05 травня 2020 року ЛуцькСправа № 140/2318/20
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого-судді Андрусенко О. О.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Волинській області про визнання відмови протиправною та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернулася в суд з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Волинській області (далі - відповідач) про визнання протиправною відмову надану наказом від 02.03.2020 року №3-1973/15-20-СГ на заяву позивача від 04.02.2020 року та зобов'язання надати дозвіл на виготовлення проекту землеустрою, щодо виділення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) відповідно до сертифікату на право на земельну частку (пай) серії ВЛ №0144386, виданого 15.10.1997 року та рішення Волинського окружного адміністративного суду від 21.12.2018 року у справі №140/2084/18, згідно із нормами Конституції України та Земельного кодексу України.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач звернулась до відповідача з заявою про виділення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) із земель державної власності сільськогосподарського призначення за межами населених пунктів Княгининівської сільської ради, однак наказом Головного управління Держгеокадастру у Волинській області відмовлено у наданні дозволу у зв'язку з відсутністю пропозиції щодо погодження Княгининівської об'єднаної територіальної громади Луцького району Волинської області. ОСОБА_1 вказує, що даний наказ є невмотивованим та необґрунтованим, в ньому не зазначено жодних підстав для відмови, передбачених Земельним кодексом України, тобто не вказано, що місце розташування ділянки не відповідає вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою, щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Враховуючи вищезазначене, позивач вважає відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою такою, що суперечить і не ґрунтується на нормах чинного законодавства, а тому є незаконною та підлягає скасуванню.
Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 10.03.2020 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у даній справі, постановлено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
У відзиві на позовну заяву представник відповідача з доводами, викладеними у позовній заяві не погоджується, оскільки відповідно до пункту 3 розпорядження Кабінету Міністрів України від 31.01.2018 №60-р «Питання передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у комунальну власність об'єднаних територіальних громад» Держгеокадастру починаючи з 01.02.2018 необхідно забезпечити здійснення до передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у комунальну власність розпорядження землями сільськогосподарського призначення державної власності під час передачі в користування (виключно шляхом проведення аукціонів) або у власність за погодженням з об'єднаними територіальними громадами (шляхом прийняття відповідною радою рішення згідно з статтею 26 Закону України «Про місцеве самоврядування»). Представник відповідача вказує, що наказом від 02.03.2020 ГУ Держгеокадастру у Волинській області позивачу було відмовлено у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою, у зв'язку з відсутністю пропозиції щодо погодження Княгининівської ОТГ Луцького району Волинської області.
Крім того зазначає, що розпорядження Кабінету Міністрів України від 31.01.2018 року №60-р «Питання передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у комунальну власність об'єднаних територіальних громад» є обов'язковим до виконання на всій території України, усіма суб'єктами суспільних відносин, оскільки не визнане Конституційним Судом України, як таке, що не відповідає Конституції України та Законам України, а тому підлягає до застосування у спірних правовідносинах.
Таким чином, на думку відповідача Головним управлінням правомірно видано оскаржуваний наказ та не порушено вимог частини сьомої статті 118 Земельного кодексу України, оскільки місце розташування об'єкта не відповідає вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а тому, дії Головного управління Держгеокадастру у Волинській області відповідають вимогам законодавства, є правомірними та обґрунтованими.
Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 18.03.2020 у задоволенні клопотання представника відповідача про розгляд справи з повідомленням сторін відмовлено.
У відповіді на відзив позивач вважає, що твердження Головного управління Держгеокадастру у Волинській області, викладені у відзиві, не відповідають вимогам чинного земельного законодавства, a тому не можуть братися судом до уваги. Крім того вказує, що листом Княгининівської ОТГ від 20.02.2020 повідомлено Головне управління Держгеокадастру у Волинській області про відсутність законних підстав для надання об'єднаною територіальною громадою згоди/погодження при наданні органами Держгеокадастру земельних ділянок у власність громадян. Таким чином, Княгинівською ОТГ, всупереч твердженню зазначеному в наказі ГУ Держгеокадастру у Волинській області, висловлено пропозицію щодо погодження можливості надання дозволу з розроблення документації із землеустрою щодо виділення частки (паю), яка жодним чином не може бути підставою для відмови у наданні дозволу.
У запереченнях, представник відповідача вважає, що доводи, які викладені у відповіді на відзив є безпідставними та не відповідають вимогам земельного законодавства з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.
Дослідивши письмові докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступне.
Судом встановлено, що позивач 15.10.1997 отримала сертифікат на право на земельну частку (пай) серії ВЛ №0144386.
ОСОБА_1 звернулася до ГУ Держгеокадастру у Волинській області із заявою, у якій просила виділити їй земельну частку (пай) в натурі на місцевості у відповідності до сертифікату на право на земельну частку серії ВЛ №0144386 від 15.10.1997 з земель сільськогосподарського призначення за межами населених пунктів Княгининівської сільської ради.
Наказом ГУ Держгеокадасту у Волинській області від 02.03.2020 №3-1973/15-20-СГ відмовлено ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення документації з землеустрою щодо виділення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) у відповідності до сертифікату серії ВЛ №0144386 від 15.10.1997 із земель сільськогосподарського призначення державної власності, розташованої на території Княгининівської об'єднаної територіальної громади Луцького району Волинської області у зв'язку з відсутністю пропозиції щодо погодження Княгининівської об'єднаної територіальної громади Луцького району Волинської області відповідно до пункту 3 розпорядження Кабінету Міністрів України від 31.01.2018 №60-р «Питання передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у комунальну власність об'єднаних територіальних громад».
Вважаючи вищезазначений наказ протиправним, позивач звернулась до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує наступне.
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
На підставі частини другої статті 14 Конституції України право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Пунктом 1 Указу Президента України від 08.08.1995 №720/95 «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» (далі - Указ №720/95), з метою забезпечення реалізації невідкладних заходів щодо прискорення земельної реформи у сфері сільськогосподарського виробництва та відповідно до частини другої статті 25 Конституційного Договору між Президентом України та Верховною Радою України «Про основні засади організації та функціонування державної влади і місцевого самоврядування в Україні на період до прийняття нової Конституції України» постановлено, що паюванню підлягають сільськогосподарські угіддя, передані у колективну власність колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам, у тому числі створеним на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств.
У цьому ж пункті Указу №720/95 зазначено, що паювання земель радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств здійснюється після перетворення їх на колективні сільськогосподарські підприємства. Паювання земель передбачає визначення розміру земельної частки (паю) у колективній власності на землю кожного члена колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства без виділення земельних ділянок в натурі (на місцевості).
Також, за змістом пунктів 2, 5, 6 вищезгаданого Указу право на земельну частку (пай) мають члени колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства, в тому числі пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишаються членами зазначеного підприємства, кооперативу, товариства, відповідно до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю.
Видача громадянам сертифікатів на право на земельну частку (пай) єдиного в Україні зразка та їх реєстрація провадяться відповідною районною державною адміністрацією.
Після видачі громадянинові державного акта на право приватної власності на земельну ділянку сертифікат на право на земельну частку (пай) повертається до районної державної адміністрації.
Організаційні та правові засади виділення власникам земельних часток (паїв) земельних ділянок у натурі (на місцевості) із земель, що належали колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам на праві колективної власності, а також порядок обміну цими земельними ділянками, особливості розпорядження землями та використання земель, що залишилися у колективній власності після розподілу земельних ділянок між власниками земельних часток (паїв) визначає Закон України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) від 05.06.2003 №899-IV (далі - Закон №899-IV).
Частиною першою статті 1 Закону №899-IV встановлено, що право на земельну частку (пай) мають, зокрема, колишні члени колективних сільськогосподарських підприємств, сільськогосподарських кооперативів, сільськогосподарських акціонерних товариств, у тому числі створених на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств, а також пенсіонери з їх числа, які отримали сертифікати на право на земельну частку (пай) у встановленому законодавством порядку.
У свою чергу, відповідно до частини першої статті 2 Закону №899-IV основним документом, що посвідчує право на земельну частку (пай), є сертифікат на право на земельну частку (пай), виданий районною (міською) державною адміністрацією.
З вищенаведеними приписами Закону №899-IV і Указу №720/95 перекликаються й пункти 8, 16, 17 розділу IX «Перехідні положення» Земельного кодексу України (далі - ЗК України), які передбачають наступне.
Члени колективних сільськогосподарських підприємств, сільськогосподарських кооперативів, сільськогосподарських акціонерних товариств та працівники державних і комунальних закладів освіти, культури та охорони здоров'я, розташованих на території відповідної ради, а також пенсіонери з їх числа, які на час набрання чинності цим Кодексом не приватизували земельні ділянки шляхом оформлення права на земельну частку (пай), мають право на їх приватизацію в порядку, встановленому статтями 25 та 118 цього Кодексу. В сільськогосподарських акціонерних товариствах право на земельну частку (пай) мають лише їх члени, які працюють у товаристві, а також пенсіонери з їх числа.
Громадянам - власникам земельних часток (паїв) за їх бажанням виділяються в натурі (на місцевості) земельні ділянки з видачею державних актів на право власності на землю.
Сертифікати на право на земельну частку (пай), отримані громадянами, вважаються правовстановлюючими документами при реалізації ними права вимоги на відведення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) відповідно до законодавства.
Сертифікати на право на земельну частку (пай) є дійсними до виділення власникам земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) земельних ділянок та видачі їм державних актів на право власності на землю.
Крім того, за змістом статті 25 ЗК України при приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій земельні ділянки передаються працівникам цих підприємств, установ та організацій, працівникам державних та комунальних закладів освіти, культури, охорони здоров'я, розташованих на території відповідної ради, а також пенсіонерам з їх числа з визначенням кожному з них земельної частки (паю).
Рішення про приватизацію земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій приймають органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень за клопотанням працівників цих підприємств, установ та організацій.
Землі у приватну власність особам, зазначеним у частині першій цієї статті, передаються безоплатно.
Особи, зазначені у частині першій цієї статті, мають гарантоване право одержати свою земельну частку (пай), виділену в натурі (на місцевості).
У свою чергу, згідно з положеннями статті 3 Закону №899-IV підставами для виділення земельних ділянок у натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) є рішення відповідної сільської, селищної, міської ради.
Особи, власники сертифікатів на право на земельну частку (пай), які виявили бажання одержати належну їм земельну частку (пай) в натурі (на місцевості), подають до відповідної сільської, селищної, міської ради заяву про виділення їм земельної частки (паю) в натурі (на місцевості).
Земельна частка (пай) виділяється її власнику в натурі (на місцевості), як правило, однією земельною ділянкою. За бажанням власника земельної частки (паю) йому можуть бути виділені в натурі (на місцевості) дві земельні ділянки з різним складом сільськогосподарських угідь (рілля, багаторічні насадження, сінокоси або пасовища).
Повноваження сільських, селищних, міських рад щодо виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) закріплені у статті 5 Закону №899-IV, частиною першою якої передбачено, що сільські, селищні, міські ради в межах їх повноважень щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості): розглядають заяви власників земельних часток (паїв) щодо виділення їм в натурі (на місцевості) земельних ділянок; приймають рішення щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості); уточняють списки осіб, які мають право на земельну частку (пай); уточняють місце розташування, межі і площі сільськогосподарських угідь, які підлягають розподілу між власниками земельних часток (паїв); укладають із землевпорядними організаціями договори на виконання робіт із землеустрою щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) та виготовлення відповідної документації із землеустрою, якщо такі роботи виконуються за рахунок місцевого бюджету; сприяють в укладанні договорів на виконання землевпорядними організаціями робіт із землеустрою щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості), якщо такі роботи виконуються за рахунок осіб, які мають право на земельну частку (пай), або за рахунок коштів підприємств, установ та організацій, що орендують земельні частки (паї), проектів технічної допомоги тощо; надають землевпорядним організаціям уточнені списки осіб, які мають право на земельну частку (пай); розглядають та погоджують проекти землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв); організовують проведення розподілу земельних ділянок між особами, які мають право на виділення їм земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості), та земель, що залишилися у колективній власності, в порядку, визначеному цим Законом; оформляють матеріали обміну земельними частками (паями), проведеного за бажанням їх власників до моменту державної реєстрації права власності на земельну ділянку.
Законом України від 06.09.2012 № 5245-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» внесено зміни до ЗК України, в тому числі до статті 122 цього кодексу, відповідно до якої центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.
Постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 № 15 затверджено Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру (далі - Положення).
Відповідно до пункту 1 Положення Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства і який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів.
Держгеокадастр відповідно до покладених на нього завдань, зокрема, розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в межах, визначених ЗК України, безпосередньо або через визначені в установленому порядку його територіальні органи (підпункт 31 пункту 4 Положення).
Положеннями частин сьомої, десятої, одинадцятої статті 118 ЗК України передбачено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду.
У разі відмови органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення заяви без розгляду питання вирішується в судовому порядку.
Суд звертає увагу, що перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки є вичерпним. Водночас, вмотивована відмова має містити пояснення з вказівкою на конкретні невідповідності законам або прийнятим відповідно до них нормативно-правовим актам, генеральним планам населених пунктів та іншої містобудівної документації, схемам землеустрою і техніко-економічним обґрунтуванням використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. При цьому чинним законодавством не передбачено право суб'єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 ЗК України.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 18 жовтня 2018 року у справі №813/481/17, від 18 жовтня 2018 року справі №527/43/17, від 25 лютого 2019 року у справі №347/964/17 та від 22 квітня 2019 року у справі №263/16221/17.
Як вбачається з матеріалів справи позивачем було подано відповідну заяву та необхідний перелік документів до ГУ Держгеокадастру у Волинській області, однак, згідно наказу відповідача від 02.03.2020 №3-1973/15-20-СГ «Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою» відповідач відмовив позивачу у наданні дозволу на розроблення документації з землеустрою щодо виділення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) у відповідності до сертифікату серії ВЛ №0144386 від 15.10.1997 із земель сільськогосподарського призначення державної власності, розташованої на території Княгининівської об'єднаної територіальної громади Луцького району Волинської області у зв'язку з відсутністю пропозиції щодо погодження Княгининівської об'єднаної територіальної громади Луцького району Волинської області відповідно до пункту 3 розпорядження Кабінету Міністрів України від 31.01.2018 №60-р «Питання передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у комунальну власність об'єднаних територіальних громад».
Так, розпорядженням Кабінету Міністрів України від 31.01.2018 року №60-р «Питання передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у комунальну власність об'єднаних територіальних громад» передбачено Державній службі з питань геодезії, картографії та кадастру починаючи з 1 лютого 2018 р. забезпечити, зокрема, здійснення до передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у комунальну власність розпорядження землями сільськогосподарського призначення державної власності під час передачі в користування (виключно шляхом проведення аукціонів) або у власність за погодженням з об'єднаними територіальними громадами (шляхом прийняття відповідною радою рішення згідно із статтею 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).
Суд зазначає, що передача у власність земельної ділянки шляхом прийняття органом виконавчої влади відповідного рішення є завершальним етапом набуття земельної ділянки у власність громадянами і саме на вказаному етапі відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 31.01.2018 року №60-р відповідач повинен отримати погодження відповідного органу місцевого самоврядування.
Відтак, посилання відповідача на відсутність погодження Княгининівської об'єднаної територіальної громади на етапі вирішення питання про надання ОСОБА_1 дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність є безпідставним.
Разом з тим, суд зазначає, що стаття 118 ЗК не містить таких підстав для надання дозволу на розроблення проекту землеустрою як необхідність врахування позиції органу місцевого самоврядування щодо відведення земельної ділянки у власність.
Суд звертає увагу, що законодавцем з прийняттям розпорядження Кабінету Міністрів України від 31.01.2018 року №60-р «Питання передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у комунальну власність об'єднаних територіальних громад» жодних змін, у статтю 118 ЗК України, яка закріплює вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, внесено не було.
Таким чином, відсутність відповідного погодження об'єднаної територіальної громади не є підставою для відмови позивачу у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, оскільки відповідач відмовив у наданні зазначеного дозволу з підстав, які не передбачені законодавством.
Отже, відмова ГУ Держеокадастру у Волинській області у наданні позивачу дозволу на розроблення документації із землеустрою, видана наказом від 02.03.2020 №3-1973/15-20-СГ є протиправною та такою, що підлягає скасуванню.
Крім того, суд звертає увагу, що рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 21.12.2018 позов ОСОБА_1 до Луцької районної державної адміністрації про визнання протиправною відмову у виділенні земельної частки (паю) від 28.09.2018 року №Д-409; зобов'язання прийняти розпорядження про виділення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) з числа нерозподілених (невитребуваних) часток (паїв) земель або земель резервного фонду; надання дозволу на виготовлення технічної документації щодо встановлення меж земельної ділянки задоволено частково. Визнано протиправною відмову Луцької районної державної адміністрації у виділенні земельної частки (паю) ОСОБА_1 від 28.09.2018 року №Д-409. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
У даному рішенні судом зроблено висновок, що законодавством чітко визначено, що саме центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають у власність або у користування для всіх потреб земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності. В даному випадку таким органом є Головне управління Держгеокадастру у Волинській області. А тому у вказаному рішенні зазначено, що ОСОБА_1 необхідно звернутись із заявою про виділення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) у відповідності до сертифікату на право на земельну частку (пай) до Головного управління Держгеокадастру у Волинській області, що і було зроблено позивачем із урахуванням даних висновків суду.
Що стосується вимоги позивача зобов'язати ГУ Держгеокадастру у Волинській області надати дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо виділення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості), суд зазначає наступне.
Поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Тобто, дискреційними є повноваження суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова «може».
Разом з тим, на законодавчому рівні поняття «дискреційні повноваження» суб'єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими необхідно розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
З огляду на наведене, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
У даній справі, повноваження щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою чи надання мотивованої відмови у його наданні, регламентовано положеннями ЗК України.
Умови, за яких орган відмовляє у наданні дозволу, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен надати дозвіл. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - надати дозвіл або не надати (відмовити). Згідно з законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями, тому зазначені повноваження не є дискреційними.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.
Така правова позиція узгоджується із позицією, висловленою Верховним Судом у постановах від 22.12.2018 у справі № 804/1469/17, від 14.08.2019 у справі № 0640/4434/18, від 12.09.2019 у справі №0640/4248/18 та від 28.11.2019 року по справі №803/1067/17.
Щодо ефективності вибраного способу захисту, суд зазначає, що зобов'язання судом відповідача надати дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо виділення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) може мати місце лише у випадку, якщо судом встановлено відсутність таких підстав для відмови у видачі дозволу, які передбачені законом, а саме: невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів; невідповідність місця розташування об'єкта вимогам прийнятих відповідно до цих законів нормативно-правових актів; невідповідність місця розташування об'єкта вимогам генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
При цьому, суд не уповноважений здійснювати перевірку наявності чи відсутності усіх названих підстав, у випадку, якщо відповідач цього не здійснив. Суд зазначає, що з оскаржуваного наказу неможливо встановити чи здійснював відповідач перевірку щодо наявності чи відсутності усіх названих підстав для відмови у видачі дозволу позивачу.
У свою чергу, прийняття судом рішення про зобов'язання відповідача надати дозвіл на розробку проекту землеустрою, без перевірки наявності чи відсутності усіх названих підстав для відмови у видачі дозволу, може бути необґрунтованим та призвести до видачі такого дозволу з порушенням закону, а тому у суду відсутні підстави для зобов'язання відповідача прийняти конкретне рішення.
Таким чином, з урахуванням встановлених обставин справи, наведених норм чинного законодавства України, виходячи із наданих частиною другою статті 245 КАС України повноважень, суд у даній справі дійшов висновку про задоволення позовних вимог частково шляхом прийняття судом рішення про визнання протиправною та скасування відмову ГУ Держгеокадастру у Волинській області, надану наказом ГУ Держгеокадастру у Волинській області від 02.03.2020 №3-1973/15-20-СГ «Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою», та зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву позивача, зареєстрованою відповідачем 05.02.2020 за №Д-1223/0/94-20, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Крім того, відповідно до вимог статті 244 КАС України суд під час ухвалення рішення вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.
Згідно із частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Водночас, позивач звільнена від сплати судового збору відповідно до положень пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір». Отже, питання про повернення судового збору, сплаченого за подання даного адміністративного позову відповідно до квитанції від 03.02.2020 №024810011 (а.с.7) може бути вирішено за клопотанням особи, яка його сплатила, за ухвалою суду відповідно до статті 7 Закону України «Про судовий збір».
Керуючись статтями 243-246 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі Земельного кодексу України, суд
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправною та скасувати відмову Головного управління Держгеокадастру у Волинській області, надану наказом Головного управління Держгеокадастру у Волинській області від 02 березня 2020 року №3-1973/15-20-СГ «Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою».
Зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Волинській області (43021, Волинська область, місто Луцьк, вулиця Винниченка, 67, код ЄДРПОУ 39767861) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 (45630, Волинська область, Луцький район, село Княгининок, ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ), зареєстрованою Головним управлінням Держгеокадастру у Волинській області 05 лютого 2020 року за №Д-1223/0/94-20, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення, з урахуванням пункту 3 розділу VI «Прикінцевих положень» КАС України.
Головуючий-суддя О. О. Андрусенко