Єдиний унікальний номер 341/1945/19
Номер провадження 2/341/359/20
(заочне)
05 травня 2020 року м. Галич
Галицький районний суд Івано-Франківської області в складі:
головуючого - судді Юсип І. М.,
з участю секретаря с/з Король І. Л.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Галич в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
15.11.2019 року АТ КБ «Приватбанк» звернулося в суд з позовом до ОСОБА_1 і просить ухвалити рішення, яким стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 16 866, 48 грн. за кредитним договором № б/н від 30.06.2015 р., стягнути з відповідача судові витрати по справі.
Позов обґрунтований тим, що відповідно до укладеної Генеральної угоди про реструктуризацію заборгованості та приєднання до умов та правил надання продукту кредитних карт від 30.06.2015 року АТ КБ «Приватбанк» надало ОСОБА_1 кредит у розмірі 9701, 45 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку. Розмір процентів за користування кредитом у розмірі 18,00 % річних. Погашення заборгованості здійснюється починаючи з 1 по 25 число кожного місяця.
Відповідач не надавав своєчасно Банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, а також іншими витратами відповідно до умов Договору, внаслідок чого станом на 07.10.2019 рік має заборгованість, яка складається з: 7843,20 грн. - заборгованість за кредитом; 5551,76 грн. - заборгованість по відсоткам за користування кредитом; 14117,40 грн. - заборгованість за комісією. Від цієї суми заборгованості віднімається сума, яка була задоволена рішенням Галицького районного суду від 19.10.2016 р. з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача АТ КБ «ПриватБанк», яка складала 11691, 28 грн., з яких: 7843,20 грн. - заборгованість за кредитом, 920,36 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом; 1882, 32 грн. - заборгованість по комісії за користування кредитом; 1045,40 грн. - штраф відповідно до п.2.2 Генеральної угоди), різниця становить: 16866, 48 грн. Таким чином, заборгованість до стягнення становить 16866, 48 грн. Просить позов задовольнити.
Відповідно до ч.4 ст. 19 ЦПК України, спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.
Відповідно до ч.1 ст. 274 ЦПК України, у порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута малозначна справа.
Згідно ч.1 ст. 276 ЦПК України, клопотання позивача про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження подається у письмовій формі одночасно з поданням позовної заяви або може міститися у ній.
Ухвалою судді Галицького районного суду Івано-Франківської області від 21.11.2019 року вирішено розглянути справу в порядку спрощеного позовного провадження. Також даною ухвалою було встановлено відповідачу п'ятнадцятиденний строк з дня вручення цієї ухвали для подання ним відзиву на позовну заяву.
Згідно довідки «Укрпошти» рекомендоване повідомлення з пакетом документів відповідачу ОСОБА_1 не вручено та повернено суду по причині: за закінченням встановленого строку зберігання. Станом на 05.05.2020 року, відзиву на позовну заяву суду не надав, а тому у відповідності до ч. 8 ст. 178 ЦПК України суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Представник позивача по дорученню Савіхіна А. М. в судове засідання не з'явилася, однак в позові зазначено, що у разі позивач не заперечує проти розгляду справи за відсутності представника банку та винесення заочного рішення.
Оскільки відповідач у судове засідання не з'явився, хоча належним чином був повідомлений про час, день та місце розгляду справи, ним не подано заяви про незгоду на розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження, а також не подано відзиву на позов, тому судом ухвалено розглядати справу в порядку заочного розгляду справи.
Суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.
Відповідно до ч.2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши наявні у справі докази, суд дійшов висновку про задоволення позову частково з таких підстав.
30.06.2015 року укладено Генеральну угоду про реструктуризацію заборгованості та приєднання до умов та правил надання продукту кредитних карт відповідно до якої АТ КБ «Приватбанк» надало ОСОБА_1 кредит у розмірі 9701,45 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну карту зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 18,00 % річних. Погашення заборгованості здійснюється починаючи з 1 по 25 число кожного місяця.
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»).
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
Банк, пред'являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути заборгованість по процентам за користування кредитними коштами.
Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості, посилався на витяг з Умов та правил надання банківських послуг в «ПриватБанку» ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/ як невід'ємні частини спірного договору.
При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці витяг з Тарифів та витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг «ПриватБанку», а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо порядку сплати процентів за користування кредитними коштами, збільшення процентної ставки в односторонньому порядку та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), комісії та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.
Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в Умови та правила споживчого кредитування. До такого висновку дійшов і Верховний Суд України у постанові від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15).
В даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» у період - з часу виникнення спірних правовідносин (20 квітня 2015 року) до моменту звернення до суду з указаним позовом 29 листопада 2019 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви витяг з Умов і правил надання банківських послуг у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, наданий банком витяг з Умов та правил надання банківських послуг не може розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджує вказаних обставин.
Надані позивачем Умови та правила надання банківських послуг, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.
З наведених підстав суд приходить до висновку, що банк не довів, що саме надані ним Умови є складовою кредитного договору і що саме ці Умови відповідач мав на увазі, підписуючи анкету-заяву позичальника, та відповідно брав на себе саме на цих Умовах зобов'язання зі сплати відсотків та неустойки в разі порушення зобов'язання з повернення кредиту.
Зазначене відповідає правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, провадження № 14-131цс19.
Договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII«Про захист прав споживачів» (далі - Закон №1023-XII).
Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону № 1023-XII споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
Конституційний Суд України у рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.
З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, Велика Палата Верховного Суду зауважила, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.
Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору банк дотримався вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023-XII про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк.
Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з'ясування змісту кредитного договору.
Реалізація принципу змагальності в цивільному процесі та доведення сторонами перед судом переконливості поданих доказів є конституційною гарантією (стаття 129 Конституції України).
За правилами ст.ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Отже, сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі винести рішення по справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов'язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.
Процесуальний закон містить вимоги до доказів, на підставі яких суд встановлює обставини справи, а саме: докази повинні бути належними, допустимими, достовірними, а у своїй сукупності - достатніми. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Виходячи із встановленого ст.13 ЦПК України принципу диспозитивності цивільного судочинства суд розглядає справу не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
До позовної заяви позивачем додані: копія рішення Галицького районного суду від 19.10.2016 року (а.с.5-6), копія генеральної угоди про реструктуризацію заборгованості (а.с.8), не підписаний відповідачем Витяг з «Умови та Привил надання банківських послуг» (а.с.9-32), інших доказів позивач не надав.
В позовній заяві позивач, посилаючись на поданий ним розрахунок за договором № б/н від 30.06.2015 року станом на 07.10.2019 рік, внаслідок не виконання належним чином взятих на себе зобов'язань, ОСОБА_1 має заборгованість 27 512,36 грн., яка складається з: 7843,20 грн. - заборгованість за кредитом; 5551,76 грн. - заборгованість по відсоткам за користування кредитом; 14117,40 грн. - заборгованість за комісією. Від цієї суми заборгованості віднімається сума, яка була задоволена рішенням Галицького районного суду від 19.10.2016 р. з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача АТ КБ «ПриватБанк», яка складала 11691,28 грн., з яких: 7843,20 грн. - заборгованість за кредитом, 920,36 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом; 1882, 32 грн. - заборгованість по комісії за користування кредитом; 1045,40 грн. - штраф відповідно до п.2.2 Генеральної угоди, різниця становить: 16866, 48 грн. Таким чином, заборгованість до стягнення становить 16866, 48 грн.
Однак, позивачем проведено неправильно розрахунок, адже рішенням Галицького районного суду вже стягнено 7843,20 грн. заборгованість за кредитом, 920,36 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом; 1882, 32 грн. - заборгованість по комісії за користування кредитом; 1045,40 грн. - штраф відповідно до п.2.2 Генеральної угоди, який при відніманні від заявленої суми заборгованості позивачем не врахувався, тобто різниця становить 15821 грн. 08 коп., а не 16866 грн. 48 коп.
Окрім того, рішенням суду від 19.10.2016 року вже стягнуто заборгованість за кредитом в сумі 7843,20 грн., яку просить стягнути позивач знову ж станом на 07.10.2019 року, що є не допустимо, а відтак в стягненні даної заборгованості слід відмовити.
Однак, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, на підставі ч. 2 ст. 530 ЦК України, АТ КБ «ПриватБанк» вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов'язання виконати боржником обов'язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів та нарахованих процентів.
Таким чином, суд вважає, що наявні правові підстави для стягнення в примусовому порядку з боржника заборгованість по відсоткам за користування кредитом в сумі 4631 грн. 40 коп., яка розрахована за період 13.07.2016р. по 07.10.2019р.
Правовий висновок про зарахування на погашення тіла кредиту сплачених позичальником коштів, які кредитор безпідставно зарахував на погашення процентів та неустойки при відсутності домовленості про їх сплату в підписаній відповідачем заяві- анкеті викладено в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 жовтня 2019 року у справі № 545/2248/17, провадження № 61-11459св19.
За правилами ст. 141 ЦПК України пропорційно до задоволених вимог відповідач повинен сплатити позивачу судовий збір в сумі 1921 грн. за подання позовної заяви.
На підставі викладеного, керуючись ст. 256, 258, 261, 549, 551, 1048,1049,1050,1054, ЦК України, ст.ст. 12, 13, 81, 89, 211, 247, 259, 263, 279, 280-284 ЦПК України, суд, -
Позов Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 на користь Акціонерного товариства комерційний банк «Приват Банк» (місцезнаходження якого: 49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 50, код ЄДРПОУ 14360570) - 4 631 (чотири тисячі шістсот тридцять одну) грн. 40 коп. - заборгованості по відсоткам за користування кредитом.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» судовий збір в розмірі 1 921 грн.
В задоволенні інших позовних вимог - відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Івано-Франківського апеляційного суду через суд першої інстанції шляхом подачі в 30-ти денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги, з подачею її копії.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Відповідно до п. 3 розділу ХІІ "Прикінцеві положення" ЦПК України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), процесуальний строк, визначений ст. 354 ЦПК України для апеляційного оскарження продовжується на строк дії такого карантину.
Суддя:І. М. Юсип