30 квітня 2020 року м. ПолтаваСправа №440/1003/20
Полтавський окружний адміністративний суд у складі судді Кукоби О.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Великобагачанської селищної ради Великобагачанського району Полтавської області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, стягнення моральної шкоди,
1. Короткий зміст позовних вимог.
ОСОБА_1 (надалі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулась до суду з позовом до Великобагачанської селищної ради Великобагачанського району Полтавської області (надалі також відповідач), у якому просила:
визнати протиправним та скасувати рішення 40 сесії 7 скликання Селищної ради від 2.12.2019 "Про розгляд заяви щодо затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з метою передачі у власність для ведення особистого селянського господарства гр. ОСОБА_1 ";
зобов'язати відповідача затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки з кадастровим номером 5320255101:01:001:0185 площею 2,0 га з метою передачі у власність для ведення особистого селянського господарства гр. ОСОБА_1 ;
стягнути з відповідача 4000,00 грн на відшкодування моральної шкоди та 6000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Позовні вимоги обґрунтовані посиланням на протиправність рішення відповідача про відмову у затвердженні проекту землеустрою, адже його погоджено у встановленому законом порядку; відповідно до висновку про погодження проекту землеустрою проект землеустрою відповідає вимогам чинного земельного законодавства.
2. Позиція відповідача.
Відповідач позов не визнав. У наданому до суду відзиві на позов представник відповідача просив у задоволенні позовних вимог відмовити повністю /а.с. 49-51/. Свою позицію мотивував посиланням на те, що у спірних відносинах відповідач керувався приписами статей 118, 123 Земельного кодексу України, а також врахував, що спірна земельна ділянка перебуває у приватній власності інших громадян.
3. Процесуальні дії у справі.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 2.03.2020 відкрито провадження у даній справі, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні).
Згідно з частиною п'ятою статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Статтею 258 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
А відповідно до частини другої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів.
За відсутності клопотань сторін про розгляд справи у відкритому судовому засіданні чи за правилами загального позовного провадження, зважаючи на достатність наданих сторонами доказів та повідомлених обставин, суд розглянув справу у порядку письмового провадження.
30.07.2019 ОСОБА_1 звернулась до Великобагачанської селищної ради Великобагачанського району Полтавської області із заявою від 25.07.2019 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,00 га, розташованої у межах села Байрак на території Великобагачанської об'єднаної територіальної громади Полтавської області /а.с. 11 - зворот/.
Рішенням тридцять сьомої сесії сьомого Великобагачанської селищної ради Великобагачанського району Полтавської області від 13.09.2019 позивачу надано дозвіл на розробку проекту землеустрою /а.с. 11/.
За заявою ОСОБА_1 від 2.10.2019 та відповідно до завдання на виконання робіт з розробки проекту землеустрою ПП "Алан-Зем" у 2019 році розроблений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 2,0000 га гр. ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства на території Великобагачанської селищної ради Великобагачанського району Полтавської області в межах с. Байрак /а.с. 9-33/.
28.10.2019 експертом державної експертизи Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області Ломпарт Г.В. надано висновок №9349/82-19 про погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки гр. ОСОБА_1 / а.с. 16/.
1.11.2019 позивач звернулась до Великобагачанської селищної ради Великобагачанського району Полтавської області із заявою про затвердження проекту землеустрою /а.с. 52/.
Рішенням сорокової позачергової сесії сьомого скликання Великобагачанської селищної ради Великобагачанського району Полтавської області від 2.12.2019 "Про розгляд заяви щодо затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з метою передачі у власність для ведення особистого селянського господарства гр. ОСОБА_1 " відмовлено ОСОБА_1 у затвердженні проекту землеустрою, оскільки відповідна земельна ділянка перебуває у приватній власності інших осіб /а.с. 57/.
Не погодившись з цим рішенням суб'єкта владних повноважень, позивач звернулась до суду за захистом порушеного права.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до статті 14 Конституції України, земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Підстави набуття права на землю шляхом передачі земельних ділянок у власність встановлюються нормами Земельного кодексу України.
За змістом частини першої статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.
Відповідно до частини четвертої цієї статті, передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.
За змістом пункту "б" частини першої статті 121 Земельного кодексу України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.
Згідно з частиною першою статті 122 Земельного кодексу України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
Частинами шостою, сьомою статті 118 Земельного кодексу України визначено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб'єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.
Згідно з частиною восьмою цієї статті, проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу.
Відповідно до абзацу першого частини першої статті 186-1 Земельного кодексу України проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок усіх категорій та форм власності (крім земельних ділянок зони відчуження та зони безумовного (обов'язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи) підлягає обов'язковому погодженню з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.
За змістом частини четвертої статті 1861 Земельного кодексу України розробник подає на погодження до органу, визначеного в частині першій цієї статті, за місцем розташування земельної ділянки оригінал проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
А відповідно до частини п'ятої згаданої статті, органи, зазначені в частинах першій - третій цієї статті, зобов'язані протягом десяти робочих днів з дня одержання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або копії такого проекту безоплатно надати або надіслати рекомендованим листом з повідомленням розробнику свої висновки про його погодження або про відмову в такому погодженні з обов'язковим посиланням на закони та прийняті відповідно до них нормативно-правові акти, що регулюють відносини у відповідній сфері.
Згідно з частиною дев'ятою статті 118 Земельного кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов'язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.
Пунктом 34 частини першої статті 26 Закону України від 21.05.1997 №280/97-ВР "Про місцеве самоврядування в Україні" (надалі - Закон №280/97-ВР) передбачено, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання, як вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.
За змістом статті 59 Закону №280/97-ВР рішення місцевої ради приймаються у формі відповідних рішень, прийнятих на сесії місцевої ради та рішень виконавчого комітету.
Згідно з частиною другою статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
У цій справі предметом спору є правомірність рішення відповідача від 2.12.2019 про відмову у затвердженні проекту землеустрою.
А відтак, виходячи з приписів частини другої статті 2 КАС України, суд перевіряє відповідність спірного рішення селищної ради критеріям правомірності рішення суб'єкта владних повноважень.
Суд враховує, що у якості єдиної підстави для ухвалення рішення про відмову у затвердженні проекту землеустрою відповідачем зазначено про перебування обраної позивачем земельної ділянки у приватній власності інших громадян.
Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Отже, обов'язок з доведення правомірності спірного рішення покладено на відповідача, як на суб'єкта владних повноважень.
Ухвалою суду від 2.03.2020 від відповідача було витребувано докази оформлення права власності на обрану позивачем земельну ділянку за іншими особами, а також копію висновку Постійної комісії з питань земельних відносин, перспективного розвитку та охорони навколишнього середовища, на підставі якого прийнято спірне рішення.
Однак, відповідач вимоги ухвали суду не виконав, витребувані докази не надав.
Крім того, відповідачем не виконані вимоги частини третьої статті 79 КАС України, що зобов'язує відповідача надати усі наявні у нього докази разом з відзивом на позов.
Разом з цим, суд, керуючись принципом офіційного з'ясування обставин справи, отримав інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, зі змісту якого установив, що станом на 29.04.2020 у Державному реєстрі прав відсутні відомості про реєстрації речових прав на земельну ділянку з кадастровим номером 5320255101:01:001:0185 /а.с. 60/.
Так само, за даними Публічної кадастрової картки України (https://map.land.gov.ua) відомості про передачу земельної ділянки з кадастровим номером 5320255101:01:001:0185 у приватну власність відсутні.
На цій підставі, суд дійшов висновку, що доводи відповідача про перебування обраної позивачем земельної ділянки у приватній власності інших громадян не підтверджені документально.
При цьому суд виходить з того, що в силу положень статті 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
Суд враховує, що загальними вимогами, які висуваються до актів індивідуальної дії, як актів правозастосування, є їх обґрунтованість та вмотивованість, тобто наведення органом, що їх видав, конкретних підстав їх прийняття (фактичних і юридичних), а також переконливих і зрозумілих мотивів їх прийняття.
Належний публічний та, зокрема, судовий контроль за адміністративними актами суб'єкта владних повноважень є можливим лише у разі достатнього та належного обґрунтування таким суб'єктом підстав та умов, що передували ухваленню рішення.
Невиконання відповідним органом законодавчо встановлених вимог щодо змісту, форми, обґрунтованості та вмотивованості акта індивідуальної дії призводить до його протиправності.
Оскільки відповідачем належним чином не мотивовано та не підтверджено достовірними доказами факт передачі земельної ділянки з кадастровим номером 5320255101:01:001:0185 у приватну власність іншим особам, суд дійшов висновку про необґрунтованість спірного рішення, а тому його належить визнати протиправним та скасувати, а позов в цій частині задовольнити.
У контексті цього спору суд також зауважує, що у органу місцевого самоврядування відсутні повноваження на здійснення перевірки документації із землеустрою на відповідність нормам чинного законодавства, оскільки такі повноваження надані лише державному кадастровому реєстратору.
Щодо позовних вимог в частині зобов'язання відповідача затвердити проект землеустрою, суд виходить з такого.
Суд погоджується з доводами представника позивача про те, що повноваження органу місцевого самоврядування із затвердження землевпорядної документації не є дискреційними повноваженнями, оскільки не передбачають можливості такого органу діяти на власний розсуд за конкретних обставин.
Разом з цим, суд враховує, що у матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про відсутність можливості та наміру суб'єкта владних повноважень прийняти обґрунтоване та законне рішення у формі, передбаченій чинним законодавством, з урахуванням позиції суду.
До того ж, суд зауважує, що завданням адміністративного суду є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень та їх відповідності правовим актам вищої юридичної сили.
Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, а тому завданням адміністративного суду є саме контроль за легітимністю прийняття рішень.
З урахуванням викладеного належним способом захисту, необхідним для поновлення прав позивача, в даному випадку є саме зобов'язання відповідача повторно розглянути питання щодо затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства із прийняттям відповідного владного рішення, з урахуванням позиції суду у цій справі.
При цьому суд враховує висновки, наведені у постанові Верховного Суду від 16.05.2019 у справі №826/9569/17.
Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача моральної шкоди у розмірі 4000,00 грн, суд виходить з такого.
Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Статтею 23 Цивільного кодексу України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Зміст поняття моральної шкоди розкрито у статті 23 Цивільного кодексу України.
Так, моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
За змістом частини першої статті 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, були сформульовані Верховним Судом у постанові від 10.04.2019 у справі №464/3789/17. Зокрема, Суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту (п. 49).
Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання (п. 52).
Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб'єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров'я потерпілого (п. 56).
У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв'язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам (п. 57).
Обґрунтовуючи заявлену вимогу про стягнення компенсації за завдану моральну шкоду, представник позивача посилалась на загальне твердження про те, що протиправні дії відповідача завдали ОСОБА_1 душевних страждань, а також спричинили перебування у тривожному та напруженому стані, почуття несправедливості.
Оцінюючи такі доводи представника позивача, суд враховує, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності, обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору щодо відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння щодо її заподіяння, наявність причинно-наслідкового зв'язку між заподіяною шкодою і протиправним діянням та вини в її заподіянні.
Верховний Суд у постанові від 15.04.2020 у справі №815/63/18 зазначив, що розглядаючи вимоги про відшкодування моральної (немайнової) шкоди суди повинні з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння особі моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі особа оцінює заподіяну їй шкоду, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Своєю чергою, позивач повинен довести зазначені обставини належними, допустимими та достовірними доказами.
Однак, представник позивача не надала ні розрахунку моральної шкоди, ні доказів чи обґрунтування моральних страждань, спричинених спірним рішенням відповідача.
При цьому, на переконання суду, визнання протиправним та скасування спірного рішення у судовому порядку, а також зобов'язання відповідача здійснити розгляд заяви ОСОБА_1 про затвердження проекту землеустрою з урахування висновків суду, є достатнім і ефективним способом захисту порушених прав позивача у спірних відносинах.
Враховуючи відсутність у матеріалах адміністративної справи доказів на підтвердження заподіяння позивачеві моральних та фізичних страждань або втрат немайнового характеру та причинного зв'язку між діями відповідача і отриманням моральної шкоди, суд дійшов висновку про відсутність законних підстав для задоволення позову у частині позовних вимог про стягнення моральної шкоди.
Зважаючи на встановлені в ході судового розгляду фактичні обставини справи та враховуючи вищенаведені норми законодавства, якими урегульовано спірні відносини, суд дійшов висновку про задоволення позову ОСОБА_1 частково.
Згідно з частиною першою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
За змістом пункту 1 частини третьої цієї статті, до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Позивачем при зверненні до суду сплачено судовий збір у розмірі 840,80 грн, що зарахований до спеціального фонду державного бюджету /а.с. 40, 41/.
Крім того, представником позивача заявлено вимогу про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 6000,00 грн /а.с. 105-114/.
Відповідач доказів понесення судових витрат суду не надав.
Відповідно до частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Разом з цим, як визначено частиною восьмою цієї статті, у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
А відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі.
Оскільки передумовою для виникнення цього спору є протиправне рішення відповідача про відмову у затвердженні проекту землеустрою, суд вважає за необхідне компенсувати судові витрати позивача у розмірі сплаченого судового збору повністю.
Разом з цим, щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу суд виходить з таких міркувань.
За змістом статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Крім того, як визначено частиною дев'ятою статті 139 КАС України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Системно проаналізувавши наведені вище норми КАС України, суд зазначає, що документально підтверджені судові витрати належить компенсувати стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень, та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
При цьому, склад та розміри витрат, пов'язаних з оплатою правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правничої допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.
Даний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 21.03.2018 у справі №815/4300/17, від 11.04.2018 у справі №814/698/16, від 18.10.2018 у справі №813/4989/17.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 26.06.2019 у справі №200/14113/18-а.
У цій справі представник позивача просить відшкодувати за рахунок бюджетних асигнувань Великобагачанської селищної ради витрати ОСОБА_1 на правничу допомогу у розмірі 6000,00 грн.
На підтвердження розміру витрат адвокатом Литвиненко А.І. надані копії: договору від 24.02.2020 про надання професійної правничої допомоги /а.с. 35-36/, детального опису робіт /а.с. 38/; ордер та копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю /а.с. 34, 39/, копію квитанції від 24.02.2020 №б/н /а.с. 37/.
Дослідивши надані представником позивача документи, суд враховує такі обставини.
Як слідує зі змісту детального опису робіт (наданих послуг) адвокатом витрачено на представництво інтересів ОСОБА_1. у цій справі 15 годин, у т.ч.: вивчення матеріалів, підготовка позовної заяви з додатками - 14 годин, пред'явлення позову до суду - одна година /а.с. 38/.
Суд при вирішенні питання щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу, надаючи оцінку співмірності заявленої до повернення позивачем суми коштів із критеріями, встановленими частиною п'ятою статті 134 КАС України, виходить із такого:
- дана справа відноситься до справ незначної складності;
- розгляд справи проведено без участі сторін;
- позовна заява фактично складена на п'яти аркушах;
- до позовної заяви додано квитанцію про сплату судового збору, копії паспорта, реєстраційного номера облікової картки платника податків; спірного рішення та проекту землеустрою;
- позов носить немайновий характер.
Дана справа не характеризується наявністю виключної правової проблеми, не стосується встановлення значного обсягу фактичних обставин справи, що потребувало б подання великої кількості письмових доказів та вжиття дій щодо їх збирання.
До того ж, суд враховує, що адвокат Литвиненко А.І. у 2020 році представляла інтереси позивача у справі №440/254/20 з аналогічним предметом спору, а тому підготовка позовної заяви у будь-якому випадку не могла зайняти чотирнадцять годин, адже спірні відносини для адвоката не є новими.
Вжиття адвокатом дій щодо подання позовної заяви до суду не належить до жодного з видів професійної правничої допомоги, що визначені статтями 1, 19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", а тому не підлягає врахуванню.
Суд зауважує, що особа має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Верховний Суд у постанові від 11.12.2019 у справі №545/2432/16-а зазначив, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Оцінивши обставини цієї справи, суд дійшов висновку, що підготовка позовної заяви з додатками загалом мало зайняти у представника позивача не більше п'яти годин часу, вартість однієї години адвокатом та позивачем визначено у розмірі 400,00 грн.
З урахуванням наведеного, оцінивши надані представником позивача докази у їх сукупності, суд, враховуючи принципи обґрунтованості, співмірності та пропорційності судових витрат, дійшов висновку про необхідність зменшення витрат на професійну правничу допомогу у цій справі до 2000,00 грн (400,00 грн х 5 годин).
Керуючись статтями 2, 3, 5-10, 72-77, 90, 132, 134, 139, 241-246, 257-262, підпунктом 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України, Полтавський окружний адміністративний суд
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Великобагачанської селищної ради Великобагачанського району Полтавської області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, стягнення моральної шкоди задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення сорокової позачергової сесії сьомого скликання Великобагачанської селищної ради Великобагачанського району Полтавської області від 2 грудня 2019 року "Про розгляд заяви щодо затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з метою передачі у власність для ведення особистого селянського господарства гр. ОСОБА_1 ".
Зобов'язати Великобагачанську селищну раду Великобагачанського району Полтавської області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 1 листопада 2019 року, зареєстровану за вхідним №773, про затвердження проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки площею 2,00 га, кадастровий номер 5320255101:01:001:0185, для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення у межах с. Байрак Великобагачанського району Полтавської області з урахуванням висновків суду.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Великобагачанської селищної ради Великобагачанського району Полтавської області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 840,80 грн (вісімсот сорок гривень вісімдесят копійок) та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2000,00 грн (дві тисячі гривень).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається до Другого апеляційного адміністративного суду через Полтавський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів після складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
За змістом пункту 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України, у редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 30.03.2020 №540-ІХ, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строк, визначений статтею 295 цього Кодексу, продовжується на строк дії такого карантину.
Суддя О.О. Кукоба