04 травня 2020 року справа №200/2245/20-а
приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Сіваченка І.В., суддів: Гаврищук Т.Г., Блохіна А.А., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 12 березня 2020 року (повне судове рішення складено 12 березня у м. Слов'янську) у справі № 200/2245/20-а (суддя в І інстанції Тарасенко І.М.) за позовом ОСОБА_1 до Приватного виконавця виконавчого округу Києва Дорошкевич Віри Леонідівни, третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінфорс» про визнання протиправними та скасування постанов від 13.02.2020 ВП № 61264944,
В лютому 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до приватного виконавця виконавчого округу Києва Дорошкевич Віри Леонідівни (далі - приватний виконавець), третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінфорс» (далі - ТОВ «Фінфорс») про визнання протиправними та скасування постанов від 13.02.2020 ВП № 61264944.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 17 лютого 2020 року, з Єдиного реєстру боржників йому стало відомо, що відносно нього внесений запис до реєстру боржників, як боржника по виконавчому провадженню № 61264944. При спробі скористатись своїми грошовими коштами, розташованими на банківському рахунку, було виявлено, що на всі рахунки позивача накладено арешт. Листом від 18.02.2020 АТ КБ «Приватбанк» повідомило позивача про те, що на його банківський рахунок накладено арешт згідно з постановою про накладення арешту у ВП № 61264944 від 13.02.2020 при примусовому виконанні виконавчого напису № 1351 від 08.02.2020, що виданий приватним нотаріусом Колейчиком Володимиром Вікторовичем.
Позивач вважав такі дії відповідача протиправними, у зв'язку із чим просив суд:
1) визнати протиправною та скасувати постанову «Про відкриття виконавчого провадження» від 13.02.2020 ВП № 61264944;
2) визнати протиправною та скасувати постанову «Про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження» від 13.02.2020 ВП № 61264944;
3) визнати протиправною та скасувати постанову «Про стягнення з боржника основної винагороди» від 13.02.2020 ВП № 61264944;
4) визнати протиправною та скасувати постанову «Про арешт коштів боржника» від 13.02.2020 ВП № 61264944 (стосовно коштів на рахунках у: ПАТ «ОТП Банк»; ГУ АТ «Ощадбанк»; АТ «Укрсиббанк»; АТ «Альфа Банк»; АТ «Райффайзен Банк Аваль»;
5) визнати протиправною та скасувати постанову «Про арешт коштів боржника» від 13.02.2020 ВП № 61264944 (стосовно коштів на рахунках АТ КБ «Приватбанк»);
6) визнати протиправною та скасувати постанову «Про арешт майна боржника» від13.02.2020 № 61264944.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 12 березня 2020 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з таким рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просив рішення місцевого суду скасувати та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги.
В обґрунтування зазначив, що помилково встановивши місце проживання позивача: АДРЕСА_1 , місцевий суд дійшов висновку про правомірність дій приватного виконавця, оскільки такі вчинені, начебто, за місцем проживання ОСОБА_1 . Апелянт наголошує, що місцем його реєстрації та проживання є м. Маріуполь, з 11.03.2015 знаходиться на службі у військовій частині НОМЕР_1 з місцем дислокації м. Маріуполь Донецької області, тому відповідач не є суб'єктом права на вчинення виконавчих дій.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідачем висловлено згоду з висновками місцевого суду та прохання залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Сторони в судове засідання не з'явились, про дату та місце розгляду справи повідомлялись судом належним чином.
Справа розглянута у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
13 лютого 2020 року приватним виконавцем розглянута заява ТОВ «Фінфорс» про примусове виконання виконавчого напису № 1351 від 08.02.2020, виданого приватним нотаріусом Броварського районного нотаріального округу Київської області Колейчиком Володимиром Вікторовича, на підставі чого відкрито виконавче провадження № 61264944, що підтверджується копією постанови про відкриття виконавчого провадження, яка міститься в матеріалах справи.
Постанова приватного виконавця від 13.02.2020 була надіслана на адресу позивача, яка зазначена у виконавчому напису, а також на адресу його реєстрації, що підтверджується копіями квитанцій про надіслання рекомендованої кореспонденції, які містяться в матеріалах справи.
Також 13 лютого 2020 року приватним виконавцем по вищевказаному виконавчому провадженню прийняті постанови: про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження, якою для ОСОБА_1 визначено розмір мінімальних витрат виконавчого провадження у сумі 200,00 грн.; про стягнення з боржника основної винагороди, відповідно до якої стягнуто з ОСОБА_1 основну винагороду у сумі 1104,50 грн.; про арешт коштів боржника, відповідно до якої накладено арешт на грошові кошти, що містяться на відкритих рахунках, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів боржника, крім коштів, що містяться на рахунках накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом та належить боржнику ОСОБА_1 ; про арешт коштів боржника, якою накладено арешт на грошові кошти, що містяться на відкритих рахунках, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів боржника, крім коштів, що містяться на рахунках накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом, та належить ОСОБА_1 ; про арешт майна боржника, якою з метою забезпечення реального виконання рішення арешт накладено на все майно боржника у розмірі суми стягнення з урахуванням основної винагороди приватного виконавця та витрат виконавчого провадження ОСОБА_1 у межах суми звернення стягнення з урахуванням виконавчого збору/основної винагороди приватного виконавця, витрат виконавчого провадження, штрафів в сумі 12 549,45 грн.
Про вищевказані постанови позивач дізнався 17 лютого 2020 року з Єдиного реєстру боржників, при спробі скористатись своїми грошовими коштами, розташованими на банківському рахунку, було виявлено, що на всі рахунки накладено арешт.
З метою з'ясування обставин, позивачем здійснено запит до АТ КБ «ПриватБанк».
З АТ КБ «Приватбанк» позивач отримав відповідь - лист від 18.02.2020 № 9NCJ282T08KNKN5C, в якому позивача було повідомлено, що на його банківський рахунок накладено арешт згідно з постановою про накладення арешту у ВП № 61264944 від 13.02.2020 при примусовому виконанні виконавчого напису № 1351 від 08.02.2020, що виданий приватним нотаріусом ОСОБА_2 .
Отже, спірним питанням у цій справі є відкриття виконавчого провадження № 61264944 та усі прийняті в цьому провадженні постанови.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, місцевий суд зазначив, що Законом України від 02.06.2016 № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII) не передбачено проведення виконавчих дій, спрямованих на перевірку будь-якої інформації стосовно боржника до відкриття виконавчого провадження. Крім того, як виконавчим написом № 1351 від 08.02.2020, виданим приватним нотаріусом Броварського районного нотаріального округу Київської області Колейчиком В.В. про стягнення з ОСОБА_3 , коштів у розмірі 11 044,95 грн., так і в заяві про примусове виконання рішення стягувача встановлено, що місце проживання боржника - ОСОБА_3 , знаходиться в межах виконавчого округу м. Києва.
Колегія суддів погоджується з наведеними висновками, виходячи з такого.
Відповідно до статті 1 Закону № 1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно частини першої статті 5 Закону № 1404-VIII примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
Частиною першою статті 18 Закону № 1404-VIII визначено, що виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
За змістом п.1 ч.2 ст.18 Закону № 1404-VIII виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Згідно ч. 1 ст. 19 Закону № 1404-VIII, право вибору пред'явлення виконавчого документа для примусового виконання до органу державної виконавчої служби або до приватного виконавця, якщо виконання рішення відповідно до статті 5 цього Закону віднесено до компетенції і органів державної виконавчої служби, і приватних виконавців, належить стягувачу.
Відповідно до ч.1 ст.27 Закону України від 02.06.2016 № 1403-VIII Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» (далі - Закон № 1403-VIII) фізичні або юридичні особи мають право вільного вибору приватного виконавця з числа тих, відомості про яких внесено до Єдиного реєстру приватних виконавців України, з урахуванням суми стягнення та місця виконання рішення, визначеного Законом № 1404-VIII.
За правилами ч.1, 2 ст.24 Закону № 1404-VIII виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, перебування, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна. Право вибору місця відкриття виконавчого провадження між кількома органами державної виконавчої служби, що можуть вчиняти виконавчі дії щодо виконання рішення на території, на яку поширюються їхні функції, належить стягувачу.
Приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи, за місцезнаходженням боржника - юридичної особи або за місцезнаходженням майна боржника.
Виконавчі дії у виконавчих провадженнях, відкритих приватним виконавцем у виконавчому окрузі, можуть вчинятися ним на всій території України.
Пунктом 4 частини другої статті 23 Закону № 1403-VIII передбачено, що у Єдиному реєстрі приватних виконавців України містяться відомості про виконавчий округ, на території якого приватний виконавець здійснює діяльність.
Відповідно до частин 1, 2, 6 статті 25 Закону № 1403-VIII виконавчим округом є територія Автономної Республіки Крим, області, міста Києва чи Севастополя.
Приватний виконавець має право приймати до виконання виконавчі документи, місце виконання яких відповідно до Закону № 1404-VIII знаходиться у межах Автономної Республіки Крим, області або міста Києва чи Севастополя, у яких розташований його виконавчий округ.
Виконавчі дії у виконавчих провадженнях, відкритих приватним виконавцем у виконавчому окрузі, можуть вчинятися ним на всій території України.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що і Закон № 1404-VIII, і Закон № 1403-VIII визначають вимоги (критерії) до місця відкриття приватним виконавцем виконавчого провадження.
При цьому право приватного виконавця відкривати виконавче провадження обмежується виконавчим округом, на території якого приватний виконавець здійснює діяльність та відомості щодо якого внесені та містяться у Єдиному реєстрі приватних виконавців України.
Отже, у разі якщо місце проживання, перебування боржника - фізичної особи та місцезнаходження боржника - юридичної особи або місцезнаходження майна боржника розташовано в окрузі, в якому приватний виконавець здійснює діяльність та відповідно на яку розповсюджуються відповідна компетенція цього приватного виконавця, він має право прийняти до виконання відповідні виконавчі документи та відкрити виконавче провадження з їх виконання.
Згідно приписів п.1 ч.1 ст.26 Закону № 1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону: за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
У заяві про примусове виконання рішення стягувач має право зазначити відомості, що ідентифікують боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення (рахунок боржника, місце роботи чи отримання ним інших доходів, конкретне майно боржника та його місцезнаходження тощо), рахунки в банківських установах для отримання ним коштів, стягнутих з боржника, а також зазначає суму, яка частково сплачена боржником за виконавчим документом, за наявності часткової сплати (ч.3 ст. 26 Закону № 1404-VIII).
Виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей (ч.5 ст. 26 Закону № 1404-VIII).
Отже, якщо місце проживання, перебування боржника - фізичної особи розташовано в окрузі, в якому приватний виконавець здійснює свою діяльність, та відповідно на яку розповсюджуються відповідна компетенція цього приватного виконавця, він має право прийняти до виконання відповідні виконавчі документи та відкрити виконавче провадження для їх виконання, якщо не виявлено жодної з передбачених законом підстав для повернення виконавчого документу стягувачу та відмови у відкритті виконавчого провадження.
Слід зазначити, що Законом № 1404-VIII не передбачено проведення виконавчих дій спрямованих на перевірку будь-якої інформації стосовно боржника до відкриття виконавчого провадження.
З матеріалів справи встановлено, що позивач зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується довідкою про реєстрацію місця проживання особи, виданою відділом реєстрації місця проживання фізичних осіб Департаменту адміністративних послуг Маріупольської міської ради (а.с.10).
Як вбачається з матеріалів справи, ТОВ «ФІНФОРС» 12 лютого 2020 року звернулося до приватного виконавця із заявою № б/н від 10 лютого 2020 року про примусове виконання рішення, з проханням відкрити виконавче провадження з примусового виконання виконавчого напису № 1351 від 08.02.2020, виданого приватним нотаріусом Броварського районного нотаріального округу Київської області Колейчиком В.В., про стягнення з ОСОБА_3 коштів у розмірі 11 044,95 грн., де місце проживання боржника - ОСОБА_3 зазначено: АДРЕСА_3 (а.с.41).
Як стверджує приватний виконавець, саме зазначене у заяві про відкриття виконавчого провадження та виконавчому написі № 1351 від 08.02.2020, виданому приватним нотаріусом Броварського районного нотаріального округу Київської області Колейчиком В.В., місце проживання боржника і було підставою для вчинення виконавчих дій, зокрема відкриття виконавчого провадження в окрузі міста Києва.
Враховуючи вищевикладене, суд не вбачає підстав для задоволення вимог позивача щодо визнання протиправною та скасування постанови «Про відкриття виконавчого провадження» від 13.02.2020 року ВП № 61264944, оскільки відповідач діяв у відповідності ст.ст. 24, 26 Закону України «Про виконавче провадження» та підстав для повернення виконавчого документу стягувачу на час відкриття виконавчого провадження не мав.
Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Верховного Суду від 25.01.2019 у справі № 511/1342/17:
«За таких обставин, враховуючи, що державний виконавець не має обов'язку перевіряти місцезнаходження боржника, що зазначив стягувач у виконавчому документі, не було підстав вважати, що виконавчий документ пред'явлено не за місцем виконання та повертати його стягувачу.
Установивши, що дії державного виконавця щодо відкриття виконавчого провадження були вчинені відповідно до вимог частини першої статті 24 Закону України «Про виконавче провадження», державний виконавець відкрив виконавче провадження за місцем проживання боржника, яке зазначив стягувач у заяві про відкриття провадження, тому суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, про відсутність підстав для скасування постанови.
Доводи касаційної скарги про те, що державний виконавець не мав права приймати постанову про відкриття виконавчого провадження є безпідставні, оскільки право вибору місця відкриття виконавчого провадження між кількома органами державної виконавчої служби належить стягувачу.».
Щодо решти позовних вимог, апеляційний суд зазначає таке.
Статтею 42 Закону № 1404-VIII встановлено, що кошти виконавчого провадження складаються з: виконавчого збору, стягнутого з боржника в порядку, встановленому статтею 27 цього Закону, або основної винагороди приватного виконавця: авансового внеску стягувача; стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження.
Витрати органів державної виконавчої служби та приватного виконавця, пов'язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішень, є витратами виконавчого провадження.
Згідно до п. 6 Розділу І Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 №512/5 (далі - Інструкція) під час здійснення виконавчого провадження виконавець приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складання актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених Законом та іншими нормативно-правовими актами. Відповідно до п.1 Розділу VI Інструкції, фінансування виконавчого провадження здійснюється за рахунок коштів виконавчого провадження, визначених статтею 42 Закону.
Пунктом 2 Розділу VI вказаної Інструкції, витрати виконавчого провадження складаються з мінімальних та додаткових витрат виконавчого провадження.
Виконавець виносить постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження (крім виконавчих проваджень щодо виконання рішень Європейського суду з прав людини) та надсилає її сторонам виконавчого провадження не пізніше наступного робочого дня після її винесення.
Мінімальні витрати виконавчого провадження складаються з плати за користування автоматизованою системою виконавчого провадження та витрат, пов'язаних з винесенням постанов про: відкриття виконавчого провадження; стягнення виконавчого збору (крім випадків, коли виконавчий збір не стягується); стягнення основної винагороди приватного виконавця (крім випадків, коли основна винагорода не стягується); стягнення витрат виконавчого провадження; закінчення виконавчого провадження (повернення виконавчого документа стягувачу).
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 26 Закону № 1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
Частиною 5 наведеної статті передбачено, що виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.
Приписами ст. 27 Закону № 1404-VIII виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.
Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.
Частиною 3 ст. 45 цього ж закону визначено, що основна винагорода приватного виконавця стягується в порядку, передбаченому для стягнення виконавчого збору.
Статтею 31 Закону № 1403-VIII встановлено, що за вчинення виконавчих дій приватному виконавцю сплачується винагорода.
Винагорода приватного виконавця складається з основної та додаткової.
Основна винагорода приватного виконавця залежно від виконавчих дій, що підлягають вчиненню у виконавчому провадженні, встановлюється у вигляді: 1) фіксованої суми - у разі виконання рішення немайнового характеру; 2) відсотка суми, що підлягає стягненню, або вартості майна, що підлягає передачі за виконавчим документом.
Основна винагорода приватного виконавця, що встановлюється у відсотках, стягується з боржника разом із сумою, що підлягає стягненню за виконавчим документом (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).
Крім того, ч. 7 ст. 31 цього ж закону передбачено, що приватний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення основної винагороди, в якій наводить розрахунок та зазначає порядок стягнення основної винагороди приватного виконавця (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).
З матеріалів справи вбачається, що 13.02.2020 за виконавчим провадження № 61264944 відповідачем винесено постанову про стягнення з боржника основної винагороди, в якій, постановлено стягнути з боржника - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 основну винагороду приватного виконавця в сумі 1104, 50 грн., тобто у розмірі 10% суми, що підлягає стягненню за виконавчим документом.
Статтею 48 Закону № 1404-VIII передбачено, що звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації. Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову.
Стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у національній та іноземній валютах, інші цінності, у тому числі на кошти на рахунках боржника у банках та інших фінансових установах.
З матеріалів справи вбачається, що 13 лютого 2020 року приватним виконавцем було винесено постанови про арешт коштів боржника у ВП № 61264944, які містяться в банківських установах, а саме: ПАТ «ОТП Банк»; ГУ АТ «Ощадбанк»; АТ «Укрсиббанк»; АТ «Альфа Банк»; АТ «Райффайзен Банк Аваль», АТ КБ «Приватбанк», Акціонерне товариство «Універсал Банк» і направлено до діючих банківських установ, у відповідності до ст. 56 Закону України «Про виконавче провадження».
Крім того, відповідно до ч. 2, 4 ст. 56 Закону № 1404-VIII, арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника. Постанова про арешт майна (коштів) боржника виноситься виконавцем під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна. Копії постанов, якими накладено арешт на майно (кошти) боржника, виконавець надсилає банкам чи іншим фінансовим установам, органам, що здійснюють реєстрацію майна, реєстрацію обтяжень рухомого майна, в день їх винесення.
Так, наведені норми встановлюють обов'язок приватного виконавця вчиняти певні виконавчі дії, направленні на виконання виконавчого документу, в тому числі і під час відкриття виконавчого провадження.
Основним доводом для скасування вказаних вище постанов приватного виконавця Айтієв М.М. визначив вчинення відповідачем виконавчих дій не за місцем свого проживання.
Проте, з огляду на правомірність відкриття виконавчого провадження приватним виконавцем, колегія суддів не вбачає підстав для висновку про протиправність постанов, прийнятих приватним виконавцем від 13 лютого 2020 року у ВП № 61264944.
Посилання апелянта на те, що його по батькові ОСОБА_4 , а не ОСОБА_5 , також не можуть бути прийняті до уваги, оскільки зазначені відомості взяті з виконавчого напису нотаріуса та заяви стягувача, тому в діях приватного виконавця відсутня протиправність.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Як вбачається з ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 ст. 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно із ч. ч. 1-3 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Частиною 1 ст. 9 КАС України передбачено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 12 березня 2020 року у справі № 200/2245/20-а - залишити без змін.
Повне судове рішення - 04 травня 2020 року.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому статтею 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строк касаційного оскарження продовжуються на строк дії такого карантину.
Головуючий суддя І. В. Сіваченко
Судді А. А. Блохін
Т. Г. Гаврищук