ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
04 травня 2020 року м. Київ № 640/3758/20
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Іщука І.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу
за позовомОСОБА_1
доГоловного управління Військової служби правопорядку Збройних Сил України, Фінансового управління Генерального штабу Збройних сил України
провизнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Військової служби правопорядку Збройних Сил України, Фінансового управління Генерального штабу Збройних сил України, в якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Військової служби правопорядку Збройних Сил України щодо невключення до Наказу відповідача 1 від 04.10.2019 №226 пункту стосовно нарахування ОСОБА_1 грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної додаткової відпустки за 2015, 2016, 2017, 2018 роки виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення та індексації за період з 2016 року по березень 2018 року;
- визнати протиправною бездіяльність Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України щодо невиплати ОСОБА_2 грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної додаткової відпустки за 2015, 2016, 2017, 2018 роки виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення та індексації за період з 2016 по 2017 роки;
- зобов'язати Головне управління Військової служби правопорядку Збройних Сил України видати Наказ про виплату ОСОБА_1 грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної додаткової відпустки за 2015, 2016, 2017, 2018 роки виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення;
- зобов'язати Фінансове управління Генерального штабу Збройних Сил України виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за всі не використані дні щорічної додаткової відпустки за 2015, 2016, 2017, 2018 роки виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення;
- зобов'язати Фінансове управління Генерального штабу Збройних Сил України виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 2016 по березень 2018 року.
В обґрунтування позовних вимог позивач послався на те, що відповідно до пункту 19 Наказу начальника Генерального штабу - Головнокомандувача Збройних Сил України від 16.09.2019 №461 позивача було звільнено з військової служби у запас, за підпунктом “б” (за станом здоров'я), проте при звільненні йому не виплачено компенсацію за невикористану додаткову відпустку та не виплачувалась індексація грошового забезпечення за попередні роки. У своїй позовній заяві позивач вказує й на те, що йому не нарахована та не виплачена компенсація за невикористані щорічні додаткові відпустки за 2015-2018 роки, а при звільненні в своєму Наказі від 04.10.2019 № 226 Головним управлінням Військової служби правопорядку Збройних Сил України не враховано те, що додаткова відпустка позивачеві не надавалась, а компенсація не виплачувалась. Також, як зазначає позивач, під час звільнення з військової служби у запас, йому також не була нарахована та виплачена індексація з cічня 2016 по березень 2018 року.
Враховуючи, що листом Головного управління Військової служби правопорядку Збройних Сил України від 16.12.2019 №306/ФЕС/9611 та листом Фінансового управління Генерального штабу Збройних сил України від 28.12.2019 №305/2372 позивачеві було відмовлено у нарахуванні та виплаті компенсації за невикористану щорічну додаткову відпустку та в індексації грошового забезпечення відповідно, позивач звернувся до адміністративного суду з даною позовною заявою.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.02.2020 відкрито спрощене позовне провадження у справі №640/3758/20 та запропоновано відповідачу в п'ятнадцятиденний строк з дня одержання цієї ухвали надати суду відзив на позовну заяву.
Через канцелярію Окружного адміністративного суду міста Києва 28.02.2020 від представника Головного управління Військової служби правопорядку Збройних Сил України (надалі по тексту - відповідач 1) надійшов відзив, в якому останній просив суд дану позовну заяву залишити без розгляду у зв'язку з пропущеним строком звернення до суду. Також представник відповідача-1 у своєму відзиві зазначив, що Головне управління Військової служби правопорядку Збройних Сил України перебуває на фінансовому забезпеченні Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України і немає змоги провести нарахування будь-яких виплат, таким чином і пункт наказу щодо нарахування виплати буде неправомірним оскільки накази видаються в межах повноважень та в спосіб передбачений законодавством. Крім того, індексація грошового забезпечення військовослужбовців здійснюється відповідно до Закону України “Про індексацію грошових доходів населення” та Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2013 №1078. Вказаними номартивно-правовими актами не передбачено видання наказу для проведення індексації.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 03.03.2020 в задоволенні клопотання відповідача-1 про залишення позовної заяви без розгляду в адміністративній справі №640/3758/20 - відмовлено.
Від Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України (надалі по тексту - відповідач 2) до суду 11.03.2020 надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач 2 зазначив, що позов є безпідставним, а викладені в ньому доводи підлягають відхиленню. На думку відповідача 2, аналіз правових норм дає підстави вважати, що правових підстав для виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період 2015-2018 років не вбачається.
Щодо індексації грошового забезпечення відповідач 2 наголосив, що листом від 28.12.2019 №305/2372 позивача було повідомлено, що виділений у 2016-2017 роках фінансовий ресурс для здійснення виплати грошового забезпечення військовослужбовцям органів військового управління зарахованим на фінансове забезпечення до Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України не дозволяв проводити його індексацію.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 11.03.2020 від відповідачів витребувано довідку про проведення розрахунку з позивачем при звільненні із зазначенням складових виплачених сум та інформацію про невикористані дні щорічної додаткової відпустки позивача, як учасника бойових дій, за період 2015-2018 років станом на момент звільнення.
Листом від 11.03.2020 (вх. від 26.03.2020 №03-14/41695/20) відповідач 1 повідомив, що ОСОБА_1 за період 2015-2018 років, станом на момент звільнення, щорічну додаткову відпустку як учасник бойових дій не використовував.
До суду 16.03.2020 від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій останній зазначив, що заперечення відповідача 2 щодо відсутності правових підстав виплати позивачу грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2018 роки грунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а тому не вимагають детальної відповіді або спростування. Також позивач звернув увагу, що складна фінансово-економічна ситуація в державі жодним чином не впливає на наявність чи відсутність у позивача права на нарахування індексації грошового забезпечення, що є предметом спору у даній справі, а тому посилання відповідача 2 на відсутність коштів для виплати індексації не можуть прийматися до уваги, оскільки індексація заробітної плати (грошового забезпечення) є одним із способів забезпечення державних соціальних стандартів і нормативів, тому держава не може односторонньо відмовитись від взятих на себе зобов'язань шляхом не виділення на дані цілі бюджетних асигнувань без внесення відповідних змін до чинного законодавства з приводу зміни соціальних стандартів і нормативів.
Від Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України 25.03.2020 надійшли письмові заперечення на відповідь на відзив позивача. В свої запереченнях відповідач 2 наголосив, що останній у взаємовідносинах з позивачем діяв виключно на підставі та у спосіб, передбачений Конституцією та законами України. Порушень прав, свобод та інтересів позивача по даному адміністративному позову не було.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України витребувано довідку про проведення розрахунку з ОСОБА_1 при звільненні із зазначенням складових виплачених сум.
На виконання вимог ухвали 24.04.2020 від відповідача 2 до суду надішла довідка про проведений розрахунок при звільненні із зазначенням складових виплачених сум полковнику юстиції ОСОБА_1 .
Справу розглянуто після отримання судом інформації щодо повідомлення належним чином сторін про відкриття спрощеного позовного провадження у справі.
Відповідно до частини першої статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.
Частиною п'ятою статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.
Розглянувши подані позивачем документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, відзив, відповідь на відзив та письмові заперечення, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд,-
Як вбачається з матеріалів справи, позивач має статус учасника бойових дій, у 2014-2015 роках безспосередньо приймав участь у Антитерористичній операції, що підтверджується посвідченням учасника бойових дій (серія НОМЕР_1 від 08.09.2013), довідкою про безпосередню участь особи в Антитерористичній операції від 07.08.2019 №306/60/313.
Відповідно до наданої суду копії витягу з наказу начальника Генерального штабу - Головнокомандувача Збройних Сил України від 16.09.2019 №461 полковника ОСОБА_1 , заступника начальника відділу виявлення військових злочинів та інших правопорушень управління запобігання, виявлення злочинів та інших правопорушень Головного управління Військової служби правопорядку Збройних Сил України, звільненого наказом начальника Генерального штабу - Головнокомандувача Збройних Сил України (по особовому складу) від 16.09.2019 №461 (вх.№в-6443 від 30.09.2019) з військової служби у запас за підпунктом “б” (за станом здоров'я) відповідно до пункту 2 частини п'ятої статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу”, з правом носіння військової форми одягу, вважати таким, що справи та посаду здав та вибув до зарахування на військовий облік до Солом'янського районного у місті Києві військового комісаріату, а також виключено зі списків особового складу Головного управління Військової служби правопорядку Збройних Сил України та всіх видів забезпечення.
З наданої відповідачем 2 довідки від 21.04.2020 №305/379 про проведений розрахунок при звільненні із зазначенням складових виплачених сум полковнику юстиції ОСОБА_1 вбачається, що:
1) грошове забезпечення позивача проводилось за переіод з 01.10.2019 по 04.2019 у сумі 3674, 41. З вказаної довідки також вбачається наступний розмір складових виплачених сум:
- посадовий оклад 1 055, 48 грн;
- оклад за військовим званням (ОВЗ) шпк "полковник" 190,97 грн;
- надбавка за особливості проходження служби (НОПС) 68,3% від ПО, ОВЗ, НВР - 1 276, 99 грн;
- надбавка за роботу в умовах режимних обмежень (Т) 15% від ПО 158, 32 грн;
- премія 35% від ПО, ОВЗ, НВР, НВОВЗ, Т 369, 42 грн.
2) Одноразова грошова допомога у разі звельнення у розмірі 50% ГЗ за 36 повних календарних років 512 580, 06.
3) Індексація грошового забезпечення за період з 01.10.2019 по 04.10.2019 -180, 05 грн.
Проте, вважаючи бездіяльність відповідачів у невиплаті грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної додаткової відпустки за 2015, 2016, 2017, 2018 та грошової інекдсації за 2016-2108 роки протиправною, позивач звернувся з відповідним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини першої статті 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Згідно з пунктом 12 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 року № 3551-ХІІ учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Статтею 4 Закону України «Про відпустки» від 05 листопада 1996 року № 504/96-ВР передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Відповідно до статті 16-2 Закону України «Про відпустки» від 05 листопада 1996 року № 504/96-ВР учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Згідно з пунктом 8 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
У разі якщо Законом України «Про відпустки» або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.
Абзацом 3 пункту 14 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Відповідно до пункту 17 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.
Згідно з пунктом 18 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.
Відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
При цьому визначення поняття особливого періоду наведене у законах України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII та «Про оборону України» від 06 грудня 1991 року № 1932-XII.
За визначенням статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Стаття 1 Закону України «Про оборону України» від 06 грудня 1991 року № 1932-XII визначає особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Крім того, в статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.
Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.
Водночас у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 статті 12 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», пунктом 8 статті 10-1 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», статтею 16-2 Закону України від 05 листопада 1996 року № 504/96-ВР «Про відпустки».
Крім того, відповідно до пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року № 260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за № 745/32197 (надалі - Порядок № 260) у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону України «Про відпустки» від 05 листопада 1996 року № 504/96-ВР та пунктом 12 частини 1 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII.
Крім того, суд враховує висновки Європейського суду з прав людини, висловлені у рішенні від 30 квітня 2013 року справі «Тимошенко проти України» (заява № 49872/11), щодо принципу юридичної визначеності, який означає, що застосування національного законодавства має бути передбачуваним тією мірою, щоб воно відповідало стандарту «законності», передбаченому Конвенцією - стандарту, що вимагає, щоб усе законодавство було сформульовано з достатньою точністю для того, щоб надати особі можливість - за потреби, за відповідної консультації - передбачати тією мірою, що є розумною за відповідних обставин, наслідки, які може потягнути за собою її дія (параграф 264).
Аналізуючи вищевикладене та надані докази у їх сукупності, суд дійшов висновку, що при звільненні з військової служби у запас за підпунктом "б" (за станом здоров'я) ОСОБА_1 мав право на отримання грошової компенсації за невикористану ним у 2015-2018 роках додаткову відпустку як учасник бойових дій, передбачену пунктом 12 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню в повному обсязі.
З огляду на зазначене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині визнання протиправною бездіяльності Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України щодо невиплати ОСОБА_2 грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної додаткової відпустки за 2015, 2016, 2017, 2018 роки виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення та зобов'язання Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за всі не використані дні щорічної додаткової відпустки за 2015, 2016, 2017, 2018 роки виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення, підлягають задоволенню.
Аналогічного висновку дійшла колегія суддів Великої Палати Верховного Суду у своїй постанові від 21.08.2019 у зразковій справі №620/4218/18.
Суд зазначає, що пунктом 2 постанови №1294 визначено, що виплата грошового забезпечення військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу здійснюється в порядку, що затверджується державним органом.
Так, Порядком виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого Наказом Міністерства оборони України 07.06.2018 № 260 (далі Порядок №260) визначено механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам.
Підпунктом 3 пункту 3 вказаного порядку встановлено, що Підставами для розрахунку та виплати основних і додаткових видів грошового забезпечення є накази про встановлення та виплату основних і додаткових видів грошового забезпечення.
Відповідно до пункту 1 розділу 31 Порядку №260 грошове забезпечення у разі звільнення з військової служби виплачується військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби) - у розмірі грошового забезпечення, передбаченого для займаної посади з дня одержання військовою частиною наказу чи письмового повідомлення про звільнення до дня виключення наказом зі списків особового складу включно, але не більше ніж до дня здавання справ та посади (в межах установлених Міністром оборони України строків) або до дня закінчення щорічної відпустки, яка надається після здавання справ та посади.
Наведене дає підстави вважати, що умовою для виплати відповідних сум грошового забезпечення, в тому числі і компенсації за невикористані дні щорічної додаткової відпустки є відповідний наказ команира військового підрозділу, а саме Головного управління Військової служби правопорядку Збройних Сил України, а тому позовні вимоги в частині визнання протиправною бездіяльностість Головного управління Військової служби правопорядку Збройних Сил України щодо невключення до Наказу відповідача 1 від 04.10.2019 №226 пункту стосовно нарахування ОСОБА_1 грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної додаткової відпустки за 2015, 2016, 2017, 2018 роки виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення та індексації за період з 2016 року по березень 2018 року та зобов'язання Головного управління Військової служби правопорядку Збройних Сил України видати Наказ про виплату ОСОБА_1 грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної додаткової відпустки за 2015, 2016, 2017, 2018 роки виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення, також підлягають задоволенню.
Стосовно позовних вимог в частині визнання протиправною бездіяльності Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України щодо невиплати ОСОБА_2 індексації грошового забезпечення за період з 2016 по 2017 роки та зобов'язання Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 2016 по березень 2018 року, суд виходить з наступного.
Так, у відповідності до вимог частини 3 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року №2011-ХІІ, грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Згідно зі статтею 18 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» від 05 жовтня 2000 року № 2017-III, законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії щодо, зокрема, індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.
Як визначено у частині 2 статті 19 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» від 05 жовтня 2000 року № 2017-III, державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначені Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03 липня 1991 року № 1282-XII.
Нормами статті 2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03 липня 1991 року № 1282-XII передбачено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру: пенсії; стипендії; оплата праці (грошове забезпечення); суми виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, крім щомісячних страхових виплат потерпілим на виробництві (з урахуванням виплат на необхідний догляд за потерпілим) та членам їхніх сімей і пенсій, які індексуються відповідно до закону за цими видами страхування; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, а також суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника, крім суми виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування; розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі. Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Як слідує зі змісту положень статті 4 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03 липня 1991 року № 1282-XII, індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
Частинами 1, 2, 3, 4, 6 статті 5 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03 липня 1991 року № 1282-XII також визначено, що підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів. Підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України. Об'єднання громадян підвищують розміри оплати праці за рахунок власних коштів. Індексація виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, інших видів соціальної допомоги проводиться відповідно за рахунок фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також за рахунок коштів Державного бюджету України. Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік.
Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення безпосередньо визначені Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин.
Так, пунктом 1-1 цього Порядку №1078 передбачено, що підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка. Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком починаючи з березня 2003 р. - місяця опублікування Закону України від 06 лютого 2003 року № 491-IV «Про внесення змін до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення». Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.
Згідно з абзацом 2 пункту 4 Порядку №1078 передбачено, що оплата праці, у тому числі працюючим пенсіонерам, грошове забезпечення, розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі, допомога по безробіттю, що надається залежно від страхового стажу у відсотках середньої заробітної плати, стипендії індексуються у межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб.
У відповідності до пункту 5 Порядку №1078 у разі підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення. Сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу. Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.
Наведене в сукупності свідчить про те, що на підприємства, установи, організації незалежно від форм власності покладається обов'язок проводити індексацію заробітної плати (грошового забезпечення) у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації, при цьому базовим місяцем при обчисленні індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації слід вважати підвищення грошового забезпечення за рахунок зростання його складових, які не мають разового характеру.
Як вбачається з матеріалів справи, підставою для ненарахування позивачу індексації грошового забезпечення за період з 2016 року по березень 2018 року відповідач вказує, що проведення індексації грошового забезпечення військовослужбовців Фінансовим управління Генерального штабу Збройних Сил України здійснюється відповідно до Закону “Про індексацію грошових доходів населення” та Порядку проведення індексації грошових доходів населення”, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078 зі змінами (далі Порядок).
Відповідач 2 у своєму відзиві зазначив, що проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік, а також повідомлено позивача, що виділений у 2016-2017 роках фінансовий ресурс для здійснення виплати грошового забезпечення військовослужбовцям органів військового управління зарахованим на фінансове забезпечення до Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України не дозволяв проводити його індексацію.
Однак суд зазначає, що в Роз'ясненнях Мінсоцполітики від 04.07.2017 №220/5140, на які посилався представник відповідача 2, зазначено, що проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік. При цьому, Порядок не передбачає механізм виплати сум індексації у поточному році за минулі періоди.
Виділений у 2016-2017 роках фінансовий ресурс для здійснення виплати грошового забезпечення військовослужбовцям органів військового управління зарахованим на фінансове забезпечення до Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України не дозволяв проводити його індексацію.
Разом з тим, стосовно посилання представника відповідача 2 в обгрунтування своєї позиції на Роз'яснення Мінсоцполітики від 04.07.2017 №220/5140, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Законом України «Про Збройні Сили України» визначено, що правовою основою діяльності Збройних Сил України (до структури яких входять, в тому числі, військові частини) є Конституція України, цей Закон, Закон України «Про оборону України», Статути Збройних Сил України, інші закони України, акти Президента України, Кабінету Міністрів України, міжнародні договори України, що регулюють відносини в оборонній сфері.
Таким чином, відповідач, в даному випадку, повинен діяти виключно у відповідності до Закону, який має вищу юридичну силу, а тому, суд критично ставиться до посилань відповідача на Роз'ясненнях Мінсоцполітики від 04.07.2017 №220/5140, як на належну підставу для невиплати позивачу спірної індексації грошового забезпечення.
Окрім того, суд вважає за необхідне зазначити, що пунктами 2, 6 Порядку №1078 визначено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців. Виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню, зокрема, підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.
Аналізуючи вищенаведені положення законодавства та обставини справи, суд приходить висновку про те, що індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці. При цьому, відповідно до вимог чинного законодавства України, проведення індексації, у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією), є обов'язком для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
Положеннями Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03 липня 1991 року № 1282-XII та Порядку №1078 чітко визначено джерело коштів на проведення індексації. Разом з тим, виплата індексації не ставиться вищевказаними нормативно-правовими актами у залежність від надходження коштів до власника підприємства, установи, організації.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі №825/874/17.
За таких підстав, суд вважає посилання відповідача на відсутність необхідних коштів для виплати індексації грошового забезпечення необґрунтованими. До того ж, ця обставина не є належною підставою для не здійснення вказаних виплат. Крім того, відповідачем не надано суду будь-яких належних та допустимих доказів того, що у бюджеті відповідного рівня, з якого фінансується відповідач, кошти на індексацію грошового забезпечення відсутні.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», рішення Європейського суду з прав людини підлягають застосуванню судами як джерела права.
Так, Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі «Кечко проти України» зауважив, що реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.
Таким чином, реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних, чинних на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги щодо визнання протиправною бездіяльності Головного управління Військової служби правопорядку Збройних Сил України з приводу невиплати ОСОБА_2 індексації грошового забезпечення за період з 2016 по 2017 роки та зобов'язання Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 2016 по березень 2018 року підлягають задоволенню.
Згідно з вимогами статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
На думку суду, відповідачами не доведено правомірність своїх дій з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню.
Позивач є звільненим від сплати судового збору. Доказів понесення інших судових витрат позивач суду не надав.
Керуючись статтями 72-77, 139, 241-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити.
2. Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Військової служби правопорядку Збройних Сил України щодо невключення до Наказу відповідача 1 від 04.10.2019 №226 пункту стосовно нарахування ОСОБА_1 грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної додаткової відпустки за 2015, 2016, 2017, 2018 роки виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення та індексації за період з 2016 року по березень 2018 року.
3. Визнати протиправною бездіяльність Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України щодо невиплати ОСОБА_2 грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної додаткової відпустки за 2015, 2016, 2017, 2018 роки виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення та індексації за період з 2016 по 2017 роки.
4. Зобов'язати Головне управління Військової служби правопорядку Збройних Сил України видати Наказ про виплату ОСОБА_1 грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної додаткової відпустки за 2015, 2016, 2017, 2018 роки виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення;
5. Зобов'язати Фінансове управління Генерального штабу Збройних Сил України виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за всі не використані дні щорічної додаткової відпустки за 2015, 2016, 2017, 2018 роки виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення;
6. Зобов'язати Фінансове управління Генерального штабу Збройних Сил України виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 2016 по березень 2018 року.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статями 292-297 Кодексу адміністративного судочинства України, із урахуванням положень пункту 15.5 Перехідних положень (Розділу VII) Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Іщук І.О.