ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
04 травня 2020 року м. Київ №640/8448/19
Окружний адміністративний суду міста Києва у складі судді Вєкуа Н.Г., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу
за позовомОСОБА_1
доГоловного управління Пенсійного фонду України в м. Києві
про визнання протиправною бездіяльність, зобов'язання вчинити дії, -
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, буд. 16, код ЄДРПОУ 42098368), в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо невиплати ОСОБА_1 заборгованості з пенсії за період з травня 2016 року по жовтень 2018 року;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві виплатити ОСОБА_1 заборгованість з пенсії за період з травня 2016 року по жовтень 2018 року з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.05.2019 відкрито провадження в адміністративній справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
В обґрунтування позову позивач вказує, що він є отримувачем пенсії по інвалідності. До липня 2018 року пенсійна справа позивача перебувала на обліку в Пенсійному фонді міста Покровськ Донецької області. З липня 2018 року пенсійна справа позивача перебуває в Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві. По пенсійному фонду міста Покровськ Донецької області залишилась заборгованість по пенсійним виплатам з травня 2016 року. З 01.10.2018 року Головне управління нарахувало пенсійне забезпечення та перерахувало до виплати належні суми пенсії, проте відмовило в виплаті заборгованості за попередні періоди з тих підстав, що кошти будуть нараховані після прийняття та затвердження відповідного порядку. Позивач вважає що призупинення виплати пенсії відповідачем є порушенням гарантованого Конституцією України права на соціальний захист, яке включає, зокрема, право на забезпечення у разі повної, часткової або тимчасової працездатності, а також в старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідач у відзиві на позовну заяву проти позовних вимог заперечив, зазначаючи, що підстави для задоволення заявлених позивачем вимог підстав відсутні. Зазначив, що приписами Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», Постанови Кабінету Міністрів України № 637 від 05.11.2014 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» умовами призначення (продовження) виплати пенсії внутрішньо переміщеній особі визначено знаходження такої особи за місцем реєстрації. Посилаючись на наявність, визначених Порядком здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 365 від 08.06.2016 року, підстав для припинення соціальних виплат, відповідач наголошував на правомірності своїх дій щодо не здійснення виплати пенсії позивачу. Стосовно виплати за минулий період відповідачем зазначено, що суми соціальних виплат, які не виплачені за минулі періоди, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та пенсії будуть виплачені з урахуванням приписів Постанови КМУ №365 від 08.06.2016 року на умовах окремого порядку після його прийняття Кабінетом Міністрів України.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва звертає увагу на наступне.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є отримувачем пенсії по інвалідності згідно з довідкою Серія 10 ААВ№450064.
До липня 2018 року пенсійна справа позивача перебувала на обліку в Пенсійному фонді міста Покровськ Донецької області. З липня 2018 року пенсійна справа позивача перебуває в Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві. По пенсійному фонду міста Покровськ Донецької області залишилась заборгованість по пенсійним виплатам з травня 2016 року.
10 листопада 2018 року позивач звернувся з заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про виплату належних сум пенсій з травня 2016 року по вересень 2018 року.
Листом від 17.12.2018 року Головне управління Пенсійного фонду України в м.Києві повідомило позивача, що постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 № 335 внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 № 365 "Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам". Зазначено, що відповідно до пункту 15 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 №365, суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.
Позивач, вважаючи дії відповідача щодо невиплати заборгованості з пенсії за період з травня 2016 року по жовтень 2018 року протиправними, звернувся з даним позовом.
Дослідивши спірні правовідносини та надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 1 ст. 46 Конституції України передбачено, що громадяни України мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у старості та інших випадках, передбачених законом.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Відповідно до ст.64 Конституції України, конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг передбачено Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-VI (надалі - ЗУ № 1058).
Відповідно статті 5 ЗУ № 1058 цей Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням.
Згідно зі статтею 85 Закону України «Про пенсійне забезпечення» пенсії виплачуються за місцем проживання пенсіонера, незалежно від реєстрації місця проживання.
22 листопада 2014 року набрав чинності Закон України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20.10.2014 №1706-VII (надалі - Закон №1706-VII), який згідно його преамбули відповідно до Конституції та законів України, міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, встановлює гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб.
Стаття 7 вказаного Закону визначає, що Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.
Пунктом 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 за №637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» встановлено, що призначення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг, субсидій та пільг за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 р. №509 (Офіційний вісник України, 2014 р., № 81, ст. 2296).
Гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб визначені Законом України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" від 20.10.2014 №1706-VII.
Відповідно до ч.1 ст.4 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" від 20.10.2014 року за №1706-VII, з наступними змінами та доповненнями, факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього
Припинення або відновлення соціальних виплат проводиться структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад або територіальними органами Пенсійного фонду України згідно з Порядком здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 року за №365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам».
Постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 №365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» затверджено Порядок призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам (у подальшому Порядок №365), який визначає механізм призначення (відновлення) внутрішньо переміщеним особам виплати пенсій за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до пункту 4 Порядку №365 соціальні виплати внутрішньо переміщеним особам призначаються і виплачуються структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад (далі - структурні підрозділи з питань соціального захисту населення), територіальними органами Пенсійного фонду України, робочими органами Фонду соціального страхування, центрами зайнятості (далі - органи, що здійснюють соціальні виплати) за місцем їх фактичного проживання/перебування, незалежно від факту реєстрації місця проживання/перебування.
Згідно з пунктом 15 Порядку №365 (у редакції Постанови Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 №335) орган, що здійснює соціальні виплати, на підставі рішення комісії призначає (відновлює) таку соціальну виплату з місяця, в якому надійшла заява внутрішньо переміщеної особи. Суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.
Судом встановлено, що відмовляючи у виплаті пенсії позивачу відповідач посилається на той факт, що суми доплати за минулий період обліковуються в управлінні та будуть виплачені на умовах окремого порядку.
Суд звертає увагу, що на момент розгляду даної справи відповідний окремий порядок виплати пенсії внутрішньо переміщеній особі за минулий час Кабінетом Міністрів України не визначено.
Натомість, відсутність відповідного нормативно-правового документу, що визначає механізм реалізації права на отримання невиплаченої суми пенсії за минулий період не може бути визнано обґрунтованою підставою для позбавлення особи такого права.
Право позивача на отримання пенсії за минулий період чітко закріплено у статті 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», згідно з якою частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії.
Отже, посилання відповідача на те, що пенсія позивачу буде виплачуватись на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України, прямо суперечить статті 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та свідчить про застосування до позивача, як до внутрішньо переміщеної особи, дискримінаційного підходу, порівняно з іншими пенсіонерами, в той час, коли наявний єдиний механізм виплати пенсій громадянам України за минулий час згідно діючого законодавства.
Відповідно до статті 47 Закону №1058 пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеними у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.
Суд акцентує увагу, що Україна, як правова держава гарантує своїм громадянам право на соціальний захист, яке реалізується в тому числі, і у щомісячному отриманні пенсіонерами належної їм пенсії, тому заборгованість, що утворилась не з вини пенсіонера повинна бути йому сплачена.
Оскільки станом на час розгляду та вирішення даної справи органом Пенсійного фонду не надано доказів здійснення виплати заборгованості зі сплати пенсії за період її несплати у зв'язку з призупиненням, факти призупинення пенсії та наявності заборгованості за минулий період не спростовував, суд дійшов висновку, що відповідач, в даному випадку, своїми діями порушив гарантовані державною соціальні права позивача, які підлягають поновленню.
Згідно з статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Пунктом 54 рішення Європейського суду з прав людини по справі «Пічкур проти України» зазначено про порушення статті 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У взаємозв'язку з наведеним слід зазначити, що низка Рішень Європейського суду з прав людини вказують на недопустимість припинення виплати призначеної пенсії, як законного майна, зокрема, це Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Суханов та Ільченко проти України» (Заяви № 68385/10 та № 71378/10) від 26 червня 2014 року, Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Щокін проти України» (Заяви № 23759/03 та № 37943/06) від 14 жовтня 2010 року.
За змістом статей 113, 116, 117 Конституції України, Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.
Згідно з пунктом 6 частини 1 статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, форми і види пенсійного забезпечення, захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
У преамбулі до Закону №1058 визначено, що зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.
Конституційне поняття «Закон України», на відміну від поняття «законодавство України», не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.
Судом встановлено, що жодних змін у вказаний Закон з приводу особливостей виплати заборгованості пенсіонерам, які є внутрішньо переміщеними особами, Верховною Радою не приймались.
Статтею 6 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.
У разі невідповідності правового акту Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Отже, у випадку суперечності норм підзаконного акту нормам закону слід застосовувати норми закону, оскільки від має вищу юридичну силу.
За таких обставин, до спірних правовідносин слід застосовувати норми Закону №1058 щодо виплати пенсії пенсіонерам, які мають вищу юридичну силу.
В контексті наведеного суд звертає увагу на тому, що спеціальний статус внутрішньо переміщеної особи не збігається та не може підміняти собою жоден із закріплених у Конституції України конституційно-правових статусів особи, та не є окремим конституційно-правовим статусом особи.
Проте реєстрація особи як внутрішньо переміщеної надає можливість державним органам врахувати її особливі потреби. Очевидно, що статус внутрішньо переміщеної особи надає особі спеціальні, додаткові права (або «інші права», як це зазначено у статті 9 Закону №1706-VII), не звужуючи, між тим, обсяг конституційних прав та свобод особи та створюючи додаткові гарантії їх реалізації.
Беручи до уваги наведене, суд констатує, що пенсія позивачу за період її невиплати повинна бути виплачена без відтермінування на невизначений час з огляду на відсутність окремого порядку КМУ.
Судом встановлено, що виплату пенсій позивача відновлено з жовтня 2018 року.
Дані обставини сторонами не заперечуються, а тому, у відповідності до ч.1ст.78 КАС України, останні доказуванню не підлягають.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що бездіяльність відповідача, що полягала у не виплаті пенсії ОСОБА_1 за період з травня 2016 року по вересень 2018 року є протиправними, оскільки не відповідають зазначеним критеріям правомірності.
Таким чином, для відновлення порушеного права позивача на отримання пенсії, відповідача слід зобов'язати здійснити позивачу виплату пенсії за вказаний вище період.
Щодо вимоги позивача про звернення рішення суду в частині присудження виплати пенсії до негайного виконання, суд зазначає наступне.
Пунктом 1 ч. 1 ст. 371 КАС України передбачено негайне виконання рішення суду щодо присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.
Оскільки, присуджені позивачу виплати є періодичними та здійснюються з Державного бюджету України, рішення підлягає негайному виконанню у межах суми стягнення пенсії за один місяць.
Щодо позовних вимог в частині зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію у зв'язку з втратою частини доходів, суд зазначає наступне.
Відповідно до положень ст. 1 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати", підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Згідно положень ст. 2 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати", компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема, пенсії (ч.2 ст. 2 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати").
Статтею 3 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" передбачено, що сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Згідно положень ст. 4 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати", виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Відповідно до ст. 6 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати", компенсацію виплачують за рахунок коштів Пенсійного фонду України, а також коштів, що спрямовуються на їх виплату з бюджету.
Враховуючи викладене, а також з огляду на те, що визнано протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати пенсії позивачу з травня 2016 року по вересень 2018 року, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги про зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію у зв'язку з втратою частини доходів, включно по місяць виплати заборгованості по пенсії, є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Щодо вимоги позивача про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду шляхом зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві подати у місячний строк, з моменту набрання рішенням законної сили, звіту про його виконання, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини першої статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
При цьому, суд зазначає, що застосування заходів судового контролю є правом суду, а не його обов'язком, а тому, виходячи з того, що з наявних у матеріалах справи доказів не вбачається фактів можливого ухилення відповідача від виконання даного судового рішення (за умови набрання рішенням законної сили), суд дійшов до висновку про необґрунтованість даного клопотання та, як наслідок, про відмову у його задоволенні.
Керуючись ст. ст. 2, 77, 159, 243-245, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо невиплати ОСОБА_1 заборгованості з пенсії за період з травня 2016 року по вересень 2018 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві виплатити ОСОБА_1 заборгованість з пенсії за період з травня 2016 року по вересень 2018 року з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Допустити негайне виконання рішення суду у межах суми стягнення за один місяць.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Рішення набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295-297 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.
Суддя Н.Г. Вєкуа