Номер провадження 2/754/2131/20
Справа №754/12121/19
13 квітня 2020 року Деснянський районний суд м. Києва в складі:
головуючого - судді - Лісовської О.В.
за участю секретаря - Грей О.П.
відповідача ОСОБА_1
відповідачки ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Департаменту патрульної поліції до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про відшкодування майнової шкоди, -
Позивач Департамент патрульної поліції звернувся до суду із позовом до відповідачів ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про відшкодування майнової шкоди, мотивуючи свої вимоги тим, що 23.05.2018 року за вих. № 627 вн/41/11/14-2018 до відділу моніторингу та аналітичного забезпечення УПП у м. Києві ДПП надійшла доповідна записка інспектора II категорії відділу зв'язку та телекомунікацій УПП у м. Києві ДПП ОСОБА_4 , в якій йшлося про те, що до відділу зв'язку та телекомунікацій УПП у м. Києві ДПП звернулися інспектори роти № 2 батальйону № 1 полку № 2 (з обслуговування лівого берега) УПП у м. Києві ДПП лейтенант поліції ОСОБА_3 , старший лейтенант поліції ОСОБА_6 та поліцейський роти № 2 батальйону № 1 полку № 2 (з обслуговування лівого берега) УПП у місті Києві ДПП капрал поліції ОСОБА_2 , сповістивши про те, що під час несення служби 06.05.2018 року на службовому автомобілі Toyota Prius, номерний знак НОМЕР_1 , за яким закріплений планшетний ПК, в процесі виконання своїх службових обов'язків виявили відсутність планшетного ПК, який зник після того, як вони прибули на допомогу екіпажу патрульної поліції № 0302, за адресою: АДРЕСА_1 . В ході службового розслідування встановлено, що втрата планшету сталася унаслідок неналежного зберігання вищевказаного майна інспектором ОСОБА_3 , інспектором ОСОБА_1 та поліцейським ОСОБА_2 , в результаті чого невідомі особи викрали службовий планшет. Внаслідок протиправних дій відповідачів, що полягають у неналежному зберіганні, та, як наслідок, втраті планшету, позивачу було спричинено майнову шкоду у розмірі 6 408, 00 гривень. На підставі викладеного позивач звертається до суду з даним позовом, в якому просить стягнути солідарно з відповідачів ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , та ОСОБА_2 на користь позивача майнову шкоду у розмірі 6 408, 00 грн. та витрати по сплаті судового збору.
На початку судового розгляду справи представник позивача повністю підтримав позовні вимоги та просив суд їх задовольнити у повному обсязі. У подальшому представник позивача у судове засідання не з'явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, у своїй заяві просить проводити розгляд справи в його відсутність. Суд вважає можливим розглядати справу у відсутності представника позивача, за наявних у справі матеріалів.
Відповідач ОСОБА_3 на початку судового розгляду просив у задоволенні позову відмовити, зазначивши, що 06.05.2018 року вони у складі патруля прибули за викликом на АДРЕСА_1 для допомоги іншому екіпажу. Після прибуття за викликом вони відразу вийшли з автомобіля і пішли на допомогу, що владнати конфлікт, оскільки ситуація була критичною. У службовому автомобілі знаходився, у тому числі, планшет. Під час надання ними допомогу іншому екіпажу невідома особа проникла до автомобіля та викрала службовий планшет. Втрата планшету була виявлена пізніше, вони намагалися знайти його, зверталися з відповідною заявою до поліції, але вжитими заходами не вдалося знайти втрачений планшет. Вважає, що його вини у втраті планшету немає, а тому просить у задоволенні позову відмовити. У подальшому відповідач у судове засідання не з'явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про причини неявки не повідомив. Суд вважає можливим розглядати справу у відсутності відповідача, за наявних у справі матеріалів.
Відповідач ОСОБА_1 у судовому засіданні позовні вимоги не визнав. Пояснив, що у складі патруля разом з іншими відповідачами вони прибули за викликом на допомогу іншому патрулю. Прибувши на місце, вони надавали допомогу колегам. Владнавши конфлікт та повернувшись до службового авто, інспектор ОСОБА_1 перевірив комплектність амуніції та інших засобів, після чого виявив відсутність планшету. Слідчо-оперативна група, яка прибула за викликом ОСОБА_1 , зафіксувала викрадення планшета. Ніякої недбалості чи протиправних дій з боку відповідачів допущено не було. Відомості про викрадення планшету були внесені до ЄРДР. Службова перевірка була проведена неналежним чином. Позивач у суму відшкодування включив планшет та комплектацію до нього, проте був вкрадений лише планшет. Крім того, не було враховано, що планшет був не новий. Відповідачі звернулись до УПП у м. Києві з проханням повідомити, яким чином вони можуть відшкодувати збитки за викрадений планшет. Після цього з їх заробітної плати було вираховано по 500, 00 грн. з кожного. Вважає, що підстав для задоволення позову немає, а тому просить відмовити в його задоволенні.
Відповідачка ОСОБА_2 в судовому засіданні позовні вимоги не визнала та пояснила, що вони у складі патруля прибули за викликом для допомоги іншому екіпажу. Повернувшись до службового автомобіля, виявили, що автомобіль був не замкнений та у ньому відсутній планшет. Відповідачі звернулись до УПП у м. Києві з проханням повідомити, яким чином вони можуть відшкодувати збитки за викрадений планшет. Після цього з їх заробітної плати було вираховано по 500, 00 грн. з кожного. На підставі викладеного відповідачка просить у задоволенні позовних вимог відмовити.
Вислухавши пояснення представника позивача, відповідачів, вивчивши письмові матеріали справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ДПП не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.
Згідно із статтями 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.
Відповідно до вимог статей 76-79 ЦПК України доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір. Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, змістом яких є не допустити судовий процес у безладний рух.
Судом встановлено, що 23.05.2018 року за вих. № 627 вн/41/11/14-2018 до відділу моніторингу та аналітичного забезпечення УПП у м. Києві ДПП надійшла доповідна записка інспектора II категорії відділу зв'язку та телекомунікацій УПП у м. Києві ДПП ОСОБА_4 в якій йшлося про те, що до відділу зв'язку та телекомунікацій УПП у м. Києві ДПП звернулися інспектори роти № 2 батальйону № 1 полку № 2 (з обслуговування лівого берега) УПП у м. Києві ДПП лейтенант поліції ОСОБА_3 , старший лейтенант поліції ОСОБА_6 та поліцейський роти № 2 батальйону № 1 полку № 2 (з обслуговування лівого берега) УПП у місті Києві ДПП капрал поліції ОСОБА_2 , сповістивши про те, що під час несення служби 06.05.2018 року на службовому автомобілі Toyota Prius, номерний знак НОМЕР_1 , за яким закріплений планшетний ПК, в процесі виконання своїх службових обов'язків виявили відсутність планшетного ПК, який зник після того, як вони прибули на допомогу екіпажу патрульної поліції № 0302, за адресою: АДРЕСА_1
Власником планшету Huawei MediaPad T3 7 (DG2-U01), інвентарний номер 1113708787 /83, LIS- M 21113 , IMEI НОМЕР_5 , є Департамент патрульної поліції, що підтверджується Договором № 1091 від 18.12.2017 року.
Згідно Висновку службового розслідування за фактом порушення службової дисципліни від 16.07.2018 року службове розслідування за фактом можливого порушення службової дисципліни інспектором роти № 2 батальйону № 1 полку № 2 (з обслуговування лівого берега) УПП у м. Києві ДПП лейтенантом поліції ОСОБА_3 , інспектором роти № 2 батальйону № 1 полку № 2 (з обслуговування лівого берега) УПП у м. Києві ДПП старшим лейтенантом поліції ОСОБА_1 та поліцейським роти № 2 батальйону № 1 полку № 2 (з обслуговування лівого берега) УПП у м. Києві ДПП капралом поліції ОСОБА_2 , що виразилось у втраті службового планшету Huawei MediaPad T3 7 (DG2- U01 ) інвентарний номер 1113708787/83, LIS- M 21113, IMEI НОМЕР_5 , припинено.
Відповідно до Наказу Департаменту патрульної поліції про притягнення до дисциплінарної відповідальності №985 від 27.07.2018 року за вчинення дисциплінарного проступку, що виразився в порушенні вимог п. 1, 2 ч. 1 ст. 18 Закону України «Про Національну поліцію», п. 12 ч. 1 ст. 7 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, затвердженого Законом України від 22.02.2006 року № 3460, абз. 4 п. 3.1 розділу ІІІ Посадової інструкції поліцейського патрульної поліції, затвердженої наказом ДПП від 05.01.2016 № 4/1, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 12 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, інспекторові роти № 2 батальйону № 1 полку № 2 (з обслуговування лівого берега) УПП у м. Києві ДПП лейтенанту поліції ОСОБА_3 , інспекторові роти № 2 батальйону № 1 полку № 2 (з обслуговування лівого берега) УПП у м. Києві ДПП старшому лейтенанту поліції ОСОБА_1 та поліцейському роти № 2 батальйону № 1 полку № 2 (з обслуговування лівого берега) УПП у м. Києві ДПП капралу поліції ОСОБА_2 оголошено зауваження.
Як вбачається з позову, предметом спору є відшкодування матеріальної шкоди, завданої підприємству, установі, організації її працівником. Саме даними обставинами позивач обгрунтовував вимоги, посилаючись на те, що відповідачі під час несення служби допустили втрату планшету. Отже спірні правовідносини регулюються Кодексом законів про працю України, зокрема главою ІХ «Гарантії при покладенні на працівників матеріальної відповідальності за шкоду, заподіяну підприємству, установі організації».
Основним нормативно-правовим актом, який регулює діяльність національної поліції є Закон України «Про Національну поліцію», згідно зі ст. 19 якого у разі вчинення протиправних діянь поліцейські несуть кримінальну, адміністративну, цивільно-правову та дисциплінарну відповідальність відповідно до закону. Підстави та порядок притягнення поліцейських до дисциплінарної відповідальності, а також застосування до поліцейських заохочень визначаються Дисциплінарним статутом Національної поліції України, що затверджується законом. Держава відповідно до закону відшкодовує шкоду, завдану фізичній або юридичній особі рішеннями, дією чи бездіяльністю органу або підрозділу поліції, поліцейським під час здійснення ними своїх повноважень.
За загальним правилом, під час вирішення справ такої категорії пріоритетними є норми спеціальних законів. Трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціальних законів не врегульовано спірних правовідносин, або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Однак, у Законі України «Про Національну поліцію» відсутня норма щодо матеріальної відповідальності поліцейських, відшкодування матеріальної шкоди заподіяної поліцейським, а тому суд приходить до висновку, що на поліцейського, як на працівника, поширюється трудове право, отже, при вирішенні даного спору слід керуватись Кодексом законів про працю України.
Відповідно до ст. 138 КЗпП України для покладення на працівника матеріальної відповідальності за шкоду власник або уповноважений ним орган повинен довести наявність умов, передбачених ст. 130 КЗпП України
З матеріалів справи вбачається, а також не заперечувалось сторонами у справі, що відповідачі на момент події перебували у трудових відносинах із позивачем. Враховуючи, що спеціальним законом «Про національну поліцію України» підстави та порядок покладення на поліцейських цивільно-правової відповідальності не врегульовано, то до даного спору підлягають застосуванню загальні норми КЗпП України.
З огляду на викладене, суд вважає, що посилання позивача про необхідність застосування до спірних правовідносин лише загальних положень ЦК України про відшкодування шкоди, є хибними та такими, що не ґрунтуються на вимогах закону.
Відповідно до ст. 130 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов'язків. При покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника. Ця відповідальність, як правило, обмежується певною частиною заробітку працівника і не повинна перевищувати повного розміру заподіяної шкоди, за винятком випадків, передбачених законодавством.
Згідно із ч. 1 ст. 132 КЗпП України за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов'язків, працівники, крім працівників, що є посадовими особами, з вини яких заподіяно шкоду, несуть матеріальну відповідальність у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку. Матеріальна відповідальність понад середній місячний заробіток допускається лише у випадках, зазначених у законодавстві, зокрема п. 5 ч. 1 ст. 134 КЗпП України передбачено, що для притягнення працівника до повної матеріальної відповідальності в його діях на час заподіяння шкоди повинен бути умисел. Умисне заподіяння шкоди має бути підтверджено фактом наявності умислу та свідомого бажання працівника заподіяти підприємству шкоду або допустити її настання.
Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (ч. 2 ст. 75 ЦПК України).
Частиною 2 статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. І саме абз. 2 п. 2.3.6 Правил утримання жилих будинків та прибудинкових територій, що затверджений наказом Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства від 17.05.2005 за №76, визначає таким доказом у разі залиття, аварії квартир саме акт, форма якого визначена в Додатку 4 до відповідних Правил.
Відповідно до вимог ч. 1, 2 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Згідно із ч. 1 ст. 1190 ЦК України особи, спільними діями або бездіяльністю яких було завдано шкоди, несуть солідарну відповідальність перед потерпілим.
Постановою Пленуму Верховного суду України № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» роз'яснено судам, що розглядаючи позови про відшкодування шкоди суди повинні мати на увазі, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої бути протиправними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина особи.
Під час розгляду справи позивачем не надано належних, допустимих та достатніх доказів на підтвердження завдання відповідачами шкоди у вигляді втрати майна внаслідок умисних протиправних дій, а отже підстави для покладення на відповідачів повної матеріальної відповідальності за втрату планшету.
Відтак, відповідальність відповідачів за заподіяну шкоду обмежується середнім місячним заробітком працівника, однак, доказів на підтвердження розміру заробітку відповідача матеріали справи не містять.
Крім того, частиною 3 ст. 233 КЗпП України встановлено, що для звернення власника або уповноваженого ним органу до суду в питаннях стягнення з працівника матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації, встановлюється строк в один рік з дня виявлення заподіяної працівником шкоди. Встановлений частиною третьою цієї статті строк застосовується і при зверненні до суду вищестоящого органу.
Відповідно до роз'яснень, викладених у п. 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 29 грудня 1992 року № 14 «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками», судам необхідно перевіряти, чи додержаний власником або уповноваженим ним органом встановлений ст. 233 КЗпП України річний строк з дня виявлення заподіяної працівником шкоди для звернення в суд з позовом про її відшкодування. Днем виявлення шкоди слід вважати день, коли власнику або уповноваженому ним органу стало відомо про наявність шкоди, заподіяної працівником. Днем виявлення шкоди, встановленої в результаті інвентаризації матеріальних цінностей, при ревізії або перевірці фінансово-господарської діяльності підприємства, установи, організації, слід вважати день підписання відповідного акта або висновку.
Зважаючи на те, що зі змісту позову не вбачається іншого, суд приходить до висновку, що позивачу стало відомо про наявність шкоди, заподіяної працівниками, в день її заподіяння, тобто 06.05.2018 року.
Разом із тим, до суду із даним позовом Департамент патрульної поліції звернувся лише 14.08.2019 року. Із клопотанням про поновлення пропущеного строку звернення до суду з поважних причин, відповідно до ст. 234 КЗпП України, сторона позивача не зверталась і про наявність таких причин в позові не зазначено.
Суд враховує, що річний строк, встановлений ч. 3 ст. 233 КЗпП України, не є позовною давністю і застосовується незалежно від наявності заяви відповідача, а тому позивач пропустив встановлений законом річний термін для звернення до суду з даним позовом, а відтак після закінчення строку для звернення з позовами про стягнення з працівників шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям, працівник звільняється від обов'язку відшкодовувати завдану ним шкоду.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно із ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Статтями 10-13 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України.
Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Суд застосовує норми права інших держав у разі, коли це передбачено законом України чи міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах - не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Відповідно до вимог ст. 76-83 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами : 1 ) письмовими, речовими і електронними доказами; 2 ) висновками експертів; 3 ) показаннями свідків.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У разі посилання учасника справи на не вчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину не вчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
За таких обставин, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об'єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв'язок в їх сукупності, з'ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд приходить до висновку, що у задоволенні позовних вимог Департаменту патрульної поліції Національної поліції України слід відмовити у повному обсязі.
Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України судові витрати у справі суд відносить на рахунок позивача.
На підставі викладеного, керуючись ст. 12, 19, 81, 141, 258-260, 263-265 ЦПК України, ст. 22, 1166, 1192 ЦК України, постановою Пленуму Верховного Суду України № 6 від 27.03.1992 року "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди", -
У задоволенні позовних вимог Департаменту патрульної поліції до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про відшкодування майнової шкоди - відмовити.
Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду через Деснянський районний суд м. Києва протягом тридцяти днів з дня проголошення.
Позивач - Департамент патрульної поліції, ЄДРПОУ 40108646, адреса: м. Київ, вул. Ф. Ернста, 3.
Відповідач - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 .
Відповідач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_3 .
Відповідач - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , адреса реєстрації: АДРЕСА_4
Повний текст рішення виготовлений 30 квітня 2020 року.
Суддя О.В.Лісовська