Справа № 560/1205/20
іменем України
04 травня 2020 рокум. Хмельницький
Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Петричковича А.І. розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
Позивач звернувся до суду з позовом від 25.02.2020, в якому просить: 1) визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо несвоєчасної виплати при звільненні зі служби компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій; 2) стягнути з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток в розмірі 28853 (двадцять вісім тисяч вісімсот п'ятдесят три) грн. 90 коп. (з вирахуванням з вказаної суми належних до сплати податків і зборів) за час затримки з 05 жовтня 2019 року по 09 грудня 2019 року виплати при звільненні зі служби компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, присудженої рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 09 грудня 2019 року у справі № 560/3214/19-а.
В обґрунтування вимог позову зазначив, що рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 09 грудня 2019 року у справі № 560/3214/19-а за його позовом до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, ухвалено: визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2019 рік включно. Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2019 рік включно, виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення з військової служби 04.10.2019. На виконання цього рішення суду, військова частина НОМЕР_1 нарахувала належну суму компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових в сумі 29958,77 грн та виплатила її 18.02.2020, що підтверджується випискою від 21.02.2020 по картці/рахунку АТКБ” Приватбанк”. Отже, відповідач допустив порушення строку розрахунку при звільненні, що є протиправною бездіяльністю та є підставою для виплати середнього заробітку відповідно до частини 2 ст. 117 КЗпП України.
Ухвалою суду від 02.03.2020 відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомленням учасників справи (арк. спр.18-19).
18.03.2020 до суду поступив Відзив на позовну заяву за №738 від 13.03.2020, в якому відповідач просить відмовити в задоволенні позовних вимог. Вказує, що нормами спеціального законодавства не врегульовано питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців з військової служби. Зазначає, що непоширення норм КЗпП України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці. Вказує, що сума грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, була присуджена судом, а звільнення з військової служби відбулось без будь-яких зауважень з боку позивача, спорів щодо сум, тому вимога позивача про виплату середнього заробітку є необґрунтованою. Позивач при звільненні з військової служби на день виключення зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 04 жовтня 2019 року рапортом особисто доповів командиру військової частини НОМЕР_1 про відсутність будь-яких претензій до командування частини, за винятком невиплати грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій. Дана виплата була проведена 18.02.2020 на підставі рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 09 грудня 2019 року у справі № 560/3214/19-а. Заяв від позивача з приводу затримки розрахунку (неналежного розрахунку) при звільненні на момент звільнення не було (арк. спр. 24-26).
З'ясувавши обставини, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог, так і заперечень, та оцінивши докази, суд прийшов до таких висновків, враховуючи наступне.
Позивач є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 , виданого 26 березня 2015 року (арк. спр. 5).
ОСОБА_1 проходив військову службу, і згідно з витягом з Наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 04.10.2019 №214 звільнений в запас та виключений із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення (арк. спр. 28).
Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 09 грудня 2019 року по справі №560/3214/19 (далі - Рішення суду по справі №560/3214/19), яке набрало законної сили 05.02.2020, відповідно до ухвали Сьомого апеляційного адміністративного суду від 05.02.2020, адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2019 рік включно. Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2019 рік включно, виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення з військової служби 04.10.2019 (арк. спр. 9-11).
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає та враховує наступне.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.
Cпеціальним законодавством, яке регулює грошове забезпечення військовослужбовців, не встановлено дату проведення остаточного розрахунку зі звільненими працівниками та відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, тому суд приходить до висновку про можливість застосування норм статті 116 та 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 31.10.2019 по справі № 2340/4192/18 (адміністративне провадження № К/9901/24531/19).
Отже, доводи відповідача щодо відсутності підстав для застосування до спірних відносин норм КЗпП України є необґрунтованими.
Також, потрібно враховувати, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 по справі №821/1083/17 (провадження №11-1329апп18) зробила такі висновки, зокрема:
"Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Відповідні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.
Ураховуючи, що непроведення з вини власника, або уповноваженого ним органу, розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, у позивачки наявне право на отримання відшкодування за затримку виплати одноразової грошової допомоги на підставі статті 117 КЗпП України.".
Рішенням суду по справі №560/3214/19 в тому числі було: "Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2019 рік включно.", тому, відповідно до ч.4 ст.78 КАС України, ця обставина встановлена, і не потребує доказування, а відтак не має підстав повторно вирішувати та задовольняти першу вимогу позову, яка фактично аналогічна, і була вже вирішена судом.
Відповідач добровільно виконав Рішенням суду по справі №560/3214/19, виплативши 18.02.2020 позивачу присуджене грошове забезпечення у розмірі 29958,77 гривень, що не оспорюють сторони, і це підтверджене доказами, зокрема, довідкою АТКБ "Приватбанк" від 21.02.2020 (арк. спр. 14).
Згідно Довідки про середньоденне грошове забезпечення військовослужбовця або інших осіб, зазначених у пункті 11 Порядку (для розрахунку виплат на випадок безробіття) ОСОБА_1 , середньоденне грошове забезпечення військовослужбовця становить - 434,15 гривень (арк. спр. 32).
Позивач був звільнений із служби 04.10.2019, а кінцевий розрахунок з ним відповідач провів 18.02.2020, тому суд вважає обгрунтованим, пропорційним та справедливим, розмір середнього заробітку за час затримки виплати грошового забезпечення у розмірі 28653,90 гривень, який позивач визначив у позові, а саме: 434,15 гривень (середньоденне грошове забезпечення) х 66 календарних днів (за період з 05.10.2019 (наступний день після звільнення) до 09.12.2019 (дата ухвалення рішення у справі №560/3214/19)).
Відповідно до ч. 2 ст. 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Таким чином, враховуючи правові позиції Верховного Суду, які викладені у постановах від 26.02.2020 по справі №821/1083/17 (провадження №11-1329апп18) та від 31.10.2019 по справі № 2340/4192/18 (адміністративне провадження № К/9901/24531/19), суд приходить до висновку, що позивач частково довів позовні вимоги, а суб'єкт владних повноважень, який заперечує проти позову, не довів, що не порушував вимоги закону та права позивача, що підтверджено доказами, які перевірено судом, тому позов задовольняється частково.
Оскільки позивач був звільнений від сплати судового збору, судових витрат, які визначені ст. 132 КАС України і підлягають розподілу, немає.
Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 від 25.02.2020, задовольнити частково.
Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 28653,90 гривень середнього заробітку за час затримки виплати грошового забезпечення (компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій).
В решті вимог відмовити.
Судових витрат, які визначені ст.132 КАС України і підлягають розподілу, немає.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складене 04 травня 2020 року
Позивач:ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_3 )
Відповідач:Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ - НОМЕР_4 )
Головуючий суддя А.І. Петричкович