№ 201/12303/19
провадження 2/201/564/2020
06 травня 2020 року Жовтневий районний суд
м. Дніпропетровська
в складі: головуючого
судді Антонюка О.А.
з секретарем Плевако О.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором і судових витрат,
АТ КБ «Приватбанк» 01 листопада 2019 року звернулося до суду з позовом до відповідача ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором як до спадкоємця і судових витрат, позовні вимоги не змінювалися, не доповнювалися і не уточнювалися. Позивач в своєму позові, а його представник в ході судового засідання посилаються на те, що 03 жовтня 2011 року між позивачем ПАТ КБ «Приватбанк» та відповідачем ОСОБА_1 було укладено кредитний договір і встановлено відсотки за користуванням цим кредитом, кредитні кошти відповідачу було надано, договір почав виконуватися. Договір поруки не укладався, сам відповідач зобов'язалася погашати борг кредитонабувача. Але в порушення умов цього договору і закону відповідач перестав виплачувати тіло кредиту та відсотки, інші виплати, утворилася заборгованість, в добровільному порядку погашення заборгованості не відбулося. Вважають вказане незаконним і просили стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість по кредитному договору з урахуванням відсотків і штрафних санкцій та витрат на судовий збір, задовольнивши позов у повному обсязі.
Відповідач ОСОБА_1 та/або його представник в судове засідання не з'явилися, про день та час розгляду справи повідомлялися належним чином, про причини неявки суду не повідомили. Вказаним і матеріалами справи, відповідач не погодився з позовними вимогами, тому фактично просили в задоволенні позову відмовити, не заперечували проти розгляду справи за їх відсутністю. Суд вважає можливим розгляд справи без вказаного відповідача згідно ст. 223 ЦПК України.
З'ясувавши позицію сторін, оцінивши надані і добуті докази, перевіривши матеріали справи, суд вважає позовні вимоги не обґрунтованими і не підлягаючими задоволенню.
Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Згідно ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
В судовому засіданні встановлено, що відповідно до укладеного між позивачем АТ КБ «Приватбанк» (правонаступник ПАТ КБ «Приватбанк») та відповідачем ОСОБА_1 договору б/н від 03 жовтня 2011 року (про відкриття карткового рахунку, обслуговування платіжної картки, встановлення кредитного ліміту на платіжну картку) цей відповідач отримав у позивача кредит в сумі 5 000 грн. для своїх потреб зі сплатою відсотків за користування кредитом 30% на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення кредиту - до закінчення строку дії картки. На забезпечення вказаного кредитного договору не було укладено договір поруки.
Згідно ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок , а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту (ст. 527 Цивільного кодексу України). Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (частина 1 ст. 530 Цивільного кодексу України). Якщо кожна із сторін у зобов'язанні має одночасно і права і обов'язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов'язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї (п. 3 ст. 510 ЦК України). Позичальник зобов'язується повернути (погасити) кредитодавцеві кредит, сплатити проценти згідно умов договору.
Відповідно до умов договору відповідач зобов'язаний повернути кредит позивачу у відповідності до графіку, що наведений у додатку до цього договору (як основного так і додаткового), який є його невід'ємною частиною. В разі порушення позичальником обов'язку повернути кредитодавцеві кредиту відповідності до умов цього договору, позичальник зобов'язаний сплатити кредитодавцеві пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період прострочення сплати, від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. У випадку прострочення повернення сум наданого кредиту (в тому числі часткового повернення), та прострочення сплати процентів за користування кредитом відповідно до цього договору, позичальник сплачує кредитодавцю штраф незалежно від строку прострочення. Штраф сплачується в національній валюті України за офіційним курсом НБУ на день сплати/стягнення.
Позивач, кредитодавець, відповідно до умов договору відправив на ім'я відповідача, позичальника, претензію про припинення своїх обов'язків через невиконання відповідачем умов договору. Претензія відповідачем була отримана.
В порушення зазначених норм закону та умов укладеного кредитного договору відповідач свої зобов'язання за вказаним договором належним чином не виконав, перестав своєчасно сплачувати відсотки по кредиту, інші належні платежі, утворилася заборгованість. В добровільному порядку питання не вирішене і позивач вимушений був звертатися з позовом до суду.
Суд вважає позовну заяву не підлягаючою задоволенню з наступних підстав.
Стаття 15 ЦК України передбачає право на захист цивільних прав та інтересів: «1. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання…». Стаття 16 ЦК України передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Судом з'ясовано, що сторони уклали вказаний кредитний договір між позивачем АТ КБ «Приватбанк» (правонаступник ПАТ КБ «Приватбанк») та відповідачем ОСОБА_1 б/н від 03 жовтня 2011 року (про відкриття карткового рахунку, обслуговування платіжної картки, встановлення кредитного ліміту на платіжну картку), відповідач отримав у позивача кредит в сумі 5 000 грн. для своїх потреб зі сплатою відсотків за користування кредитом 30% на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення кредиту - до закінчення строку дії картки, картка видавалася з терміном дії (з можливим пролонгуванням) до жовтня 2012 року. Отже з жовтня 2012 року почав текти строк позовної давності в три роки.
Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки, згідно ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права, нормою ст. 256 ЦК України передбачено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного право або інтересу.
Позивач звернувся до суду з цим позовом лише 01 листопада 2019 року, в той час як повинен був це зробити до жовтня 2015 року (три роки від жовтня 2012 року) незалежно від перевупуску карток, оскільки сам договір не змінювався і не пролонгувався. Приймаючи до уваги вказане, суд вважає, що позивач пропустив строк позовної давності за вказаний період, але відповідач не ставить питання про застосування цього строку, питання про визнання причин пропуску цього строку, поновлення цього строку цією стороною позивача не ставилося.
Згiдно ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на якi вона посилається як на пiдставу своїх вимог i заперечень. Частиною 3 вказаної статтi передбачено, що доказуванню пiдлягають обставини, якi мають значення для ухвалення рiшення у справi i щодо яких у сторін та iнших осiб, якi беруть участь у справi, виникає спiр.
Вiдповiдно до ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Відповідач будь-якi (крім договірних) домовленості i зобов'язання стосовно позивача відносно кредиту, предмета спору заперчує, а позивач не довів незаконність дій відповідача. Твердження позивача про наявнiсть будь-яких iнших зобов'язань стосовно позовних вимог - є припущенням.
Суд відзначає наступне. Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Тобто, підставою для застосування наслідків спливу строку позовної давності є заява відповідача, матеріали справи не містять такого клопотання, відзив відповідача на позовну заяву АТ КБ «ПриватБанк» із вимогами та посиланнями на ст. 256, 257, 267 ЦК України та пропуск строку позовної давності відсутній, у зв'язку з чим суд не вбачає підстав для його застосування.
Водночас, за правилами ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 628 ЦК України, визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.
За вимог ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Частиною 1 та 2 ст. 639 ЦК України, визначено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.
Таким чином, відповідно до умов та правил надання банківських послуг визначено, що пам'ятка, тарифи, а також заява про приєднання до умов та правил становить укладений договір про надання банківських послуг.
В той же час, АТ КБ «ПриватБанк» не надано суду доказів оформлення та укладання між сторонами та відповідно отримання позичальником Умов та правил надання банківських послуг, Тарифів банку, щоб в сукупності із заявою-анкетою свідчило б про укладений у належній формі договір між сторонами про надання банківських послуг.
Виходячи з правового аналізу вказаних норм не встановлено наявність належних і допустимих доказів, які б підтверджували, що саме ці умови розумів позичальник, підписуючи чи договір, чи заяву-анкету позичальника, чи Умови і правила надання банківських послуг (для пролонгації договору).
Обґрунтовуючи позовні вимоги, АТ КБ «ПриватБанк» зазначає, що сторони досягли згоди щодо всіх істотних умов договору, підписавши договір, заяву-анкету.
Доводи позивача в позовній заяві не можуть бути прийняті до уваги, оскільки матеріали справи не містять доказів, які підтверджують факт належного ознайомлення відповідача з усіма істотними умовами договору. Відсутність підпису позичальника на умовах та правилах надання споживчого кредиту фактично надає можливість банку надавати умови в будь-якій редакції та стверджувати, що зазначені умови погоджені з відповідачем. Зазначення в заяві на видачу кредиту про ознайомлення позичальника і відповідача з умовами надання кредиту без ідентифікації самих умов, як таких, що погоджені підписом позичальника, не може бути належним доказом ознайомлення та погодження позичальника, відповідача саме з тією редакцією умов, на якій наполягає банк.
Таким чином, враховуючи, що за умовами договору, заяви-анкети позичальника, останній разом з Умовами та правилами надання банківських послуг та тарифами банку складає між позичальником та банком договір про надання банківських послуг, а долучений позивачем до матеріалів позовної заяви витяг з Умов та правил надання банківських послуг, не містить підпису відповідача, суд приходить до висновку, що позивачем не доведено, що під час підписання заяви-анкети позичальника відповідач був ознайомлений саме з цими умовами та правилами надання банківських послуг.
Положеннями ст. 77, 79, 80, 81 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд не збирає докази самостійно.
З огляду на вищевикладене, беручи до уваги всі встановлені як судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» щодо стягнення заборгованості, оскільки Умови та правила надання банківських послуг не містять жодних відміток та підписів позичальника, які свідчили про ознайомлення із ними та згоду.
Позовні вимоги обгрунтовані тим, що відповідач підписав заяву б/н від 03 жовтня 2011 року, згідно з якою отримав кредит, чим самим підтвердив свою згоду на те, що дана Заява разом із «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами банку», які розміщені на банківському сайті, складають, укладений між відповідачем та банком, договір про надання банківських послуг.
Вказане твердження позивача є не відповідаючим вимогам діючого законодавства України та судовій практиці, що склалася.
Так, згідно зі статтею 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірах та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Відповідно до ч. 1 ст. 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі.
За змістом ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Відповідно до ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів цього виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди (стаття 638 ЦК України).
Таким чином, кредитний договір має бути укладений у письмовій формі у вигляді одного документа (що містить усі істотні умови), підписаного обома сторонами, або у вигляді декількох документів, якими сторони обмінялися . При цьому документи, якими сторони обмінюються, також мають містити підписи відправників.
Між тим, аналіз документів, які, на думку позивача, є кредитним договором, про те, що такі підписи містяться лише в анкеті-заяві від 03 жовтня 2011 року, яка жодних істотних умов договору, в тому числі умов щодо процентів, пені та інш.
З позовної заяви вбачається, що на думку позивача, такі істотні умови сторони догодили у витягу з тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та витягу з Умов та правил надання банківських послуг у ПриватБанку. Така позиція є безпідставною, оскільки позивач не надав належних, допустимих, достовірних й достатніх доказів, які б підтвердили, що відповідач при спаданні заяви ознайомився з будь-якими Умовами надання споживчого кредиту фізичним особам (як зазначено у заяві) та відповідними тарифами (зокрема, саме з тими, що надані позивачем).
Так, до позовної заяви позивачем не надано жодного доказу на підтвердження того, що позичальник, відповідач, підписуючи анкету-заяву, розумів саме ті тарифи обслуговування кредитних шарі «Універсальна» і Умов та правил надання банківських послуг у ПриватБанку, що надано позивачем до позову. Крім того «Умови та правила про надання банківських послуг», що були актуальні на жовтень 2011 року та з якими нібито був ознайомлений відповідач в письмовій формі, на офіційному сайті позивача взагалі відсутні.
Натомість зазначені Умови не містять підпису відповідача. При цьому, позивачем не надано належних і допустимих доказів, які б підтверджували, що саме ці Умови є складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору і що саме ці Умови мав на увазі відповідач, підписуючи заяву позичальника, та відповідно, чи брав на себе зобов'язання позичальник, відповідач зі сплати винагороди та неустойки в разі порушення зобов'язання з повернення кредиту, а також проценти та штрафи, які нараховані позивачем у позовній заяві.
Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 12 березня 2017 року (справа № 6-2320цс16).
У відповідності до п. 1.1.7.12 Умов та Правил, договір діє протягом 12 місяців з моменту підписання. Якщо протягом цього строку жодна зі сторін не проінформує іншу сторону про припинення дії договору, він автоматично лонгується на той самий строк. Проте, які саме Умови та Правила були чинними на момент укладення договору, з якими начебто був ознайомлений відповідач при підписанні заяви, позивачем не зазначено.
Зі змісту довідки про умови кредитування з використання кредитки «Універсальна», долученої до позовної заяви вбачається, що вона не підписана відповідачем, не вбачається які саме тарифи розповсюджувалися на відповідача (оскільки довідка містить інформацію щодо карток: Універсальна, 30 днів пільгового періоду; Універсальна, 55 днів пільгового періоду; Універсальна контракт, Універсальна голд). При цьому, жодний доказ, долучений позивачем до позовної заяви не містить інформації яка ж саме кредитна картка Універсальна була видана відповідачу та які саме тарифи розповсюджувалися на відповідача, в тому числі з якими саме тарифами відповідач був ознайомлений.
Як вбачається зі змісту долученого до позовної заяви розрахунку заборгованості нарахування відсотків здійснювалось банком в різних сумах. Тобто, протягом 2013-2017 років розмір процентів за користування кредитом зростав. Відповідач про зміни тарифів по карті «Універсальна» не повідомлявся. В матеріалах справи відсутні будь-які докази виконання банком своїх зобов'язань за кредитним договором щодо повідомлення клієнта про зміну тарифів.
Відповідно до п. п. 1.1.6.1, 1.1.6.2 Умов та правил надання банківських послуг, які додано до позовної заяви, зміни в «Умови та правила надання банківських послуг» вносяться банком щомісячно в односторонньому порядку, про що банк повідомляє клієнтів шляхом використання різних каналів зв'язку. При цьому, п. 1. 1. 3. 2. 4 Умов та правил надання банківських послуг передбачено обов'язок кредитора інформувати позичальника щодо внесення змін шляхом надання виписки по картковому рахунку.
Крім того, п. п. 1.1.3.1.9 встановлений обов'язок позивача: не рідше одного разу на місяць способом, зазначеним у Заяві, надавати власнику виписки про стан картрахунків і про здійснені за минулий місяць операції по картрахункам. Матеріали, додані до позовної заяви не містять доказів належного повідомлення відповідача про піну процентної ставки. Отже, позивачем не доведено факт отримання відповідачем повідомлення про зміну процентної ставки, тарифів.
З огляду на викладене, факт ознайомлення відповідача з тарифами обслуговування кредитних карт «Універсальна», а також Умовами та правилами надання банківських послуг ПриватБанку будь-яким доказом не підтверджено, а самі тарифи обслуговування кредитних карт «Універсальна» і Умови та правила надання банківських послуг у ПриватБанку не можна вважати складовою частиною укладеного між сторонами договору.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд України у постанові від 11 березня 2015 року (справа №6-16цс15), яка відповідно до статті 263 ЦПК підлягає урахуванню судом.
Крім того, таку ж позицію зайняв і новостворений Верховний Суд, який у постанові від 21 лютого 2018 року, ухваленій у цивільній справі № 203/5497/13-ц (провадження № 61-1391св18), постанові від 05 березня 2018 року, ухваленій у цивільній справі № 192/156/17 (провадження № 61- 2109св18), дійшов аналогічного висновку з тих самих правовідносин.
Відтак, позивачем не доведено те, що договір було укладено саме на тих умовах, на яких побудовано позов та доданий до нього розрахунок, у зв'язку з чим позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк» не підлягають задоволенню.
Звертає на себе увагу і та обставина, що позивач не надав будь-яких доказів на підтвердження того, що відповідач отримав кредит. Так, належним доказом цієї обставини є документ, який підтверджує зарахування кредитного ліміту на картковий рахунок відповідача та зняття останнім цих кредитних коштів.
З анкети-заяви від 03 жовтня 2011 року вбачається, що кредитний ліміт за кредитною карткою «Універсальна» встановлений в конкретній сумі. Будь-які інші заяви про збільшення кредитного ліміту позичальник, відповідач не підписував, а отже й не погоджував таку істотну умову договору як зміну феритного ліміту.
Розрахунок заборгованості не є належним доказом з огляду на вимоги ч. 1 ст. 77 ЦПК України, так як не містить інформації щодо умов договору та обставин його виконання, в тому числі про зарахування кредитних коштів на картку відповідача, їх використання відповідачем та детальний розрахунок штрафних санкцій та процентів, які нараховані позивачем.
Позов взагалі не містить посилання на дату порушення зобов'язань за договором.
Окрім зазначеного, згідно розрахунку доданого позивачем до позовної заяви, вказана сума за певний час. В той же час, позивачем нараховано пеню, при цьому розрахунок не містить періодів нарахування неустойки та формули, за якою позивачем було здійснено такий розрахунок. В той же час, вбачається, що сума нарахованої пені є більшої ніж сума заборгованості за тілом кредиту.
Згідно ст. 627 ЦК України у договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів. Положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» з подальшими змінами у взаємозв'язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, шо виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.
За положеннями абзацу 3 частини четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» кредитодавцю забороняється встановлювати в договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.
Згідно із цим Законом послуга - це діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб; споживчий кредит - це кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції (пункти 17 і 23 статті 1).
Отже, послугою з надання споживчого кредиту є діяльність банку або іншої фінансової установи з передачі споживачу коштів на придбання продукції для його особистих потреб, а тому встановлення кредитором будь-яких зборів, відсотків, комісій, платежів за інші дії, ніж надання коштів на придбання продукції, є незаконним, а такі умови споживчого кредиту є нікчемними і не потребують визнання недійсними.
Такий правовий висновок викладений Верховним Судом України у постанові від 06 вересня 2017 року по справі № 6-2071цс16.
Позиція позивача суперечить практиці і Верховного суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, висловленій в ухвалі від 27 лютого 2019 року по справі № 342/180/17-ц, провадження № 61-28274св18.
Так, суд у цій ухвалі прийшов до наступного висновку: «у разі, якщо Умови та Правила надання банком кредиту, зокрема й умова про збільшення строку позовної давності, не містять підпису позичальника та при цьому банк не надає судам належних доказів, які б підтверджували, що саме ці Умови розумів відповідач, підписуючи заяву позичальника, а також те, що Умови та Правила містили ту чи іншу спірну умову, зокрема і щодо збільшеного строку позовної давності, у момент підписання заяви позичальника, або в подальшому не змінювались, то такі Умови та Правила надання банком кредиту не можуть вважатися складовою частиною кредитного договору банку з цим позичальникам.
Тобто, при розгляді справ з аналогічними фактичними обставинами банки, на підтвердження тих чи інших умов кредитування, повинні надавати судам підписані позичальником Умови та Правила надання банком кредиту або докази, які б підтверджували, що саме ці Умови розумів відповідач, підписуючи заяву позичальника, наприклад, підписану заяву позичальника, яка містить посилання на конкретну редакцію таких Умов, відповідно, із наданням суду цієї редакції Умов або докази на підтвердження того, яка саме редакція Умов була чинною на дату підписання заяви позичальником, тощо. Надані Умови та Правила надання банком кредиту, без підтвердження того, що саме ці Умови розумів відповідач, підписуючи заяву позичальника, не повинні оцінюватися судами, як належний доказу справах з аналогічними фактичними обставинами».
У даній справі, Умови та Правила, на які посилається у своєму позові позивач, не містять підпису відповідача. При цьому, позивачем не надано належних і допустимих доказів, які б підтверджували, що саме ці Умови є складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору і що саме ці Умови мав на увазі відповідач, підписуючи заяву позичальника, та відповідно, чи брав на себе зобов'язання відповідач зі сплати винагороди та неустойки в разі порушення зобов'язання з повернення кредиту, а також проценти та штрафи, які нараховані позивачем у позовній заяві.
З урахуванням наведеного, витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, який наданий позивачем в якості додатку до позовної заяви є неналежним доказом та не може вважатися складовою частиною кредитного договору банку, а тому суд не повинен оцінювати даний документ як доказ.
Щодо доводів позивача про законність підвищення процентної ставки:
відповідно до п. п. 1.1.6.1, 1.1.6.2 Умов та правил надання банківських послуг, які додано до позовної заяви, зміни в «Умови та правила надання банківських послуг» вносяться банком щомісячно в односторонньому порядку, про що банк повідомляє клієнтів шляхом використання різних каналів зв'язку. При цьому, п. 1.1.3.2.4 Умов та правил надання банківських послуг передбачено обов'язок кредитора інформувати позичальника щодо внесення змін шляхом надання виписки по картковому рахунку.
Крім того, п. п. 1.1.3.1,9 встановлений обов'язок позивача: не рідше одного разу на місяць способом, зазначеним у Заяві, надавати власнику виписки про стан картрахунків і про здійснені за минулий місяць операції по картрахункам.
До відповіді на відзив позивач надає роздруківки (які ніким не засвідченні та не містять інформації, що це за роздруківки), які начебто підтверджують факт повідомлення відповідача про зміну процентної ставки.
Однак, такі роздруківки не можуть бути прийняти судом в якості доказу, оскільки вони суперечать вимогам ст. 76-80 ЦПК України, в тому числі, позивачем не зазначено, яким чином виготовлено дану роздруківку, ким та коли її виготовлено, та з якого документу виготовлено дану роздруківку. Крім того, роздруківка не засвідчена а ні підписом посадової особи, яка її виготовила, а ні печаткою позивача.
Матеріали, додані до позовної заяви не містять доказів належного повідомлення відповідача про зміну процентної ставки, як того вимагають Умови та правила надання банківських послуг, які додано до позовної заяви. Отже, позивачем не доведено факт інформування відповідача про зміну процентної ставки, тарифів шляхом направлення йому відповідної виписки по картковому рахунку.
Щодо наданого позивачем розрахунку заборгованості, суд зазначає про те, що розрахунок наданий ним до позовної заяви не є первинним документом, а тому надає виписку по рахунку, яка має статус первинного документа.
Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно вказаної норми Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це не можливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Відповідно до пункту 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.
Однак, роздруківки, які були надані позивачем в якості виписки з особового рахунку не містять будь-яких реквізитів, містять інформацію з різних карток та не містять ані підпису посадової особи, яка сформувала таку виписку, ані печатки установи, якою така інформація надається.
Така виписка оформлена з грубим порушенням вимог документообігу, не засвідчена належним чином та не відповідає вимогам, які пред'являються до офіційного документу, а тому не може слугувати доказом у справі. Роздруківки, які були надані позивачем в якості виписки з особового рахунку не містять будь-яких реквізитів, містять інформацію з різних карток та не містять ані підпису посадової особи, яка сформувала таку виписку, ані печатки установи, якою така інформація надається.
З огляду на що така виписка оформлена з грубим порушенням вимог документообігу, не засвідчена належним чином та не відповідає вимогам, які пред'являються до офіційного документу, а тому не може слугувати доказом у справі.
Згідно до ст. 19 Конституції України ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законом. Згідно ст. 82 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.
Вирішення даної цивільної справи та прийняття відповідного обґрунтованого по ній рішення неможливе без встановлення фактичних обставин, вибору норми права та висновку про права та обов'язки сторін. Всі ці складові могли бути з'ясовані лише в ході доказової діяльності, метою якої є, відповідно до ЦПК, всебічне і повне з'ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов'язків учасників спірних правовідносин.
Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов'язок із доказування, оскільки ст. 81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов'язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст. 43, 49 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні (ст. 43 ЦПК України), так і обов'язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.
Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу. Слід також зазначити, що позивач в разі наявності труднощів щодо витребування доказів по справі, відповідно до статті 84 ЦПК України, міг би скористатися своїм процесуальним правом та звернутися до суду з відповідним клопотанням про витребування доказів. Але в даному разі цього зроблено не було.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв'язок доказів у їх сукупності.
Всебічне дослідження усіх обставин справи та письмових доказів, з урахуванням допустимості доказів та узгодженістю і несуперечністю між собою дають об'єктивні підстави вважати, що позов не підлягає задоволенню повністю.
При таких обставинах суд вважає можливим АТ «Комерційний банк «Приватбанк» в задоволенні позову до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором і судових витрат відмовити.
Таким чином позовні вимоги про стягнення заборгованості за кредитним договором та витрат не знайшли своє підтвердження в ході судового засідання, не ґрунтуються на законі і не підлягають задоволенню.
На підставі викладеного, керуючись ст. 3, 8, 19, 33, 55, 124, 129 Конституції України, ст. 15, 16, 95, 256, 257, 261, 509, 510, 512, 514-519, 526, 527, 530, 532, 533, 534, 536, 545, 546, 549, 550, 551, 610, 611, 612, 629, 1048-1050, 1054, 1055 ЦК України, ст. 92, 95 Закону України «Про банки та банківську діяльність», ст. 4, 5, 18, 43, 49, 76-81, 84, 89, 258, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд
Акціонерному товариству «Комерційний банк «Приватбанк» в задоволенні позову до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором і судових витрат відмовити.
Рішення може бути оскаржено в Дніпровський апеляційний суд протягом 30 днів з дня проголошення рішення в порядку, передбаченому ч. 1 ст. 354 ЦПК України з урахуванням положень п. 3 Розділу XII ПРИКІНЦЕВИХ ПОЛОЖЕНЬ ЦПК України.
Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення в порядку, передбаченому ч. 1 ст. 354 ЦПК України з урахуванням положень п. 3 Розділу XII ПРИКІНЦЕВИХ ПОЛОЖЕНЬ ЦПК України.
Суддя -