05 травня 2020 року Чернігів Справа № 620/807/20
Чернігівський окружний адміністративний суд під головуванням судді Ткаченко О.Є., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність щодо не проведення своєчасного повного розрахунку при звільненні;
- стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 03.02.2018 по 24.12.2019 в сумі 311448,67 грн.
В обґрунтування своїх вимог позивачем зазначено, що відповідачем при звільненні позивача не було здійснено повного розрахунку. Кошти були перераховані на картковий рахунок позивача лише 24.12.2019. Позивач вважає, що відповідно до положень статей 116, 117 Кодексу законів про працю України на його користь підлягає стягненню середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні, який розраховується відповідно до вимог Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 за період з дати звільнення по дату фактичного розрахунку.
Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 10.03.2020 відкрито провадження у справі та призначено її розгляд за правилами спрощеного провадження без повідомлення сторін.
Відповідач у встановлений судом строк надіслав відзив на позов, у якому просив відмовити позивачу у задоволенні позову та зазначив, що у оскаржуваних правовідносинах відповідач діяв в межах повноважень та згідно норм чинного законодавства, яке регулює спірні правовідносини. Свою позицію аргументував тим, що норми Кодексу законів про працю України щодо стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні не поширюються на військовослужбовців, які проходять службу у військових формуваннях, утворених відповідно до законодавства України. Також відповідач вказував, що грошова компенсація за невикористані дні додаткової щорічної оплачуваної відпустки як учаснику бойових дій не відноситься до складу грошового забезпечення військовослужбовця (заробітної плати). З огляду на зазначене, відповідач просить відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 проходив службу в Військовій частині НОМЕР_1 та перебував на всіх видах грошового утримання.
Наказом Міністра оборони України (по особовому складу) № 939 від 20.12.2017 позивача звільнено з військової служби у запас за пунктом «б» (за станом здоров'я) частини 6 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» та направлено для зарахування на військовий облік до Чернігівського ОМВК (а.с.10).
Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 30 від 03.02.2018 позивача виключено із списків особового складу частини, всіх видів забезпечення.
При звільненні позивач мав право на отримання компенсації за невикористані дні додаткової щорічної оплачуваної відпустки як учаснику бойових дій (а.с.11).
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 02.10.2019 по справі № 620/295/19, залишеним без змін Шостого апеляційного адміністративного суду від 03.12.2019 позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 (Оперативне командування " ІНФОРМАЦІЯ_1 " Сухопутних військ Збройних Сил України) задоволено повністю. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 (Оперативне командування "Північ" Сухопутних військ Збройних Сил України) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 03.02.2018 та зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 (Оперативне командування "Північ" Сухопутних військ Збройних Сил України) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 03.02.2018.
На виконання вищевказаних судових рішень відповідачем 24.12.2019 виплачена грошова компенсація за невикористані дні додаткової щорічної оплачуваної відпустки як учаснику бойових дій, що підтверджується довідкою АТ «КБ «ПриватБанк» № PUDJ031K4INGRBJ4 від 28.02.2020 (а.с.13).
У зв'язку з несвоєчасним розрахунком при звільненні позивач звернувся до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.
Даючи правову оцінку обставинам справи, суд зважає на таке.
Згідно ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Нормативно-правовим актом, який відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизну та регулює відносини у цій галузі є Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-ХІІ (далі - Закон № 2011-ХІІ).
Згідно з ч. 1 ст. 9-1 Закону № 2011-ХІІ, речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються Міністерством оборони України, Міністерством інфраструктури України - для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.
Порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 року № 178 (далі - Порядок № 178).
Згідно п.2 Порядку №178 виплата грошової компенсації здійснюється особам офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу. Дія цього Порядку не поширюється на військовослужбовців строкової військової служби, курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети, кафедри, відділення військової підготовки. Грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі: звільнення з військової служби; загибелі (смерті) військовослужбовця.
Пунктом 4 Порядку №178 передбачено, що грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації, а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації.
Довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, МВС, Головним управлінням Національної гвардії, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзв'язку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони станом на 1 січня поточного року, та оформляється згідно з додатком (п. 5 Порядку № 178).
Відповідно до абз. 3 п. 242 розділу ХІІ Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України № 1153/2008 від 10.12.2008, особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Як вбачається з матеріалів справи, позивача виключено із списків військової частини НОМЕР_1 з 03.02.2018, тобто позивач вважається звільненим з військової служби з 03.02.2018. Повний розрахунок з позивачем було проведено 24.12.2019.
Так, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Отже, у даному випадку, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, колегія суддів дійшла висновку про можливість застосування до спірних правовідносин приписів Кодексу законів про працю України.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 08.02.2018 у справі № 805/977/16-а (провадження № К/9901/8708/18), від 04.04.2018 у справі № 805/5111/15-а (провадження № К/9901/6929/18).
Статтею 116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Згідно зі ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Пунктом 20 постанови Пленуму Верховного суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» визначено, що установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.
У разі непроведення розрахунку у зв'язку із виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню у повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку той мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.
Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 02.10.2019 у справі № 620/295/19, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 03.12.2019, стягнуто з військової частини НОМЕР_1 на користь позивача грошову компенсацію за невикористані дні додаткової щорічної оплачуваної відпустки як учаснику бойових дій у розмірі 16400,17 грн (а.с.13).
Ухвалення судового рішення про стягнення компенсації за не отримане речове майно, не звільняє роботодавця від відповідальності згідно зі ст. 117 КЗпП України.
Оскільки, в день звільнення позивача, відповідачем не було здійснено остаточного розрахунку всіх виплат, що належать позивачу, колегія суддів дійшла висновку, що позивач має право на застосування ст. 117 КЗпП України в частині стягнення з відповідача середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, а бездіяльність відповідача щодо не вжиття заходів з метою проведення повного розрахунку при звільненні є протиправною.
Відповідно до ст. 27 Закону України «Про оплату праці» порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України. Відповідно до абзацу першого пункту 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Позивача виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та всіх видів забезпечення 03.02.2018, отже місяцями, що передують події (звільненню позивача з військової служби без проведення виплати всіх належних йому сум у день звільнення) є грудень 2017 року та січень 2018 року.
Як вбачається з наявної у матеріалах справи довідки військової частини НОМЕР_1 про розмір грошового позивача, розмір отриманого позивачем у грудні 2017 року грошового забезпечення становить 14407,49 гривень, а у січні 2018 року - 13618,40 гривень.
Таким чином, середньоденний розмір грошового забезпечення позивача становить 452,03 гривень ((14407,49 грн. + 13618,40 грн.) / 62 день = 452,03 грн).
Кількість днів затримки проведення з позивачем повного розрахунку при звільненні з військової служби з 03.02.2018 по 24.12.2019 становить 689 днів.
З урахуванням викладеного, розмір середньої заробітної плати, що має бути виплачений позивачеві у зв'язку із затримкою остаточного розрахунку при звільненні становить 311448,67 гривень (452,03 грн. х 689 дні = 311448,67 грн.).
Отже, стягненню на користь позивача підлягає сума середнього заробітку за час затримки повного розрахунку при звільненні в розмірі 311448,67 гривень.
У п. 74 рішення Європейського Суду з прав людини «Лелас проти Хорватії» суд звернув увагу на те, що «держава, чиї органи влади не дотримувалися своїх власних внутрішніх правил та процедур, не повинна отримувати вигоду від своїх правопорушень та уникати виконання своїх обов'язків. Ризик будь-якої помилки, зробленої органами державної влади, повинна нести держава, а помилки не повинні виправлятися за рахунок зацікавленої особи, особливо якщо при цьому немає жодного іншого приватного інтересу».
Таким чином, виходячи з принципу «належного урядування», та обставина, що відповідач є органом державної влади, який фінансується з Державного бюджету України не надає останньому права отримувати вигоду за рахунок приватної особи, яка діяла добросовісно.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Положеннями статті 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Позивачем під час розгляду справи доведено та підтверджено наявною у матеріалах справи сукупністю належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів, натомість відповідачем не спростовано наявність у нього права на отримання середнього заробітку за час затримки з ним повного розрахунку при звільненні з військової служби.
З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню повністю.
Відповідно до положень статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, враховуючи відсутність судових витрат позивача, їх розподіл не здійснюється.
Керуючись ст. ст.139, 227, 241-243, 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) щодо не проведення з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ) своєчасного повного розрахунку при звільненні.
Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 03.02.2018 по 24.12.2019 в сумі 311448,67 грн.
Рішення суду набирає законної сили в порядку статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення суду. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.
Повний текст рішення виготовлено 05 травня 2020 року.
Суддя О.Є. Ткаченко