04 травня 2020 року м. ПолтаваСправа № 440/1851/20
Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Алєксєєвої Н.Ю., розглянувши у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання протиправним та скасування рішення, визнання дій та бездіяльності протиправними та дискримінаційними, зобов'язання вчинити певні дії, стягнення моральної шкоди,
07 квітня 2020 року адвокат Меламед Вадим Борисович, діючи в інтересах позивача ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, у якій просив:
- визнати протиправним і дискримінаційним та скасувати рішення ГУ ПФУ в Полтавській області, викладене у листі №6490/П-02 від 26.12.2019, про припинення виплати пенсії ОСОБА_1 ;
- визнати протиправними та дискримінаційними дії ГУ ПФУ в Полтавській області по припиненню виплати пенсії ОСОБА_1 на підставі спливу строку дії її паспорту громадянки України для виїзду за кордон;
- визнати протиправною та дискримінаційною бездіяльність ГУ ПФУ в Полтавській області щодо не продовження виплати пенсії ОСОБА_1 за період з 07.07.2019 на підставі спливу строку дії її паспорту громадянки України для виїзду за кордон;
- зобов'язати ГУ ПФУ в Полтавській області виплатити усі неотримані ОСОБА_1 пенсійні виплати з урахуванням усіх підвищень за період з 07.07.2019 до фактичного виконання ГУ ПФУ в Полтавській області рішення по цій справі, з проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів на усі несвоєчасно виплачені суми позивачці, починаючи з 07 листопада 2019 року до їх фактичної виплати та продовжити виплату пенсії позивачці довічно;
- стягнути з ГУ ПФУ в Полтавській області коштів в сумі 100,000 гривень на відшкодування моральної шкоди, заподіяної його противоправними рішеннями, дією та бездіяльністю, в результаті яких ГУ ПФУ в Полтавській області припинило виплату пенсії ОСОБА_1 на підставі спливу строку дії її паспорту громадянки України для виїзду за кордон.
Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач постійно мешкає в Ізраїлі та скориставшись конституційним правом на пенсію, отримала відповідні судові рішення, згідно з якими відповідач був зобов'язаний поновити виплату пенсії. У подальшому, з листа від 26.12.2019 №6490/П-02, позивачу стало відомо про призупинення виплати пенсії у зв'язку із закінченням строків дії її паспорта. Позивач вважає бездіяльність ГУПФУ в Полтавській області рішення, викладене у формі листа від 26.12.2019 №6490/П-02 протиправними та такими, що порушують його конституційне право на пенсійне забезпечення, у зв'язку з чим звернувся до суду з даним позовом.
29.04.2020 відповідачем надано до суду відзив, в якому він вказану позовну заяву вважає необґрунтованою та безпідставною, посилаючись на те, що перерахування пенсії на банківський рахунок позивача було тимчасово призупинено з 07.07.2019 у зв'язку із закінченням терміну дії паспорта громадянина України для виїзду за кордон 07.07.2019.
Учасники справи в судове засідання не з'явилися. Представник позивача надіслав до суду клопотання про розгляд справи за їх відсутності.
Згідно з частиною 9 статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Зважаючи на відсутність перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених статтею 205 Кодексу адміністративного судочинства України, а також відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, суд ухвалив розглянути справу у порядку письмового провадження.
Суд, вивчивши та дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази у сукупності, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дійшов наступних висновків.
З матеріалів справи вбачається та не заперечується відповідачем, що позивач є громадянкою України та з 31.03.1997 позивачу призначена пенсія за віком.
17.08.1999 позивач виїхала на постійне місце проживання до Держави Ізраїль, у зв'язку із чим з 2000 року виплату пенсії за віком позивачу припинено.
Уповноважений представник ОСОБА_1 звернувся до Полтавського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області із заявою від 20.09.2017 вх.№ 524/П-14 про поновлення нарахування та виплату раніше призначеної пенсії, починаючи із 01 лютого 2000 року.
Листом від 06.10.2017 № 524/П-14 Полтавське об'єднане управління Пенсійного фонду України Полтавської області повідомило представника ОСОБА_1 про те, що надані документи не відповідають вимогам Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Не погоджуючись із вказаним рішенням, позивач звернувся до суду.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 08.05.2018 по справі №816/1252/18 адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) до Полтавського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області (вул. Івана Мазепи, 30, м. Полтава, 36040, код ЄДРПОУ 40383769) про зобов'язання вчинити певні дії задоволено частково. Зобов'язано Полтавське об'єднане управління Пенсійного фонду України Полтавської області поновити нарахування та виплату раніше призначеної пенсії ОСОБА_1 з 10 жовтня 2017 року. Позовні вимоги в частині поновлення нарахування та виплату пенсії ОСОБА_1 з 07.10.2009 по 09.10.2017 залишено без розгляду. В іншій частині у задоволенні позову відмовлено. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Полтавського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області (вул. Івана Мазепи, 30, м. Полтава, 36040, код ЄДРПОУ 40383769) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) судові витрати за сплату судового збору в розмірі 352 грн. 40 коп (триста п'ятдесят дві гривні сорок копійок).
Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 05.07.2018 рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 08.05.2018 по справі №816/1252/18 залишено без змін.
На виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 08.05.2018 та постанови Харківського апеляційного адміністративного суду від 05.07.2018 ГУ ПФУ в Полтавській області з 10.10.2017 проведено нарахування та виплату пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
З 07.07.2019 виплата пенсії за віком позивачу була припинена у зв'язку із закінченням терміну дії паспорта останньої, про що листом від 26.12.2019 №6490/П-02 проінформовано ОСОБА_1.
Не погодившись з рішенням ГУ ПФУ в Полтавській області, викладеним у листі №6490/П-02 від 26.12.2019 про припинення виплати пенсії ОСОБА_1 , та з вказаною бездіяльністю відповідача щодо не поновлення виплати пенсії, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам та аргументам учасників справи, вказаним у заявах по суті, суд виходить з такого.
Відповідно до статті 46, пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Статтею 5 вказаного Закону встановлено, що виключно цим Законом визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням та порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.
Згідно із частиною першою статті 7 згаданого Закону загальнообов'язкове державне пенсійне страхування здійснюється за принципом рівноправності застрахованих осіб щодо отримання пенсійних виплат та виконання обов'язків стосовно сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Відповідно до статті 47 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.
Згідно з частинами першою та другою статті 49 цього Закону, виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.
Поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.
Статтею 51 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" передбачено, що у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від'їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Дослідивши матеріали пенсійної справи позивача, суд дійшов висновку про безпідставність припинення відповідачем виплати пенсії, виходячи з наступного.
Стаття 24 Конституції України гарантує громадянам України рівність конституційних прав незалежно від місця проживання.
Україна гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами /частина 3 статті 25 Конституції України/.
Відповідно до статті 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Отже, кожен громадянин України має право на вибір місця свого проживання із збереженням всіх конституційних прав, в тому числі права на пенсійне забезпечення. Тобто громадянин України, проживаючи за кордоном, має такі ж самі конституційні права, як і громадянин України, який проживає на території України.
Рішенням Конституційного суду України від 07.10.2009 №25-рп/2009 визнано неконституційними положення пункту 2 частини 1 статті 49 та друге речення статті 51 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Зазначені положення Закону втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.
Згідно з рішенням Конституційного Суду України право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.
Таким чином, з 07.10.2009 порядок виплати пенсії громадянам, які виїхали на постійне місце проживання за кордон, регулюється нормами Закону України "Про загальнообов'язкове пенсійне страхування" з урахуванням рішення Конституційного Суду України щодо неконституційності положень пункту 2 частини 1 статті 49, другого речення статті 51 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Такої ж правової позиції підтримується і Верховний Суд /постанови від 27.02.2018 у справі №127/20588/17 (реєстраційний номер в ЄДРСР 72505838), від 18.07.2018 у справі №263/3644/17 (реєстраційний номер в ЄДРСР 75424710), від 17.08.2018 у справі №667/1514/16-а (реєстраційний номер в ЄДРСР 76008566)/.
Європейський суд з прав людини у пунктах 51, 54 рішення у справі "Пічкур проти України", що набрало статусу остаточного 02.02.2014, також зазначив, що право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України /пункт 51/.
Наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права /пункт 54/.
Таким чином, невнесення Верховною Радою України відповідних змін до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" у зв'язку з прийняттям Конституційним Судом України рішення від 17.08.2018 №25-рп/2009 та нератифікація угоди між Урядом України та Урядом Ізраїлю не може бути підставою для припинення виплати пенсії особі, яка проживає за кордоном.
Не може бути підставою припинення виплати пенсії і відсутність у позивача документів, що засвідчують її місце проживання (реєстрації) на території України відповідно до пунктів 2.9 та 2.22 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №22-1 від 25 листопада 2005 року /далі - Порядок №22-1/.
Так, наведений у частині 1 статті 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" перелік підстав для припинення виплати пенсії є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає, про що зазначив Верховний Суд у постановах від 13.03.2018 у справі №235/4162/17 (реєстраційний номер в ЄДРСР 72721615), від 24.04.2018 у справі №225/3766/17 (реєстраційний номер в ЄДРСР 73610990).
Вказаний перелік передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, передбачених законом.
Підставою для зупинення виплати пенсії позивачу з 07.07.2019 відповідач зазначає закінчення терміну дії паспорта громадянина України для виїзду за кордон.
З матеріалів справи вбачається, що термін дії паспорту позивача для виїзду за кордон закінчився 07.07.2019 року.
Пунктом 1.5. Порядку 22-1 передбачено, що заява про переведення з одного виду пенсії на інший, про перерахунок пенсії, про виплату пенсії у зв'язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, поновлення виплати пенсії, про припинення перерахування пенсії на банківський рахунок та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, про виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім'ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, про виплату пенсії за довіреністю, термін дії якої більше одного року, через кожний рік дії такої довіреності, подається пенсіонером особисто або його законним представником до органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку як одержувача пенсії, а пенсіонерами, які зареєстровані на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя і не отримують пенсії від уповноважених органів Російської Федерації, - до органу, що призначає пенсію, визначеного Пенсійним фондом України. При цьому у заяві про виплату частини пенсії непрацездатним членам сім'ї особи, яка знаходиться на повному державному утриманні, вказується адреса одержувача цієї частини пенсії.
Відповідно до п. 2.8. Порядку 22-1, поновлення виплати пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший здійснюються за документами, що є в пенсійній справі та відповідають вимогам законодавства, що діяло на дату призначення пенсії.
Згідно п. 2.9. Порядку 22-1, особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії), повинна пред'явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік).
У преамбулі до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" зазначено, що зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.
За змістом конституційних норм Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.
Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України, у тому числі і постанова Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 25.11.2005 №22-1, на яку посилається відповідач, є підзаконними нормативно-правовими актами, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.
Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та будь-яким іншим законом з питань пенсійного забезпечення не передбачено такої підстави для припинення виплати пенсії як відсутність документів, що засвідчують місце проживання (реєстрації) особи на території України.
За таких обставин суд дійшов висновку, що закінчення строку дії паспорта громадянина України для виїзду за кордон не є передбаченою законом підставою для припинення виплати пенсії позивачу.
Також, суд зазначає, що закінчення терміну дії паспорта громадянина України для виїзду за кордон не позбавляє громадянина України гарантованих прав та не ставить особу у положення, коли він позбавляється громадянства. Закінчення дії паспорту не робить такий паспорт не чинним. Крім того, строк дії закордонного паспорта не впливає на можливість встановлення особи, її громадянства та цивільної дієздатності.
При цьому, суд зазначає, що позивач не подавав клопотання про вихід з громадянства України та має такі ж самі права, як громадяни, які постійно мешкають на території України.
А відтак, дії Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області щодо призупинення виплати пенсії у зв'язку із закінченням терміну дії паспорта громадянина України для виїзду за кордон є протиправними.
Відповідно, належним способом захисту прав позивача є визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області щодо призупинення виплати пенсії за віком ОСОБА_1 та зобов'язання управління поновити виплату пенсії останнім з дати припинення.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Зі змісту наведеної норми слідує, що захисту адміністративним судом підлягають порушені права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин.
Отже, обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду.
Позовні вимоги в частині зобов'язання управління виплатити усі неотримані ОСОБА_1 пенсійні виплати з урахуванням усіх підвищень за період з 07.07.2019 до фактичного виконання ГУ ПФУ в Полтавській області рішення по цій справі, з проведенням індексації на усі несвоєчасно виплачені суми позивачці, починаючи з 07 листопада 2019 року до їх фактичної виплати та продовжити виплату пенсії позивачці довічно, задоволенню не підлягають, адже у суду відсутні підстави вважати, що розмір пенсії буде визначений позивачу з порушенням вимог закону, та суд не може під час прийняття рішення вирішувати питання щодо правовідносин, які можливо будуть мати місце у майбутньому.
Вирішуючи питання у частині позовних вимог про зобов'язання поновити виплату пенсії ОСОБА_1 з урахуванням компенсації втрати частини доходів, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини другої статті 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Компенсація втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.
За правилами статей 1, 2 Закону України від 19 жовтня 2000 року №2050-III «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), така компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Із наведеного вбачається, що дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендія, заробітна плата).
Основною умовою для виплати громадянину компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії). При цьому компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією (у цій справі - органом Пенсійного фонду України) добровільно чи на виконання судового рішення.
Судом встановлено, що Головне управління Пенсійного фонду України в полтавській області з 07.07.2019 не здійснювало нарахування позивачу відповідного доходу. Отже, на цей час відсутні підстави для компенсації втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати пенсіонеру.
З приводу вимог позивача про стягнення з ГУПФУ в Полтавській області 100,000 грн за завдану моральну шкоду, суд вважає за важливе зазначити наступне.
Положеннями статті 56 Конституції України гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної чи моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Згідно зі статтею 1167 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала:
1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки;
2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт;
3) в інших випадках, встановлених законом.
Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 №4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Разом з тим, судам слід надати оцінку тому, чим саме підтверджується факт заподіяння моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, у чому саме полягає вина заподіювача та інші обставини, що мають значення для вирішення спору в цій частині.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Аналогічну позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 19.09.2018 у справі №815/7401/16.
Відповідно до загальних підстав деліктивної відповідальності при вирішенні спору про відшкодування моральної шкоди необхідним є наявність у діях відповідача певного складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, шкідливих наслідків у вигляді заподіяння позивачу збитків, причинно-наслідкового зв'язку між протиправною поведінкою відповідача та завданими позивачу збитками, а також вини правопорушника.
Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Суд наголошує на тому, що будь-яких допустимих та достатніх доказів того, що рішення, дії чи бездіяльність відповідача по не здійсненню перерахунку та виплати пенсії з 07.07.2019 будь-яким чином вплинули на стан здоров'я позивача, спричинили погіршення його стану, зумовили фізичні, душевні, психічні страждання останнього, позивачем не надано. Самого лише посилання на їх протиправність недостатньо для прийняття рішення про відшкодування моральної шкоди.
Позивачем не надано жодного доказу на підтвердження заподіяння моральної шкоди та на підтвердження причинного зв'язку моральної шкоди із діями заподіювача шкоди, розрахунку суми визначення моральної шкоди.
Враховуючи, що позивачем не було надано належних та достатніх доказів заподіяння відповідачем йому моральної шкоди, суд дійшов висновку про те, що підстави для задоволення позову в цій частині відсутні.
Отже, адміністративний позов підлягає задоволенню частково.
Підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України,
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , рнокпп НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (вул. Соборності, буд. 66, м. Полтава, Полтавська область, 36014, код ЄДРПОУ 13967927) про визнання протиправним та скасування рішення, визнання дій та бездіяльності протиправними та дискримінаційними, зобов'язання вчинити певні дії, стягнення моральної шкоди задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області щодо призупинення виплати пенсії за віком ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області поновити виплату пенсії за віком ОСОБА_1 з 07 липня 2019 року.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених пунктом 15.5 частини 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції від 03.10.2017 року.
Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення, з урахуванням положень пункту 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Н.Ю. Алєксєєва