Номер провадження 22-ц/821/654/20Головуючий по 1 інстанції
Справа №712/11023/19 Категорія: 310010000 Мельник І. О.
Доповідач в апеляційній інстанції
Нерушак Л. В.
05 травня 2020 року Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ :
Головуючого Нерушак Л.В. ( суддя - доповідач)
Суддів Єльцова В.О., Бородійчука В. Г.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ;
відповідач - ОСОБА_2 ;
особа, яка подає апеляційну скаргу - відповідач ОСОБА_2
розглянувши у м. Черкаси у письмовому провадженні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 13 січня 2020 року, постановленого під головуванням судді Мельник І. О. в залі Соснівського районного суду м. Черкаси 13.01.2020 року, у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, -
19 серпня 2019 року позивач ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу.
В обґрунтування позовних вимог позивач ОСОБА_1 вказує, що 11.05.1974 року сторони зареєстрували шлюб у Черкаському міському відділі державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Черкаській області, про що зроблено актовий запис № 739, видане повторно 25 липня 2019 року. В шлюбі у сторін народилися діти - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , які є повнолітніми.
Позивач зазначає, що вже багато років під час спільного проживання між ними постійно виникали сварки внаслідок того, що кожен з них має різні погляди на спільне життя та ведення спільного господарства. Спільне господарство сторони не ведуть, разом не проживають з листопада 2018 року. Оскільки сім'я розпалася остаточно, то позивач ОСОБА_1 просить суд шлюб розірвати.
Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 13 січня 2020 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу задоволено.
Шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстрований 11.05.1974 року у Черкаському міському відділі державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Черкаській області, актовий запис № 739 - розірвано.
Не погоджуючись із рішенням суду, відповідач ОСОБА_2 оскаржила рішення до суду апеляційної інстанції, подавши апеляційну скаргу, яка зареєстрована в Черкаському апеляційному суді 04 березня 2020 року Вх. № 2326/20 Вх.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач ОСОБА_2 , вказує, що не погоджується з рішенням суду, оскільки вважає рішення суду не відповідає нормам матеріального та процесуального права, тому є незаконним. Зокрема, скаржник зазначає, що судом першої інстанції було необґрунтовано відхилено, та не взяте до уваги її клопотання, надане відповідачем ОСОБА_2 щодо зупинення провадження у справі і не призначено подружжю строк для примирення, про який вона просила. ОСОБА_2 вказує, що суд при вирішенні справи, не застосував положення ст. 111 СК України та ч. 7 ст. 240 ЦПК України, і не надав сторонам термін на примирення. На думку скаржника, судом першої інстанції не було надано належної правової оцінки усім доводам відповідача, а тому суд дійшов помилкового висновку щодо задоволення позову про розірвання шлюбу. Також, ОСОБА_2 вказує, що бажає зберегти сім'ю, та наполягає на тому, щоб судом був наданий строк для примирення.
Скаржник просить рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 13 січня 2020 року скасувати, зупинити провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу і призначити подружжю строк для примирення терміном в шість місяців.
15 квітня 2020 року на адресу Черкаського апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 Вх. № 4014/20 Вх.
У відзиві на апеляційну скаргу, позивач ОСОБА_1 зазначає, що апеляційна скарга є необґрунтованою, та такою, що не підлягає задоволенню.
На думку позивача ОСОБА_1 , твердження відповідача ОСОБА_2 про те, що судове рішення винесено із порушенням норм матеріального та процесуального права є безпідставним, оскільки Соснівським районним судом м. Черкаси рішення прийнято у відповідності до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права у відповідності до положень ст. 263 ЦПК України. У відзиві ОСОБА_1 зазначає, що із листопада 2018 року він з відповідачем ОСОБА_2 проживають окремо, спільного господарства не ведуть, неповнолітніх дітей не мають, сім'ї в розумінні закону не існує, шлюбних відносин сторони не підтримують, позивач категорично заперечував проти примирення, про що вказував у позовній заяві, та в поданій суду заяві від 13 січня 2020 року.
На переконання ОСОБА_1 , Соснівським районним судом м. Черкаси повністю з'ясовані всі фактичні обставини справи і висновки, викладені в рішенні суду відповідають цим обставинам, тому доводи скаржника є безпідставними і не відповідають фактичним обставинам справи, отже, не підлягають задоволенню апеляційним судом.
З врахуванням вище викладеного, позивач ОСОБА_1 просить рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 13 січня 2020 року залишити без змін, а апеляційну скаргу ОСОБА_2 - без задоволення.
У відповідності до ч. 2 ст. 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь - яка інша справа, віднесена до юрисдикції суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій статті.
Частиною 13 ст. 7 ЦПК України визначено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Axen v. Germany», заява № 8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року «Varela Assalino contre le Portugal», заява № 64336/01). Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.
Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також надав сторонам строк для подачі відзиву.
Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема, з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.
Бажання сторони у справі викласти під час публічних слухань свої аргументи, які висловлені нею в письмових та додаткових поясненнях, не зумовлюють необхідності призначення до розгляду справи з викликом її учасників (ухвала Великої Палати Верховного Суду у справі № 668/13907/13-ц).
Враховуючи характер спірних правовідносин між сторонами, предмет доказування, зважаючи на конкретні обставини у справі, які не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи, оскільки в матеріалах справи містяться докази, надані сторонами, колегія суддів апеляційного суду вважає, що розгляд справи можливий у порядку письмового провадження без участі сторін, за наявними доказами у справі.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, переглянувши матеріали справи за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення суду першої інстанції, що є предметом оскарження в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Статтею 375 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Згідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду відповідає вказаним нормам закону.
У ч. 3 ст. 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Статтями 12, 81 ЦПК України передбачено обов'язок сторін доводити ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов'язків має право на справедливий судовий розгляд.
Однією з основних засад судочинства, визначених п. 8 ч. 3 ст. 129 Конституції України є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду.
Задовольняючи позов про розірвання шлюбу, суд першої інстанції виходив з доведеності та обґрунтованості позовних вимог, посилаючись, що збереження шлюбу є неможливим, оскільки подружні відносини подружжя припинило у листопаді 2018 року у зв'язку із непорозуміннями, між сторонами постійно виникали сварки, вони мають різні погляди на життя, спільне господарство сторонами не ведеться, подальше збереження шлюбу суперечитиме інтересам позивача, який наполягає на розірванні шлюбу, оскільки вказує, що сторони втратили почуття взаємної поваги, тому примирення та збереження шлюбу подружжя є неможливим.
Суд першої інстанції встановив, що із врахуванням причин, які спонукали позивача наполягати на розірванні шлюбу, вказані ним доводи є обґрунтованими, і подальше спільне життя подружжя та збереження шлюбу суперечить інтересам позивача, що має істотне значення, тому позов про розірвання шлюбу підлягає задоволенню.
Суд оцінив критично клопотання відповідача про надання строку для примирення, оскільки прийняв до уваги, що подружжя тривалий час разом не проживає, неповнолітніх дітей не має, шлюбних відносин не підтримують, спільного господарства не ведуть, а отже, сторони не пов'язані взаємними правами та обов'язками, які притаманні подружжю. Крім того, суд вказав, що позивач категорично заперечує проти примирення з відповідачем, а примушення до шлюбу та шлюбних відносин є неприпустимим.
Колегія суддів апеляційного суду погоджується із висновками суду першої інстанції, оскільки вважає, що висновки суду першої інстанції в повній мірі відповідають наявним в матеріалах справи доказам, обставинам встановленим судом та вимогам закону, на які суд посилався при ухваленні судового рішення.
Як вбачається із матеріалів справи 11 травня 1974 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстрували шлюб у Черкаському міському відділі державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Черкаській області, про що зроблено актовий запис № 739, що підтверджується даними копії свідоцтва про шлюб серія НОМЕР_1 від 25.07.2019 року, виданого повторно ( а. с. 4).
Неповнолітніх дітей у шлюбі не мають.
Відповідно до ч. 1 ст. 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану.
За змістом положень ч. 1 ст. 24 СК України, шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.
Вказане положення національного законодавства України відповідає ст. 16 Загальної декларації прав людини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 10.12.1948 року, згідно до якою чоловіки і жінки, які досягли повноліття, мають право без будь-яких обмежень за ознакою раси, національності або релігії одружуватися і засновувати сім'ю. Вони користуються однаковими правами щодо одруження під час шлюбу та під час його розірвання.
За вказаних вище вимог закону, колегія суддів апеляційного суду вважає, що слід дійти висновку, що суд першої інстанції вірно дійшов висновку про задоволення позову про розірвання шлюбу, оскільки як вбачається із матеріалів справи, та заявлених вимог позивача, який наполягає на розірванні шлюбу, категорично заперечує щодо примирення між сторонами, посилаючись, що сторони не проживають спільно з листопада 2018 року. Тому за встановлених обставин відмова у розірванні шлюбу буде розцінюватись як примушення позивача до шлюбу та шлюбних відносин з відповідачем, що є неприпустимим згідно до вимог закону та ч. 1 ст. 24 СК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 55 СК України, дружина та чоловік зобов'язані спільно піклуватися про побудову сімейних відносин між собою та іншими членами сім'ї на почуттях взаємної любові, поваги, дружби, взаємодопомоги.
Частинами 3, 4 ст. 56 СК України передбачено право кожного з подружжя припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканість і може мати наслідки, встановлені законом.
Згідно з ч. 2 ст. 104, ч. 3 ст. 105 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання, у т.ч. за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, відповідно до статті 110 цього Кодексу.
Положеннями ч. 1 ст. 110, ст. 112 СК України передбачено, що позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя.
Суд з'ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.
Відповідно до роз'яснень Постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» вказано, що проголошена Конституцією України охорона сім'ї державою полягає, зокрема, в тому, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей.
Як вбачається із доводів апеляційної скарги, скаржник вказує, що рішення суду не відповідає нормам матеріального та процесуального права, тому є незаконним, але жодних доводів чи підтверджень, в чому саме полягає неправильне застосування норм матеріального права, чи порушення вимог процесуального права не зазначає в апеляційній скарзі, а скарга не містить таких доказів. Тому вказані доводи скаржника не приймаються до уваги колегією суддів апеляційного суду, оскільки, крім лише зазначення таких посилань в апеляційній скарзі, без належних доводів, такі твердження скаржника нічим не доведено, висновки суду першої інстанції не спростовано, а тому відсутні підстави для задоволення вимог апеляційної скарги, які є необґрунтованими та безпідставними, тому не підлягають задоволенню апеляційним судом.
Також апеляційний суд вважає, що не заслуговують на увагу посилання в апеляційній скарзі скаржника ОСОБА_2 на порушення судом першої інстанції вимог ст. 111 СК України, яка передбачає заходи суду щодо примирення подружжя .
Так, згідно із статтею 111 СК України, суд вживає заходів щодо примирення подружжя, якщо це не суперечить моральним засадам суспільства.
Відповідно до норм ч. 7 ст. 240 ЦПК України, у справі про розірвання шлюбу суд може зупинити розгляд справи і призначити подружжю строк для примирення, який не може перевищувати шести місяців.
За змістом положень СК України, шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя, збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей. З цією метою суди повинні уникати формалізму при вирішенні позовів про розірвання шлюбу, повно та всебічно з'ясовувати фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, враховувати наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя, забезпечувати участь у судовому засіданні, як правило, обох сторін, вживати заходів до примирення подружжя.
Разом з тим, приймаючи до уваги вимоги закону, слід дійти висновку що надання строку для примирення подружжя є виключно правом суду, а не його обов'язком, саме враховуючи всі обставини конкретної справи та доцільність і необхідність для сторін можливості зберегти шлюб, а не безпідставне наполягання однієї сторони вимагати від суду надання строку для примирення, щоб примушувати іншу сторону, яка не бажає не лише примирення, а й подальшого перебування у шлюбі до продовження шлюбних відносин, які вже припинені між сторонами, оскільки позивач, звертаючись з позовом про розірвання шлюбу, наполягає на задоволенні позовних вимог та категорично заперечує примирення між сторонами.
Звертаючись до суду із позовом, позивач ОСОБА_1 вказує, що сторони не підтримують сімейні стосунки із листопада 2018 року, проживають окремо, а шлюбні відносини між ними погіршилися через поведінку відповідача, її ставлення до сім'ї, відсутність взаєморозуміння та взаємних почуттів, що призвело до їх фактичного припинення. Ведення між сторонами спільного господарства та сумісне проживання також припинено. Позивач вважає збереження вказаного шлюбу неможливим ( а. с. 2-3).
Такі висновки узгоджуються з правовою позицією, викладеною в постанові Верховного Суду від 30 травня 2019 року у справі № 442/6319/16-ц.
Колегія суддів апеляційного суду вважає, що суд першої інстанції, встановивши, що збереження нормальних сімейних відносин між сторонами є неможливим, дійшов правильного висновку про наявність підстав для розірвання шлюбу, що відповідає вимогам статей 24, 56 СК України, і доводами апеляційної скарги не спростовані вказані висновки суду, які б слугували підставою для відмови у задоволенні позовних вимог про розірвання шлюбу, та затягування розгляду справи і надання строку для примирення, яке вже є неможливим, за встановлених обставин у справі та відносин, які склалися між подружжям.
Як вбачається із наявних матеріалів справи позивач ОСОБА_1 звернувся з позовом у суд 19 серпня 2019 року, а рішення судом прийнято 13 січня 2020 року, тобто через шість місяців після подання до суду заяви.
Відповідач ОСОБА_2 , маючи намір зберегти шлюб, та подаючи клопотання про надання строку для примирення сторін та зупинення провадження у справі на період примирення, в обґрунтування заявленого нею клопотання як у суді першої інстанції, так і в суді апеляційної інстанції, не надала суду жодних доказів, які б підтверджували її наміри для збереження шлюбу, які дії нею вчинялись для того, щоб зберегти шлюб, чи вона пропонувала позивачу ОСОБА_1 умови для вирішення питання щодо збереження шлюбу. Такі докази в матеріалах справи, яка розглядалась протягом шести місяців, відсутні.
Однак, слід звернути увагу, що відповідач ОСОБА_2 зловживала своїми процесуальними правами, оскільки переносила та затягувала розгляд справи, подаючи клопотання, в тому числі, і надаючи сфальсифіковані докази щодо своєї вагітності 4- 5 неділь у віці 67 років.
Вказані обставини змусили подавати позивача ОСОБА_1 суду клопотання про витребування доказів щодо достовірності довідки - направлення медичного закладу, наданої відповідачу про вагітність ОСОБА_2 .
Суд, задовольнивши клопотання позивача, який заперечував факт вагітності відповідача, перевіряючи доводи відповідача, щодо інформації наданої в довідці медичного закладу про вагітність ОСОБА_2 , також повинен був направити відповідні запити до медичного закладу, який видав таку довідку - направлення ОСОБА_2 , для з'ясування всіх обставин у даній справі, на що був витрачений значний проміжок часу.
Із відповіді КНП «Перший Черкаський міський центр первинної медико - санітарної допомоги» від 12.12. 2019 року № 01-01/ 2775 суду вбачається, що при з'ясуванні обставин появи направлення на обстеження ОСОБА_2 було встановлено, що такий документ написано власноруч ОСОБА_2 ( з її слів та пояснення ), оскільки вона була в стані афекту, за обставин в яких перебуває, тому вказане підтверджується безглуздістю змісту даного направлення та невідповідністю дійсності ( а. с. 37).
Таким чином, суд оцінюючи зібрані докази у справі, приймаючи до уваги, що позивач наполягає на розірванні шлюбу, від позову про розірвання шлюбу не відмовився, то колегія суддів вважає, що суд не мав підстав для задоволення клопотання відповідача про надання строку для примирення, беручи до уваги поведінку ОСОБА_2 під час розгляду справи, яка подавала суду неправдиву інформацію щодо своєї вагітності, фальсифікуючи довідки медичного закладу, та намагаючись безпідставно затягувати розгляд справи.
Колегія суддів апеляційного суду погоджується із висновками суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення клопотання про надання сторонам у справі строку для примирення та зупинення провадження у справі на строк примирення, оскільки вважає, що вказане клопотання ОСОБА_2 , подане суду апеляційної інстанції, про надання їй строку для примирення та зупинення провадження у справі також не підлягає задоволенню, про що суд апеляційної інстанції зазначив та обґрунтував в ухвалі про відмову у задоволенні клопотання відповідача ОСОБА_2 , поданому нею в апеляційній скарзі.
Апеляційний суд звертає увагу, що позивач ОСОБА_1 у відзиві на апеляційну скаргу вказує, що рішення суду про розірвання шлюбу є правильним та законним, тому просить його залишити без змін. Із вказаного слідує, що позивач своєї позиції щодо необхідності розірвання шлюбу не змінив, проти надання строку для примирення сторін заперечує. Таким чином, відсутні підстави для збереження шлюбних стосунків між сторонами за встановлених судом обставин та вимог закону щодо вирішення питання розірвання шлюбу між подружжям.
Колегія суддів апеляційного суду вважає, що і висновки суду першої інстанції про відсутність підстав для надання строку на примирення, і висновки апеляційного суду про відмову у задоволенні клопотання відповідача ОСОБА_2 про надання строку для примирення є вірними та обґрунтованими, оскільки сторони тривалий час разом не проживають, шлюбних відносин не підтримують та не ведуть спільного господарства, неповнолітніх дітей не мають. Отже, фактично сторони не пов'язані взаємними правами та обов'язками, які притаманні подружжю, а тому надавати строк для примирення за таких обставин, коли одна сторона наполягає на примиренні, а інша сторона не бажає примирення і наполягає на розірванні шлюбу, не є законним і правильним, оскільки порушується принцип укладення шлюбу, який ґрунтується на вільній згоді кожного із подружжя, а примушування до шлюбу не допускається.
Апеляційний суд дійшов висновку, що доводи апеляційної скарги не містять посилання на докази, які б спростовували висновки суду першої інстанції, і впливали на їх законність, а зводяться до переоцінки доказів, незгоди скаржника з висновками суду щодо їх оцінки стосовно встановлення обставин справи та підстав для задоволення позову про розірвання шлюбу, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, а тому не підлягають задоволенню.
Колегія суддів апеляційного суду вважає, що судом першої інстанції належним чином досліджено та перевірено наявні у матеріалах справи докази відповідно до вимог закону, і не вбачається, що судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення допущено порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, залишено не розглянутими обставини, що мають значення для справи, тому відсутні підстави для задоволення вимог апеляційної скарги та скасування рішення суду.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).
З огляду на викладене, апеляційний суд вважає, що ухвалене у справі рішення є законним та обгрунтованим і підстав для його зміни чи скасування за наведеними у скарзі доводами не вбачається, оскільки доводи апеляційної скарги не є суттєвими, носять суб'єктивний характер, не відповідають обставинам справи, зводяться до невірного трактування норм матеріального права і правильності висновків суду не спростовують, тому рішення суду першої інстанції слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення.
Рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 13 січня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до суду касаційної інстанції, Верховного Суду, протягом тридцяти днів, в порядку та за умов, визначених цивільно - процесуальним законом.
Головуючий Нерушак Л.В.
Судді Єльцов В.О.
Бородійчук В. Г.