Справа № 201/3936/20
Провадження № 1-кс/201/1535/2020
іменем України
05 травня 2020 року Жовтневий районний суд
м. Дніпропетровська
у складі: головуючого судді ОСОБА_1
при секретарі ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська у м. Дніпрі клопотання адвоката ОСОБА_3 подане в інтересах ОСОБА_4 про передачу арештованого майна на відповідальне зберігання, -
Адвокат ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_4 звернулась до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська з клопотанням про передачу ОСОБА_4 на відповідальне зберігання арештованого майна: автомобіля марки «Volkswagen», моделі «Passat», 2007 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 , на який було накладено арешт ухвалою слідчого судді Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 13 квітня 2020 року.
В обґрунтування заявленого заявник посилається на те, що у володінні ОСОБА_4 знаходиться автомобіль марки «Volkswagen», моделі «Passat», 2007 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 , на який було накладено арешт ухвалою слідчого судді Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 13 квітня 2020 року. На даний час автомобіль знаходиться на відкритій місцевості і на нього впливають зовнішні фактори у вигляді вітру, дощу, снігу, що негативно впливає на технічний стан автомобіля. Вважає, що в таких умовах неможливе подальше зберігання автомобіля, оскільки Соборне ВП ДВП ГУНП в Дніпропетровській області не має можливості зберігати автомобіль належним чином.
Адвокат ОСОБА_3 надала суду заяву з проханням клопотання задовольнити.
Від слідчого Соборного ВП ДВП ГУНП в Дніпропетровській області ОСОБА_5 до суду надійшла заява в якій останній зазначив, що не заперечує проти вказаного клопотання.
Суддя, дослідивши заяву та додані до неї матеріали приходить до наступного.
В судовому засіданні встановлено, що в провадженні Соборного ВП ДВП ГУНП в Дніпропетровській області перебуває кримінальне провадження № 12017040650002618 від 02 серпня 2017 року.
Ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 13 квітня 2020 року було накладено арешт на автомобіль марки «Volkswagen», моделі «Passat», 2007 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 ,.
Згідно із свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу № НОМЕР_2 автомобіль марки «Volkswagen», моделі «Passat», VIN- НОМЕР_3 , 2007 року випуску, р.н. НОМЕР_1 належить ОСОБА_4 .
Відповідно до ст. 98 КПК України речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Згідно із ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове позбавлення підозрюваного, обвинуваченого або осіб, які в силу закону несуть цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, а також юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, у разі якщо до такої юридичної особи може бути застосовано захід кримінально-правового характеру у вигляді конфіскації майна, можливості відчужувати певне його майно за ухвалою слідчого судді або суду до скасування арешту майна у встановленому цим Кодексом порядку. Відповідно до вимог цього Кодексу арешт майна може також передбачати заборону для особи, на майно якої накладено арешт, іншої особи, у володінні якої перебуває майно, розпоряджатися будь-яким чином таким майном та використовувати його.
Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Ісмаїлов проти Росії» від 06.11.2008 року, де вказувалися порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, в якому зазначено, що кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше, як в інтересах суспільства на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права».
Між тим, статтею 28 КПК України передбачено, що під час кримінального провадження кожна процесуальна дія або процесуальне рішення повинні бути виконані або прийняті в розумні строки. Критерії для визначення розумності строків кримінального провадження визначені ч. 3 ст. 28 КПК України, однак він має бути об'єктивно необхідним для прийняття процесуальних дій та прийняття процесуальних рішень.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, продовження заходів забезпечення кримінального провадження, як упродовж досудового розслідування так і судового розгляду, ґрунтується на презумпції, що з перебігом ефективного розслідування справи та її судового розгляду зменшуються ризики, які стали підставою для застосування заходу забезпечення кримінального провадження, відповідно зі спливом певного часу орган досудового розслідування має навести додаткові доводи в обґрунтування наявних ризиків, що залишаються та їх аналіз, як підстави для подальшого втручання у права особи в тому числі щодо позбавлення або обмеження права власності.
Окрім того, Європейський суд з прав людини через призму своїх рішень неодноразово акцентував увагу на тому, що володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі "Іатрідіс проти Греції" [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі "Антріш проти Франції", від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та "Кушоглу проти Болгарії", заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі "Спорронг та Льонрот проти Швеції", пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства", n. 50, Series A N 98).
Відповідно до ч. 3 ст. 22 КПК України слідчий суддя під час кримінального провадження не може одночасно виконувати функції державного обвинувачення, захисту і судового розгляду. Так, функції з доведення обґрунтованості поданого клопотання, наявності підстав для його задоволення процесуальним законом покладено виключно на ініціатора такого клопотання, в даному випадку - власника майна, разом з тим сторона обвинувачення у випадку не згоди з даним клопотанням зобов'язана належним чином її теж обґрунтувати. Відтак слідчий суддя розглядає клопотання на підставі тих доказів, які слідчому судді і представлені. При цьому, жоден учасник не був позбавлений можливості надати їх безпосередньо в судовому засіданні.
Викладені обставини свідчать, про те, що слідчий суддя, суд у кримінальному провадженні вирішують лише ті питання, що винесені на їх розгляд сторонами та віднесені до їх повноважень цим Кодексом. Слідчий суддя приходить до висновку про відсутність підстав, які б виправдовували подальше втручання держави у право на мирне користування заявником належним йому майном, у зв'язку з чим вважає доцільним клопотання задовольнити.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 110, 168-169, 170-173 КПК України, -
Клопотання адвоката ОСОБА_3 подане в інтересах ОСОБА_4 про передачу арештованого майна на відповідальне зберігання - задовольнити.
Повернути ОСОБА_4 , автомобіль марки «Volkswagen», моделі «Passat», 2007 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 , VIN- НОМЕР_3 , , на відповідальне зберігання з правом користування належним їй автомобілем до моменту прийняття остаточного рішення у кримінальному провадженні № 12017040650002618 від 02 серпня 2017 року Соборним ВП ДВП ГУНП в Дніпропетровській області.
Строк оскарження ухвали протягом п'яти днів з моменту її проголошення.
Ухвала підлягає негайному виконанню.
Слідчий суддя ОСОБА_1