справа№380/2332/20
04 травня 2020 року
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Сподарик Наталії Іванівни розглянув за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,-
На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ), із вимогами:
визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2019 рік;
зобов'язати Військову частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2019 рік;
стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь позивача ОСОБА_1 понесені ним судові витрати, а саме витрати на правничу допомогу у розмірі 5000 грн.
В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що станом на день прийняття наказу про виключення ОСОБА_1 зі списків особового складу від 13.03.2019 відповідач не провів з ним розрахунків щодо виплати грошової компенсації за невикористані в період з 2015 по 2019 рік календарні дні додаткової відпустки, передбаченої Законом України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” від 22.10.1993 №3551-XII. Позивач через адвоката звернувся до Військової частини НОМЕР_1 з відповідною заявою щодо виплати компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки для учасників бойових дій, що передбачені Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» під час звільнення з військової служби та листом від 20.02.2020 № 371/136 отримав відмову щодо виплати компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2019 рік. Позивач вважає такі дії протиправними та такими, що суперечать положенням пункту 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Вважаючи у зв'язку з цим свої права порушеними, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Ухвалою суду від 24.03.2020 відкрито провадження в адміністративній справі за цим позовом та вирішено розглянути таку справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін та проведення судового засідання. Копію ухвали про відкриття провадження у справі надіслано учасникам справи, відповідачу запропоновано у п'ятнадцятиденний строк з дня одержання цієї ухвали подати суду відзив на позовну заяву, в якому вказати про визнання/заперечення позовних вимог.
Відповідач 23.04.20 за вх. № 20911 надав відзив на позовну заяву. Позовні вимоги заперечив у повному обсязі. Зазначив, що додаткова відпустка учасникам бойових дій є пільгою, гарантованою державою і не належить до виду щорічних відпусток, а тому відповідно до вимог наказу Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260 «Про затвердження порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам», не передбачено виплата грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, що не належить до щорічної. . Крім того, відповідач звернув увагу на те, що відповідно до пунктів 17,18,19 ст. 10-1 Закону України « Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надання додаткових відпусток припинено. Відповідач позовні вимоги щодо заперечує в повному обсязі.
Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін в порядку частини сьомої статті 262 КАС України від учасників справи не надходило. З огляду на ці обставини суд на підставі частини п'ятої статті 262 КАС України розглянув справу в порядку письмового провадження (без проведення судового засідання, за наявними матеріалами) в межах строку, визначеного статтею 258 КАС України.
Суд з'ясував зміст позовних вимог, дослідив долучені до матеріалів справи письмові докази, оцінив їх в сукупності та встановив такі фактичні обставини справи та відповідні правовідносини:
ОСОБА_1 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 ; є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серія НОМЕР_4 , виданим 25 грудня 1996 (а.с.8).
Згідно витягу з наказу від 13.03.2020 № 59 командира Військовій частині НОМЕР_1 по стройовій частині, старшого сержанта ОСОБА_1 , старшого механіка групи регламенту авіаційного обладнання технічно експлуатаційної частини, звільненому наказом командира 16 окремої бригади армійської авіації (по особовому складу) від 11.03.2019 № 10-РС з військової служби в запас за підпунктом «б» п.2 ч.5 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» з правом носіння військової форми одягу та направити на зарахування на військовий облік до Бродівського ОРВК м. Броди Львівської області. Вислуга років у Збройних Силах України становить: календарна 27 років 00 місяці 02 днів, пільгова - 05 років 05 місяців 22 днів.
ОСОБА_1 у вересні 2019 року звертався до відповідача із заявою щодо невиплати йому компенсації під час звільнення з військової служби за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, що передбачені Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
13.02.2020 адвокат ОСОБА_1 також звертався до відповідача із запитами щодо невиплати йому компенсації під час звільнення з військової служби за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій.
Командир військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_2 листом 20.02.2020 № 371/136 (а.с.7) відмовив позивачу у компенсації за невикористані календарні дні соціальної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2019 рік, аргументував тим, що в особливий період надання додаткових оплачуваних відпусток припинено, а виплата компенсації не передбачена.
Вважаючи, що відповідач протиправно відмовив у проведенні виплати грошової компенсації за додаткову відпустку як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2019 рік, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.
При прийнятті рішення суд керується такими нормами права:
Згідно із статтею 46 Конституції України кожен, хто працює, має право на відпочинок. Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час. Максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святкові дні, а також інші умови здійснення цього права визначаються законом.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII. Згідно з частиною першою статті 2 цього Закону військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Правовий статус ветеранів війни визначає Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 №3551-XII (далі - Закон №3551-XII), який забезпечує створення належних умов для життєзабезпечення ветеранів війни, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них.
Учасники бойових дій згідно статті 5 Закону №3551-XII є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з'єднань, об'єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час.
Учасниками бойових дій, зокрема, визнаються військовослужбовці (резервісти, військовозобов'язані) Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, військовослужбовці військових прокуратур, особи рядового та начальницького складу підрозділів оперативного забезпечення зон проведення антитерористичної операції центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, державну політику у сфері державної митної справи, поліцейські, особи рядового, начальницького складу, військовослужбовці Міністерства внутрішніх справ України, Управління державної охорони України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, Державної служби України з надзвичайних ситуацій, Державної пенітенціарної служби України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів (пункт 19 частини першої статті 6 Закону №3551-XII).
Відповідно до пункту 12 частини першої статті 12 Закону №3551-XII учасникам бойових дій (статті 5, 6) надаються пільги у використанні чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Стаття 4 Закону України «Про відпустки» від 15.11.1996 №504/96-ВР (далі - Закон №504/96-ВР) установлює такі види щорічних відпусток: основна відпустка; додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці; додаткова відпустка за особливий характер праці; інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Згідно з статтею 162 Закону №504/96-ВР учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Порядок надання військовослужбовцям відпусток та відкликання з них регламентовано статтею 101 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII, яка містить такі приписи:
« 8. Військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
У разі якщо Законом України «Про відпустки» або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.
14. […]
У рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
17. В особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.
18. В особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.
19. Надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
21. У разі ненадання військовослужбовцям щорічних основних відпусток у зв'язку з настанням періодів, передбачених пунктами 17 і 18 цієї статті, такі відпустки надаються у наступному році. У такому разі дозволяється за бажанням військовослужбовців об'єднувати щорічні основні відпустки за два роки, але при цьому загальна тривалість об'єднаної відпустки не може перевищувати 90 календарних днів».
Указом Президента України від 17.03.2014 №303/2014 «Про часткову мобілізацію», затвердженого Законом України від 17.03.2014 №1126-VI, постановлено оголосити та провести часткову мобілізацію.
Визначення особливого періоду наведено в Законах України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 №3543-XII та «Про оборону України» від 06.12.1991 №1932-XII. Так, особливий період це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
При цьому за визначенням наведеним в Законі України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»:
- мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано;
- демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.
Відповідно до статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» наказом Міністерства оборони України №260 від 07.06.2018 затверджено Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам (далі - Порядок №260).
Розділ XXXI Порядку №260 регламентує виплату грошового забезпечення у разі звільнення військовослужбовця з військової служби. Так, згідно з пунктом 3 розділу XXXI Порядку №260 у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Відповідно до частини п?ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
16.05.2019 Верховний Суд прийняв рішення в зразковій адміністративній справі №620/4218/18 (№ Пз/9901/4/19) за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_5 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії. Верховний Суд зазначив, що норми Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації. Верховний Суд вважав, що припинення відпустки на час особливого періоду не означає припинення права на відпустку, яке (тобто, право на відпустку) може бути реалізовано у один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати не визначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
Суд виділив такі ознаки типової справи:
- позивач, фізична особа: учасник бойових дій, звільнений з військової служби;
- відповідач, суб'єкт владних повноважень: військова частина, на якій позивач перебував на забезпечені;
- підстави спору: а) фактичні - відносини, які виникли між учасником бойових дій і військовою частиною щодо проходження ним публічної (військової) служби, ненарахування та невиплати грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій; б) нормативні - норми права, які регулюють відносини між позивачем і відповідачем щодо проходження публічної (військової) служби, набуття статусу учасника бойових дій, нарахування та виплати грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій. Такими нормами права є: стаття 4 Закону України «Про відпустки», статті 5, 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», стаття 101 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», стаття 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»;
- предмет спору: а) протиправна бездіяльність військової частини щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації при звільнені за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» в період визначений підпунктами 17-18 статті 101 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»; б) стягнення невиплаченої грошової компенсацію при звільнені за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» в період визначений підпунктами 17-18 статті 101 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»;
- відносини, що регулюються одними нормами права - відносини, які виникли між учасником бойових дій і військовою частиною щодо проходження ним публічної (військової) служби та які регулюються нормами Закону України «Про відпустки», Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»;
- позивачами заявлено аналогічні вимоги: а) визнати протиправною бездіяльність військової частини щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій; б) зобов'язати військову частину нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій.
Велика Палата Верховного Суду погодилась з висновками Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду та залишила рішення від 16.05.2019 без змін.
При прийнятті рішення суд виходить з таких мотивів:
З моменту оголошення та проведення Указом Президента України часткової мобілізації та затвердження цього Указу Верховною Радою України Законом від 17.02.2014 №1126-VII в Україні діє особливий період. У цій справі спірні правовідносини щодо отримання грошової компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки у зв'язку із звільненням позивача зі служби виникли в особливий період. В особливий період, з моменту оголошення мобілізації до припинення відповідного періоду, припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, зокрема, додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Разом з тим, Закон «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» не встановлює припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби. Таким чином, у разі невикористання додаткової відпуски протягом календарного року, в якому в особи виникає право на таку відпустку, ця відпустка переноситься на інший період. Особа не втрачає права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація особі відпустки.
Формуючи позицію щодо тлумачення та застосування правових норм до спірних правовідносин в описаний вище спосіб суд враховує, що ця справа відповідає ознакам типової справи, що викладені у рішенні Верховного Суду від 16.05.2019 у зразковій справі № 620/4218/18. Тому суд враховує наведені вище висновки Верховного Суду у зразковій справі № 620/4218/18.
ОСОБА_1 проходив військову службу в Збройних Силах України та є учасником бойових дій; звільнений в запас Збройних Сил України, 13.03.2019 виключений зі списків особового складу та всіх видів забезпечення.
Суд вважає, що Військова частина НОМЕР_1 при звільненні позивача з військової служби повинна була виплати останньому грошову компенсацію за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 162 Закону України «Про відпустки» та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Оскільки, Військова частина НОМЕР_1 такі дії не вчинила, суд кваліфікує таку ситуацію протиправну бездіяльність відповідача.
Підсумовуючи свої міркування, суд дійшов висновку, що на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу військової частини, відповідач протиправно не здійснив з позивачем належних розрахунків щодо нарахування та виплати останньому грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» з часу набуття статусу учасника бойових дій по час звільнення з військової служби в 2019 році. Таким чином, ефективним способом відновлення порушених протиправною бездіяльністю Військова НОМЕР_1 прав позивача, суд вважає спонукати (зобов'язання) відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 13.03.2019.
Згідно з вимогами ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Таким чином, виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити повністю.
Судові витрати відповідно до ст.139 КАС України стягненню зі сторін не підлягають.
Позивач звернувся з клопотанням про повернення витрат на правову допомогу у розмірі 5000 грн.
Суд дослідивши матеріали справи та клопотання, дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення клопотання повернення витрат на правову допомогу, з огляду на наступні обставини.
Згідно з ч.1 ст.132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до ч.2 ст.132 КАС України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Частиною 3 статті 132 КАС України передбачено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; 3) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Згідно з ч.7 ст.139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат, суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.(ч.9 ст.139 КАС України).
За положеннями статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05 липня 2012 року № 5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Аналіз вищенаведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов'язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
При цьому, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
Суд звертає увагу, що при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України», від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України», від 30 березня 2004 року у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Суд зазначає, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16.
Відповідно до ч.ч.1-2 ст.134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Згідно з ч.ч.3-4 ст.134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до ч.ч.5-7 ст.134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Судом встановлено, що позивачем на обґрунтування витрат на правову допомогу надано договір № 39 від 16.09.2019 акт виконаних робіт від 02.03.2020 та квитанцію від 19.09.2019 за № 0.0.1470008692 на суму 2000 грн, квитанцію № 18 від 07.03.2020 на суму 3000 грн.
Згідно договору про надання правової допомоги № 39 від 16.09.2019 укладеного між ОСОБА_1 та адвокатським об'єднанням «Мицак і Партнери» в особі керуючого партнера Мицака Олега Володимировича, який діє на підставі Статуту, акта виконаних робіт виконано такі зобов'язання:
надання консультацій та узгодження правової позиції - 1 година ;
опрацювання нормативно-правових актів з приводу соціального і правового захисту військовослужбовців, пошук в Єдиному державному реєстрі судових рішень практики в аналогічній категорії справ -1 год.;
оформлення заяви від імені клієнта у військову частину НОМЕР_1 щодо нарахування та виплату йому грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій - 1 год. ;
оформлення адвокатського запиту до військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплату йому грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій - 1 год ;
складання позовної заяви- 1 год.
Розрахунок здійснено у відповідності до розмірі погодинної ставки за надані послуги 1 години - 1000 грн.
Щодо зазначення представником позивача, що на опрацювання нормативно-правових актів з приводу соціального і правового захисту військовослужбовців, пошук в Єдиному державному реєстрі судових рішень практики в аналогічній категорії справ та написання позовної заяви затрачено часу - 2 годин., суд зазначає, що дана категорія справ не є складною для написання позовної заяви. Крім того, по даній категорії справ 16.05.2019 Верховний Суд прийняв рішення в зразковій адміністративній справі № 620/4218/18
Стосовно складання адвокатського запиту та оформлення заяв від імені клієнта, то суд звертає увагу що ця послуга та її розмір не співмірні із категорією даної справи, суду не зрозуміла заявлена сума гонорару.
Згідно з ч.1 ст.30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Відповідно до ч.2 ст.30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
Згідно з ч.3 ст.30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" при встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Проте, суд звертає увагу, що при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 17.09.2019 № справи 810/2816/18.
Згідно з ч.9 ст.139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Суд зазначає, що аналізуючи викладене, беручи до уваги положення КАС України, враховуючи що справа незначної складності, розгляд справи здійснювавався за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін, розмір витрат зазначений адвокатом не є пропорційний до предмету спору так як і час витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт, суд прийшов до переконання, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору.
З урахуванням викладеного вище, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу у загальному розмірі 1000 грн.
Керуючись ст. ст. 14, 72-79, 90, 139, 241-246, 250, 257-262, Кодексу адміністративного судочинства України, п.3 розділу VI "Прикінцевих положень" Кодексу адміністративного судочинства України, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії-,- задоволити повністю.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 13.03.2019.
Зобов'язати військову частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби -13.03.2019.
Стягнути з військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) понесені судові витрати професійної правничої допомоги в сумі 1000 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення за правилами, встановленими ст.ст.293, 295 - 297 КАС України.
Згідно з пунктом 3 Розділу VI Прикінцевих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 47, 79, 80, 114, 122, 162, 163, 164, 165, 169, 177, 193, 261, 295, 304, 309, 329, 338, 342, 363 цього Кодексу, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, подання доказів, витребування доказів, забезпечення доказів, а також строки звернення до адміністративного суду, подання відзиву та відповіді на відзив, заперечення, пояснень третьої особи щодо позову або відзиву, залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви, пред'явлення зустрічного позову, розгляду адміністративної справи, апеляційного оскарження, розгляду апеляційної скарги, касаційного оскарження, розгляду касаційної скарги, подання заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами продовжуються на строк дії такого карантину.
Строк, який встановлює суд у своєму рішенні, не може бути меншим, ніж строк карантину, пов'язаного із запобіганням поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19).
Суддя Сподарик Н.І.