якщо продавець передав покупцеві меншу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець має право вимагати передання кількості товару, якої не вистачає, або відмовитися від переданого товару та його оплати, а якщо він оплачений, - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми.
Відповідно до ч. 3 ст. 612 Цивільного кодексу України та ч. ч. 1, 2 ст. 220 Господарського кодексу України якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов'язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитись від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.
Частиною 2 ст. 693 Цивільного кодексу України визначено, що якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Так, за результатами аналізу наявних у справі доказів судом визначено правову природу сплаченої суми коштів в розмірі 68400,00 грн. як передоплата, тобто кошти, які попередньо оплачені стороною договору на користь іншої сторони з метою виконання нею своїх зобов'язань.
Постановою Верховного Суду від 08.02.2019 року у справі № 909/524/18 зазначено, що
правова природа зазначених коштів внаслідок невиконання будь-якою стороною своїх зобов'язань за договором - не змінюється і залишається такою доти, поки сторони двосторонньо не узгодять іншої їх правової природи або не вчинять дій, які змінять правову природу перерахованої суми.
Обумовлені законом підстави для зміни правової природи перерахованих покупцем (позивачем) коштів внаслідок непоставки продавцем (відповідачем) товару, у зв'язку з неотримання ним звернення від покупця щодо місця відвантаження товару - не настали, що тягне за собою правові наслідки, обумовлені часиною 2 статті 693 Цивільного кодексу України.
При цьому, припис частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України містить в собі альтернативу щодо реалізації покупцем своїх прав у випадку не поставки товару у встановлений договором строк, а саме: покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Тобто наведена норма наділяє покупця, як сторону правочину, саме правами, і яке з них сторона реалізує - є виключно її волевиявленням.
В свою чергу суд зазначає, що волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.
Оскільки законом не визначено форму пред'явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред'явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову.
Обмеження заявників у праві на судовий захист шляхом відмови у задоволенні позову за відсутності доказів попереднього їх звернення до продавця з вимогами, оформленими в інший спосіб, ніж позов (відмінними від нього), фактично буде призводити до порушення принципів верховенства права, доступності судового захисту, суперечити положенням частини другої статті 124 Конституції України та позиції Конституційного Суду України в рішенні від 9 липня 2002 року № 15-рп/2002 у справі за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 124 Конституції України (справа про досудове врегулювання спорів), згідно з якою вирішення правових спорів у межах досудових процедур є правом, а не обов'язком особи, яка потребує такого захисту.
Таким чином, як вбачається з матеріалів справи обов'язок щодо поставки продукції - металопрокату загальною вартістю 68400,00 грн. на суму здійсненої позивачем відповідної передплати, всупереч умовам Договору та Специфікації, вимогам цивільного та господарського законодавства відповідач не виконав, в результаті чого у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем в розмірі вартості фактично передплаченої непоставленої продукції, яку позивач просив стягнути в судовому порядку.
За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.
У відповідності до статті 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 статті 129 Конституції України, ст. ст. 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Таким чином обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
При цьому відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження відсутності боргу, письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів, або ж фактів, що заперечують викладені позивачем позовні вимоги.
Доказів визнання недійсним чи розірвання Договору поставки № 0089 від 19.12.2019 року або його окремих положень суду не надано.
Будь-які заперечення щодо порядку та умов укладення даного Договору на час його підписання та в процесі виконання з боку сторін відсутні.
В свою чергу, зважаючи на відсутність будь-яких заперечень відповідача щодо визначення розміру заборгованості за Договором на час розгляду даної справи, суд здійснював розгляд справи виходячи з наявних матеріалів та визначив розмір заборгованості відповідача на підставі наданих позивачем доказів.
Таким чином, оскільки матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем зобов'язань за Договором у встановлений строк, розмір основної заборгованості відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів поставки продукції або повернення суми попередньої оплати відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, тому вимога позивача про стягнення з відповідача 68400,00 грн. перерахованих коштів (передплати) за непоставлену за вказаним Договором продукцію (металопрокат) підлягає задоволенню.
Окрім цього суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 Цивільного кодексу України.
Згідно з частиною 2 статті 9 названого Кодексу законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання. Відповідні особливості щодо наслідків порушення грошових зобов'язань у зазначеній сфері визначено статями 229-232, 234, 343 Господарського кодексу України та нормами Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань».
З урахуванням приписів ст.549, ч. 2 ст.625 Цивільного кодексу України та ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.
Так, виходячи з положень ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно частини 1 ст.546 та ст.547 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (ч. 1ст. 548 Цивільного кодексу України).
У відповідності до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного або неналежно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до п.6.2 Договору у разі не поставки продукції, порушення терміну постачання продукції та/або недопоставку продукції, порушення строку повернення грошових коштів покупцю з вини постачальника, останній сплачує покупцеві пеню у розмірі 1,0 % від вартості не поставленої у визначений строк продукції/не поверненої суми грошових коштів за кожен день прострочення, якщо інше не встановлено Специфікацією.
Пункт 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначає що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Зокрема, матеріалами справи підтверджується, що відповідач, в порушення умов Договору не здійснив поставку продукції у визначений строк, а отже є таким, що прострочив виконання зобов'язання.
Статтею 199 Господарського кодексу України передбачено, що виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватись передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.
Статтею 628 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Так, право учасників господарських правовідносин встановлювати інші, ніж передбачено Цивільним кодексом України, види забезпечення виконання зобов'язань визначено частиною другою статті 546 Цивільного кодексу України, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 Цивільного кодексу України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
За змістом положень частини четвертої статті 231 Господарського кодексу України розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). При цьому такий порядок обрахування штрафних санкцій не поставлено в залежність від того, яке зобов'язання порушене-грошове чи негрошове.
Отже, чинним законодавством передбачено можливість визначення сторонами в договорі окремої від визначених в статті 549 Цивільного кодексу України форм неустойки штрафних санкцій, в тому числі можливість застосування за порушення негрошового зобов'язання штрафної санкції, порядок обчислення якої встановлено сторонами аналогічно до порядку обчислення пені - у відсотках від суми несвоєчасно виконаного зобов'язання за кожен день прострочення.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 25.06.2018 року у справі № 912/2483/17 та від 25.07.2018 у справі № 904/8299/17.
Таким чином, за висновками суду, суб'єкти господарських відносин при укладенні договору наділені законодавцем правом забезпечення виконання господарських зобов'язань встановленням окремого виду відповідальності - договірної санкції, за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов'язань, зокрема, неустойки, передбаченої пунктом 6.2 спірного Договору.
Враховуючи вищевикладене та у зв'язку з порушенням відповідачем зобов'язання щодо поставки продукції в строк, визначений умовами Договору, позивачем на підставі пункту 6.2 Договору нараховано відповідачу штрафні санкції у вигляді пені в розмірі 4104,00 грн. за період з 29.01.2020 року по 02.02.2020 року, яку позивач просить суд стягнути згідно наданого розрахунку.
З огляду на вимоги статті 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.
В свою чергу відповідачем не подано суду контррозрахунку заявлених до стягнення позовних вимог або обґрунтованих заперечень щодо наданого позивачем розрахунку.
Суд зазначає, що відповідно до абз.1 п. 1.9 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.13 року "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" кінцева дата виконання зобов'язання не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені.
Відповідно до частини 2 статті 251 Цивільного кодексу України терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (частина 2 статті 252 Цивільного кодексу України ).
Наразі, як встановлено судом, позивачем при здійсненні розрахунку пені до періоду прострочення та, відповідно, нарахування помилково включений граничний день для здійснення постачання продукції, а саме 29 січня 2020 року.
За результатами здійсненої за допомогою інформаційно-правової системи "ЛІГА" перевірки нарахування позивачем заявленої до стягнення пені, з урахуванням визначеного судом початку періоду прострочення в межах визначеного позивачем періоду судом встановлено, що розмір пені становить 3420,00 грн., а отже є меншим, ніж заявлено до стягнення позивачем, тому позовні вимоги в частині стягнення пені внаслідок несвоєчасної поставки продукції за Договором підлягають частковому задоволенню у розмірі, нарахованому судом, а саме 3420,00 грн. пені.
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (ч. 1 ст. 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі «Гарсія Руїз проти Іспанії», від 22 лютого 2007 року в справі «Красуля проти Росії», від 5 травня 2011 року в справі «Ільяді проти Росії», від 28 жовтня 2010 року в справі «Трофимчук проти України», від 9 грудня 1994 року в справі «Хіро Балані проти Іспанії», від 1 липня 2003 року в справі «Суомінен проти Фінляндії», від 7 червня 2008 року в справі «Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії» свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.
Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов'язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.
Відповідно до пункту 58 рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04) у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09.12.1994, серія A, № 303-A, пункт 29).
Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.
У відповідності до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 «Про судове рішення'рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.
З огляду на вищевикладене, виходячи з того, що позов частково доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 73-80, 86, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 ГПК України, Господарський суд міста Києва, -
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Метсервіс» (01054, м. Київ, вул. Тургенєвська, будинок 38, корпус 2, офіс 103/2; код ЄДРПОУ 35467548) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Сучасна вагонна компанія» (49000, м. Дніпро, пл. Героїв Майдану, будинок 1, кімната 527, код ЄДРПОУ 38677725) 68 400,00 грн. (шістдесят вісім тисяч чотириста грн. 00 коп.) основного боргу, 3420,00 грн. (три тисячі чотириста двадцять грн. 00 коп.) пені та 2082,17 грн. (дві тисячі вісімдесят дві грн. 17 коп.) судового збору.
3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).
Повний текст рішення складено та підписано 06 травня 2020 року
Суддя А.М. Селівон