04 травня 2020 року Справа № 160/2576/20
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Віхрової В.С., розглянувши в порядку письмового провадження у місті Дніпрі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ПФУ у Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
04.03.2020 р. до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (надалі - позивач) до Головного управління ПФУ у Дніпропетровській області (надалі - відповідач), в якій позивач просить суд:
- визнати дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови позивачу у нарахуванні та виплаті пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1, - протиправними;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , пенсію за віком на пільгових умовах з 22.09.2017 р. відповідно до ст. ст. 13, 55, і ч. 6 ст. 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» за списком №1.
За результатами автоматизованого розподілу справ між суддями Дніпропетровського окружного адміністративного суду справа №160/2576/20 передана до розгляду судді Віхровій В.С. 05.03.2020 р.
В обґрунтування позовної заяви позивач вказує, що відповідачем неправомірно відмовлено в призначенні пенсії, оскільки ним було подано усі необхідні для цього відомості та документи. Вважає, що не зарахувавши вказаний період до пільгового стажу відповідач позбавив його права на належний соціальний захист. Тому позивач звернувся до суду з даним позовом.
Частиною 2 ст. 257 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) встановлено, що за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.
Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 261 КАС України, відзив подається протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення відповідачу ухвали про відкриття провадження у справі. Позивач має право подати до суду відповідь на відзив, а відповідач - заперечення протягом строків, встановлених судом в ухвалі про відкриття провадження у справі.
У відповідності до ч.1 ст. 262 КАС України, розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи за правилами загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.03.2020 р. позовну заяву було залишено без руху.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03.04.2020 р. позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження без виклику сторін.
24.04.2020 р. до суду надійшов відзив на позовну заяву, згідно якого ГУ ПФУ в Дніпропетровській області заперечує проти вимог позову та зазначає, що за наслідками звернень позивача з метою призначення пенсії на пільгових умовах, йому було відмовлено через відсутність будь-яких періодів для можливості зарахування стажем роботи за Списком №1, про що йому неодноразово було повідомлено. З огляду на що просить у задоволенні позову відмовити.
До відзиву на вимогу суду відповідачем долучені копії документів з пенсійної справи ОСОБА_1 .
Судом під час розгляду даної справи враховані положення постанови КМУ №211 від 11.03.2020 р. «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу CODIV-19» та впровадження низки заходів на виконання рішення уряду відносно даного питання.
У разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється (ч. 4 ст. 229 КАС України).
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору, суд встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Відповідно до п. 6 ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
Положенням ст. 1 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII (надалі - Закон № 1788-XII) встановлено, що громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.
Статтею 2 Закону № 1788-XII визначені види пенсій.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 неодноразово звертався до органу пенсійного фонду з метою призначення пенсії на пільгових умовах за Списком №1 у відповідності до ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Так, за наслідками первинного звернення 21.12.2012 р. Комісією прийнято рішення №11 від 24.01.2013 р. про відмову в призначенні пенсії, оскільки для підтвердження періоду роботи з 01.01.1992 р. по 27.03.1996 р. та з 03.04.2001 р. по 27.02.2009 р. для зарахування до пільгового стажу за Списком №1 недостатньо документів.
19.03.2014 р. та 05.05.2015 р. позивачем були подані додаткові документи, за наслідками розгляду яких Комісією рішення №11 від 24.01.2013 р. залишено без змін (рішення Комісії від 29.05.2014 р., від 25.06.2015 р.).
На комісії з питань підтвердження стажу роботи на посадах, що дають право на призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, при головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області були розглянуті документи ОСОБА_1 і винесено рішення про неможливість підтвердження періодів роботи з 01.01.1992 по 27.03.1996 та з 03.04.2001 по 27.02.2009, для зарахування до пільгового стажу за Списком №1.
Заявник вдруге звернувся до Пенсійного фонду України з питання перегляду рішення з додатковими документами.
Комісія у рішеннях зазначила, що відповідно до трудової книжки ОСОБА_1 працював на Дніпропетровському лакофарбовому заводі, який було перетворено в ВАТ «Дніпропетровський лакофарбовий завод»:
з 30.01.1989 по 27.03.1996 - електромонтером по ремонту електрообладнання в хімічних цехах на електродільниці,
з 03.04.2001 по 27.02.2009 - електромонтером по обслуговуванню електрообладнання на електродільниці.
Відповідно до пункту 3 Порядку застосування Списків №1 і №2 виробництв, робіт, професій, посад, і показників при обчисленні пенсії за віком на пільгових умовах, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 18.11.2005 р. №383 при визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинні на період роботи особи.
До 01.01.1992 року діяли Списки № 1 і № 2, затверджені постановою Ради Міністрів СРСР від 22.08.1956 № 1173.
За розділом VIII «Хімічне виробництво» Списку № 1, затвердженого вищезазначеною постановою, правом на пільгове пенсійне забезпечення користуються робочі, зайняті на ремонті, профілактиці та обслуговуванні технологічного обладнання (крім електрообладнання, КВП та вентиляції), комунікацій, дегазації виробничої каналізації і тонелів в виробництві лакофарбової продукції із застосуванням органічних розчинників, емалей та препаратів із коштовних металів.
Робочі, зайняті на ремонті, профілактиці та обслуговуванні електрообладнання хімічних цехів та дільниць хімічних виробництв, перелічених у Списку № 1 користувались правом на пільгове пенсійне забезпечення за Списком № 2 (підрозділ № 2, розділу XI "Хімічне виробництво").
Починаючи з 1992 діяли Списки № 1 і № 2, затверджені постановою Кабінету Міністрів СРСР №10 від 26.01.1991 та постановою Кабінету Міністрів України № 162 від 11.03.1994.
За розділом VIII «Хімічне виробництво» Списку № 1, затвердженого вищезазначеними постановами, правом на пільгове пенсійне забезпечення користуються робочі, зайняті на ремонті, профілактиці і обслуговуванні технологічного обладнання і електрообладнання (крім контрольно-вимірювальних приладів і вентиляції) у виробництвах і підрозділах перелічених підрозділом «А» розділу «Хімічне виробництво» Списку № 1.
Робітники, зайняті на ремонті, профілактиці, обслуговуванні технологічного та електроустаткування у виробництвах, перелічених у Списку № 2 користуються правом на пільгове пенсійне забезпечення за розділом X «Хімічне виробництво» Списку № 2, затвердженого постановою Кабінету Міністрів СРСР №10 від 26.01.1991 та постановою Кабінету Міністрів України № 162 від 11.03.1994.
В трудовій книжці заявника відсутні відомості, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, а саме: не зазначено, що ОСОБА_1 був зайнятий ремонтом обладнання саме в цехах, передбачених Списком №1.
Відповідно до п. 20 постанови Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637, якщо в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.
Уточнююча довідка, що підтверджує пільговий характер роботи до управління Пенсійного фонду України за місцем проживання не надана.
В довідці з Єдиного державного реєстру №701543 зазначено, що ВАТ «Дніпропетровський лакофарбовий завод» ліквідовано у зв'язку з банкрутством.
У такому випадку, підтвердження стажу роботи відповідно до постанови правління Пенсійного фонду України від 10.11.2006 № 18-1, проводиться комісіями з питань підтвердження стажу роботи на посадах, що дають право на призначення пенсії на пільгових умовах.
В довідці з Єдиного державного реєстру №829290 зазначено, що ВАТ «Дніпропетровський лакофарбовий завод» ліквідовано в зв'язку з банкрутством.
Відповідно архівної довідки від 25.09.2012 №34 ОСОБА_1 працював на електродільниці:
з 30.01.1989 (наказ № 28 від 27.01.1989) по 27.03.1996 (наказ № 17 від 27.03.1996) електромонтером по ремонту електрообладнання в хімічних цехах,
з 03.04.2001 (наказ № 04 від 03.04.2001) по 27.02.2009 (наказ № 26к від 27.02.2009) електромонтером по ремонту та обслуговуванню електрообладнання.
Чергові відпустки заявнику надавались терміном 27 - 34 календарних дні.
При цьому в наказі № 04 від 03.04.2001 в графі умови праці зазначені «шкідливі».
В архівних довідках від 12.10.2012 № 187 - № 190 зазначено, що згідно особових рахунків заробітна плата ОСОБА_1 нараховувалась щомісяця по посаді «електромонтер по ремонту електрообладнання». Але в довідках не зазначено, що заявнику встановлюється доплата за
шкідливі умови праці.
Відповідно до Порядку проведення атестації робочих місць за умовами праці, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.1992 №442, атестація проводиться у строки, передбачені колективним договором, але не рідше одного разу на п'ять років. Відповідальність за своєчасне та якісне проведення атестації покладається на керівника підприємства.
Результати замірів показників шкідливих та небезпечних виробничих факторів оформлюються протоколами за формами затвердженими Міністерством охорони здоров'я України.
За результатами атестації складаються Карта умов праці на кожне враховане робоче місце або групу аналогічних місць, форма якої затверджується Мінпраці разом з МОЗ.
Контроль за якістю проведення атестації, правильністю застосування Списків № 1 і № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, що дають право на пільгове пенсійне забезпечення, пільги і компенсації, покладаються на органи Державної експертизи умов праці.
Відповідно до наказу №54 від 05.07.1995 «Про атестацію робочих місць» підтверджено право на пільгове пенсійне забезпечення електромонтеру по ремонту електрообладнання електродільниці за Списком № 1.
Відповідно до наказу №87 від 22.10.1999, № 119 від 11.09.2001 «Про атестацію робочих місць» підтверджено право на пільгове пенсійне забезпечення електромонтеру по ремонту та обслуговуванню електрообладнання електродільниці за Списком № 1.
Відповідно до вимог статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788 - XII право на пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 1 мають працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці виробництв, робіт, професій, посад і показників, які затверджуються Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації.
Працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці мають право на пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, які затверджуються Кабінетом Міністрів України,.
Таким чином, основою для призначення пенсії за віком на пільгових умовах являються:
-наявність професії і виробництва в Списках №1 і №2;
-підтвердження шкідливих умов праці робітника безпосередньо на робочому місці результатами атестації;
-зайнятість робітника на роботах, передбачених Списками №1 або №2, не менше 80 % робочого часу, встановленого для цього виробництва.
Відсутність однієї з цих умов не надає права робітникові на пенсію за віком на пільгових умовах.
Згідно копії карти умов праці по показникам факторів виробничого середовища і трудового процесу робота електромонтера по ремонту і обслуговуванню електрообладнання електродільниці хімічного цеху відповідає Списку №1,з чим особисто ознайомлено ОСОБА_1 .
Але, документи про зайнятість заявника після 1992 року протягом повного робочого дня на ремонті обладнання тільки в цехах, передбачені Списком №1, не надані.
Вказане стало підставою для відмови в призначенні пенсії позивачу.
Про результати звернень позивачу було повідомлено листами ГУ ПФУ в Дніпропетровській області від 03.06.2014 р. №12817/09/30 (направлено рішення), від 19.07.2017 р. №Д993-17 «Про розгляд звернення», від 26.02.2013 р. №866/10-54 «Про право на пенсію за Списком №1», від 06.03.2013 р. №Д476-13 «Про надання роз'яснень».
За таких обставин, предмет спору у даній справі становлять правові підстави для призначення позивачу пенсії на пільгових умовах за Списком №1 згідно поданих ним документів для підтвердження пільгового стажу.
Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог суд виходить з наступного.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Відповідно до п. 6 ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
Положенням ст. 1 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII (надалі - Закон № 1788-XII) встановлено, що громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.
Статтею 2 Закону № 1788-XII визначені види пенсій: а) трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років.
Звернення за призначенням пенсії може здійснюватися у будь-який час після виникнення права на пенсію.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, регулюються Законом України від 09.07.02003 № 1058-ІV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (надалі - Закон №1058-ІV).
Відповідно до ч. 1 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.
Відповідно до ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Працівникам, які не мають стажу роботи з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, передбаченого абзацом першим цього пункту, але мають не менше половини стажу на зазначених роботах, за наявності передбаченого абзацами першим і п'ятнадцятим - двадцять третім цього пункту відповідного страхового стажу пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого абзацом першим частини першої статті 26 цього Закону чоловікам - на 1 рік за кожний повний рік такої роботи.
Відповідно до п. "а" ч. 1 ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за Списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
Відповідно до ч. 4 ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», порядок пенсійного забезпечення осіб, які працювали до введення в дію Закону, на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, передбачених законодавством, що діяло раніше, визначається статтею 100 цього Закону.
Статтею 100 Закону України «Про пенсійне забезпечення» передбачено, що особам, які працювали до введення в дію цього Закону на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, передбаченими раніше діючим законодавством, пенсії за віком призначаються та таких умовах: а) особам, які мають на день введення в дію цього Закону повний стаж на зазначених роботах, що дав право на пенсію на пільгових умовах, пенсії в розмірах, передбачених цим Законом, призначаються відповідно до вимог за віком і стажем, встановлених раніше діючим законодавством; б) особам, які не мають повного стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, вік, необхідний для призначення пенсії відповідно до ст. 12 цього ж Закону України, знижується пропорційно наявному стажу в порядку, передбаченому статтями 13 - 14 цього Закону України, виходячи з вимог цього стажу, встановлених раніше діючим законодавством.
Процедура подання документів для оформлення пенсій визначається Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженим Постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 р. № 22-1 (надалі - Порядок №22-1).
Відповідно до пункту 1.1 Порядку 22-1, заява про призначення пенсії непрацюючим особам, а також членам сім'ї у зв'язку з втратою годувальника подається заявником особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, безпосередньо до управління Пенсійного фонду України у районі, місті, районі у місті, об'єднаного управління (далі - орган, що призначає пенсію) за місцем проживання (реєстрації).
Згідно пункту 2.1 Порядку 22-1, до заяви про призначення пенсії за віком додаються, серед іншого, такі документи: документ про присвоєння реєстраційного номера облікової картки платника податків (крім осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний орган і мають відмітку у паспорті) або свідоцтво про загальнообов'язкове державне соціальне страхування та документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (надалі - Порядок №637). За період роботи, починаючи з 01 січня 2004 року, структурний підрозділ, відповідальний за ведення персоніфікованого обліку (далі - відділ персоніфікованого обліку), надає структурному підрозділу, відповідальному за призначення пенсії, довідку з бази даних реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - реєстр застрахованих осіб) за формою згідно з додатком 1 до Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 18 червня 2014 року № 10-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 08 липня 2014 року за № 785/25562 (надалі - Положення), а у разі необхідності - за формою згідно з додатком 3 до Положення.
Положеннями пунктів 4.1, 4.2, 4.3 Порядку 22-1 визначено, що орган, який призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою (додаток 2).
Заяви осіб про призначення, перерахунок, поновлення, переведення з одного виду пенсії на інший реєструються в журналі реєстрації рішень органу, що призначає пенсію. Особі або посадовій особі органом, що призначає пенсію, видається розписка із зазначенням дати прийняття заяви, а також переліку одержаних і відсутніх документів, які необхідно подати у тримісячний строк з дня прийняття заяви. Копія розписки зберігається в пенсійній справі.
При прийманні документів орган, що призначає пенсію: 1) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж; 2) перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів; 3) перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності). Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі. 4) видає пам'ятку пенсіонеру (додаток 3), копія якої зберігається у пенсійній справі.
Не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії (у тому числі документів, одержаних відповідно до абзацу другого підпункту 3 пункту 4.2 цього розділу), орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України.
Згідно до ст. 62 Закону № 1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до п.1 Порядку № 637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Відповідно до пункту 20 Порядку № 637 у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.
У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, куди включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.
Механізм підтвердження періодів роботи, що зараховуються до трудового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установленої для окремої категорії працівників у разі ліквідації підприємства, установи та організації без визначення правонаступника встановлює «Порядок підтвердження періодів роботи, що зараховуються до трудового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років», затверджений Постановою правління Пенсійного фонду України № 18-1 від 10.11.2006, який зареєстрований в Міністерстві юстиції України 24.11.2006 за № 1231/13105 (надалі Порядок № 18-1).
Згідно з п. 3 Порядку № 18-1 підтвердження періодів роботи, що дає право на призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років здійснюється комісіями з питань підтвердження стажу роботи на посадах, що дають право на призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років.
Приписами п. 13 Порядку № 18-1 управління Пенсійного фонду України в районі, місті, районі у місті, об'єднані управління приймають документи, необхідні для підтвердження стажу роботи, перевіряють правильність їх оформлення, відповідність викладених у них відомостей про заявника даним паспорта та документам про стаж, фіксують та засвідчують виявлені розбіжності та не пізніше трьох робочих днів з дня надходження заяви про підтвердження стажу роботи направляють до головних управлінь Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.
Згідно трудової книжки позивач працював на Дніпропетровському лакофарбовому заводі, (який було реорганізовано в ВАТ «Дніпропетровський лакофарбовий завод»):
з 30.01.1989 по 27.03.1996 - електромонтером по ремонту електрообладнання в хімічних цехах на електродільниці;
з 03.04.2001 по 27.02.2009 - електромонтером по обслуговуванню електрообладнання на електродільниці.
Відповідно архівної довідки від 25.09.2012 №34 ОСОБА_1 працював на електродільниці:
з 30.01.1989 (наказ № 28 від 27.01.1989) по 27.03.1996 (наказ № 17 від 27.03.1996) електромонтером по ремонту електрообладнання в хімічних цехах;
з 03.04.2001 (наказ № 04 від 03.04.2001) по 27.02.2009 (наказ № 26к від 27.02.2009) електромонтером по ремонту та обслуговуванню електрообладнання.
Вказані періоди роботи та посада вказані також в архівній довідці №8 від 18.02.2015 р.
Чергові відпустки заявнику надавались терміном 27 - 34 календарних дні.
При цьому в наказі № 04 від 03.04.2001 в графі умови праці зазначені «шкідливі».
В архівних довідках від 12.10.2012 №187 - № 190 зазначено, що згідно особових рахунків заробітна плата ОСОБА_1 нараховувалась щомісяця по посаді «електромонтер по ремонту електрообладнання».
Згідно Довідки №17 від 06.04.2015 р. повідомлено орган пенсійного фонду, що в архіві ВАТ «Дніпропетровського лакофарбового заводу» накази про роботу з неповним робочим днем, відомості про роботу позивача за сумісництвом в особових картках відсутні.
Відповідно до п. 3 Порядку застосування Списків № 1 і № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні пенсії за віком на пільгових умовах, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 18.11.2005 року № 383, при визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинні на період роботи особи.
До 01.01.1992 року діяли Списки № 1 і № 2, затверджені постановою Ради Міністрів СРСР від 22.08.1956 № 1173.
За розділом VIII «Хімічне виробництво» Списку № 1, затвердженого вищезазначеною постановою, правом на пільгове пенсійне забезпечення користуються робочі, зайняті на ремонті, профілактиці та обслуговуванні технологічного обладнання (крім електрообладнання, КВП та вентиляції), комунікацій, дегазації виробничої каналізації і тонелів в виробництві лакофарбової продукції із застосуванням органічних розчинників, емалей та препаратів із коштовних металів.
Починаючи з 1992 діяли Списки № 1 і № 2, затверджені постановою Кабінету Міністрів СРСР №10 від 26.01.1991 та постановою Кабінету Міністрів України № 162 від 11.03.1994.
За розділом VIII «Хімічне виробництво» Списку № 1, затвердженого вищезазначеними постановами, правом на пільгове пенсійне забезпечення користуються робочі, зайняті на ремонті, профілактиці і обслуговуванні технологічного обладнання і електрообладнання (крім контрольно-вимірювальних приладів і вентиляції) у виробництвах і підрозділах перелічених підрозділом «А» розділу «Хімічне виробництво» Списку № 1.
Судом встановлено, що займана позивачем посада передбачена Списком №1 згідно розділу VIII «Хімічне виробництво» Списку №1, затвердженого постановою Ради Міністрів СРСР від 22.08.1956 року № 1173 та згідно розділу VIII «Хімічне виробництво» Списку №1, затвердженого постановою Кабінету Міністрів СРСР №10 від 26.01.1991, постановою Ради Міністрів СРСР від 11.03.1994 року № 162, що діяли в період роботи позивача.
Відповідно до Порядку проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.1992 року № 442, пенсії за віком на пільгових умовах призначаються за результатами атестації робочих місць, яка також надає інші пільги і компенсації, передбачені законодавством, а саме, надбавка за роботу в зазначених умовах, право на скорочений робочий день, додаткову відпустку й одержання лікувально-профілактичного лікування. Атестація повинна проводитися на підприємстві не рідше одного разу на п'ять років. Відповідальність за своєчасне та якісне проведення атестації покладається на керівника підприємства, організації. Контроль за проведенням атестації, правильністю застосування Списків покладено на Держпраці.
Матеріали пенсійної справи містять докази проведення атестації робочих місць із зазначенням посади позивача, зауважень щодо яких відповідачем не зазначено.
Суд звертає увагу, що відмовляючи у призначенні пенсії позивачу орган пенсійного фонду вказав лише про недостатність документального підтвердження зайнятості заявника після 1992 року протягом повного робочого дня на ремонті обладнання тільки в цехах, передбачені Списком №1, що визнано судом протиправним.
Інші підстави відмови Комісією не вказані.
За наслідками розгляду справи, суд дійшов висновку, що позивачем документально підтверджено його перебування на посаді із шкідливими умовами праці за Списком №1 у період з 01.01.1992 по 27.03.1996 та з 03.04.2001 по 27.02.2009, такі періоди мають бути зараховані до пільгового стажу, який необхідний для призначення пенсії на пільгових умовах за Списком №1.
При цьому, жодне рішення Комісії не містить обрахування загального, пільгового стажу, який зараховано (не зараховано) та конкретні підстави незарахування. Також не вказано які саме документи, відомості необхідно додатково надати.
За наслідками розгляду додаткових документів не вказано чому подані відомості не спростовують висновків Комісії, тобто відсутній аналіз поданих позивачем документів. За змістом рішення дублюють висновки попередніх рішень.
У зв'язку із чим, з поданих відповідачем доказів неможливо встановити дійсні обставини, що перешкоджають особі призначити та отримувати соціальне забезпечення, гарантоване Державою, протягом тривалого проміжку часу.
Крім того, не зарахування спірного стажу позивача буде суперечити принципу правової визначеності, оскільки в п.3.1. Рішення Конституційного Суду України (Справа №1-25/2010 від 29 червня 2010 року) зазначено, що одним із елементів верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями. Тобто обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Суд вважає належним і ефективним способом захисту порушеного права позивача, враховуючи ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 245 КАС України, є саме зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії, направлені на усунення порушеного права позивача виходячи із наданих повноважень адміністративного суду, встановлених ст.245 Кодексу адміністративного судочинства України.
Так, за приписами ст.245 вказаного Кодексу, встановлено, що у разі задоволення позову, суд може прийняти постанову про зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії.
Також слід зазначити, що за приписами ст.6 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Суду як джерело права.
Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (пункт 53 рішення у справі «Ковач проти України» від 07 лютого 2008 року, пункт 59 рішення у справі «Мельниченко проти України» від 19 жовтня 2004 року, пункт 50 рішення у справі «Чуйкіна проти України» від 13 січня 2011 року, пункт 54 рішення у справі «Швидка проти України» від 30 жовтня 2014 року тощо).
Це означає, що суд має оцінювати фактичні обставини справи з урахуванням того, що права, гарантовані Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, мають залишатися ефективними та людину не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав.
Відповідно до частини другої статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
За статтею 14 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою.
Отже, позивач опинився в ситуації, що відповідно позбавляє його можливості забезпечити належний захист своїх прав.
Суд звертає увагу на те, що відповідно до частини третьої статті 23 Загальної Декларації прав людини, пункту 4 частини першої Європейської Соціальної хартії та частини третьої статті 46 Конституції України кожна особа похилого віку має право на справедливу і задовільну винагороду, соціальний захист, за роки важкої праці та шкідливих робіт, - яка є основним джерелом існування для них самих та їхніх сімей.
Крім того, відповідач має враховувати висновки ЄСПЛ у справах проти Туреччини (зокрема, «Loizidou v. Turkey», «Cyprus v. Turkey»), а також Молдови та Росії (зокрема, «Mozer v. the Republic of Moldova and Russia», «Ilascu and Others v. Moldova and Russia»), де, ґрунтуючись на Консультативному висновку Міжнародного суду (ООН) у справі Намібії (Namibia case), ЄСПЛ наголосив, що першочерговим завданням щодо прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони. Застосовуючи «намібійський виняток» у справі «Кіпр проти Туреччини», ЄСПЛ, зокрема, зазначив, що виходячи з інтересів мешканців, що проживають на окупованій території, треті держави та міжнародні організації, особливо суди, не можуть просто ігнорувати дії фактично існуючих на такій території органів влади. Протилежний висновок означав би цілковите нехтування всіма правами мешканців цієї території при будь-якому обговоренні їх у міжнародному контексті, а це становило б позбавлення їх наймінімальніших прав, що їм належать.
Враховуючи викладене, суд вважає, що у спірних відносинах, відмова відповідачем - органом державної влади позивачу - фізичній особі у реалізації її права на отримання пенсії з формальних підстав порушує баланс між конституційним правом позивача на соціальне забезпечення та завданням відповідача щодо перевірки правильності нарахування пенсії.
Статтею 76 КАС України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Так, згідно з частиною четвертою статті 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У рішеннях по справах "Клас та інші проти Німеччини", "Фадєєва проти Росії", "Єрузалем проти Австрії" Європейський суд з прав людини зазначив, що суд не повинен підміняти думку національних органів будь-якою своєю думкою. Згідно Рекомендації Комітету Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи бездіяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору із будь-ким;
- дискреційне повноваження надається у спосіб його закріплення в оціночному понятті, відносно-визначеній нормі, альтернативній нормі, нормі із невизначеною гіпотезою. Для позначення дискреційного повноваження законодавець використовує, зокрема, терміни "може", "має право", "за власної ініціативи", "дбає", "забезпечує", "веде діяльність", "встановлює", "визначає", "на свій розсуд". Однак наявність такого терміну у законі не свідчить автоматично про наявність у суб'єкта владних повноважень дискреційного повноваження; подібний термін є приводом для докладного аналізу закону на предмет того, що відповідне повноваження є дійсно дискреційним;
- при реалізації дискреційного повноваження суб'єкт владних повноважень зобов'язаний поважати основоположні права особи, додержуватися: конституційних принципів; принципів реалізації відповідної владної управлінської функції; принципів здійснення дискреційних повноважень; змісту публічного інтересу; положень власної компетенції; вказівок, викладених у інтерпретаційних актах; фахових правил, закріплених у нормативних актах; адміністративної практики; судової практики; процедурних вимог;
- критеріями судового контролю за реалізацією дискреційних повноважень є: критерії перевірки діяльності публічної адміністрації, встановлені Кодексом адміністративного судочинства України, зокрема, мета, з якою дискреційне повноваження надано, об'єктивність дослідження доказів у справі, принцип рівності перед законом, безсторонність; публічний інтерес, задля якого дискреційне повноваження реалізується; зміст конституційних прав та свобод особи; якість викладення у дискреційному рішенні доводів, мотивів його прийняття.
Адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, визначеними статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України.
Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади не допускає надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішень.
Виходячи зі змісту положень КАС України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.
Водночас, з врахуванням позиції Верховного Суду викладеній у постанові від 18.07.18 у справі №826/3520/15, зважаючи на природу та підстави даного спору та враховуючи Науковий висновок щодо меж дискреційного повноваження суб'єкта владних повноважень та судового контролю за його реалізацією, суд вважає за доцільне зазначити, що орган влади, використовуючи дискреційні повноваження, зобов'язаний повно і правильно оцінювати обставини, наявні у справі факти та правильно застосовувати до встановлених фактів чинні правові норми, не допускаючи при цьому зловживання владою у процесі прийняття відповідного рішення, в основі якого мають бути закладені конкретно визначені публічні інтереси. А завданням суду є належний та ефективний контроль відповідності таких дій закону й принципам права задля забезпечення дотримання таким органом прав особи, що звернулася за захистом.
З огляду на наведене, суд дійшов висновку, що вирішення питання призначення ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах віднесено до дискреційних повноважень відповідача, а тому суд позбавлений можливості вручатися у дискреційні повноваження відповідача, з огляду на що у суду відсутні підстави для задоволення таких позовних вимог в цій частині.
Згідно з частиною другою статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
З метою ефективного захисту прав позивача, суд на підставі частини другої статті 9 КАС України вважає за необхідне також вийти за межі позовних вимог та зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії на пільгових умовах за Списком №1 від 06.08.2019 р. з урахуванням висновків суду.
Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Підсумовуючи викладене, позовна заява підлягає частковому задоволенню з метою належного відновлення порушених прав позивача та вирішення спору.
При цьому судом враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
У відповідності до ст. 139 КАС України, документально підтверджені судові витрати зі сплати судового збору підлягають стягненню на користь позивача з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань.
Керуючись ст.ст. 9, 72-77, 90, 132, 139, 246-247, 249, 255, 297 КАС України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління ПФУ у Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, - задовольнити частково;
Визнати дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови ОСОБА_1 у нарахуванні та виплаті пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1, - протиправними;
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) про призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до ст. ст. 13, 55, ч. 6 ст. 56 Закону України "Про пенсійне забезпечення" та Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" за Списком №1 від 06.08.2019 р. з урахуванням висновків суду.
В іншій частині позову відмовити.
В порядку розподілу судових витрат стягнути на користь ОСОБА_1 документально підтверджені судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 840,80 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя В.С. Віхрова