Провадження №2/760/4430/19
Справа №760/5043/19
17 жовтня 2019 року Солом'янський районний суд міста Києва
у складі головуючого судді Усатової І.А,
при секретарі: Омелько Г.Т.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, -
Позивачка звернулася до суду з позовною заявою та просить визнати ОСОБА_2 таким, що втратив право користування житловим приміщенням, що знаходиться по АДРЕСА_1 .
Посилається в позові на те, що вона є власником вказаної квартири на підставі Договору купівлі-продажу від 02 жовтня 2012 року.
В спірній квартирі також зареєстрований відповідач, інформація про зареєстрованих осіб міститься в єдиному державному демографічному реєстрі, до якого суд має особистий доступ.
Відповідач не перебуває та ніколи не перебував у родинних стосунках з нею, є колишнім чоловіком її доньки.
Відповідач не проживає в спірному житлі з січня 2016 року, документ, який підтверджує факт непроживання відповідача додається. За весь час непроживання відповідач не з'явився в спірному житлі та не виявив бажання щодо вселення в нього.
При цьому, наявність реєстрації відповідача у спірному житлі позбавляє її, як власника житла, можливості здійснювати право користування та розпорядження ним в повному обсязі.
Крім того, повинна нести витрати, щодо сплати комунальних послуг з розрахунку, включаючи відповідача, що вводить її у зайві витрати. Також реєстрація відповідача в спірному житлі позбавляє можливості оформити субсидію.
У зв'язку з наведеним вище, позивачка звернулася до суду із вказаним позовом та просила його задовольнити.
Ухвалою судді Солом'янського районного суду м. Києва від 22.02.2019 відкрито спрощене позовне провадження з викликом сторін.
Позивачка в судове засідання не з'явилася, надала суду заяву, в якій просила розглядати справу без її участі, позовні вимоги підтримала та просила позов задовольнити.
Відповідач у судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи неодноразово повідомлявся належним чином, причину неявки суду не повідомив.
Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши надані докази, суд приходить до наступного.
Судом встановлено, що на підставі договору купівлі-продажу від 02.10.2012, право власності на квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровано за ОСОБА_1 .
Згідно довідки про реєстрацію місця проживання особи № 38690931 від 03.04.2019, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .
У матеріалах справи міститься акт про непроживання особи за місцем реєстрації від 24.01.2019, який складений та підписаний мешканцями будинку (сусідами) - ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , засвідчений майстром т/д № 3 - ОСОБА_5 та завірений печаткою Житловою-експлуатаційною дільницею № НОМЕР_1 , яким зазначається, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , не проживає за адресою: АДРЕСА_1 з січня 2016 року по теперішній час.
Відповідно до статті 156 ЖК України члени сім'ї власника житлового буднику (квартири), які проживають разом із ним в будинку (квартирі), що йому належить користуються жилим приміщенням на рівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселення не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
До членів сім'ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в ч.2 ст. 64 цього Кодексу, а саме: дружина наймача, їх діти та батьки.
Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням.
Відповідно до ч. ч. 1 та 2 ст. 405 ЦК України члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником.
Член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
Позивач звернулася до суду з позовом про визнання ОСОБА_2 , таким, що втратив право на користування житловим приміщенням.
За правилами ст. ст. 16, 386, 391 ЦК України власник має право звернутися до суду з вимогою про захист порушеного права будь-яким способом, що є адекватним змісту порушеного права, який враховує характер порушення та дає можливість захистити порушене право.
Відповідно до частин 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно з частинами 1-3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Позивачка подала до суду заяву про розгляд справи без її участі, тому суд розглядає її за наявними матеріалами.
Частиною 1 ст. 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
У ст. 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
За нормами ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 89 ЦПК України).
Позивач на підтвердження своїх вимог надала суду копію акту про не проживання особи у житловому приміщенні від 24.01.2019 року, складений двома особами (вказані як сусіди), з якого вбачається, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в квартирі за адресою: АДРЕСА_1 не проживає понад 1 рік (а.с. 14).
Зазначений акт підписаний двома особами (сусідами): ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , засвідчений майстром т/д № 3 - ОСОБА_5 та завірений печаткою Житловою-експлуатаційною дільницею № НОМЕР_1 .
Разом з тим, акт не містить підпису уповноваженої особи комунального підприємства, що обслуговує будинок АДРЕСА_2 .
Суд оцінює такий єдиний доказ критично, оскільки з нього не вбачається, яким чином 24.01.2019 року було встановлено факт не проживання відповідача ОСОБА_2 у спірній квартирі саме понад 1 рік, та факт не користування ним квартирою.
Будь-яких інших доказів стосовно не проживання відповідача у спірній квартирі понад один рік позивачем суду не надано.
Суд вважає, що акт від 24.01.2019 як єдиний наданий доказ на підтвердження заявлених вимог, не є достатньою та безумовною підставою для визнання відповідача таким, що втратив право користування спірним житлом.
З огляду на наведене, в задоволенні позову слід відмовити.
Керуючись ст. 405 ЦК України, статтями 3, 4, 5, 12, 13, 76-81, 141, 206, 259, 263-265, 268, 273 ЦПК України, суд, -
У задоволенні позову - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду через суд першої інстанції.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя: