справа№380/2219/20
30 квітня 2020 року
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Грень Н.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправною бездіяльність, зобов'язання вчинити дії, -
16.03.2020 до Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, в якій позивач просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо нездійснення нарахування підвищення до пенсії ОСОБА_1 відповідно до пункту "г" ст. 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення".
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області здійснити нарахування та виплату пенсії ОСОБА_1 відповідно до п "г" ст. 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення" в розмірі 50% мінімальної пенсії за віком, встановленої частиною І ст. 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" починаючи з 07 вересня 2019 року з урахуванням виплачених сум і до настання обставин, з якими пов'язує зміну чи припинення таких виплат.
В обґрунтування позову вказано, що відповідно до архівної довідки № 4/6-22097 від 19.11.1992 виданої УВС Львівської області, ОСОБА_2 1936 р.н., була виселена з родиною 21.10.1947 із села Мала Волосянка Турківського району Львівської області за рішенням Особливої наради при МДБ СРСР від 06.03.1948 на спецпоселення у Челябінську область з якого звільнена у 1960. Позивач зазначає, що вона є особою, яка необгрунтовано зазнала політичних репресій, як член сім'ї репресованих з політичних мотивів батьків, які згодом були реабілітовані, що дає ті право на підвищення пенсії відповідно до п. «г» ст. 77 Закону України «Про Пенсійне забезпечення» згідно з яким пенсія повинна бути підвищеною на 50% від мінімальної пенсії за віком.
Позивач звернулася до ГУ ПФУ у Львівській області з письмовою заявою, в якій просила провести перерахування пенсії відповідно до п. "г" ст. 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення" в розмірі 50% мінімальної пенсії за віком, встановленої частиною 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». 25.11.2019 позивач отримала відповідь від Старосамбірського відділу обслуговування громадян (сервісний центр), в якій відповідач відмовив у задоволені заяви, пояснюючи це тим, що позивачці як реалібітованому пенсіонеру виплачується підвищення до пенсії у розмірі 43,52 грн. згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 16.07.2008 №654.
17.04.2020 за вх. №20461 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній не погодився з позовними вимогами у повному обсязі. Зазначив, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного Фонду України у Львівській області, як одержувач пенсії за віком з 23.12.1991 відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-ІV.
З матеріалів справи чітко вбачається, що позивач реабілітована як член сім'ї реабілітованого громадянина (тобто була лише переселена разомз сім'єю на спец поселення). Також відповідач вказує, що мінімальний розмір пенсії за віком, передбачений ст. 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", не може застосовуватися для обчислення підвищення громадянам, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані, та членам їх сімей.
Ухвалою судді від 20.03.2020 провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Згідно з пунктом 3 Розділу VI Прикінцевих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 47, 79, 80, 114, 122, 162, 163, 164, 165, 169, 177, 193, 261, 295, 304, 309, 329, 338, 342, 363 цього Кодексу, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, подання доказів, витребування доказів, забезпечення доказів, а також строки звернення до адміністративного суду, подання відзиву та відповіді на відзив, заперечення, пояснень третьої особи щодо позову або відзиву, залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви, пред'явлення зустрічного позову, розгляду адміністративної справи, апеляційного оскарження, розгляду апеляційної скарги, касаційного оскарження, розгляду касаційної скарги, подання заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами продовжуються на строк дії такого карантину.
Суд на підставі позовної заяви, відзиву на позовну заяву та долучених письмових доказів встановив наступне.
ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного Фонду України у Львівській області, як одержувач пенсії за віком з 23.12.1991 відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-ІV.
Відповідно до довідки № 4/6-22097 від 19.11.1992 виданої ІЦ УВС у Львівській області, ОСОБА_2 1936 р.н., виселена з родиною 21.10.1947 із села Мала Волосянка Турківського району Львівської області за Рішенням Особливої наради при МДБ СРСР від 06.03.1948 на спецпоселення у Челябінську область з якого звільнена у 1960. На підставі ст. 3 Закону України від 17 квітня 1991 року "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні" - реабілітована з поверненням конфіскованого майна або його вартості. Відомості про вилучене і конфісковане майно в архівній справі відсутні.
Відповідно до посвідчення № НОМЕР_1 від 03.03.2020, виданого Стрельбицькою сільською радою Старосамбірського району Львівської області, ОСОБА_1 має право на пільги і компенсації, встановлені Законом України "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні".
Позивач 15.11.2019 звернулася із заявою до відповідача, у якій просила провести підвищення пенсії за ст. 77 п. "г" Закону України "Про пенсійне забезпечення".
Листом Старосамбірського відділу обслуговування громадян (сервісний центр) Управління обслуговування громадян Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 25.11.2019 №867/08.02 позивачці повідомлено про те, що їй, як реалібітованій, виплачується підвищення до пенсії у розмірі 43,52 грн згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 16.07.2008 №654, що відповідає вимогам чинного законодавства.
Не погоджуючись із позицією відповідача та його відповідями щодо відмови позивачу у виплаті підвищення до пенсії, як особі, яка зазнала політичних репресій із розрахунку 50% мінімальної пенсії за віком, вважаючи таку протиправною та такою, що порушує його права, позивач звернулася із цим позовом до суду.
При вирішенні спору суд керувався наступним.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Оцінюючи підстави позову та відзиву, з'ясуванню підлягає наявність чи відсутність підстав для виплати позивачу, як репресованій особі, яку у подальшому було реабілітовано, підвищення до пенсії у розмірі, передбаченому пунктом "г" ст. 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення", та зарахування часу виселення на спецпоселення у потрійному розмірі в стаж роботи для призначення трудових пенсій відповідно до ст. 58 Закону України "Про пенсійне забезпечення".
Відповідно до ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
За приписами п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Нормою ст. 1 Закону України "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні" (в редакції, чинній на час реабілітації позивача) визначено вважати реабілітованими осіб, які з політичних мотивів були необгрунтовано засуджені судами або піддані репресіям позасудовими органами, в тому числі "двійками", "трійками", особливими нарадами і в будь-якому іншому позасудовому порядку, за вчинення на території України діянь, кваліфікованих як контрреволюційні злочини за кримінальним законодавством України до набрання чинності Законом СРСР "Про кримінальну відповідальність за державні злочини" від 25.12.1958, за винятком осіб, зазначених у статті 2 цього Закону.
Визнати реабілітованими також громадян, засуджених за:
- антирадянську агітацію і пропаганду за статтею 7 Закону СРСР "Про кримінальну відповідальність за державні злочини" від 25.12.1958 і статтею 62 Кримінального кодексу України (2001-05, 2002-05) в редакціях до прийняття Закону Української РСР від 28.10.1989 "Про затвердження Указу Президії Верховної Ради Української РСР від 14.04.1989 "Про внесення змін і доповнень до Кримінального і Кримінально-процесуального кодексів Української РСР";
- поширення завідомо неправдивих вигадок, що порочать радянський державний і суспільний лад, тобто за статтею 187-1 Кримінального кодексу України;
- порушення законів про відокремлення церкви від держави і школи від церкви, посягання на особу та права громадян під приводом справляння релігійних обрядів, якщо вчинені дії не були поєднані з заподіянням шкоди здоров'ю громадян чи статевою розпустою.
Дія цієї статті поширюється на осіб, громадян України, які постійно проживали в Україні і яких з різних причин було переміщено за межі колишнього Радянського Союзу, необґрунтовано засуджено військовими трибуналами, Верховним Судом Союзу РСР чи піддано репресіям позасудовими органами (ст. 1 доповнено ч. 3 згідно із Законом №2353-12 від 15.05.1992).
Підлягають реабілітації також особи, щодо яких з політичних мотивів застосовано примусові заходи медичного характеру.
Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедури реабілітації жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років" № 2325-VIII від 13.03.2018 (далі - Закон №2235) внесено ряд суттєвих змін до зазначеного Закону.
Так, серед іншого, змінено назву закону на: "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", а також викладено в новій редакції преамбулу та ст.ст. 1, 3, 6 Закону №962-ХІІ, визнано такою, що втратила чинність Постанову Верховної Ради України "Про тлумачення Закону України "Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні" (Відомості Верховної Ради України, 1994 р., № 15, ст. 88).
Зміни набули чинності 05.05.2018.
Зазначений перелік надав значно ширшого тлумачення поняттю репресованих осіб та осіб, які потерпіли від репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років, та розширив коло осіб, до яких можуть бути застосовано пільги передбачені Законом №962-ХІІ.
Відповідно до ст. 12 Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років" від 17.04.1991 №962-XII (далі - Закон №962-XII) реабілітованими визнаються особи: які до 24.08.1991 року обвинувачені або яким було призначено покарання за рішенням позасудового органу незалежно від діяння або мотивів обвинувачення чи призначення покарання; стосовно яких до 24.08.1991 були здійснені репресії у формах, визначених статтею 2 цього Закону, за рішенням іншого репресивного органу, якщо встановлено факт здійснення репресій проти таких осіб з класових, національних, політичних, релігійних, соціальних мотивів; стосовно яких до 24 серпня 1991 року були здійснені репресії за рішенням іншого репресивного органу, якщо встановлено недоведеність вини таких осіб у скоєнні злочину або адміністративного правопорушення; які до 24.08.1991 року були арештовані, перебували під вартою і яким було пред'явлено обвинувачення за статтями законодавчих актів, передбачених пунктами 1-5, за законодавчими актами, передбаченими пунктами 6-14, за діяння, передбачені пунктами 15-22 статті 3 цього Закону, якщо справи проти таких осіб були припинені під час слідства, попереднього (досудового) слідства або закриті за відсутності події злочину, відсутності складу злочину, недоведеності участі особи у вчиненні злочину; стосовно яких до 24.08.1991 за рішенням іншого репресивного органу були здійснені репресії у формах, визначених статтею 2 цього Закону, за недонесення (неповідомлення) про вчинення або підготовку до вчинення іншою особою діяння, за яке законодавством, що діяло до 24.08.1991, було передбачено кримінальну або адміністративну відповідальність, за умови що особа, якій призначено покарання за вчинення або підготовку до вчинення такого діяння, була реабілітована в установленому порядку.
Статтею 4 Закону №962-XII передбачено "поновити реабілітованих в усіх громадянських правах, у тому числі в праві проживання в населених пунктах і місцевостях, в яких вони постійно проживали до репресій, поширивши це право на членів їх сімей".
Згідно з п. 2.13 постанови Правління Пенсійного фонду України №22-1 від 25.11.2005, якою затверджено Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" за документ, який засвідчує, що особа визнана реабілітованою, приймається завірена в установленому порядку копія посвідчення реабілітованого. Для осіб, реабілітованих згідно зі ст. 3 Закону України "Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні", приймаються довідки органів внутрішніх справ, видані на підставі наявних у них відповідних документів (постанови про вислання, особистих справ на висланих осіб тощо), а за відсутності таких документів довідки районних комісій з поновлення прав реабілітованих, видані на підставі встановленого факту переселення.
Згідно з п. "г" ч. 1 ст. 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 №1788-XII (далі Закон №1788-XII) призначені пенсії підвищуються громадянам, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані, призначені пенсії - на 50 процентів, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - на 25 процентів мінімальної пенсії за віком.
Відповідно до п. 6 Розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" №1058-IV від 09.07.2003 (далі - Закон №1058-IV) до прийняття відповідного закону до пенсій, передбачених цим Законом, установлюються надбавки та здійснюється їх підвищення згідно із Законом України "Про пенсійне забезпечення". Зазначені надбавки та підвищення встановлюються в розмірах, що фактично виплачувалися на день набрання чинності цим Законом з наступною індексацією відповідно до законодавства про індексацію грошових доходів населення. Виплата їх здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Підпунктом 2 п. 4 Постанови Кабінету Міністрів України "Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян" №654 від 16.07.2008 визначено, що з 01.09.2008 репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачуються замість пенсії, підвищення проводиться в розмірі 54,4 гривні, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - 43,52 гривні.
Згідно зі ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права, Конституція має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України та повинні відповідати їй.
Стаття 28 Закону №1058-IV визначає розмір мінімальної пенсії за віком, який встановлений в розмірі прожиткового мінімуму, встановленому для осіб, що втратили працездатність, визначеного законом.
Прожитковий мінімум, відповідно до вимог частини першої статті 2 Закону України "Про прожитковий мінімум" від 15.07.1999 №966-XIV, застосовується для встановлення розмірів мінімальної заробітної пенсії за віком.
Розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, встановленими ст. 28 Закону №1058-IV, згідно з якою, мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом 1 частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсії, призначених згідно з цим Законом.
Виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, при визначенні розміру підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачуються замість пенсії громадянам, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані та членам їх сімей, яких було примусово переселено, слід керуватися нормами Закону України "Про пенсійне забезпечення", який має вищу юридичну силу, а не підпунктом 2 п. 4 постанови Кабінету Міністрів України від 16.07.2008 №654 "Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян", зважаючи на те, що останній звужує розмір сум, що підлягають виплаті реабілітованим громадянам та суперечить наведеним нормам Закону.
Аналогічна правова позиція сформована Верховним Судом в постановах від 10.10.2018 у справі № 446/1549/16-а, від 27.11.2018 у справі № 446/1515/16-а та від 06.02.2019 у справі № 446/1848/16-а.
Аналізуючи співвідношення підпункту 2 п. 4 постанови Кабінету Міністрів України від 16.07.2008 № 654 та пункту "г" статті 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення", суд виходить з пріоритетності застосування до спірних правовідносин положень Закону України "Про пенсійне забезпечення", як нормативно-правового акту вищої юридичної сили.
Суд встановив, що згідно з довідкою №4/6-22097 від 19.11.1992, виданої Управлінням внутрішніх справ Львівської області МВС України, позивач визнана реабілітованою та відповідно до посвідчення 068376 від 03.03.2020, виданого Стрільбицькою Сільською радою Старосамбірського району Львівської області має право на пільги і компенсації, встановлені Законом України "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні".
Отже ОСОБА_1 є репресованою особою, яку реабілітовано, що надає їй право на підвищення призначеної пенсії відповідно до вимог п. "г" ст. 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення".
Підвищення до пенсії, яке виплачується позивачу в обсягах, визначених Постановою Кабінету Міністрів України від 16.07.2008 №654, звужує розмір сум, що підлягають виплаті реабілітованим громадянам та суперечить Закону №1788-XII, який має вищу юридичну силу.
Враховуючи зазначене суд дійшов висновку про наявність у ОСОБА_1 права на підвищення до пенсії у розмірі, передбаченому п. "г" ст. 77 Закону №1788-XII, із розрахунку 50% мінімальної пенсії за віком.
Твердження відповідача про те, що позивач не є особою, яка зазнала репресій та згодом реабілітована, а є членом сім'ї осіб, яких було примусово переселено, спростовується архівною довідкою від 19.11.1992 №4/6-22097 про визнання ОСОБА_3 реабілітованою, що враховуючи вищенаведені норми законодавства включає в себе поняття особи, яка зазнала репресій.
Отже, бездіяльність відповідача щодо нарахування та виплати підвищення пенсії позивачу як особі, що необґрунтовано зазнала політичних репресій у розмірі, передбаченому пунктом "г" статті 77 Закону №1788-XII із розрахунку 50% мінімальної пенсії за віком, встановленого статтею 28 Закону №1058-IV та не виплата вказаного підвищення пенсії, є протиправною, а тому позов в цій частині належить задовольнити.
Окрім того, судом встановлено, що позивач просила здійснити нарахування та виплату пенсії ОСОБА_1 відповідно до п "г" ст. 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення" в розмірі 50% мінімальної пенсії за віком, встановленої частиною І ст. 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" починаючи з 07.09.2019 з урахуванням виплачених сум і до настання обставин, з якими пов'язує зміну чи припинення таких виплат.
Частиною 2 ст. 9 КАС України визначено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Разом з тим, суд враховує, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним і таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення. За таких обставин, суд вважає, що в даному випадку ефективним способом захисту порушених прав, свобод чи інтересів позивача буде зобов'язання відповідача здійснити нарахування та виплату пенсії ОСОБА_1 відповідно до п "г" ст. 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення" в розмірі 50% мінімальної пенсії за віком, встановленої частиною І ст. 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з 05.05.2018, та проводити відповідні виплати, як репресованій особі, яку у подальшому було реабілітовано, оскільки Законом №962-ХІІ розширено коло осіб, до яких можуть бути застосовано пільги передбачені Законом №962, у тому числі і до позивача. Таким чином, суд дійшов висновку, що право на перерахунок підвищення до пенсії виникло з 05.05.2018.
Згідно з вимогами ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених ст. 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про задоволення позову повністю.
Згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Оскільки позивач при звернені до суду поніс судові витрати у виді судового збору у сумі 840,80 грн, такі підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача.
Керуючись ст.ст. 19, 22, 25, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 263, п.п. 15.5 п. 15 розділу VII "Перехідні положення" КАС України, суд -
позов задовольнити повністю.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо нездійснення нарахування та виплати підвищення до пенсії ОСОБА_1 відповідно до пункту "г" ст. 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення".
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області здійснити нарахування та виплату пенсії ОСОБА_1 відповідно до п "г" ст. 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення" в розмірі 50% мінімальної пенсії за віком, встановленої частиною І ст. 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з 05.05.2018, з урахуванням раніше виплачених сум, і проводити відповідні виплати, як репресованій особі, яку у подальшому було реабілітовано.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (79016, м. Львів, вул. Митрополита Андрея, 10; ЄДРПОУ: 13814885) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) 840 (вісімсот сорок) грн. 80 грн. сплаченого судового збору.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення через Львівський окружний адміністративний суд до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Згідно з пунктом 3 Розділу VI Прикінцевих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені для апеляційного оскарження продовжуються на строк дії такого карантину.
Повний текст рішення складено та підписано 30.04.2020.
Суддя Грень Н.М.