04 травня 2020 року справа № 200/1897/20-а
приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ, вул. Марата, 15
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Гайдара А.В., суддів: Казначеєва Е.Г., Компанієць І.Д., розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 06 березня 2020 року (повний текст складено 06 березня 2020 року в м. Слов'янськ Донецької області) у справі № 200/1897/20-а (суддя в 1 інстанції - Чекменьов Г.А.) за позовом ОСОБА_1 до Приватного виконавця Павелків Тетяни Леонідівни, третя особа - Акціонерне товариство «Банк Форвард», про визнання протиправними та скасування постанов приватного виконавця у виконавчому провадженні ВП № 60799011,-
ОСОБА_1 (далі-позивач) звернувся до суду з позовом до Приватного виконавця Павелків Тетяни Леонідівни (далі-відповідач), третя особа - Акціонерне товариство «Банк Форвард», про визнання протиправними та скасування постанов приватного виконавця у виконавчому провадженні ВП № 60799011.
В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначав, що 23.12.2012 року між ним та ПАТ «Банк Русский Стандарт», правонаступником якого є АТ «Форвард Банк», укладено договір № 102780178 про надання та використання платіжної кредитної картки. У січні 2020 року АТ «Форвард Банк» листом запропонував позивачу сплатити борг у розмірі 29103,16 грн. та виконавчий збір у розмірі 4910,32 грн. у термін до 04.02.2020 року, оскільки ініціював примусове стягнення грошових сум через органи примусового виконання виконавчого документу.
30.01.2020 року позивач отримав від ПАТ «Приватбанк» повідомлення про те, що його рахунок, на який надходить заробітна плата, арештований згідно з постановою про накладення арешту ОСОБА_2 від 17.01.2020 року. При спробі отримати кошти через банкомат ОСОБА_1 було відмовлено через нестачу коштів в зв'язку з їх списанням. Згодом, після звернення до банків, з їх відповіді позивачу стало відомо про накладення арешту на рахунки для виплат ПАТ «Приватбанк» та ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», що належать ОСОБА_1 , на виконання постанови Приватного виконавця ОСОБА_2 у виконавчому провадженні № 60799011 на виконання виконавчого напису № 7345 від 15.11.2019 року, виданого приватним нотаріусом КМНО Незнайко Є.В. На вказані картки нараховується заробітна плата позивача, що є його єдиним джерелом для існування.
Вважає постанови приватного виконавця про стягнення на користь Акціонерного товариства «Банк Форвард» заборгованості в сумі 29103,16 грн. та виконавчого збору у розмірі 4910,32 грн. безпідставними та такими, що підлягають скасуванню з підстав відсутності у позивача будь-якого майна у місті Києві та протиправності накладення арешту на рахунки, на які зараховується заробітна плата, що є порушенням конституційного права на отримання оплати за працю та вільне розпорядження власним майном.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 06 березня 2020 року у справі № 200/1897/20-а в задоволенні адміністративного позову було відмовлено.
Не погодившись з таким рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
На обґрунтування апеляційної скарги наведено практично ті самі доводи, які були викладені в позовній заяві та протягом розгляду справи в суді першої інстанції.
Всі особи, які беруть участь у справі, у судове засідання не прибули, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, тому відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Відповідно до вимог частини 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів заслухала доповідь судді-доповідача, перевірила матеріали справи, вивчила доводи апеляційної скарги та встановила наступне.
На виконанні приватного виконавця Павелків Тетяни Леонідівни перебуває виконавче провадження № 60799011 з примусового виконання виконавчого напису № 7345 від 15.11.2019 року, виданого приватним нотаріусом КМНО Незнайко Є.В., про стягнення з ОСОБА_3 коштів у розмірі 29103,16 грн. на користь Акціонерного товариства «Банк Форвард», як боржника за кредитним договором № 102780178 від 23.12.2012 року.
05.12.2019 року винесено постанову про відкриття виконавчого провадження.
З метою виявлення джерел отримання доходів та належного майна боржника державним виконавцем направлені відповідні запити до обліково-реєстраційних установ.
17.01.2020 року винесено постанову про арешт коштів боржника, що містяться за повідомленням стягувача на відкритих рахунках в банківських установах.
17.01.2020 року винесено постанову про стягнення з ОСОБА_1 основної винагороди приватного виконавця в розмірі 2910,31 грн.
23.01.2020 року АТ «Райффайзен Банк Аваль» листом за № 81-15-8/7249-БТ повідомило про прийняття до виконання та накладення арешту на кошти в межах суми 34013,47 грн., що містяться на рахунку позивача.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначено Законом України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 № 1404-VIII (далі - Закон №1404-VIII, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Пунктом першим частини другої статті 18 Закону № 1404-VIII передбачено, що виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Відповідно до статті 5 Закону № 1404-VIII примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
Згідно з частинами першою, другою статті 25 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» від 02.06.2016 № 1403-VIII (далі - Закон №1403-VIII) виконавчим округом є територія Автономної Республіки Крим, області, міста Києва чи Севастополя.
Приватний виконавець має право приймати до виконання виконавчі документи, місце виконання яких відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» знаходиться у межах Автономної Республіки Крим, області або міста Києва чи Севастополя, у яких розташований його виконавчий округ.
Частиною першою статті 27 Закону № 1403-VIII встановлено, що фізичні або юридичні особи мають право вільного вибору приватного виконавця з числа тих, відомості про яких внесено до Єдиного реєстру приватних виконавців України, з урахуванням суми стягнення та місця виконання рішення, визначеного Законом України «Про виконавче провадження».
Разом з тим, частинами першою та другою статті 24 Закону № 1404-VIII передбачено, що виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, перебування, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна. Право вибору місця відкриття виконавчого провадження між кількома органами державної виконавчої служби, що можуть вчиняти виконавчі дії щодо виконання рішення на території, на яку поширюються їхні функції, належить стягувачу. Приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи, за місцезнаходженням боржника - юридичної особи або за місцезнаходженням майна боржника. Виконавчі дії у виконавчих провадженнях, відкритих приватним виконавцем у виконавчому окрузі, можуть вчинятися ним на всій території України.
Відповідно до статті 19 Закону № 1404-VIII право вибору пред'явлення виконавчого документа для примусового виконання до органу державної виконавчої служби або до приватного виконавця, якщо виконання рішення відповідно до статті 5 цього Закону віднесено до компетенції і органів державної виконавчої служби, і приватних виконавців, належить стягувачу.
З аналізу вищенаведених норм, колегія суддів приходить до висновку, що Законами України № 1404-VIII та 1403-VIII визначено вимоги (критерії) до місця відкриття виконавчого провадження.
При цьому, згідно з частиною третьою статті 25 Закону № 1403-VIII право приватного виконавця відкривати виконавче провадження обмежується виконавчим округом, на території якого приватний виконавець здійснює діяльність та відомості щодо якого внесені та містяться у Єдиному реєстрі приватних виконавців України.
Відповідно до частини п'ятої статті 25 Закону № 1403-VIII виконавчі дії у виконавчих провадженнях, відкритих приватним виконавцем у виконавчому окрузі, можуть вчинятися ним на всій території України.
Як встановлено з матеріалів справи, позивач оскаржує постанову приватного виконавця виконавчого округу міста Києва про відкриття виконавчого провадження № 60799011, винесену щодо примусового виконання виконавчого напису № 7345 від 15.11.2019 року, виданого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу про стягнення з позивача на користь Акціонерного товариства «Банк Форвард» заборгованості у розмірі 29103,16 грн.
Підставою оскарження постанови про відкриття виконавчого провадження № 60799011 є порушення відповідачем вимог щодо територіальної компетенції при відкритті виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого напису приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу.
Відповідно до статті 190 ЦК України майном як особливим об'єктом вважаються річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки.
Статтею 179 ЦК України визначено, що річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов'язки.
Відповідно до пункту 1.27 статті 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» від 05.04.2001 року № 2346-III (далі - Закон №2346-III) платіжна картка - електронний платіжний засіб у вигляді емітованої в установленому законодавством порядку пластикової чи іншого виду картки, що використовується для ініціювання переказу коштів з рахунка платника або з відповідного рахунка банку з метою оплати вартості товарів і послуг, перерахування коштів зі своїх рахунків на рахунки інших осіб, отримання коштів у готівковій формі в касах банків через банківські автомати, а також здійснення інших операцій, передбачених відповідним договором.
Пунктом 3.1 статті 3 Закону № 2346-III визначено, що кошти існують у готівковій формі (формі грошових знаків) або у безготівковій формі (формі записів на рахунках у банках).
Частинами 7.1, 7.1.4, 7.1.5 статті 7 Закону № 2346-III визначено, що банки мають право відкривати своїм клієнтам вкладні (депозитні), поточні рахунки, рахунки умовного зберігання (ескроу) та кореспондентські рахунки. Особливості режимів функціонування вкладних (депозитних), поточних рахунків, рахунків умовного зберігання (ескроу) та кореспондентських рахунків визначаються нормативно-правовими актами Національного банку України та договорами, що укладаються клієнтами та обслуговуючими їх банками. Зарахування коштів на рахунок клієнта здійснюється як шляхом внесення їх у готівковій формі, так і шляхом переказу коштів у безготівковій формі з інших рахунків.
Отже, безготівкові кошти розглядаються у доктрині банківського права як такі, що можуть бути об'єктом права власності, що передбачає також визнання того, що безготівкові кошти знаходяться на відповідному рахунку у банку.
З огляду на вищезазначене, колегія суддів приходить до висновку, що безготівкові кошти, які перебувають на рахунках у банках, є об'єктом права власності.
Аналогічного висновку прийшов Верховний Суд у постанові від 10.09.2018 справа № 905/3542/15.
Крім того, частиною четвертою статті 24 Закону № 1404-VIII передбачено, що виконавець має право вчиняти виконавчі дії щодо звернення стягнення на доходи боржника, виявлення та звернення стягнення на кошти, що перебувають на рахунках боржника у банках чи інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах у депозитарних установах на території, на яку поширюється юрисдикція України.
Беручи до уваги наведене, колегія суддів дійшла висновку, що приватний виконавець може приймати виконавчі документи за місцезнаходження грошових коштів боржника, у тому числі коштів, які знаходяться на рахунках боржника в банках та інших фінансових установах, що також зазначається в роз'ясненні Міністерства юстиції України № 23123/16620-33-18/20.5.1 від 11.06.2018 року.
Таким чином, приймаючи постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 60799011 приватний виконавець виконавчого округу міста Києва керувалася тим, що кошти позивача, які знаходяться на картковому рахунку, відкритому в АТ «Банк Форвард», є майном, фактичним місцезнаходженням якого є адреса фінансової установи, місцезнаходженням якої є місто Київ, вулиця Саксаганського, будинок 105.
Таким чином, враховуючи наявність у позивача відкритого рахунку у АТ «Банк Форвард», колегія суддів вважає, що відкриваючи провадження ВП № 60799011, приватний виконавець виконавчого округу міста Києва діяла на підставі та в межах своїх повноважень передбачених законом.
Щодо доводів апеляційної скарги про заборону звернення стягнення на заробітну плату колегія суддів зазначає, що стаття 68 Закону № 1404-VIII містить такі приписи:
1. Стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника звертається у разі відсутності в боржника коштів на рахунках у банках чи інших фінансових установах, відсутності чи недостатності майна боржника для покриття в повному обсязі належних до стягнення сум, а також у разі виконання рішень про стягнення періодичних платежів.
2. За іншими виконавчими документами виконавець має право звернути стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника без застосування заходів примусового звернення стягнення на майно боржника - за письмовою заявою стягувача або за виконавчими документами, сума стягнення за якими не перевищує п'яти мінімальних розмірів заробітної плати.
3. Про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника виконавець виносить постанову, яка надсилається для виконання підприємству, установі, організації, фізичній особі, фізичній особі - підприємцю, які виплачують боржнику відповідно заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи.
Відповідно до статті 69 Закону № 1404-VIII підприємства, установи, організації, фізичні особи, фізичні особи - підприємці здійснюють відрахування із заробітної плати, пенсії, стипендії та інших доходів боржника і перераховують кошти на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця у строк, встановлений для здійснення зазначених виплат боржнику, а в разі якщо такий строк не встановлено, - до десятого числа місяця, наступного за місяцем, за який здійснюється стягнення. Такі підприємства, установи, організації, фізичні особи, фізичні особи - підприємці щомісяця надсилають виконавцю звіт про здійснені відрахування та виплати за формою, встановленою Міністерством юстиції України.
З матеріалів справи та наданих відповідачем матеріалів виконавчого провадження не встановлено, що приватний виконавець накладав стягнення на заробітну плату позивача в розумінні Закону № 1404-VIII. Списання коштів з рахунків позивача не може вважатися накладенням стягнення на заробітну плату, оскільки на вказаних рахунках знаходилися належні позивачу кошти, які перебували у його власності, незалежно від джерел їх походження.
Відповідачем у постанові про арешт коштів боржника від 17 січня 2020 року ВП № 60799011 зазначено, що арешт накладається на грошові кошти, що містяться на відповідному(их) рахунку(ах) та всіх інших відкритих рахунках, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів боржника, крім коштів, що містяться на рахунках накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом, та належать ОСОБА_1 .
Тобто, накладаючи арешт на кошти позивача, приватний виконавець діяв на підставі та в межах своїх повноважень передбачених законом.
Крім того, колегія суддів зазначає, що позивач не скористався правом, передбаченим ст.59 Закону № 1404-VIII та матеріали справи не містять даних щодо повідомлення відповідача та отримання ним документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом, відповідно до вимог п.1. ч.4 ст.59 Закону № 1404-VIII.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Статтею 316 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Зважаючи на наведене, судова колегія дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. У зв'язку з викладеним доводи апеляційної скарги не приймаються до уваги, тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись статтями 23, 33, 271, 272, 287, 292, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 06 березня 2020 року у справі № 200/1897/20-а - залишити без задоволення.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 06 березня 2020 року у справі № 200/1897/20-а - залишити без змін.
Повне судове рішення складено 04 травня 2020 року.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 328 та п. 3 Розділу VI «Прикінцеві положення» Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя А.В. Гайдар
Судді Е.Г. Казначеєв
І.Д. Компанієць