Справа №461/3294/20
06 травня 2020 року суддя Галицького районного суду м. Львова Мисько Х.М., розглянувши матеріали справи про притягнення до адміністративної відповідальності
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Львова, громадянина України, українця, непрацюючого, який проживає за адресою: АДРЕСА_1
за ст. 44-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення, -
згідно протоколу про адміністративне правопорушення ОСОБА_1 08 квітня 2020 року о 22 годині 00 хвилин у м. Львові по вул . Богдана Хмельницького - пл. Старий Ринок, 2 перебував на вулиці групою осіб в кількості чотирьох осіб, чим порушив ч. 2 п. 2 постанови КМУ від 11.03.2020 року № 211.
Права особи, притягненої до адміністративної відповідальності, передбачені статтею 268 Кодексу України про адміністративні правопорушення, вимоги статті 63 Конституції України роз'яснені при складанні адміністративного протоколу.
В судове засідання ОСОБА_1 не з'явився, хоча був належним чином повідомлений про час і місце слухання справи, що стверджується матеріалами справи.
Відповідно до вимог ст. 268 КУпАП, вважаю можливим проводити розгляд справи у відсутності особи, що притягається до відповідальності, який не з'явився за викликом суду, хоча про день, час та місце розгляду справи був повідомлений належно та вчасно.
Дослідивши матеріали протоколу, суд дійшов висновку про відсутність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 44-3 КУпАП з наступних підстав.
Відповідно до вимог ст. 245 КУпАП, завданнями провадження у справах про адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.
Статтею 280 КУпАП передбачено, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Диспозиція ст. 44-3 КУпАП передбачає відповідальність за порушення правил щодо карантину людей, санітарно-гігієнічних, санітарно-протиепідемічних правил і норм, передбачених Законом України «Про захист населення від інфекційних хвороб», іншими актами законодавства, а також рішень органів місцевого самоврядування з питань боротьби з інфекційними хворобами.
Вказана норма носить бланкетний характер, а тому серед ознак суті такого адміністративного правопорушення обов'язково повинно бути посилання на конкретний нормативно-правовий акт, яким встановлюються відповідні правила та якого не дотрималась особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, порушивши тим самим законодавчі приписи.
У протоколі про адміністративне правопорушення серії АА за № 331810 зазначено, що ОСОБА_1 своїми діями порушила вимоги постанови КМУ № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» від 11.03.2020 року, згідно п. 2 ч. 2 якої заборонено: переміщення групою осіб у кількості більше ніж дві особи, крім випадків службової необхідності та супроводження осіб, які не досягли 14 років, батьками, усиновлювачами, опікунами, піклувальниками, прийомними батьками, батьками-вихователями, іншими особами відповідно до закону або повнолітніми родичами дитини.
Однак, постанова КМУ України № 211 від 11.03.2020 року не містить заборони перебування в громадському місці групою осіб в кількості більше ніж дві особи.
Заборона стосується переміщення (зміна положення фізичного тіла), що не є тотожним з поняттям «знаходження».
У фабулі протоколу серії АА за № 331810 не зазначено конкретних дій ОСОБА_1 щодо переміщення групою осіб у кількості більше ніж дві особи, що відображали б об'єктивну сторону правопорушення.
Натомість, крім протоколу серії АА за № 331810 до матеріалів справи не долучено жодного належного та допустимого доказу на підтвердження вини особи, яка притягується до адміністративної відповідальності.
Відповідно до ст. 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
Проте, як вбачається з матеріалів справи та встановлено в судовому засіданні, під час складення протоколу про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 поліцейським було порушено вимоги ст. 255 КУпАП та не зібрано доказів, які б підтверджували його вину у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 44-3 КУпАП.
Відповідно до статті 62 Конституції України, положення якої знайшли подальшу конкретизацію в національному законодавстві України, особа вважається невинуватою у вчиненні правопорушення і не може бути піддана покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи.
Стандарт доведення вини «поза розумним сумнівом» означає, що при доведенні винуватості особи не повинно залишатися жодного «розумного сумніву» в цьому, тоді як наявність такого «розумного сумніву» у винуватості особи є підставою для його виправдання. Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості.
Згідно зі ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях у справах «Тейксейра де Кастро проти Португалії» та «Шабельник проти України» неодноразово зазначав, що допустимість доказів є прерогативою національного права і, за загальним правилом, саме національні суди повноважні оцінювати надані їм докази, а порядок збирання доказів має відповідати передбаченим національним правом вимогам основним правам гарантованих Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод. Тобто, якщо уповноваженим органом не доведено підставність притягнення особи до адміністративної відповідальності, суд не може в ході розгляду справи взяти на себе функції щодо самостійного відшукування доказів винуватості особи, самостійно змінювати, на шкоду особі фабулу, викладену у протоколі про адміністративне правопорушення, яка, по суті, становить виклад обвинувачення у вчиненні певного правопорушення, винуватість у скоєнні якого певною особою має доводитися в суді.
Відповідно до п. 1 ст. 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочате, а розпочате підлягає закриттю за відсутністю у діях особи складу адміністративного правопорушення.
Керуючись ст. 44-3, 247 ч.1 п.1, 283, 284 ч.1 п.3 Кодексу України про адміністративні правопорушення,
постановив:
Звільнити ОСОБА_1 від адміністративної відповідальності, у зв'язку з відсутністю події адміністративного правопорушення та складу адміністративного правопорушення в його діях, а провадження в справі про адміністративне правопорушення, передбачене ст. 44-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення, щодо нього - закрити.
Постанова може бути оскаржена особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим, його представником протягом десяти днів з дня її винесення до Львівського апеляційного суду через місцевий суд. Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.
Суддя Х.М. Мисько