П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
04 травня 2020 р.м.ОдесаСправа № 420/6828/19
Головуючий в 1 інстанції: Потоцька Н.В.
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
судді-доповідача - Турецької І. О.,
суддів - Стас Л. В., Шеметенко Л. П.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової академії (м. Одеса) на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 15 січня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Військової академії (м. Одеса) про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії
Короткий зміст позовних вимог.
У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з позовом до Військової академії (м. Одеса), в якому просив:
- визнати протиправними дії щодо ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року;
- визнати протиправними дії щодо відмови нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2019 рік;
- зобов'язати нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року;
- зобов'язати нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби в загальному розмірі 20 362,20 грн.
Обґрунтовуючи свої вимоги позивач указував, що в період проходження ним військової служби, нарахування грошового забезпечення відповідачем здійснювалося не в повному обсязі, а саме: у 2016-2018 роках не нараховувалася та не виплачувалася індексація грошового забезпечення.
Окрім того, ОСОБА_1 зазначав про невикористання за період із 06 червня 2015 року по 12 січня 2019 року додаткової пільгової відпустки, що передбачена для учасника бойових дій. Військовою академією (м. Одеса), станом на день видання наказу про виключення зі списків особового складу, не проведений розрахунок щодо виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні зазначеної соціальної відпустки.
Невиплату індексації та грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки у зв'язку з відсутністю фінансування, розцінює, як обмеження, гарантованого Конституцією України, права на забезпечення достатнього життєвого рівня.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 15 січня 2020 року, ухваленого за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано протиправними дії Військової академії (м. Одеса) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року та зобов'язано нарахувати та виплатити таку індексацію.
Також суд визнав протиправною бездіяльність Військової академії (м. Одеса) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2019 роки та відповідно зобов'язав її нарахувати та виплатити за період з 2015 по 2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, 14 січня 2019 року.
В іншій частині позовних вимог суд відмовив.
Задовольняючи заявлені вимоги, суд першої інстанції зазначив про обов'язок суб'єкта владних повноважень проводити індексацію грошових доходів військовослужбовця для підтримання гарантій його соціальної захищеності. Суд зауважив, що проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язковою умовою для всіх юридичних осіб роботодавців, не залежно від форми власності та виду юридичної особи.
До того ж, суд відзначив про встановлення на законодавчому рівні права військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням піти у відпустку, з наступним виключенням зі списків особового складу військової частини, тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення, за кожен повний місяць служби. Також, на законодавчому рівні встановлена виплата, за час такої відпустки, грошового забезпечення або виплата грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Відмовляючи в задоволенні вимог про визнання протиправними дій щодо відмови Військової академії (м. Одеса) нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, суд зазначив, що за своєю правовою природою це є бездіяльністю, тобто пасивною формою поведінки особи, що полягає у не вчиненні конкретних дій, які вона повинна була і могла вчинити.
За таких умов, суд вважав, що права позивача повинні бути відновлені шляхом визнання протиправної бездіяльності відповідача та зобов'язання, останнього, нарахувати грошову компенсацію за всі невикористанні дні додаткової відпустки.
Суд не задовольнив вимогу позивача про стягнення з Військової академії (м. Одеса) компенсації за невикористані дні додаткової відпустки в сумі 20 362,20 грн., зазначивши, що її розрахунок покладений на роботодавця.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, покликаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, Військова академія (м. Одеса) просить його скасувати, та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги, скаржник зазначає, що для виплати індексації з січня 2016 року по лютий 2018 року, фінансового ресурсу в Міністерстві оборони України не було. Позаяк, проведення індексації перебуває в прямій залежності від фінансових ресурсів відповідних бюджетів та не може виходити за їх межі, відповідач вважає, що в його діях відсутня протиправність.
Указує, що Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078 (далі - Порядок №1078), не передбачений механізм нарахування та виплати індексації за попередні періоди, що свідчить про відсутність підстав для нарахування та виплати позивачу індексації.
Обґрунтовуючи ненарахування та невиплату позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, скаржник зазначає, що останній не оскаржував наказ про виключення його зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення, а відтак погодився з розміром остаточного розрахунку.
ОСОБА_1 не скористався процесуальним правом надання до суду відзиву на апеляційну скаргу.
Відповідно до приписів п.3 ч.1 ст. 311 КАС України, справу розглянуто в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, на підставі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Фактичні обставини справи.
ОСОБА_1 проходив військову службу в Збройних Силах України на посаді начальника факультету підготовки спеціалістів високомобільних десантних військ Військової академії (м. Одеса).
Позивач є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 від 11 грудня 1996 року.
Наказом начальника Генерального штабу - Головнокомандувача Збройних Сил України (по особовому складу) від 26 грудня 2018 року №692 полковника ОСОБА_1 , начальника факультету підготовки спеціалістів високомобільних десантних військ Військової академії звільнено з військової служби у запас за підпунктом «к» п.2 ч.5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Відповідно до витягу з наказу начальника Військової академії Міністерства оборони України (по стройовій частині) від 14 січня 2019 року №8 полковника ОСОБА_1 , начальника факультету підготовки спеціалістів високомобільних десантних військ Військової академії, 12 січня 2019 року виключено зі списків особового складу академії, всіх видів забезпечення. За даним наказом позивачу виплачена щомісячна премія за особистий внесок у загальні результати служби, надбавка за особливості проходження служби та доплата за науковий ступінь, надбавки за роботу в умовах режимних обмежень.
09 вересня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до начальника Військової академії (м. Одеса) із заявою щодо нарахування та виплати йому індексації грошового забезпечення.
10 жовтня 2019 року Військова академія (м. Одеса) відмовила у задоволенні заяви, зазначивши, що проведення індексації грошових доходів, зокрема, грошового забезпечення військовослужбовців, здійснюється в межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, тобто у межах, передбачених на ці цілі. Ураховуючи викладене, у межах наявного фінансового ресурсу, у Міністерства оборони України з січня 2016 р. по листопад 2018 р. не було можливості проводити індексацію виплаченого грошового забезпечення.
До того ж, відповідач зазначив про відсутність факту оскарження наказу про виключення зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення та про згоду з проведеним при звільненні розрахунком.
Джерела правового регулювання (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) та оцінка суду апеляційної інстанції доводів апеляції і висновків суду першої інстанції.
Переглянувши справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що відсутні підстави для задоволення апеляції, з огляду на таке.
Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Згідно із ч.1 ст. 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-XII (далі - Закон №2232) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Відповідно до ст. 1-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року №2011-XII (далі - Закон №2011) військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.
У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Зокрема, ч.3 ст. 9 Закону №2011 встановлює, що грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначає Закон України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03 липня 1991 року №1282-XII (далі - Закон №1282) (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин).
Статтею 2 даного Закону визначено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Відповідно до статей 4,6 Закону №1282 індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.
Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.
Підвищення грошових доходів населення у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.
У разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв'язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.
Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення, визначені Порядком №1078.
Згідно з п.1-1 Порядку №1078 підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін.
Відповідно до п.2 Порядку №1078 індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.
За змістом п.4 Порядку №1078 індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. У межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, індексуються оплата праці (грошове забезпечення), розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі, допомога по безробіттю та матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного, що надаються залежно від страхового стажу у відсотках середньої заробітної плати, стипендії.
Статтею 18 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» визначено, що з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян, законами України встановлюються державні гарантії, зокрема, щодо індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.
Отже, індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці.
З матеріалів справи вбачається, що позивачеві у період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року індексація не нараховувалась та не виплачувалась, що не заперечується відповідачем.
Колегія суддів звертає увагу, що відповідно до вимог чинного законодавства України, проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язковою для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
Відповідно до п.6 Порядку №1078 виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню, а саме підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету. У разі коли грошовий дохід формується з різних джерел і цим Порядком не встановлено черговість його індексації, сума додаткового доходу від індексації виплачується за рахунок кожного джерела пропорційно його частині у загальному доході.
Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік (вказана норма застосовується із 01 грудня 2015 року).
Отже, наведеною нормою безпосередньо не скасовано виплату індексації заробітної плати (грошового забезпечення) та не пов'язано індексацію з надходженням коштів до власника підприємства, установи, організації, мова йде про фінансові ресурси бюджетів усіх рівнів.
З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції вважає необґрунтованими доводи скаржника щодо відсутності механізму нарахування індексації грошового забезпечення за попередні періоди у зв'язку з незакладенням до державного бюджету коштів для її виплати. Окрім того, суб'єкт владних повноважень не надав до суду жодних належних та допустимих доказів того, що у бюджеті відповідного рівня, з якого фінансується Військова академія (м. Одеса), відсутні кошти на індексацію грошового забезпечення.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Кечко проти України» від 08 листопада 2005 року зазначено, що держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними (п.23 рішення).
У зв'язку з цим, Європейський суд з прав людини не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
З урахуванням викладеного, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про протиправну бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за відповідний період.
Також колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності підстав для часткового задоволення вимог позивача щодо нарахування та виплати йому грошової компенсації за невикористанні календарні дні додаткової відпустки, з огляду на таке.
Згідно з ч. ч. 2-3 ст. 9 Закону №2011 до складу грошового забезпечення військовослужбовців входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Відповідно до п.12 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 року №3551-ХІІ (далі - Закон №3551) учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Як встановлено судом, спірні правовідносини виникли у зв'язку з невикористанням позивачем, який є учасником бойових дій, додаткової відпустки протягом 2015-2019 років.
Статтею 4 Закону України від 05 листопада 1996 року №504/96-ВР «Про відпустки» (далі - Закон №504/96-ВР) передбачені такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Згідно ст. 16-2 Закону №504/96-ВР, учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Пунктом 8 ст. 10-1 Закону №2011 встановлено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
У разі якщо Законом №504/96-ВР або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.
Абзацом 3 п.14 ст.10-1 Закону №2011 передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Відповідно до п.17 ст. 10-1 Закону №2011, в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.
Згідно з п.18 ст. 10-1 Закону №2011, в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.
Відповідно до п.19 ст. 10-1 Закону 2011, надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
При цьому, визначення поняття особливого періоду наведене у законах України від 21 жовтня 1993 року №3543 «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та від 06 грудня 1991 року №1932 «Про оборону України» (далі - Закони №3543 та №1932 відповідно).
Згідно ст. 1 Закону №3543, особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Стаття 1 Закону №1932 визначає особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Крім того, в ст. 1 Закону №3543 надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.
В постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у зразковій справі №620/4218/18 (Пз/9901/4/19) зазначено, що аналіз наведених вище норм свідчить про те, що в особливий період, з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, у тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак, за твердженням Суду, Законом №2011 не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.
Водночас у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
Отже, суд першої інстанції правильно встановив, що припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до п.19 ст. 10-1 Закону 2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується п.12 ст. 12 Закону №3551, п.8 ст.10-1 Закону №2011-ХІІ, ст.16-2 Закону №504/96.
Крім того, відповідно до пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року №260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за №745/32197 (далі - Наказ №260) у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки (пункт 32-33 постанови Великої плати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року по зразковій справі № 620/4218/18).
З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої ст. 16-2 Закону №504/96-ВР та п.12 ч.1 ст.12 Закону №3551-ХІІ (пункт 34 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року по зразковій справі № 620/4218/18).
При цьому, слід зазначити, що визначення розміру недоотриманих за певний строк виплат, у конкретному даному випадку, є виключною компетенцію відповідача, а не дискрецією суду.
Таким чином, суд першої інстанції правомірно зобов'язав Військову академію (м. Одеса) виплатити грошову компенсацію за всі невикористанні дні додаткової відпустки за 2015-2019 роки, виходячи із розміру грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 14 січня 2019 року.
Статтею 316 КАС України встановлено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Ураховуючи дотримання судом першої інстанції наведених приписів, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Стаття 263 КАС України встановлює перелік справ, що розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні). До цього переліку входять справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг;
Частина 5 статті 328 КАС України встановлює обмеження прав учасників справи, а також осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки на касаційне оскарження рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом. Зазначені обмеження стосуються оскарження рішень, ухвалених за правилами спрощеного позовного провадження, крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Отже, враховуючи, що судом апеляційної інстанції постановлено рішення у справі незначної складності, відсутні підстави для касаційного оскарження даного рішення.
Керуючись статтями: 308, 311, 316, 322, 325 КАС України, суд
Апеляційну скаргу Військової академії (м. Одеса) - залишити без задоволення.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 15 січня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Військової академії (м. Одеса) про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених підпунктами а), б), в), г) пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Доповідач - суддя І. О. Турецька
суддя Л. В. Стас
суддя Л. П. Шеметенко
Повне судове рішення складено 04.05.2020 року.