04 травня 2020 року № П/320/369/20
Суддя Київського окружного адміністративного суду Леонтович А.М., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовом Військової частини НОМЕР_1
до ОСОБА_1
про стягнення коштів,
І. Зміст позовних вимог
До Київського окружного адміністративного суду надійшов звернулася Військова частина НОМЕР_1 з позовом до ОСОБА_1 , в якому просить суд:
-стягнути з ОСОБА_1 на користь Військової частини НОМЕР_1 матеріальну шкоду у розмірі 35 985, 00 грн.
II. Позиція позивача та заперечення відповідача
Позовні вимоги обґрунтовано заподіянням відповідачем матеріальної шкоди державі, що виявилось у допущенні нестачі матеріальних цінностей у розмірі 35 985, 00 грн. Вказує, що наказом командира військової частини НОМЕР_1 №824 від 08.05.2007 капітана ОСОБА_1 притягнуто до повної матеріальної відповідальності за втрату майна, яке вказано при прийомі-передачі посади командира роти матеріального забезпечення 3 механізованого батальйону до повної матеріальної відповідальності. Втім, на момент подачі давного адміністративного позову відповідачем вказану суму матеріальних збитків не відшкодовано.
Відповідач, своїм правом, передбаченим статтею 162 Кодексу адміністративного судочинства України, не скористався, відзив на адміністративний позов до суду не надав.
III. Процесуальні дії у справі
Ухвалою суду від 20.01.2020 позовну заяву залишено без руху.
Ухвалою суду від 19.02.2020 відкрите спрощене позовне провадження у справі та вирішено здійснювати її розгляд без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.
Згідно з частиною 2 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання; якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів.
З огляду на завершення 30-ти денного терміну для подання заяв по суті справи, суд вважає можливим розглянути та вирішити справу по суті за наявними у ній матеріалами.
IV. Обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин
Згідно з витягу з наказу №130 від 08.05.2007 командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) капітана ОСОБА_1 , колишнього командира роти забезпечення 3 механізованого батальйону, звільненого наказом №131 від 17.03.2007 з військової частини у запас за пп.63 п. «є» Положення про проходження військової служби особами офіцерського складу, прапорщиками (мічманами), з 19 травня 2007 виключено із списків особового складу частини, всіх видів забезпечень (а.с.28).
Відповідно до наказу №824 від 08.05.2007 командира військової частини НОМЕР_1 «Про результати проведення службового розслідування по факту втрати майна служб тилу та покарання винних» встановлено вину капітана ОСОБА_1 притягнуто матеріальної відповідальності (а.с.9).
Наказом №823 від 08.05.2007 командира військової частини НОМЕР_1 капітана ОСОБА_1 притягнуто матеріальної відповідальності згідно п.13 Положення про матеріальну відповідальність військовослужбовців за шкоду заподіяну державі в розмірі 30375, 21 та оголошено сувору догану (а.с.10-12).
10.01.2009 приватним нотаріусом Білоцерківського міськрайонного управління юстиції видано виконавчий напис щодо стягнення з ОСОБА_1 на користь військової частини НОМЕР_1 заборгованість за шкоду заподіяну державі в розмірі 35 985, 00 грн. (а.с.22).
25.08.2009 державним виконавцем міського відділу ДВС Білоцерківського міськрайонного управління юстиції винесено постанову про повернення виконавчого документу стягувачу та разом з виконавчим документом - виконавчим написом №40 від 10.01.2009.
З червня 2009 по червень 2018 позивачем направлялися до міського відділу ДВС Білоцерківського міськрайонного управління юстиції листи щодо повернення виконавчих документів.
Як вбачається з матеріалів справи відповіді на запити військової частини від міського відділу ДВС Білоцерківського міськрайонного управління юстиції не надходили.
Оскільки відповідач добровільно не сплатив заборгованість, позивач звернувся до суду з даним позовом.
V. Норми права
Надаючи правову оцінку вказаним обставинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини другої статті 65 Конституції України, громадяни відбувають військову службу відповідно до закону. Проходження військової служби в Збройних Силах України, врегульовано Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-ХІІ (далі також - Закон №2232), Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 (далі - Положення № 1153), Інструкцією про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах, затвердженого наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 № 170.
Відповідно до статей 1, 3 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України», військове майно - це державне майно, закріплене за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України (далі - військові частини). До військового майна належать будинки, споруди, передавальні пристрої, всі види озброєння, бойова та інша техніка, боєприпаси, пально-мастильні матеріали, продовольство, технічне, аеродромне, шкіперське, речове, культурно-просвітницьке, медичне, ветеринарне, побутове, хімічне, інженерне майно, майно зв'язку тощо. З моменту надходження майна до Збройних Сил України і закріплення його за військовою частиною Збройних Сил України воно набуває статусу військового майна. Військові частини використовують закріплене за ними військове майно лише за його цільовим та функціональним призначенням.
Згідно постанови Кабінету Міністрів України від 02.11.1995 №880 «Про затвердження Переліку військового майна, нестача або розкрадання якого відшкодовується винними особами у кратному співвідношенні до його вартості», агрегати, запасні частини, інструменти, прилади і приладдя до озброєння, військової техніки, устаткування, апаратури, засобів зв'язку, технічних засобів охорони і до обчислювальної техніки, за оптичні прилади, імпортніелектрифіковані інструменти, пальне, масло і мастила, спирти і спеціальні рідини, паливо відшкодовуються у трикратному розмірі.
Відповідно до п. 7 розділу III Інструкції з обліку військового майна у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 17.08.2017 № 440 та застосованої 27.09.2017 за № 1192/31060 (далі - Інструкція з обліку військового майна), наряд на видавання (приймання) є підставою для оформлення первинних документів на одноразове відпускання (відвантаження, відправлення, приймання, передавання) військового майна одному вантажоодержувачу (від одного вантажовідправника, здавальника).
Згідно п. 53 розділу V Інструкції з обліку військового майна, передавання озброєння, військової техніки, іншого військового майна, які обліковуються за номерами і технічним станом, з однієї частини до іншої здійснюється на підставі нарядів на видавання (приймання) служб забезпечення органів військового управління за актами приймання-передачі основних засобів зі складанням акта технічного стану. При цьому в наряді на видавання (приймання) служб забезпечення органів військового управління на зразки (комплекти) озброєння та військової техніки, які змонтовані на автомобільному (бронетанковому) шасі, в обов'язковому порядку вказуються відповідні базові шасі, а в актах технічного стану - їх обліково-номерні показники.
Відповідно до статті 17 Конституції України, захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України. За необхідності виконання завдань оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканості, а також завдань, визначених міжнародними зобов'язаннями України, у відношенні військовослужбовців ст. 11 Статуту встановлюється ряд обов'язків, в тому числі і обов'язок знати й утримувати в готовності до застосування закріплене озброєння, бойову та іншу техніку, берегти державне майно.
Згідно частини першої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Пунктом 28 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20.05.2013 № 8 «Про окремі питання юрисдикції адміністративних суді» визначено, що у разі умисного знищення, пошкодження, псування, розкрадання, незаконного витрачання військового майна або вчинення інших умисних протиправних дій військовослужбовці та призвані на збори військовозобов'язані несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини державі.
У разі якщо до прийняття рішення про стягнення матеріальної шкоди винну в її заподіянні особу було звільнено в запас чи у відставку або така особа вибула з військової частини, командир (начальник) військової частини у порядку, встановленому чинним законодавством, подає позов до суду на суму заподіяної цією особою шкоди.
Загальні права та обов'язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов'язки основних посадових осіб полку і його підрозділів визначає Статут внутрішньої служби Збройних Сил України, затверджений Законом України від 24.03.1999 № 548-XIV (далі також - Статут, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Статтею 9 Статуту встановлено, що військовослужбовці Збройних Сил України мають права і свободи з урахуванням особливостей, що визначаються Конституцією України, законами України з військових питань, статутами Збройних Сил України та іншими нормативно-правовими актам.
Відповідно до ст.11 Статуту, необхідність виконання завдань оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності, а також завдань, визначених міжнародними зобов'язаннями України, покладає на військовослужбовців такі обов'язки, зокрема, знати й утримувати в готовності до застосування закріплене озброєння, бойову та іншу техніку, берегти державне майно.
Кожний військовослужбовець зобов'язаний виконувати службові обов'язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов'язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями (ст.16 Статуту).
Згідно із ст.26 Статуту військовослужбовці залежно від характеру вчиненого правопорушення чи провини несуть дисциплінарну, адміністративну, матеріальну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність згідно із законом.
Згідно абз.1 п.2 Розділу І Положення про матеріальну відповідальність військовослужбовців за шкоду, заподіяну державі, затвердженого постановою Верховної Ради України від 23.06.1995 №243/95-ВР (втрата чинності 31.10.2019) (далі - Положення, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) відшкодуванню підлягає пряма дійсна шкода, завдана розкраданням, пошкодженням, втратою чи незаконним використанням військового майна, погіршенням або зниженням його цінності, що спричинило додаткові витрати для військових частин, установ, організацій, підприємств та військово-навчальних закладів для відновлення, придбання майна чи інших матеріальних цінностей або надлишкові виплати.
Приписами п.3 Розділу І Положення передбачено, що військовослужбовці і призвані на збори військовозобов'язані несуть матеріальну відповідальність за наявністю: а) заподіяння прямої дійсної шкоди; б) протиправної їх поведінки; в) причинного зв'язку між протиправною поведінкою і настанням шкоди; г) вини у заподіянні шкоди. Протиправною визнається така поведінка (дія або бездіяльність) військовослужбовця або призваного на збори військовозобов'язаного, коли він не виконує (недбало виконує) свої службові обов'язки. Військовослужбовець або призваний на збори військовозобов'язаний визнається винним у заподіяній шкоді, якщо протиправне діяння вчинено ним умисно чи з необережності.
Згідно п.4 Розділу І Положення встановлено, що відшкодування шкоди військовослужбовцями і призваними на збори військовозобов'язаними провадиться незалежно від притягнення їх до дисциплінарної чи кримінальної відповідальності за дію (бездіяльність), якою державі було заподіяно шкоду.
Відповідно до п.13 Положення військовослужбовці і призвані на збори військовозобов'язані несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини державі, у разі, зокрема, недостачі, а також знищення або псування військового майна, переданого їм під звіт для зберігання, перевезення, використання чи для іншої мети.
Відповідно до п.17 Розділу IV Положення командири підрозділів та інші посадові особи про наявні факти заподіяння матеріальної шкоди зобов'язані негайно подати рапорт командиру (начальнику) військової частини. У разі виявлення факту заподіяння матеріальної шкоди командир (начальник) військової частини призначає розслідування для встановлення причин виникнення шкоди, її розміру та винних осіб. Розслідування має бути завершено протягом одного місяця з дня виявлення шкоди. У необхідних випадках цей термін може бути продовжено вищим за підлеглістю командиром (начальником), але не більш як на один місяць. Розслідування не проводиться, якщо причини, розмір шкоди та винних осіб встановлено в ході ревізії (перевірки), інвентаризації, дізнання, попереднього слідства або судом.
Пунктом 18 Розділу IV Положення визначено, що розслідування призначається письмовим розпорядженням командира (начальника) військової частини, який має право прийняти рішення про притягнення військовослужбовця і призваного на збори військовозобов'язаного до матеріальної відповідальності. Розслідування провадиться посадовою особою, компетентною у питаннях обліку, зберігання та використання відповідного майна або яка має вищу юридичну освіту. Забороняється доручати розслідування посадовій особі, яка є підлеглою чи безпосереднім начальником військовослужбовця чи військовозобов'язаного, призваного на збори, дії яких необхідно розслідувати, а також посадовим особам, які є співучасниками заподіяння матеріальної шкоди чи зацікавлені в результатах розслідування.
Розслідуванням повинно бути встановлено: в чому полягає матеріальна шкода та яка її вартісна оцінка; якими конкретно неправомірними діями військовослужбовця або призваного на збори військовозобов'язаного заподіяно шкоду; вимоги яких законів, військових статутів, порадників, інструкцій та інших нормативних актів при цьому було порушено; умисно чи з необережності та з якою метою заподіяно шкоду; чи заподіяно шкоду винною особою під час виконання службових обов'язків; ступінь вини кожного у разі заподіяння шкоди кількома особами; умови та причини, що сприяли заподіянню шкоди, та її наслідки (п.19 Розділу IV Положення).
VI. Оцінка суду
Відповідно до статті 17 Конституції України, захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України. За необхідності виконання завдань оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканості, а також завдань, визначених міжнародними зобов'язаннями України, у відношенні військовослужбовців ст. 11 Статуту встановлюється ряд обов'язків, в тому числі і обов'язок знати й утримувати в готовності до застосування закріплене озброєння, бойову та іншу техніку, берегти державне майно.
Згідно частини першої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Пунктом 28 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20.05.2013 № 8 «Про окремі питання юрисдикції адміністративних суді» визначено, що у разі умисного знищення, пошкодження, псування, розкрадання, незаконного витрачання військового майна або вчинення інших умисних протиправних дій військовослужбовці та призвані на збори військовозобов'язані несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини державі.
У разі якщо до прийняття рішення про стягнення матеріальної шкоди винну в її заподіянні особу було звільнено в запас чи у відставку або така особа вибула з військової частини, командир (начальник) військової частини у порядку, встановленому чинним законодавством, подає позов до суду на суму заподіяної цією особою шкоди.
Отже, спір з приводу відшкодування матеріальної шкоди, завданої особою державі під час проходження військової служби, є публічно - правовим, а тому підлягає розгляду в порядку, передбаченому КАС України.
Наведене узгоджується з правовими висновками викладеними у постанові Великої Палати Верховного суду від 22.01.2020 у справі №813/1045/18.
Судом встановлено, військова частина НОМЕР_1 звернулася до суду з позовом, у якому просить стягнути з відповідача на користь держави в особі позивача матеріальні збитки в розмірі 35 985, 00 грн, зумовлені втратою матеріальних засобів, які було видано відповідачу.
Статтею 9 Статуту встановлено, що військовослужбовці Збройних Сил України мають права і свободи з урахуванням особливостей, що визначаються Конституцією України, законами України з військових питань, статутами Збройних Сил України та іншими нормативно-правовими актам.
Відповідно до ст.11 Статуту, необхідність виконання завдань оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності, а також завдань, визначених міжнародними зобов'язаннями України, покладає на військовослужбовців такі обов'язки, зокрема, знати й утримувати в готовності до застосування закріплене озброєння, бойову та іншу техніку, берегти державне майно.
Кожний військовослужбовець зобов'язаний виконувати службові обов'язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов'язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями (ст.16 Статуту).
Згідно із ст.26 Статуту військовослужбовці залежно від характеру вчиненого правопорушення чи провини несуть дисциплінарну, адміністративну, матеріальну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність згідно із законом.
Згідно абз.1 п.2 Розділу І Положення про матеріальну відповідальність військовослужбовців за шкоду, заподіяну державі, затвердженого постановою Верховної Ради України від 23.06.1995 №243/95-ВР (втрата чинності 31.10.2019) (далі - Положення, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) відшкодуванню підлягає пряма дійсна шкода, завдана розкраданням, пошкодженням, втратою чи незаконним використанням військового майна, погіршенням або зниженням його цінності, що спричинило додаткові витрати для військових частин, установ, організацій, підприємств та військово-навчальних закладів для відновлення, придбання майна чи інших матеріальних цінностей або надлишкові виплати.
Приписами п.3 Розділу І Положення передбачено, що військовослужбовці і призвані на збори військовозобов'язані несуть матеріальну відповідальність за наявністю: а) заподіяння прямої дійсної шкоди; б) протиправної їх поведінки; в) причинного зв'язку між протиправною поведінкою і настанням шкоди; г) вини у заподіянні шкоди. Протиправною визнається така поведінка (дія або бездіяльність) військовослужбовця або призваного на збори військовозобов'язаного, коли він не виконує (недбало виконує) свої службові обов'язки. Військовослужбовець або призваний на збори військовозобов'язаний визнається винним у заподіяній шкоді, якщо протиправне діяння вчинено ним умисно чи з необережності.
Згідно п.4 Розділу І Положення встановлено, що відшкодування шкоди військовослужбовцями і призваними на збори військовозобов'язаними провадиться незалежно від притягнення їх до дисциплінарної чи кримінальної відповідальності за дію (бездіяльність), якою державі було заподіяно шкоду.
Відповідно до п.13 Положення військовослужбовці і призвані на збори військовозобов'язані несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини державі, у разі, зокрема, недостачі, а також знищення або псування військового майна, переданого їм під звіт для зберігання, перевезення, використання чи для іншої мети.
Відповідно до п.17 Розділу IV Положення командири підрозділів та інші посадові особи про наявні факти заподіяння матеріальної шкоди зобов'язані негайно подати рапорт командиру (начальнику) військової частини.У разі виявлення факту заподіяння матеріальної шкоди командир (начальник) військової частини призначає розслідування для встановлення причин виникнення шкоди, її розміру та винних осіб. Розслідування має бути завершено протягом одного місяця з дня виявлення шкоди. У необхідних випадках цей термін може бути продовжено вищим за підлеглістю командиром (начальником), але не більш як на один місяць. Розслідування не проводиться, якщо причини, розмір шкоди та винних осіб встановлено в ході ревізії (перевірки), інвентаризації, дізнання, попереднього слідства або судом.
Пунктом 18 Розділу IV Положення визначено, що розслідування призначається письмовим розпорядженням командира (начальника) військової частини, який має право прийняти рішення про притягнення військовослужбовця і призваного на збори військовозобов'язаного до матеріальної відповідальності. Розслідування провадиться посадовою особою, компетентною у питаннях обліку, зберігання та використання відповідного майна або яка має вищу юридичну освіту. Забороняється доручати розслідування посадовій особі, яка є підлеглою чи безпосереднім начальником військовослужбовця чи військовозобов'язаного, призваного на збори, дії яких необхідно розслідувати, а також посадовим особам, які є співучасниками заподіяння матеріальної шкоди чи зацікавлені в результатах розслідування.
Розслідуванням повинно бути встановлено: в чому полягає матеріальна шкода та яка її вартісна оцінка; якими конкретно неправомірними діями військовослужбовця або призваного на збори військовозобов'язаного заподіяно шкоду; вимоги яких законів, військових статутів, порадників, інструкцій та інших нормативних актів при цьому було порушено; умисно чи з необережності та з якою метою заподіяно шкоду; чи заподіяно шкоду винною особою під час виконання службових обов'язків; ступінь вини кожного у разі заподіяння шкоди кількома особами; умови та причини, що сприяли заподіянню шкоди, та її наслідки (п.19 Розділу IV Положення).
Наведене правове регулювання дає підстави для висновку, що до матеріальної відповідальності може бути притягнуто військовослужбовця у разі заподіяння прямої дійсної шкоди, наявної з його боку протиправної поведінки та наявності взаємозв'язку між діями військовослужбовця та заподіяної шкоди.
Судом встановлено, що військовою частиною НОМЕР_1 було проведено службове розслідування по факту втрати майна по службам тилу у взводі матеріального забезпечення 3 механізованого батальйону, яким встановлено, що командир роти капітан ОСОБА_1 за час командування ротою до своїх обов'язків відносився безвідповідально, обліком матеріальних засобів не займався, своєчасно про нестачу матеріальних засобів нікому не доповідав, де згідно свої обов'язків, згідно Статуту внутрішньої служби ст.119, 120 був зобов'язаний стежити за наявністю і правильною експлуатацією, обслуговуванням і збереженням озброєння, техніки, спорядження, речового та іншого майна у взводі і не менше ніж один раз на два тижні особисто проводити їх огляд і перевірку наявності, що капітан ОСОБА_1 не виконував. Вказане було виявлено комісією при прийнятті посади командира роти матеріального забезпечення старшим лейтенантом ОСОБА_2 в односторонньому порядку, оскільки капітан ОСОБА_1 від здачі посади самоусунувся (а.с.9).
Наказом №823 від 08.05.2007 командира військової частини НОМЕР_1 капітана ОСОБА_1 притягнуто матеріальної відповідальності згідно п.13 Положення про матеріальну відповідальність військовослужбовців за шкоду заподіяну державі в розмірі 30375, 21 та оголошено сувору догану (а.с.10-12).
Порядок відшкодування матеріальної шкоди військовослужбовців за шкоду, заподіяну державі передбачений затвердженим Постановою Верховної Ради України від 23.06.95р №243/95-ВР Положенням про матеріальну відповідальність військовослужбовців за шкоду, заподіяну державі.
В пункті 32 цього Положення передбачено, на притягнутих до матеріальної відповідальності звільнених з військової служби військовослужбовців і військовозобов'язаних після закінчення зборів, які не відшкодували заподіяної ними державі шкоди в 10-денний термін після дня вибуття їх з військової частини до суду за місцем їх постійного проживання (роботи) надсилаються виконавчі написи органів, що виконують нотаріальні дії. Для отримання виконавчого напису командир (начальник) військової частини подає органам, що виконують нотаріальні дії, довідки про суму заборгованості, яка підлягає стягненню.
Таким чином, питання про відшкодування матеріальної шкоди військовослужбовцями, притягнутими до матеріальної відповідальності в період проходження ними військової служби, вирішується в безспірному порядку шляхом виконання нотаріусом виконавчого напису.
Доказів, які б свідчили про відмову нотаріуса у вчиненні виконавчого напису щодо стягнення з відповідача зазначеної матеріальної шкоди, матеріали справи не містять.
Відповідно до статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат», для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України. Нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.
Пунктами 1.1., 1.2., 3.2. глави 16 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 №296/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22.02.2012 за № 282/20595 передбачено, що для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість, або на правочинах, що передбачають звернення стягнення на майно на підставі виконавчих написів. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, установлено Кабінетом Міністрів України - постановою Кабінету Міністрів України від 22.06.1999 № 1172 «Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів».
На виконання вимог законодавства, 10.01.2009 приватним нотаріусом Білоцерківського міськрайонного управління юстиції видано виконавчий напис щодо стягнення з ОСОБА_1 на користь військової частини НОМЕР_1 заборгованість за шкоду заподіяну державі в розмірі 35 985, 00 грн. (а.с.22).
Втім, як вбачається з матеріалів справи, 25.08.2009 державним виконавцем міського відділу ДВС Білоцерківського міськрайонного управління юстиції винесено постанову про повернення виконавчого документу стягувачу та разом з виконавчим документом - виконавчим написом №40 від 10.01.2009.
Військова частина НОМЕР_1 в період з червня 2009 по червень 2018 позивачем направлялися до міського відділу ДВС Білоцерківського міськрайонного управління юстиції листи про повернення виконавчих документів.
Згідно пояснень позивача відповідь на його листи на адресу військової частини НОМЕР_1 не надходила та виконавчі документи ДВС не були повернуті.
Докази, що підтверджують стягнення заборгованості з ОСОБА_1 на користь військової частини НОМЕР_1 згідно виконавчого напису від 10.01.2008 зареєстрованого в реєстрі за №40 або добровільного погашення заборгованості відповідачем, в матеріалах справи відсутні.
З огляду на встановлений позивачем факт втрати ОСОБА_1 матеріальних засобів та доведеними обставинами наявності у відповідача матеріальної відповідальності за втрату матеріальних засобів, суд вважає вимоги військової частини НОМЕР_1 обґрунтованими.
VIII. Висновок суду
Згідно із частиною першою статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Статтею 72 КАС України визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до статті 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в повному обсязі.
VІІ. Розподіл судових витрат
Відповідно до частини 2 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства при задоволенні позову суб'єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб'єкта владних повноважень, пов'язані із залученням свідків та проведенням експертиз.
Доказів понесення позивачем витрат, пов'язаних із залученням свідків та проведенням експертиз, матеріали справи не містять.
Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 143, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 (місцепроживання: АДРЕСА_1 ) на користь Військової частини НОМЕР_1 (код ЄДПОУ: НОМЕР_2 ; місцезнаходження: АДРЕСА_2 ) матеріальну шкоду у розмірі 35 985, 00 грн.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.
Суддя Леонтович А.М.
Дата виготовлення та підписання повного тексту рішення: 04 травня 2020р.