05 травня 2020 року ЛуцькСправа № 140/3583/20
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Каленюк Ж.В.,
за участю секретаря судового засідання Шепталової А.П.,
представника відповідача Ярошика Т.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Волинській області про визнання протиправними та скасування вимог про сплату боргу (недоїмки),
ОСОБА_1 (позивач) звернувся з позовом до Головного управління ДПС у Волинській області (далі - ГУ ДПС у Волинській області, відповідач) про протиправною та скасування вимоги від 30 вересня 2019 року №Ф-5054-55 про сплату боргу (недоїмки) у сумі 18276,72 грн.
В обґрунтування позову позивач зазначив, що 06 березня 2020 року під час ознайомлення в органі державної виконавчої служби із матеріалами виконавчого провадження №60657075 йому стало відомо про наявність боргу зі сплати єдиного внеску на підставі вимоги від 30 вересня 2019 року №Ф-5054-55.
Із вимогою позивач не погоджується та вважає, що вона підлягає скасуванню як протиправна. Борг (недоїмка) нарахована йому за період 2017-2018 роки як фізичній особі-підприємцю. Позивач зазначив, що він хоч і був зареєстрований як фізична особа-підприємець, однак з 26 грудня 2005 року підприємницькою діяльністю не займався, оскільки перебуває у трудових відносинах з Волинською філією ПАТ "Укртелеком", де має постійне і основне місце роботи; інші доходи ніж від трудової діяльності як найманий працівник не отримував. Згідно з положеннями Закону України від 08 липня 2010 року №2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (далі - Закон №2464-VI) він є застрахованою особою, тобто фізичною особою, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню та за яку сплачується у встановленому законом порядку єдиний внесок. Єдиний внесок за нього у період, за який сформована спірна вимога, нараховував та сплачував за нього роботодавець в розмірі не менше мінімального страхового внеску при виплаті доходу (заробітної плати). Сплата єдиного внеску від діяльності, яку він фактично не здійснював, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадження державою консолідованого страхового внеску.
Позивач просив при вирішенні даного спору врахувати висновки щодо застосування норм права, висловлені у постанові Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі №440/2149/19, та позов задовольнити.
Ухвалою від 18 березня 2020 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та її розгляд призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін відповідно до статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Відповідач у відзиві на позов його вимоги заперечив (а.с.21-23). В обґрунтування своєї позиції вказав, що позивач ОСОБА_1 з 16 квітня 2003 року має статус фізичної особи-підприємця та є платником єдиного внеску. Позивач не виконує встановлений статтею 6 Закону №2464-VI обов'язок зі сплати єдиного внеску. При цьому наголосив, що з 01 січня 2017 року набув чинності Закон України від 06 грудня 2016 року №1774-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України", яким внесені зміни до Закону №2464-VI. Відповідно до вказаних змін фізичні особи-підприємці та самозайняті особи, які не одержують доходи, зобов'язані сплачувати єдиний соціальний внесок у розмірі не менше мінімального страхового внеску, який становить з 01 січня 2017 року 704,00 грн, з 01 січня 2018 року - 819,06 грн. Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені Законом, є недоїмкою та стягується з нарахуванням пені та застосуванням штрафів. Керуючись офіційними відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, даними інформаційної системи органу доходів і зборів та згідно з пунктом 4 статті 25 Закону №2464-VI, пунктом 3 розділу VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20 квітня 2015 року №449, позивачу як платнику єдиного внеску, який має недоїмку, що перевищує 10,00 грн, сформовано та надіслано вимогу від 04 лютого 2019 року №Ф-5054-55 про сплату боргу (недоїмки) за 2017-2018 роки. Нарахування єдиного внеску за кодом платежу "71040000" здійснюється за обліковими даними інформаційної системи в автоматичному режимі.
Також зауважив, що орган доходів і зборів протягом 10 робочих днів з дня узгодження вимоги (набрання нею чинності) надсилає її до органу державної виконавчої служби для примусового виконання. У зв'язку із несплатою позивачем суми боргу, що зазначена у первісній вимозі від 04 лютого 2019 року №Ф-5054-55, контролюючий орган в порядку, визначеному розділом VI вказаної вище Інструкції, надіслав узгоджену вимогу від 30 вересня 2019 року №Ф-5054-55У про сплату боргу (недоїмки) до органу державної виконавчої служби. Таким чином, спірна вимога від 30 вересня 2019 року №Ф-5054-55У є такою, що прийнята відповідно до вимог чинного законодавства, а тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
Ухвалою суду від 17 квітня 2020 року судовий розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін (а.с.39).
Ухвалою суду від 05 травня 2020 року прийнято до розгляду заяву про зміну позовних вимог та розгляд справи здійснюється за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Волинській області про визнання протиправними та скасування вимог про сплату боргу (недоїмки) від 04 лютого 2019 року №Ф-5054-55 та від 30 вересня 2019 року №Ф-5054-55У (а.с.44-45).
Ухвалою суду від 05 травня 2020 року ОСОБА_1 поновлено строк звернення до суду з позовом до Головного управління ДПС у Волинській області в частині позовної вимоги про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 04 лютого 2019 року №Ф-5054-55 (а.с. 65-67).
У судове засідання позивач не прибув; у заяві від 04 травня 2020 року просив розгляд справи здійснювати за його відсутності, позов з урахуванням заяви про зміну позовних вимог підтримав (а.с.55-56).
У судовому засіданні представник відповідача підтримав доводи відзиву на позов та в задоволенні позову просив відмовити.
Заслухавши усне пояснення (вступне слово) представника відповідача, перевіривши доводи сторін у заявах по суті справи, дослідивши письмові докази, суд встановив такі обставини.
Позивач ОСОБА_1 16 квітня 2003 року зареєстрований як фізична особа-підприємець, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а.с.57). У відомостях Реєстру також наявний запис від 05 листопада 2012 року №21981750000021616 про включення відомостей про фізичну особу-підприємця з відміткою про те, що свідоцтво про її державну реєстрацію, вважається недійсним. 17 грудня 2019 року державним реєстратором проведено державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичною особою-підприємцем за її рішенням (запис №21980060002021616).
04 лютого 2019 року ГУ ДФС у Волинській області (правонаступником якого є ГУ ДПС у Волинській області) сформувало ОСОБА_1 як фізичній особі-підприємцю вимогу №Ф-5054-55 про сплату боргу (недоїмки) станом на 31 січня 2019 року у сумі 18276,72 грн відповідно до статті 25 Закону №2464-VI та даних інформаційної системи органу доходів і зборів (а.с.26). Як видно із відомостей з інтегрованої картки за кодом класифікації доходів бюджету 71040000 стосовно ОСОБА_1 , нарахування єдиного внеску відбулося в розмірі мінімального страхового внеску за такі періоди: 8448, 00 грн за 2017 рік (704,00 грн х 12 місяців); 9828,72 грн за 2018 рік (819,06 грн х 12 місяців).
30 вересня 2019 року ГУ ДПС у Волинській області сформувало вимогу від 30 вересня 2019 року №Ф-5054-55У про сплату боргу (недоїмки) у сумі 18276,72 грн, яка набрала законної сили 30 вересня 2019 року, скерувавши її 31 жовтня 2019 року до органу державної виконавчої служби (а.с.29-30).
Незгода позивача із такими вимогами про сплату боргу (недоїмки) стала підставою для його звернення із даним позовом до суду.
Предметом спору у цій справі є оцінка правомірності вимог з огляду на наявність у позивача як фізичної особи-підприємця обов'язку сплачувати єдиний внесок у мінімальному розмірі, який протягом 2017-2018 років був найманим працівником та його роботодавець сплачував за нього єдиний внесок у сумі, що не була меншою за мінімальний розмір.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує частину другу статті 19 Конституції України, відповідно до якої органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правові і організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначено Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (Закон №2464-VI). В силу вимог частини першої статті 2 даного Закону його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.
За приписами частини четвертої статті 8 Закону №2464-VI порядок нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску визначається цим Законом, в частині адміністрування - Податковим кодексом України, та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.
Згідно з пунктом 3 частини першої статті 14 Закону №2464-VI на органи доходів і зборів покладено обов'язок здійснювати контроль за дотриманням платниками єдиного внеску вимог цього Закону.
Як визначено частиною першою статті 3 вказаного Закону, збір та ведення обліку єдиного внеску здійснюються за принципами, зокрема, обов'язковості сплати; відповідальності платників єдиного внеску та органу, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, за порушення норм цього Закону, а також за невиконання або неналежне виконання покладених на них обов'язків.
Єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування (пункт 2 частини першої статті 1 Закону №2464-VI).
Приписами пунктів 3, 10 частини першої статті 1 Закону №2464-VI надано визначення таким поняттям: застрахована особа - це фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування; страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов'язані сплачувати єдиний внесок.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Пунктом 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI до платників єдиного внеску віднесено також фізичних осіб-підприємців, в тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування.
Відповідно до частини другої статті 6 Закону №2464-VI платник єдиного внеску зобов'язаний, зокрема, своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Згідно з абзацом першим пункту 1, пунктами 2, 3 частини першої статті 7 Закону №2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами; для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, єдиний внесок нараховується на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Відповідно до пункту 5 статті 8 Закону №2464-VI єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску. У разі якщо база нарахування єдиного внеску не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід, сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід (прибуток), та ставки єдиного внеску.
За визначеннями, наведеними у пунктах 4, 5 частини першої статті 1 Закону №2464-VI, мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця; тоді як, максимальна величина бази нарахування єдиного внеску - максимальна сума доходу застрахованої особи на місяць, що дорівнює п'ятнадцяти розмірам мінімальної заробітної плати, встановленої законом, на яку нараховується єдиний внесок.
Як зазначено в абзаці третьому частини восьмої статті 9 Закону №2464-VI, платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
Згідно з частиною другою статті 25 цього Закону у разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов'язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею. Абзацом 1 частини четвертої цієї статті визначено, що орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.
Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що платниками єдиного соціального внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою господарської діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування єдиного соціального внеску. Отже, саме дохід особи від господарської діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір єдиного соціального внеску не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому за відсутності бази для нарахування єдиного соціального внеску у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов'язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.
Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
На підставі наведеного можна зробити висновок, що з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
При цьому за визначенням, наведеним у підпункті 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.
Разом з тим, відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення підприємницької діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом №2464-VI не врегульовано.
Інше тлумачення норм Закону №2464-VI, на якому наполягає ГУ ДПС у Волинській області, щодо необхідності сплати єдиного внеску фізичними особами-підприємцями, які таку діяльність фактично не здійснюють, а одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та її роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 27 листопада 2019 року у справі №160/3114/19 та надалі підтримана у постановах від 04 грудня 2019 року у справі №440/2149/19, від 23 січня 2020 року у справі №480/4656/18, від 18 березня 2020 року у справі №140/1777/19, від 03 квітня 2020 року у справі №140/642/19. Відповідно до положень частини п'ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Судом встановлено, що з 26 грудня 2005 року і донині позивач ОСОБА_2 перебуває у трудових відносинах з Волинською філією ВАТ "Укртелеком", про що свідчать записи трудової книжки НОМЕР_1 (а.с.7-11), які також підтверджені відомостями про застраховану особу з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування Пенсійного фонду України (форма ОК-5) - а.с.12. Кількість днів трудових відносин, зазначених у Реєстрі, дає можливість зробити висновок, що позивач працює безперервно та на постійній основі як найманий працівник.
Пункт 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 ПК України дає визначення поняттю "працівник" - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.
Як видно із відомостей про застраховану особу (форма ОК-5), роботодавець (ідентифікаційний код юридичної особи 23251963) упродовж 2017 - 2018 років сплачував за ОСОБА_1 як за найманого працівника єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у розмірах, визначених законодавством, що не заперечується відповідачем. При цьому розмір єдиного внеску є більшим мінімального страхового внеску.
Водночас, ГУ ДПС у Волинській області доказів щодо безпосереднього здійснення позивачем підприємницької діяльності у цей же період (у 2017 - 2018 роках), отримання інших доходів ніж від трудової діяльності як найманим працівником суду не надало.
Факт перебування особи на обліку в органах фіскальної служби не змінює вищенаведених висновків, оскільки взяття на облік осіб, в тому числі юридичних або самозайнятих, здійснюється органом доходів і зборів незалежно від наявності обов'язку щодо сплати того чи іншого податку або збору.
Таким чином, оскільки єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування, то в розумінні Закону №2464-VI позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього в період, за який винесена спірна вимога (2017-2018 роки), нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає обов'язок сплати у цей період єдиного внеску позивачем ще і як фізичною особою-підприємцем, яка має право провадити господарську діяльність, проте не отримувала дохід від неї.
Згідно з частинами першою, другою статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов'язків платника податків (справи "Серков проти України" (заява №39766/05), "Щокін проти України" (заяви №23759/03 та №37943/06).
З огляду на усталену практику Європейського суду з прав людини щодо сумісності заходів втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (серед багатьох інших рішення у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23 вересня 1982 року, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21 лютого 1986 року, "Щокін проти України" від 14 жовтня 2010, "Сєрков проти України" від 07 липня 2011 року, "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23 листопада 2000, "БулвесАД проти Болгарії" від 22 січня 2009 року, "Трегубенко проти України" від 02 листопада 2004 року, "East/West Alliance Limited" проти України" від 23 січня 2014 року) винесена відповідачем вимога про сплату боргу (недоїмки) не відповідає критерію "пропорційності", адже не дотримано справедливої рівноваги між інтересами держави та інтересами особи позивача, оскільки мета сплати єдиного внеску до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в даних правовідносинах досягається сплатою єдиного внеску роботодавцем. В свою чергу, трактування відповідачем законодавства призвело до необхідності виплати додаткових коштів (зайвих витрат) позивачем із заробітної плати за умови відсутності доходу від відповідної підприємницької діяльності.
Згідно з частинами першою, другою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд на підставі аналізу норм чинного законодавства, що врегульовує спірні правовідносини, та встановлених обставин справи, перевірених письмовими доказами, дійшов висновку, що вимога ГУ ДФС у Волинській області про сплату боргу (недоїмки) від 04 лютого 2019 року №Ф-5054-55 є протиправною та підлягає скасуванню. Вимога ГУ ДПС у Волинській області від 30 вересня 2019 року №Ф-5054-55-У фактично прийнята на підставі вимоги від 04 лютого 2019 року, а тому скасування першої має наслідком визнання протиправною та скасування і цієї вимоги. За таких обставин буде впевненість у тому, що спір вирішено остаточно та негативні наслідки для позивача перестали існувати.
Отже, позов належить задовольнити повністю.
Відповідно до вимог статті 244 КАС України суд під час ухвалення рішення вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.
Як визначено частиною першою статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
У зв'язку із задоволенням позову повністю на користь позивача необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору, у сумі 840,80 грн, що підтверджуються квитанцією від 13 березня 2020 року №14, випискою про зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету (а.с. 6, 17).
Керуючись статтями 2, 6, 72-77, 139, 243-246, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) до Головного управління ДПС у Волинській області (43010, Волинська область, місто Луцьк, майдан Київський, 4, ідентифікаційний код юридичної особи 43143484) про визнання протиправними та скасування вимог про сплату боргу (недоїмки) задовольнити повністю.
Визнати протиправними та скасувати вимогу Головного управління ДФС у Волинській області про сплату боргу (недоїмки) від 04 лютого 2019 року №Ф-5054-55 та вимогу Головного управління ДПС у Волинській області про сплату боргу (недоїмки) від 30 вересня 2019 року №Ф-5054-55У.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Волинській області судові витрати у сумі 840,80 грн (вісімсот сорок грн 80 коп).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається учасниками справи до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд.
Відповідно до пункту 3 розділу VI "Прикінцеві положення" КАС України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строк на апеляційне оскарження, визначений статтею 295 цього Кодексу, продовжується на строк дії такого карантину.
Суддя Ж.В . Каленюк
Рішення у повному обсязі складено судом 05 травня 2020 року