Справа №341/1426/17
Провадження № 1-кп/345/130/2020
04.05.2020 м. Калуш
Калуський міськрайонний суд Івано-Франківської області у складі головуючого судді ОСОБА_1 , секретаря судового засідання ОСОБА_2 , за участю прокурора ОСОБА_3 , неповнолітнього обвинуваченого ОСОБА_4 , його захисника - адвоката ОСОБА_5 , законного представника неповнолітнього обвинуваченого - ОСОБА_6 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області №6 матеріали кримінальних проваджень №12017090140000266, №12018090140000019, №12018090140000166 про обвинувачення: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , учня Рогатинської спеціальної загальноосвітньої школи-інтернат, не одруженого, на утриманні малолітніх дітей немає, раніше не судимого, у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2, ч. 3 ст. 185 КК України, -
28.09.2017 до Галицького районного суду Івано-Франківської області надійшов обвинувальний акт у кримінальному провадженні №12017090140000266 по обвинуваченню ОСОБА_4 за ч. 3 ст. 185 КК України.
Органом досудового розслідування ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні таємного викрадення чужого майна (крадіжці), поєднаному з проникненням у житло.
З обвинувального акту вбачається, що злочин вчинено за наступних обставин:
28.08.2017 близько 14 години 30 хвилин неповнолітній ОСОБА_4 , перебуваючи на подвір'ї біля чотирьохквартирного житлового будинку, який знаходиться у АДРЕСА_2 та у якому він проживає з своїми родичами, помітив, що у квартирі АДРЕСА_3 , яка знаходиться на першому поверсі будівлі та у якій проживає подружжя ОСОБА_7 , нікого з господарів нема вдома і у нього виник умисел на проникнення до вказаної квартири, і таємне викрадення звідти чужого майна.
Для приведення свого злочинного наміру до виконання ОСОБА_4 , усвідомлюючи протиправний характер своїх дій та передбачаючи суспільно-небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, діючи умисно, почав шукати ключі від вхідних дверей вказаної квартири. Не знайшовши ключі, він продовжив вишукувати способи для проникнення до помешкання подружжя ОСОБА_7 і при цьому помітив, що одне із вікон не зачинене на защіпку.
Скориставшись цим, ОСОБА_4 переконався, що поблизу нікого немає і за його діями ніхто не спостерігає, після чого з метою особистого збагачення підійшов до вказаного вікна і, відкривши його стулку, проник всередину квартири подружжя ОСОБА_7 .
Перебуваючи у помешканні, ОСОБА_4 почав шукати майно, яке б можна було викрасти і при цьому виявив в одній із кімнат ноутбук марки «Аcer aspire one D255-2556», у корпусі червоно-чорного кольору, який таємно викрав і втік з місця вчинення кримінального правопорушення. У подальшому він розпорядився викраденим майном на власний розсуд і тим самим заподіяв потерпілій ОСОБА_8 майнову шкоду на суму 950 гривень.
Також, 16.03.2018 до Галицького районного суду Івано-Франківської області надійшов обвинувальний акт у кримінальному провадженні №12018090140000019 по обвинуваченню ОСОБА_4 за ч. 2 ст. 185 КК України.
Органом досудового розслідування ОСОБА_4 обвинувачується у повторному вчиненні таємного викрадення чужого майна (крадіжці).
З обвинувального акту вбачається, що злочин вчинено за наступних обставин:
неповнолітній ОСОБА_4 будучи особою, щодо якої 27.09.2017 складено та направлено до суду обвинувальний акт у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України, належних висновків для себе не зробив, на шлях виправлення не став, і повторно вчинив новий умисний злочини.
Так, 11.01.2018 близько 14 години неповнолітній ОСОБА_4 , перебуваючи неподалік торгового центру «Гулівер», який знаходиться у м. Бурштин Івано-Франківської області по вулиці Калуська, 5а, помітив, що неподалік вказаного торгового закладу велосипед марки «ARDIS», належний ОСОБА_9 і у нього виник умисел на таємне викрадення чужого майна.
Для приведення свого злочинного наміру до виконання ОСОБА_4 , усвідомлюючи протиправний характер своїх дій та передбачаючи суспільно-небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, діючи умисно, переконавшись, що поблизу нікого немає і за його діями ніхто не спостерігає, після чого з метою особистого збагачення підійшов до вказаного велосипеду та таємно викрав. В подальшому неповнолітній ОСОБА_4 , сівши на вказаний велосипед, вартість якого згідно висновку експерта від 25.01.2018 № 4.3.-19/18, становить 740 гривень і втік з місця вчинення кримінального правопорушення та розпорядився викраденим майном на власний розсуд і тим самим заподіяв потерпілому ОСОБА_9 майнову шкоду на вказану суму.
Також, 11.07.2018 до Галицького районного суду Івано-Франківської області надійшов обвинувальний акт у кримінальному провадженні №12018090140000166 по обвинуваченню ОСОБА_4 за ч. 3 ст. 185 КК України.
З обвинувального акту вбачається, що злочин вчинено за наступних обставин:
неповнолітній ОСОБА_4 , будучи особою, щодо якої 27.09.2017 та 15.03.2018 складено і направлено до Галицького районного суду два обвинувальні акти за вчинення 28.08.2017 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України, а 11.01.2018 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 185 КК України відповідно, по яких на даний час триває судовий розгляд, належних висновків для себе не зробив, на шлях виправлення не став і повторно вчинив новий умисний злочин.
Так, у кінці квітня 2018 року неповнолітній ОСОБА_4 , допомагаючи по господарству своїм сусідам - подружжю ОСОБА_7 , яке проживає у АДРЕСА_4 і маючи у зв'язку з цим вільний доступ до їх помешкання, під час перебування у квартирі вказаного подружжя помітив у замковій щілині других вхідних дверей зв'язку дублікатів двох ключів до обох вхідних дверей даного житла загальною вартістю 70 гривень, які непомітно для господарів таємно викрав і у подальшому, до 29.04.2018, зберігав їх по місцю свого постійного проживання по АДРЕСА_1 .
У вказаний день, 29.04.2018, близько 19 години неповнолітній ОСОБА_4 , перебуваючи на своєму подвір'ї, побачив, що його сусідів - подружжя ОСОБА_7 нема вдома і у нього виник умисел на вчинення крадіжки майна з їх помешкання.
Для приведення свого злочинного наміру до виконання ОСОБА_4 взяв з дому викрадені раніше дублікати ключів від замка вхідних дверей квартири ОСОБА_8 і, усвідомлюючи протиправний характер своїх дій та передбачаючи суспільно-небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, реалізовуючи свій злочинний умисел на таємне викрадення чужого майна, переконавшись, що поряд нікого немає і за його діями ніхто не спостерігає, підійшов до вхідних дверей вказаного помешкання, де діючи умисно, за допомогою одного з ключів відчинив замок та проник усередину житла. Перебуваючи у квартирі, він з метою відшукання майна, яке б можна було викрасти, зайшов у одну з кімнат, де побачив на столі біля телевізора належний господині ОСОБА_8 мобільний телефон марки «SAMSUNG GALAXY ACE 3» модель GT-S7272UWASEK, вартість якого, згідно висновку експерта № 4.3-279/18 від 21.06.2018, становить 867 гривень.
ОСОБА_4 таємно викрав вказаний мобільний телефон і втік з місця вчинення кримінального правопорушення та у подальшому розпорядився викраденим майном на свій розсуд, у результаті чого заподіяв потерпілій майнову шкоду на вказану вище суму.
Потерпілі ОСОБА_8 та ОСОБА_9 у судове засідання не з'явились, однак подали суду заяви про розгляд справи у їхній відсутності, щодо призначення покарання покладаються на розсуд суду.
В судовому засіданні обвинувачений свою вину у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень визнав повністю, щиро розкаявся за вчинене.
Прокурор у судовому засіданні просив суд визнати ОСОБА_4 винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.ч. 2, 3 ст. 185 КК України та призначити йому покарання за ч. 3 ст. 185 КК України у вигляді 3 років позбавлення волі, а за ч. 2 ст. 185 КК України - 6 місяців арешту. На підставі ст. 70 КК України остаточно призначити ОСОБА_4 покарання у вигляді 3 років позбавлення волі.
Захисник обвинуваченого - адвокат ОСОБА_5 у судовому засіданні просив врахувати при призначенні міри покарання його підзахисному пом'якшуючі обставини, а саме щире каяття, і активне сприяння розкриттю злочину, відшкодування шкоди. Також зауважив, що обтяжуючих обставин немає, а тому просив призначити мінімальну міру покарання ОСОБА_4 із застосуванням ст. 69 КК України.
Крім повного визнання обвинуваченим своєї вини у вчинені кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2, 3 ст. 185 КК України, його вина доведена доказами, що містяться:
в матеріалах кримінального провадження №12017090140000266: протоколом огляду місця події від 04.09.2017 з додатками (а.с. 71-77, том №1); постановою про визнання речовим доказом від 04.09.2017 (а.с. 78, том №1);
в матеріалах кримінального провадження №12018090140000019: протоколом огляду місця події від 11.01.2018 (а.с. 73-74, том №4); заявою ОСОБА_10 від 12.01.2018 (а.с. 75, том №4); постановою про визнання речових доказів та передачу їх на зберігання від 12.01.2018 (а.с. 76, том №4); висновком судово-товарознавчої експертизи №4.3-19/18 від 25.01.2018 (а.с. 81-85, том №4);
в матеріалах кримінального провадження №12018090140000166: протоколом огляду предмету від 02.06.2018 (а.с. 99-100, том №4); постановами про визнання речовим доказом від 02.06.2018 (а.с. 101, 107, том №4); протоколом огляду предмету від 02.06.2018 (а.с. 103-106, том №4); висновком судової товарознавчої експертизи №4.3-279/18 від 21.06.2018 (а.с. 109-113, том №4).
Як наслідок, на переконання суду, яке ним сформоване у порядку ст. 94 КПК України, наявні в матеріалах кримінального провадження докази є логічними, послідовними, узгоджуються між собою, а тому немає об'єктивних підстав їм недовіряти.
Будь-яких інших доказів в ході судового розгляду сторонами з боку обвинувачення та захисту, які, відповідно до ст.ст. 22, 26 КПК України, були вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб передбачених КПК України, враховуючи, що суд зберігаючи об'єктивність та неупередженість у ході розгляду даного кримінального провадження створив їм необхідні умови для реалізації ними їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків, надано не було.
Тож суд, враховуючи вищевикладені докази, які були надані суду у ході розгляду провадження та визнанні належними і допустимими, а також те, що обвинувачений повністю визнав вину у кримінальному провадженні, суд приходить до висновку, що його вина у вчиненні злочинів знайшла своє підтвердження у судовому засіданні, а його дії слід кваліфікувати за ч. 3 ст. 185 КК України, оскільки він вчинив таємне викрадення чужого майна (крадіжку), поєднаному із проникненням до приміщення, вчиненому повторно, а також за ч. 2ст. 185 КК України, так як він повторно здійснив таємне викрадення чужого майна (крадіжку).
Вирішуючи питання про вид та міру покарання обвинуваченому ОСОБА_4 , суд, керуючись ст.65 КК України, враховує ступінь тяжкості вчинених ним кримінальних правопорушень, які, відповідно до ст.12 КК України, відносяться до категорії злочинів середньої тяжкості та до тяжких злочинів, дані про особу обвинуваченого, який раніше не судимий, повністю визнав себе винуватим, під наглядом у лікаря психіатра та нарколога не перебуває, за місцем проживання та навчання характеризується як агресивний, неуважний, не проявляє інтересу до навчання, здатний до обману і дрібних крадіжок, схильний до девіантної поведінки.
Обставин, які пом'якшують покарання обвинуваченому ОСОБА_4 , у відповідності до ст.66 КК України, суд визнає щире каяття, активне сприяння у розкритті злочину, вчинення злочину неповнолітнім, відшкодування завданих збитків та відсутність претензій з боку потерпілих.
Обставини, які обтяжують покарання обвинуваченому ОСОБА_4 , у відповідності до ст.67 КК України, немає, а суд відповідно до ст. 337 КПК України позбавлений можливості самостійно відшукувати вказані обставини.
Також, за дорученням суду, уповноваженим представником органу пробації, у даному кримінальному проваджені була складена досудова доповідь відносно обвинуваченого ОСОБА_4 (а.с.65-66, том №4).
Відповідно до положень ч.1 ст.314-1 КПК України, суд враховує зміст досудової доповіді в частині інформації, що характеризує обвинуваченого, а також для прийняття судового рішення про міру покарання.
Зі змісту досудової доповіді вбачається, що обвинувачений зареєстрований у гуртожитку за адресою: АДРЕСА_1 . На даний час знаходиться під вартою в Івано-Франківській УВП №12. Перебуваючи під вартою, по відношенню до персоналу установи не тактовний. З 26.11.2019 влаштований у Бурштинський торгівельно-економічний коледж КНТЕУ на денну форму навчання за спеціальністю «Кухар:кондитер». Навчання не відвідував. За станом здоров'я має добрий фізичний розвиток, не перебуває на обліку у психіатра та нарколога Бурштинської міської поліклініки. Підліток інколи вживає алкогольні напої, щодо вживання наркотичних речовин - досвіду немає. ОСОБА_4 стосунків з однолітками по навчальному закладі не підтримує, йому з ними не цікаво, постійно ігнорує правила поведінки і порушує дисципліну. Обвинувачений не завжди врівноважений, схильний до агресивних проявів. Рішенням виконавчого комітету Бурштинської міської ради від 23.04.2019 №85, ОСОБА_4 надано статус дитини, позбавленої батьківського піклування. Батьки живуть окремо, участі у вихованні сина не приймають.
Також, досудовою доповіддю визначено середній ризик вчинення повторного кримінального правопорушення.
Відповідно до ст.50 КК України покарання є заходом примусу, полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого і має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженим, так і іншими особами.
Пунктом 1 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику призначення судами кримінального покарання" № 7 від 24 жовтня 2003 року зі змінами від 06 листопада 2009 року звернуто увагу судів на те, що вони при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину, мають суворо додержуватися вимог ст.65 КК України стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання. Призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов'язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.
При цьому суд враховує позиції Європейського суду з прав людини, які викладені у справах «Бакланов проти Росії» (рішення від 09 червня 2005 року), і в справі «Фрізен проти Росії» (рішення від 24 березня 2005 року), згідно яких досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним. У справі «Ізмайлов проти Росії» (п. 38 рішення від 16 жовтня 2008 року) ЄСПЛ вказав, що для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистий надмірний тягар для особи».
Вирішуючи питання про вид та міру покарання обвинуваченому ОСОБА_4 , суд, керуючись ст.65 КК України, враховує, що обвинувачений на обліку у лікаря-психіатра та лікаря-нарколога не перебуває; має постійне місце проживання; раніше не судимий; влаштований у Бурштинський торгівельно-економічний коледж КНТЕУ на денну форму навчання; має статус дитини, позбавленої батьківського піклування; позицію сторони обвинувачення щодо необхідної міри покарання; ступінь тяжкості вчинених ним кримінальних правопорушень, які відповідно до ст. 12 КК України відносяться до тяжкого злочину та злочину середньої тяжкості; особливості й обставини вчинення: форму вини, мотив і мету, спосіб, стадію вчинення, характер і ступінь тяжкості наслідків, що настали; з урахуванням тих обставин, що обвинувачений покаявся, його поведінку під час та після вчинення злочинних дій та вважає за необхідне призначити покарання у виді позбавлення волі.
Дане покарання на переконання суду, відповідатиме його меті, гуманності, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами осіб, які притягаються до кримінальної відповідальності через призму того, що втручання держави в приватне життя особи повинно спрямовуватись на досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та потребою захисту основоположних прав особи, - воно має бути законним (несвавільним), пропорційним (не становити надмірного тягаря для особи).
Тобто, як наслідок, формальні моменти не можуть бути вирішальними, головною є можливість у кожній конкретній справі оцінити основному мету застосування певного заходу та характер впливу на особу, які можуть істотно відрізнятися, навіть, за зовнішньої подібності відповідних примусових заходів, бо суд стоїть на тій позиції, що незалежно від того, що вчинили злочинці, визнання їх людської гідності передбачає надання їм можливості ресоціалізувати себе за час відбування покарання з перспективою колись стати відповідальним членом вільного суспільства, що, у цій ситуації, при застосуванні саме такого покарання, є можливим.
Таке покарання перебуває у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного, адже справедливість розглядається як властивість права, виражена, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому порушенню. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного. Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину, так як категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину.
У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом, відповідності злочину і покарання, цілях законодавця і засобах, що обираються для їх забезпечення.
Так, справедливе застосування норм права означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного.
Разом з тим, суд враховує, що ОСОБА_4 раніше був засуджений вироком Рогатинського районного суду Івано-Франківської області від 27.02.2020 за ч.2 ст. 289 КК України із застосуванням ст. 69 КК України, до покарання у вигляді двох років позбавлення волі, але це покарання не відбув.
Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 25.06.2018 у справі №511/37/16-к, постановлення вироку без розмежування стадій та порядку призначення покарання і водночас застосування правил ч. 4 ст. 70 і ч. 1 ст. 71 КК законом не передбачено.
У даному кримінальному провадженні ОСОБА_4 засуджується і за сукупністю злочинів, і за сукупністю вироків. Тим самим обумовлюється і необхідність застосування ч. 4 ст. 70 КК при призначенні покарання і за сукупністю злочинів, і за сукупністю вироків.
На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що покаранням, необхідним та достатнім для виправлення ОСОБА_4 та попередження нових кримінальних правопорушень, як самим обвинуваченим, так і іншими особами, є покарання у виді позбавлення волі, а виправлення обвинуваченого можливе лише в умовах ізоляції останнього від суспільства і саме таке покарання буде відповідати тяжкості правопорушення, не буде становити «особистий надмірний тягар для особи» та відповідатиме справедливому балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи.
Початок строку відбування покарання ОСОБА_4 слід рахувати з моменту його фактичного затримання.
Питання щодо речових доказів слід вирішити згідно вимог ст. 100 КПК України.
Процесуальні витрати у кримінальному проваджені, вирішено відповідно до ч. 2 ст. 124 КПК України.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 368, 370, 374 КПК України, суд, -
ОСОБА_4 визнати винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2, 3 ст. 185 КК України та призначити йому покарання:
за ч. 2 ст. 185 КК України - у вигляді 6 місяців арешту;
за ч. 3 ст. 185 КК України - у вигляді 3 років позбавлення волі.
На підставі ч. 1, ч. 4 ст. 70 КК України, ч. 1 ст. 72 КК України за сукупністю злочинів шляхом часткового складання із покаранням у виді позбавлення волі на строк 2 роки, призначеного за вироком Рогатинського районного суду Івано-Франківської області від 27 лютого 2020 року за ч.2 ст. 289 КК України, ОСОБА_4 призначити остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 1 місяць.
Зарахувати у строк відбуття покарання, яке відбуте за вироком Рогатинського районного суду від 27 лютого 2020 року за ч.2 ст. 289 КК України, та рахувати початок строку покарання з моменту його фактичного затримання - 18.11.2019.
Речові докази: ноутбук марки «acer aspire one D255-2556» - повернути потерпілій ОСОБА_8 ; велосипед марки «ARDIS» - повернути потерпілому ОСОБА_9 ; паперову коробку від мобільного телефону марки «Samsung Galaxy Ace 3» та мобільний телефон марки «Samsung Galaxy Ace 3» модель - GT-S7272UWASEK - повернути потерпілій ОСОБА_8 .
Вирок може бути оскаржено до Івано-Франківського апеляційного суду через Калуський міськрайонний суд Івано-Франківської області, протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після прийняття рішення судом апеляційної інстанції.
Копія вироку після його проголошення підлягає врученню обвинуваченому та прокурору. Учаснику судового провадження, який не був присутнім в судовому засіданні, копія судового рішення надсилається не пізніше наступного дня після ухвалення.
Головуючий