04 травня 2020 року м. Чернігів Справа № 620/1520/20
Суддя Чернігівського окружного адміністративного суду Бородавкіна С.В. перевіривши матеріали адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Чернігівській області про визнання нечинними та скасування вимог,
30.04.2020 ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної податкової служби у Чернігівській області, у якому просить:
- визнати нечинними та скасувати вимоги про сплати боргу (недоїмки) від 07.11.2018 №Ф-10580-17 на суму 15 819,54 грн., від 14.05.2019 №Ф-10580-17 від 5 211,36 грн., від 20.02.2020 №Ф-10580-17 на суму 29 293,44 грн.;
- зобов'язати відповідача привести у відповідність його інтегровану картку платника податків згідно вимог чинного законодавства та з врахуванням прийнятого судового рішення.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу.
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи, в тому числі, позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними).
Згідно із частиною першою статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Частиною першою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Відповідно до частини третьої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Дія Закону України від 08.07.2010 №2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону (частина перша статті 2 цього Закону).
Згідно з абзацами 4, 5, 6 частини четвертої статті 25 Закону №2464-VI платник єдиного внеску зобов'язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею. У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку. Скарга на вимогу про сплату єдиного внеску подається до органу доходів і зборів вищого рівня у письмовій формі протягом десяти календарних днів, що настають за днем отримання платником єдиного внеску вимоги про сплату єдиного внеску, з повідомленням про це органу доходів і зборів, який прийняв вимогу про сплату єдиного внеску.
Порядок узгодження сум недоїмки з єдиного внеску встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику (абзац 8 частини 4 статті 25 Закону №2464-VI).
Відповідно до абзацу 9 частини четвертої статті 25 Закону №2464-VI у разі якщо згоди з органом доходів і зборів не досягнуто, платник єдиного внеску зобов'язаний сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею протягом десяти календарних днів з дня надходження рішення відповідного органу доходів і зборів або оскаржити вимогу до органу доходів і зборів вищого рівня чи в судовому порядку.
Разом з тим, положення абзацу 5 частини 4 статті 25 Закону №2464-VI передбачають наступні способи оскарження вимоги: адміністративний або судовий порядок. Втім, правове регулювання, наведене у абзаці 9 частини 4 статті 25 Закону №2464-VI, свідчить, що навіть у випадку обрання адміністративного способу оскарження, за наслідками якого згоди з органом доходу і зборів не досягнуто (відмова у розгляді або у задоволенні скарги), у особи зберігається право оскаржити вимогу про сплату внеску ще і в суді. Таке право має бути реалізоване протягом 10 днів з дня надходження відповідного рішення органу ДФС України платнику ЄСВ.
Таким чином, платник податків має право оскаржити рішення податкового органу в адміністративному і/або судовому порядку. При цьому, оскарження такого рішення в адміністративному порядку, не позбавляє його права на судове оскарження з дотриманням строків, визначених абзацом 9 частини 4 статті 25 Закону №2464-VI, тобто протягом десяти календарних днів з дня надходження спірного рішення.
Вказана правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 08.08.2019 (справа №480/106/19).
З матеріалів позовної заяви слідує, що позивач з 27.04.2010 був зареєстрований як фізична особа-підприємець, про що до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено відповідний запис. У зв'язку з наведеним, контролюючим органом йому було сформовано та направлено за податковою адресою ( АДРЕСА_1 ) спірні податкові вимоги від 07.11.2018 №Ф-10580-17 та від 14.05.2019 №Ф-10580-17.
ОСОБА_1 вказує, що відповідно до заочного рішення Деснянського районного суду міста Чернігова від 14.05.2015 (справа №750/1815/15), його було визнано таким, що втратив право користування житловим приміщенням за вказаною адресою, про що він дізнався лише у 2020 році. У зв'язку із наведеним, позивач зазначив, що вищевказані вимоги ним отримані не були, про їх існування ОСОБА_1 дізнався у лютому 2020 року, після звернення до відповідача. Також 20.02.2020 йому було вручено вимогу від 20.02.2020 №Ф-10580-17 на суму 29 293,44 грн., яка оскаржена у адміністративному порядку.
Враховуючи наведене, позивач просить поновити йому строк на звернення до суду з позовом.
Однак, зазначені ОСОБА_1 доводи суд вважає неповажними, враховуючи таке.
Відповідно до пункту 45.1 статті 45 Податкового кодексу України платник податків - фізична особа зобов'язаний визначити свою податкову адресу.
Податковою адресою платника податків - фізичної особи визнається місце її проживання, за яким вона береться на облік як платник податків у контролюючому органі.
Платник податків - фізична особа може мати одночасно не більше однієї податкової адреси.
Згідно із підпунктом 16.1.11 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України платник податків зобов'язаний повідомляти контролюючі органи про зміну місцезнаходження юридичної особи та зміну місця проживання фізичної особи підприємця.
Таким чином, обов'язок щодо визначення податкової адреси покладено законом на платника податків. Останній зобов'язаний забезпечити отримання ним кореспонденції за адресою, яка визначена останнім податковою адресою та за якою контролюючий орган надсилає адресовану платнику податків кореспонденцію.
У разі невиконання цього обов'язку платник податків не вправі посилатися на неотримання ним кореспонденції від контролюючого органу як на обставину, що звільняє його від відповідальності у зв'язку із настанням негативних для нього наслідків.
Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання вчиняти дії з метою їх відновлення не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
Враховуючи наведені обставини, суд вважає, що ОСОБА_1 не наведено поважних причин пропуску строку звернення до суду та не додано доказів поважності таких причин.
Також згідно із частиною третьою статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України до позовної заяви додається документ про сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
В силу вимог статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, за практикою Європейського суду з прав людини, вимога про визнання протиправним рішення суб'єкта владних повноважень, яка впливає на склад майна позивача, у тому числі шляхом безпідставного стягнення податків, зборів, штрафних санкцій тощо, є майновою (Рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010 у справі "Щокін проти України").
Таким чином, вимога позивача про визнання нечинними та скасування вимог податкового органу про сплату боргу (недоїмки) від 07.11.2018 №Ф-10580-17 на суму 15 819,54 грн., від 14.05.2019 №Ф-10580-17 на суму 5 211,36 грн. та від 20.02.2020 №Ф-10580-17 на суму 29 293,44 грн., безпосереднім наслідком якої є зміна складу майна ОСОБА_1 , є майновою.
Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору, визначає Закон України від 08.07.2011 № 3674-VІ «Про судовий збір».
Відповідно до статті 4 Закону України «Про судовий збір» з 01.01.2020 за подання до суду фізичною особою або фізичною особою-підприємцем адміністративного позову майнового характеру ставка судового збору становить 1% ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (840,80 грн.) та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (10 510,00 грн).
Як вбачається із матеріалів позовної заяви належного документа, який свідчив би про сплату судового збору в розмірі, встановленому статті 4 Закону України «Про судовий збір» позивачем не надано. Підстав, передбачених статтею 133 Кодексу адміністративного судочинства України для звільнення від оплати або відстрочення судових витрат, не має.
Таким чином, враховуючи, що ОСОБА_1 просить визнати нечинними та скасувати податкові вимоги, якими його зобов'язано сплатити до Державного бюджету кошти в загальній сумі 50 324,34 грн., суд зазначає, що позивач повинен сплатити судовий збір у розмірі 840,80 грн.
Згідно частини першої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
Наведені обставини свідчать про невідповідність позовної заяви вимогам статей 122, 160 цього Кодексу, а тому вона має бути залишена без руху з наданням позивачу строку на усунення вказаних вище недоліків.
На підставі наведеного та керуючись статтями 160, 161, 169, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя
Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Чернігівській області про визнання нечинними та скасування вимог - залишити без руху.
Надати позивачу 15-денний термін з дня вручення копії ухвали суду про залишення позовної заяви без руху для усунення недоліків шляхом надання до суду:
1) обґрунтованої заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду та доказів поважності причин його пропуску;
2) оригіналу документу про сплату судового збору в сумі 840,80 грн. або належним чином завірених копій документів, що надають пільги щодо його сплати.
Роз'яснити позивачу, що в разі не усунення недоліків у вказаний судом строк позовна заява буде йому повернута.
Копію ухвали суду надіслати позивачу для виконання
Відповідно до ч. 2 ст. 256 Кодексу адміністративного судочинства України ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання, набирає законної сили з моменту її підписання суддею та згідно із ст. 294 Кодексу адміністративного судочинства України оскарженню не підлягає.
Суддя С.В. Бородавкіна