Україна
Донецький окружний адміністративний суд
15 квітня 2020 р. Справа№200/201/20-а
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Тарасенка І.М., розглянувши за правилами загального позовного провадження в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області, Головного управління Державної казначейської служби України у Донецькій області про зобов'язання здійснити перерахунок, виплату індексації щомісячних страхових внесків та стягнення моральної шкоди,
ОСОБА_1 звернулась до суду з адміністративним позовом до управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області про зобов'язання здійснити перерахунок та виплату індексації щомісячних страхових внесків. Просила визнати протиправною бездіяльність відповідача в не здійсненні перерахунку та не сплати на користь ОСОБА_1 індексації щомісячних страхових виплат за період з 15.10.2001 року, за винятком виплачених сум, без врахування розміру її пенсії та визначенням базових місяців в яких відбулося підвищення пенсійних виплат, а також компенсації втрати частини доходів в зв'язку з несвоєчасністю виплати індексації страхових виплат за період з 15.10.2001 року по день фактичної сплати відповідних сум індексації щомісячних страхових виплат та зобов'язати управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області здійснити перерахунок та виплату на користь позивача індексації щомісячних страхових виплат за період з 15.10.2001 року, за винятком виплачених сум, без врахування розмірі пенсії ОСОБА_1 та з визначенням базових місяців в яких відбулося підвищення страхових виплат, а також компенсації втрати частини доходів в зв'язку з несвоєчасністю виплати індексації страхових виплат за період з 15.10.2001 року по день фактичної сплати донарахованих сум індексації щомісячних виплат.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що відповідачем, починаючи з жовтня 2001 року порушено її право на отримання індексації щомісячної страхової виплати у зв'язку зі знеціненням доходів, відповідно до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991 року № 1282-ХІІ та постанови Кабінету Міністрів України «Про індексацію грошових доходів населення» від 17.07.2003 року № 1078, а також право на компенсацію втрати частини доходів в зв'язку з порушенням строків їх виплати, в зв'язку з несвоєчасністю виплати сум індексації.
13 січня 2020 року відкрито провадження по справі та її розгляд призначено за правилами спрощеного позовного провадження.
29 січня 2020 року відповідач надав відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що
Індексація щомісячних страхових виплат ОСОБА_1 проводилась при наданні позивачем документів, необхідних для проведення індексації, а саме: за три роки до моменту звернення позивача до управління, а саме з лютого 2017 року та продовжено до жовтня 2017 року. Відповідачем також зазначено, що діючим законодавством не передбачений обов'язок Фонду щодо самостійного збирання будь - якої інформації стосовно особи, яка перебуває на обліку у відділенні, направлення запитів до місця її працевлаштування, Пенсійного фонду, оскільки згідно ст. 44 Закону України № 1105-XIV (у первинній редакції), п. 2 ч. 2 ст. 16 (у редакції, що діє на даний час), це насамперед обов'язок застрахованої особи - надавати до Фонду документи, що впливають на умови та розмір її матеріального забезпечення. З огляду на вищевказане представник відповідача просив відмовити у задоволенні позовних вимог
11 лютого 2020 року позивачем була подана заява про збільшення позовних вимог, в якій позивач доповнила свої первинні вимоги вимогою про стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 5000 грн. моральної шкоди, завданої бездіяльністю відповідача яка полягає в не нарахуванні і не сплаті індексації її страхових виплат та компенсації втрати частини доходів в зв'язку з несвоєчасною виплатою індексації.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 12 лютого 2020 року вирішено питання щодо розгляду справи за правилами загального позовного провадження. Замінено спрощене провадження на засідання для розгляду справи по суті підготовчим засіданням.
26 лютого 2020 року від представника відповідача надійшов відзив на уточнені позовні вимоги ОСОБА_1 , в якому відповідач не погодився із тим, що позивач просить 5000 грн. моральної шкоди, зазначивши, що порушення прав людини чи погане поводження з нею з боку суб'єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров'я потерпілого. Отже, відповідач ставить під сумнів твердження позивача про тривалий душевний біль та страждання, про те, що позивач тривалий час добивалась свого права, оскільки ОСОБА_1 вважаючи бездіяльність органу Фонду протиправною, протягом 18 років не зверталась з приводу питання ні до Фонду, ні до судової установи.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 12 березня 2020 року у якості другого відповідача у справі залучено Головне управління Державної казначейської служби України у Донецькій області.
Представники сторін до судового засідання не з'явились, про місце, дату та час розгляду справи повідомлені належним чином.
Відповідно до ч. 9 ст. 205 КАС України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступне.
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , з 15 жовтня 2001 року перебуває на обліку в Бахмутському відділення фонду соціального страхування.
Висновком МСЕК позивачу встановлено 2 групу інвалідності в зв'язку з трудовим каліцтвом.
В липні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області з заявою в якій просила повідомити його чи нараховувалась та виплачувалась позивачу індексація щомісячних страхових виплат за весь час перебування на обліку в фонді соціального страхування, та якщо так, то в якій сумі вона нараховувалась, за які періоди часу та коли була сплачена, а якщо ні, то нарахувати і сплатити компенсацію втрати частини доходів в зв'язку з несвоєчасністю виплати сум індексації.
Листом № М-01-04/19-451 від 16.08.2019 року відповідач повідомив ОСОБА_1 про те, що згідно з наданою інформацією та з урахуванням місяців підвищення його доходів відділенням здійснено нарахування індексації страхових виплат позивача з місяця перевищення порогу індексації індексом споживчих цін - за період з липня 2004 року по лютий 2017 року (вибірково в окремі роки та місяці). З березня 2018 року відділенням припинено нарахування індексації у зв'язку із перерахуванням щомісячної страхової виплати згідно частини 2 статті 37 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування», тому що збільшення страхової виплати внаслідок перерахунку перевищило розмір нарахованої індексації.
Отже, спір виник з приводу не нарахування позивачу індексації щомісячної страхової виплати після її призначення та компенсації втрати частини доходів у зв'язку з несвоєчасністю виплати індексації за період з 15.10.2001 року.
Надаючи правову оцінку правовідносинам суд виходив з наступного.
Стосовно строку звернення з цим позовом суд зазначає, що, відповідно до приписів ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Позивач зазначив, що про порушення свого права, а саме, що Управлінням виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області не проводилось нарахування суми індексації, він дізнався з листа відповідача в серпні 2019 року, тому вважає, що порушення його прав має тривалий характер.
Відповідно до ч. 7 ст. 47 Закону України Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від 03 вересня 1999 року № 1105-XIV (далі - Закон № 1105-XIV) якщо потерпілому або особам, які мають право на одержання страхової виплати, з вини Фонду своєчасно не визначено або не виплачено суми страхової виплати, ця сума виплачується без обмеження протягом будь-якого строку та підлягає коригуванню у зв'язку із зростанням цін на споживчі товари та послуги в порядку, встановленому статтею 34 Закону України Про оплату праці.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що позивачем не пропущений строк звернення з цим адміністративним позовом, через що справа підлягає розгляду по суті позовних вимог.
Щодо обов'язку відповідача здійснювати індексацію страхових виплат суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі , в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Так, у ст. 1 Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від 14 січня 1998 року № 16/98-ВР (далі - Основи законодавства) встановлено, що загальнообов'язкове державне соціальне страхування це система прав, обов'язків і гарантій, яка передбачає надання соціального захисту, що включає матеріальне забезпечення громадян у разі хвороби, повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати страхових внесків власником або уповноваженим ним органом, громадянами, а також бюджетних та інших джерел, передбачених законом.
Відповідно до ст. 4 Основ законодавства залежно від страхового випадку є такі види загальнообов'язкового державного соціального страхування: пенсійне страхування; страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням; медичне страхування; страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності; страхування на випадок безробіття; інші види страхування, передбачені законами України.
Відносини, що виникають за зазначеними у ч. 1 цієї статті видами загальнообов'язкового державного соціального страхування, регулюються окремими законами, прийнятими відповідно до Основ законодавства.
За пенсійним страхуванням згідно зі ст. 25 Основ законодавства надаються такі види соціальних послуг та матеріального забезпечення: пенсії за віком, по інвалідності внаслідок загального захворювання (в тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства); пенсії у зв'язку з втратою годувальника, крім передбачених п. 4 цієї статті; медичні профілактично-реабілітаційні заходи; допомога на поховання пенсіонерів.
Згідно з п. 4 вказаної вище статті за страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання надаються такі види соціальних послуг та матеріального забезпечення: профілактичні заходи по запобіганню нещасним випадкам на виробництві та професійним захворюванням; відновлення здоров'я та працездатності потерпілого; допомога по тимчасовій непрацездатності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання; відшкодування збитків, заподіяних працівникові каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним своїх трудових обов'язків; пенсія по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання; пенсія у зв'язку із втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання; допомога на поховання осіб, які померли внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання.
Відповідно до Закону «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» № 1105-14 від 23.09.1999 року (далі - Закон) всі страхові виплати, починаючи з 01.04.2001 року виплачуються Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та профзахворювань України.
Відповідно до ст. 28 Закону України від 23.09.1999 року № 1105-ХIV «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі Закон № 1105-ХIV) передбачено, що страховими виплатами є грошові суми, які згідно із Законом Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань виплачує застрахованому чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку.
Згідно до вимог ст. ст. 21, 28, 30, 34, 35, 40 Закону № 1105-ХIV передбачено право на отримання потерпілим страхових виплат настає з дня встановлення йому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності.
Індексація щомісячних страхових виплат здійснюється згідно із Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991 року № 1282-ХII (далі Закон № 1282-ХII) та Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року ( надалі - Порядок № 1078).
Статтею 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» передбачено, що індексація грошових доходів населення - це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Відповідно до ст. 2 вказаного Закону індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, в тому числі суми виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування; суми відшкодування шкоди, заподіяної працівникові каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я.
Статтею 4 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991 року № 1282-ХІІ (далі Закон № 1282-ХІІ) передбачено, що індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком починаючи з березня 2003 року місяця опублікуванням Закону України від 06.02.2003 року № 491-IV «Про внесення змін до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення».
Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.
Підвищення грошових доходів населення у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.
Статтею 5 Закону № 1282-ХІІ передбачено, що індексація виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, інших видів соціальної допомоги проводиться відповідно за рахунок фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також за рахунок коштів Державного бюджету України.
Відповідно до Порядку проведення індексації грошових доходів населення (п. 10), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078 (із змінами та доповненнями, внесеними постановами Кабміну України від 17.05.2006 року № 690, від 11.07.2007 року № 913 та від 12.03.2008 року № 170) на час виникнення спірних правовідносин, передбачено, що працюючому потерпілому внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання в першу чергу індексується сума оплати праці. Підприємства, установи та організації зобов'язані у двотижневий строк після проведення індексації оплати праці подавати відділенням виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань інформацію про розмір оплати праці працюючого потерпілого, проіндексовану її суму та суму індексації. Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань на підставі поданої інформації здійснюють перерахунок сум індексації щомісячної грошової суми, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку. Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 101 відсотка.
Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.
Пунктом 5 Порядку № 1078 передбачено, що у разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення. Сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу. Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу. У разі підвищення грошових доходів населення випереджаючим шляхом з урахуванням прогнозного рівня інфляції під час визначення розміру підвищення грошових доходів у зв'язку з індексацією враховується рівень такого підвищення .
У разі, якщо потерпілий, що працював, звільнився, то базовим місяцем при обчисленні індексу споживчих цін для індексації страхової виплати вважається місяць її останнього підвищення.
У випадку, якщо особа надала інформацію відділення виконавчої дирекції Фонду про своє звільнення з роботи з запізненням, то базовим місяцем для проведення індексації буде місяць звернення потерпілого до відділення.
На час виникнення права на отримання індексації страхових виплат та індексації позивач не був працевлаштованою особою, оскільки перебував на обліку в Пенсійному фонді, як пенсіонер, який отримує пенсію по інвалідності, про що фонд соціального страхування був усвідомлений.
Приписами частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Таким чином, особа має право звернутись до адміністративного суду з позовом лише у разі, якщо рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси у сфері публічно-правових відносин. При цьому, обставину дійсного (фактичного) порушення прав, свобод чи інтересів позивача має довести належними та допустимими доказами саме позивач.
Відповідно до ст. 16 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» застраховані особи зобов'язані своєчасно повідомляти страхувальника та страховика про обставини, що впливають на умови або зміни розміру матеріального забезпечення та соціальних послуг.
Разом з цим, суд зазначає, що статтею 44 Закону № 1105-ХІV, на час виникнення спірних правовідносин, передбачені обов'язки застрахованої особи, а саме своєчасно повідомляти робочий орган виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків про обставини, що призводять до зміни розміру матеріального забезпечення, складу соціальних послуг та порядку їх надання (зміни стану непрацездатності, складу сім'ї, звільнення з роботи, працевлаштування, виїзд за межі держави тощо).
При цьому, суд не приймає доводи відповідача щодо неналежного виконання позивачем своїх обов'язків, а саме не надання Фонду документально підтвердженої інформації про звільнення або зміну місця працевлаштування, з огляду на наступне.
Згідно з ч. 15 ст. 42 Закону № 1105-XIV індексація суми страхової виплати проводиться відповідно до частини другої статті 37 цього Закону, якою передбачено, що перерахування сум щомісячних страхових виплат провадиться також у разі зростання у попередньому календарному році середньої заробітної плати. Таке перерахування провадиться з 1 березня наступного року відповідно до коефіцієнта, затвердженого Кабінетом Міністрів України на підставі даних центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики.
Крім того, згідно зі ст. 8 Закону № 1282-ХІІ перегляд розмірів державних соціальних гарантій та гарантій оплати праці відповідно до умов, визначених цим Законом, здійснюється уповноваженими на це органами протягом місяця, у якому виникли підстави для перегляду.
За наявності підстав, визначених цим Законом, право населення на реалізацію зазначених гарантій не залежить від прийняття рішень відповідними органами.
Отже, обов'язок здійснення індексації страхової виплати покладений на відповідача і не перебуває під умовою здійснення застрахованою особою певних активних дій.
За даних обставин відповідач фактично переклав всю відповідальність за ненарахування та невиплату індексації страхових виплат на позивача, що є непропорційним заявленій легітимній меті, тому зазначені дії не можна вважати такими, які вчинені обґрунтовано, добросовісно та розсудливо.
Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно положень статті 3 Конституції України, як Основного Закону України - людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою діяльність.
Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Як зазначив ЄСПЛ у справі. Latvia (п.77 рішення Великої палати ЄСПЛ від 18.02.2009 р.) стаття 1 Протоколу № 1 до Конвенції не накладає ніяких обмежень на свободу держави, що ратифікувала Конвенцію, приймати рішення про те, чи створювати якусь схему соціального забезпечення, або обирати тип або розмір виплат, які надаються відповідно до будь-якої такої схеми. Однак, якщо в державі існують чинні законодавчі норми, що передбачають такі виплати на основі права на соціальну підтримку незалежно від того, чи обумовлені вони попередньою сплатою внесків ці норми слід вважати такими, що створюють майновий інтерес, що потрапляє в сферу дії статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції для осіб, що відповідають пропонованим до благоотримувачів вимогам.
У справі Будченко проти України (рішення від 24 квітня 2014 року, заява № 38677/06) ЄСПЛ також зазначив, що якщо у Договірній державі є чинне законодавство, яким виплату коштів передбачено як право на соціальні виплати (обумовлені чи не обумовлені попередньою сплатою внесків), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу, відносно осіб, які відповідають її вимогам.
Отже, враховуючи те, що майновий інтерес позивача ґрунтується на положеннях чинного законодавства, стандарти ЄСПЛ можуть і повинні бути застосовані до цього випадку. ЄСПЛ неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (п. 53 рішення у справі Ковач проти України, п. 59 рішення у справі Мельниченко проти України, п. 50 рішення у справі Чуйкіна проти України тощо).
Це, звичайно, не означає, що суд має приймати рішення на користь людини кожного разу, коли вона про це просить, але суд повинен оцінювати фактичні обставини справи з урахуванням того, що права, гарантовані Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, мають залишатися ефективними, тобто людину не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав навіть теоретично. Більше того, відповідно до статті 14 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою.
Відповідно до частини першої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що тягар доказування у спорі покладається на відповідача - суб'єкта владних повноважень, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.
Що стосується обраного позивачем способу захисту порушеного права, суд зазначає наступне.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Згідно з частиною другою статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Отже, адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного суб'єктами владних повноважень, а вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення.
В рамках адміністративного судочинства:
дії - певна форма поведінки суб'єкта владних повноважень, яка полягає у здійсненні суб'єктом владних повноважень своїх обов'язків у межах наданих законодавством повноважень чи всупереч їм;
бездіяльність - певна форма поведінки суб'єкта владних повноважень, яка полягає у невиконанні ним дій, які він повинен був і міг вчинити відповідно до покладених на нього посадових обов'язків згідно із законодавством України;
рішення - нормативно-правовий акт або індивідуальний акт (нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб'єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування; індивідуальний акт - акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк).
Верховний Суд України у постанові від 24 листопада 2015 року по справі № П/800/259/15 (21-3538а15) зазначив, що сама по собі бездіяльність - це триваюча пасивна поведінка суб'єкта, яка виражається у формі невчинення дії (дій), яку він зобов'язаний був і міг вчинити. Тобто бездіяльність не має чітко окреслених часових меж, а саме явище бездіяльності є триваючим (реєстраційний № рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень 54398764).
З огляду на встановлені обставини справи та наведені норми закону, якими регулюються спірні відносини, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог позивача, шляхом визнання протиправної бездіяльності відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу індексації щомісячних страхових виплат за період з 15.10.2001 року та зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію щомісячних страхових виплат з 15.10.2001 року, з урахуванням фактично виплачених сум.
Водночас, в частині позовних вимог стосовно компенсації втрати частини доходів в зв'язку з несвоєчасністю виплати індексації страхових виплат суд вказує на наступне.
Закон України від 19 жовтня 2000 року № 2050-III Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - Закон № 2050), зокрема, стаття 1 встановлює, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Відповідно до статті 2 Закону № 2050 компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Статтею 3 вказаного Закону визначено, що сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Згідно із статтею 4 Закону № 2050 виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Компенсацію виплачують за рахунок:
власних коштів - підприємства, установи і організації, які не фінансуються і не дотуються з бюджету, а також об'єднання громадян;
коштів відповідного бюджету - підприємства, установи і організації, що фінансуються чи дотуються з бюджету;
коштів Пенсійного фонду України, Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, інших цільових соціальних фондів, а також коштів, що спрямовуються на їх виплату з бюджету (стаття 6 Закону).
Суд зазначає, що Закон України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159, не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням.
Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов'язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.
Суд зауважує, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
Використане у статті 3 Закону та пункті 4 Порядку формулювання, що компенсація обчислюється як добуток «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов'язкова складова обчислення компенсації невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.
Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 11.07.2017 року у справі № 21-2003-а16.
Щодо позовних вимог про стягнення з управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області на користь ОСОБА_1 5000 моральної шкоди, завданою бездіяльністю відповідача, суд зазначає наступне.
Згідно з частиною першою статті 1173 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
У частині першій статті 1174 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.
Правовою підставою для цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю державного виконавця під час проведення виконавчого провадження, є правопорушення, що включає як складові елементи шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв'язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини. Належним доказом протиправних (неправомірних) рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця є, як правило, відповідне судове рішення (вирок) суду, що набрало законної сили, або відповідне рішення вищестоящих посадових осіб державної виконавчої служби, інші докази.
Відповідно до частини другої статті 2, частини першої статті 170 ЦК України учасниками цивільних відносин є: держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права. Держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.
В той же час, Верховний Суд у своїй постанові від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц, зазначив, що тлумачення частини другої статті 30 ЦПК України (дозволяє зробити висновок, що належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, заподіяною органом державної влади, їх посадовою або службовою особою є держава як учасник цивільних відносин. При цьому держава бере участь у справі як відповідач через відповідні органи державної влади, зазвичай, орган, діями якого заподіяну шкоду. Разом із тим, залучення або ж незалучення до участі у таких категоріях спорів ДКСУ чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки ДКСУ чи її територіальний орган не є тим суб'єктом який порушив права чи інтереси позивача.
Так, сам факт стягнення коштів із Державного бюджету України не може бути підставою для обов'язкового залучення до участі у справі відповідачем ДКСУ чи її територіального органу. У разі сприйняття подібного підходу до участі у справах про стягнення коштів, відшкодування шкоди завжди необхідно було б щоразу залучати суб'єкта, який здійснює управління рахунком, на якому розміщені грошові кошти відповідача.
Разом із тим варто зауважити, що у практиці Верховного Суду існують різні підходи щодо визначення належного відповідача у справах про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовою або службовою особою, зокрема органами державної виконавчої служби. Цей висновок зроблено на підставі аналізу постанов Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 750/1591/18-ц, постанов Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 11 квітня 2018 року у справі № 461/4137/14, від 01 серпня 2018 року у справі № 520/4116/16-ц та від 20 лютого 2019 року у справі № 489/515/17, постанов Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 10 липня 2018 року у справі № 910/3007/16 та від 20 червня 2019 року в справі № 910/17999/17.
У зазначених судових рішеннях Верховного Суду різняться висновки щодо статусу ДКСУ у справах, де відповідачами виступають державні органи (держава) як сторони спору, яка має здійснювати відшкодування за порушені права позивачів від імені держави у разі присудження такого відшкодування. Зокрема, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 750/1591/18-ц погодилась з рішенням суду першої інстанції в частині стягнення відшкодування шкоди безпосередньо з органу державної влади, яким (посадовими чи службовими особами якого) її завдано, не вимагаючи залучення ДКСУ. Разом з тим у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 20 лютого 2019 року у справі № 489/515/17 викладено висновок, який зводиться до того, що належними відповідачами у справах про відшкодування шкоди, заподіяної державою (зокрема, через неналежне забезпечення державною виконавчою службою виконання судового рішення), є держава Україна в особі Міністерства юстиції України та ДКСУ.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважує, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (RYSOVSKYY v. UKRAINE, № 29979/04, § 70, ЄСПЛ, від 20 жовтня 2011 року).
ЄСПЛ також вказує, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (BRUMARESCU v. ROMANIA, № 28342/95, § 61, ЄСПЛ, від 28 жовтня 1999 року). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (LUPENI GREEK CATHOLIC PARISH AND OTHERS v. ROMANIA, № 76943/11, § 123, ЄСПЛ, від 29 листопада 2016 року). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (S.W. v. THE UNITED KINGDOM, № 20166/92, § 36, ЄСПЛ, від 22 листопада 1995 року).
Надана судам роль в ухваленні судових рішень якраз і полягає в розвіюванні тих сумнівів щодо тлумачення, які існують. Оскільки завжди існуватиме потреба в з'ясуванні неоднозначних моментів і адаптації до обставин, які змінюються (VYERENTSOV v. UKRAINE, № 20372/11, § 65, ЄСПЛ, від 11 квітня 2013 року; DEL RIO PRADA v. SPAIN, № 42750/09, § 93, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2013 року).
Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоб виключити ризик свавілля.
Згідно з практикою ЄСПЛ, поняття «якість закону» означає, що національне законодавство повинно бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права цих людей (пункт 39 рішення у справі «C.G. та інші проти Болгарії» («C. G. and Others v. BULGARIA»), заява № 1365/07; пункт 170 рішення у справі «Олександр Волков проти України», заява № 21722/11).
У своїй практиці ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоби позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (пункти 31-32 рішення від 11 листопада 1996 року у справі «Кантоні проти Франції» («CANTONI. FRANCE»), заява № 17862/91; пункт 65 рішення від 11 квітня 2013 року у справі «Вєренцов проти України», заява «№ 20372/11).
Статтею 23 ЦК України встановлено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав та законних інтересів. Відповідно до частини другої цієї статті моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Необхідною умовою для притягнення держави до відповідальності за дії, бездіяльність органу державної влади у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою.
Відповідно до ч. 3 ст. 23 Цивільного кодексу України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Позивач зазначив, в обґрунтованість своїх вимог щодо стягнення з відповідача моральної шкоди, що бездіяльність Фонду, яка полягає в протиправній бездіяльності щодо не нарахування і не сплати індексації страхових виплат позивача, а також компенсації втрати частини доходів в зв'язку з несвоєчасною виплатою, а також компенсації втрати частини доходів в зв'язку з несвоєчасною виплатою індексації, призвела до моральних страждань з боку ОСОБА_1 , оскільки вона тривалий час, майже 18 років, була позбавлена своєчасного та в повному обсязі матеріального забезпечення, внаслідок чого позивачу приходилось докладати додаткових зусиль для організації свого життя, в зв'язку із чим ОСОБА_1 приходилося переносити фізичні страждання, біль, приниження, оскільки вона, як інвалід другої групи та особа, яка втратила працездатність через виробничу травму, отримувала приниження через те, що їй приходилось тривалий час добиватися свого права на належне матеріальне забезпечення, що негативно вплинуло на її життя.
Враховуючи суб'єктивний характер правовідносин, пов'язаних із заподіянням моральної шкоди, саме позивач повинен доводити наявність такої шкоди та причинний зв'язок її із протиправною бездіяльністю відповідача. Всупереч вимог ч. 1 ст. 77 КАС України позивач не надав доказів на підтвердження погіршення стану здоров'я у зв'язку із заподіяними душевними переживаннями. Обставини, вказані позивачем як загальновідомі, тобто відомі широкому колу людей, не є такими, а тому підлягають доказуванню. Жодних доказів приниження своєї честі та гідності позивач суду не надав.
При визначенні розміру моральної шкоди суд враховує характер, тривалість страждань позивача у зв'язку з невиплатою позивачу компенсації втрати частини грошових доходів, та вважає, що розмір компенсації на відшкодування моральної шкоди повинен складати 1000 грн.
Згідно вимог статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Отже, на думку суду, у спірних правовідносинах відповідач діяв всупереч вимог ст. 19 Конституції України та ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, за якими органи державної влади та органи місцевого самоврядування, в тому числі, зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 2 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 є такими, що підлягають частковому задоволенню.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
За приписами ст. 139 КАС України судовий збір не стягується, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору.
Керуючись ст. ст.2-15, 19-20, 42-48, 72-77, 90, 139, 118, 159-165, 199, 205, 244-250, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області (84122, Донецька область, м. Слов'янськ, вул. Свободи, 5, код ЄДРПОУ 41325231), Головного управління Державної казначейської служби України у Донецькій області (місцезнаходження: 87500, Донецька область, м. Маріуполь, проспект Миру, 68, код ЄДРПОУ 37967785) про зобов'язання здійснити перерахунок, виплату індексації щомісячних страхових внесків та стягнення моральної шкоди - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області (84122, Донецька область, м. Слов'янськ, вул. Свободи, 5, код ЄДРПОУ 41325231) в нездійсненні перерахунку та не сплаті на користь ОСОБА_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) щомісячних страхових виплат за період з 15.10.2001 року, за винятком виплачених сум, без врахування розміру пенсії ОСОБА_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) та визначення базових місяців в яких відбулося підвищення пенсійних виплат, а також компенсації втрати частини доходів в зв'язку з несвоєчасністю виплати індексації страхових виплат за період з 15.10.2001 року по день фактичної сплати відповідних сум індексації щомісячних страхових виплат.
Зобов'язати управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області (84122, Донецька область, м. Слов'янськ, вул. Свободи, 5, код ЄДРПОУ 41325231) здійснити перерахунок та виплату на користь ОСОБА_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) індексації щомісячних страхових виплат за період з 15.10.2001 року, за винятком виплачених сум, без врахування розміру її пенсії та з визначенням базових місяців в яких відбулося підвищення страхових виплат, а також компенсації втрати частини доходів в зв'язку з несвоєчасністю виплати індексації страхових виплат за період з 15.10.2001 року по день фактичної сплати донарахованих сум індексації щомісячних страхових виплат.
Стягнути з управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області (84122, Донецька область, м. Слов'янськ, вул. Свободи, 5, код ЄДРПОУ 41325231) на користь ОСОБА_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) 1000 (одна тисяча) грн. моральної шкоди.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Першого апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення, але не більше строку дії карантину встановленого Кабінетом Міністрів України щодо запобігання ощирення короно вірусної хвороби (COVID-19)
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя І.М. Тарасенко