ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
30 квітня 2020 року м. Київ № 640/13575/19
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Пащенка К.С., за участю секретаря судового засідання Легейди Я.А., розглянувши у спрощеному (письмовому) провадженні без проведення судового засідання та виклику учасників справи адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1
доМіністерства оборони України,
провизнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 ) (далі - позивач або ОСОБА_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Міністерства оборони України (адреса: 03168, м. Київ, проспект Повітрофлотський, буд. 6, ідентифікаційний код - 00034022) (далі - відповідач або МОУ), в якому просить суд:
- визнати протиправними дії Міністерства оборони України щодо відмови у виплаті одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 ;
- зобов'язати Міністерство оборони України здійснити виплату одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 , згідно Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» з урахуванням права позивача на отримання одноразової грошової допомоги як інваліду II групи, у розмірі 90-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 01.01.2018 та факту подання позивачем усіх документів, передбачених Порядком, затвердженого Постановою № 975 від 25.12.2013.
Мотивуючи позовні вимоги позивач зазначає, що комісією Міністерства оборони України прийнято протиправне рішення щодо відмови у призначенні одноразової грошової допомоги.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 29.07.2019 (суддя Пащенко К.С.) відкрито спрощене провадження в адміністративній справі № 640/13575/19 у порядку письмового провадження без виклику учасників справи та проведення судового засідання; звільнено позивача від сплати судового збору за подання позовної заяви; витребувано у відповідача належним чином засвідчені копії повного пакету документів, що стали підставою для прийняття рішення, оформленого протоколом № 41 від 05.04.2019, стосовно ОСОБА_1 (п. 55).
У відзиві на позовну заяву відповідач вказує, що позивач був призваний на спеціальні збори як військовозобов'язаний та брав участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС до 27.04.1989, а інвалідність позивачу встановлена понад тримісячний строк після закінчення зборів, а саме 07.05.2018, тому він не набув права на отримання одноразової грошової допомоги відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
ОСОБА_1 знаходився в лавах Збройних Сил з 31.10.1974 по 08.11.1976, а також проходив начальні збори у складі військової частини НОМЕР_2 в ході яких в період з 23.12.1988 по 27.04.189 приймав участь в роботах по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і отримав дозу випромінювання 4,944 бер., що підтверджується довідкою Сквирського районного військового комісаріату Київської області від 22.01.2018 № 17 та архівною довідкою Галузевого державного архіву МОУ від 06.02.2018.
З 10.11.2017 позивачу встановлено 3 групу інвалідності, причиною якої було загальне захворювання, що підтверджується Випискою до огляду МСЕК до довідки серії АВ № 0770303.
Відповідно до експертного висновку Центральної міжвідомчої експертної комісії МОЗ та МНС України № 6808 від 11.12.2017, захворювання позивача пов'язане з виконанням обов'язків військової служби по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.
18.12.2017, під час первинного огляду органами МСЕК, позивачу встановлено 3-тю групу інвалідності внаслідок захворювання яке пов'язане з виконанням обов'язків військової служби по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, що підтверджується довідкою МСЕК серії АВ № 0770499 від 18.12.2017.
Згідно з довідки до акту огляду МСЕК серії АВ № 1042133 від 24.05.2018, при повторному огляді ОСОБА_1 , йому було встановлено 2-гу групу інвалідності з 07.05.2018 внаслідок захворювання пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби по ліквідації аварії на ЧАЕС.
Згодом позивач звернувся до відповідача, із заявою та відповідним пакетом документів про призначення йому одноразової грошової допомоги.
Відповідно до витягу з протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум № 41 від 05.04.2019, затвердженого Міністром оборони України 08.04.2019, позивачу відмовлено у призначені одноразової грошової допомоги, оскільки заявник брав участь у зборах з ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС в 1989 році та мав статус військовозобов'язаного, а не військовослужбовця; а згідно з п. 6 ч. 2 ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» одноразова грошова допомога призначається військовозобов'язаним, призваним на збори, у разі встановлення інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного військовозобов'язаному при виконанні обов'язків військової служби, або не пізніше через три місяці після закінчення зборів, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження цих зборів. Оскільки ОСОБА_1 інвалідність встановлена понад 3-місячний термін, відповідач відмовив позивачу у виплаті одноразової грошової допомоги.
Вважаючи вказані дії відповідача протиправним, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Згідно з ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Спірні правовідносини регулюються Конституцією України, Законом України від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ "Про військовий обов'язок і військову службу" (далі - Закон № 2232-ХІІ), Законом України від 20.12.1991 року № 2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (в редакції, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин) (далі - Закон № 2011-XII), який відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі та Порядком призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975 (далі - Порядок № 975).
Відповідно до частини 1 статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.
Частиною 2 статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" встановлено вичерпний перелік підстав, за наявності яких призначається і виплачується одноразова грошова допомога.
Згідно зі статтею 16-2 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", одноразова грошова допомога у випадках, передбачених підпунктами 4-9 пункту 2 статті 16 цього Закону, одноразова грошова допомога призначається і виплачується відповідним військовослужбовцям, військовозобов'язаним або резервістам (в редакції, на час встановлення позивачу ІІ групи інвалідності). Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України (ч. 9 ст. 16-2 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей").
Відповідно до п. 6 ч. 2 ст. 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" встановлення військовослужбовцю строкової військової служби, військовозобов'язаному або резервісту, якого призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного військовослужбовцю строкової військової служби, військовозобов'язаному або резервісту при виконанні обов'язків військової служби або служби у військовому резерві, або не пізніше ніж через три місяці після звільнення із служби, закінчення зборів, проходження служби у військовому резерві, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження строкової військової служби, цих зборів, служби у військовому резерві.
Положеннями частини 2 статті 16-2 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (у редакції чинній на момент встановлення позивачу ІІ групи інвалідності) визначено, що одноразова грошова допомога у випадках, зазначених у підпунктах 5-9 пункту 2 статті 16 цього Закону, призначається і виплачується залежно від встановленої військовослужбовцю, військовозобов'язаному або резервісту інвалідності та ступеня втрати ним працездатності у розмірі, визначеному Кабінетом Міністрів України. При цьому у випадках, зазначених у підпункті 5 пункту 2 статті 16 цього Закону, розмір одноразової грошової допомоги не може бути меншим за 70-кратний прожитковий мінімум, встановлений законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року.
Постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 року № 975, затверджено Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві.
Пунктом 6 даного Порядку передбачено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується: військовослужбовцю строкової служби, військовозобов'язаному або резервісту, якого призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, інвалідність якого настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного військовослужбовцю строкової служби, військовозобов'язаному чи резервісту під час виконання обов'язків військової служби або служби у військовому резерві, або не пізніше ніж через три місяці після звільнення із служби, закінчення зборів, проходження служби у військовому резерві, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження таких зборів, служби у військовому резерві, у розмірі: 120-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення інвалідності I групи; 90-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення інвалідності II групи; 70-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення інвалідності III групи.
Матеріалами справи підтверджується, що 2-га група інвалідності позивачу встановлена вперше більш ніж через 30 років після закінчення зборів.
При цьому, пунктом 3 Порядку № 975 встановлено, що днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є у разі встановлення інвалідності - дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії
Зважаючи на ту обставину, що на дату встановлення позивачу інвалідності 2-ї групи (18.12.2017), статтею 16 України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" не передбачалось можливості здійснення виплати одноразової грошової допомоги військовослужбовцю строкової військової служби у разі настання інвалідності після спливу трьох місяців від дати звільнення зі служби, то позивач відповідного права не набув.
Правова позиція аналогічного змісту щодо подібних правовідносин наведена у постановах Верховного Суду від 12.03.2020 у справі № 280/5513/18, від 21.11.2019 у справі № 2040/5602/18, від 25.04.2019 у справі № 806/2508/18 та від 22.03.2019 у справі № 2340/2993/18.
Таким чином суд дійшов висновку, що право на отримання одноразової грошової допомоги за статтею 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" у позивача відсутнє.
У відповідності до статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Статтею 90 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
У пункті 50 рішення Європейського суду з прав людини «Щокін проти України» (№ 23759/03 та № 37943/06) зазначено, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про «закон», стаття 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях цієї Конвенції (див. рішення у справі «Шпачек s.r.о.» проти Чеської Республіки» (SPACEK, s.r.o. v. THE CZECH REPUBLIC № 26449/95). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі «Бейелер проти Італії» (Beyeler v. Italy № 33202/96).
У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 20.05.2019 (справа № 417/3668/17).
Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, виходячи з наведених висновків в цілому, суд доходить висновку, що позивач не набув право на отримання одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням йому 2 групи інвалідності, а тому позов задоволенню не підлягає.
На підставі викладеного, керуючись статтями 6, 72- 77, 139, 241-246, 250, 255 КАС України, суд, -
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 - відмовити повністю.
Рішення, відповідно до ст. 255 КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного провадження.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного ухвали.
Відповідно до пп. 15.5 п. 1 Розділу VII Перехідні положення КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Окружний адміністративний суд міста Києва.
Суддя К.С. Пащенко