29 квітня 2020 року № 320/1954/19
Суддя Київського окружного адміністративного суду Лапій С.М., розглянувши в м. Києві у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження справу за позовом гр. ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Білоцерківської міської ради Київської області про визнання відмови протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
До Київського окружного адміністративного суду звернулася гр. ОСОБА_1 з позовом, в якому просить:
- визнати дії Управління соціального захисту населення Білоцерківської міської ради Київської області щодо відмови їй у продовженні терміну дії посвідчення інваліда війни ІІ групи та встановлення статусу особи з інвалідністю внаслідок війни протиправними;
- зобов'язати Управління соціального захисту населення Білоцерківської міської ради Київської області видати їй посвідчення «особи з інвалідністю внаслідок війни» ІІ групи.
На обґрунтування позовних вимог зазначила, що їй 31.01.2005 встановлено статус учасника бойових дій, після проходження МСЕК у 2018 році їй встановлено ІІ групу інвалідності довічно.
У зв'язку з цим вона звернулася до відповідача із заявою про продовження терміну дії посвідчення, однак відповідачем протиправно було їй відмовлено у продовженні дії посвідчення.
Представник відповідача надав суду відзив на позовну заяву, в якому проти позову заперечив та просив відмовити у задоволенні позовних вимог.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 22.04.2019 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження.
Позивачкою подано до суду клопотання, в якому вона просить розглядати справу за її відсутності.
На підставі ст.ст. 194, 205 КАС України судом прийнято рішення про розгляд справи у порядку письмового провадження.
Судом встановлено, що позивачка 24.04.2004 була відряджена до Спеціального кінологічного миротворчого підрозділу МВС України в Косово терміном на 1 рік, що підтверджується довідкою від 25.08.2004 № 7.
Позивачці 31.05.2005 встановлено статус учасника бойових дій, оскільки відповідно до постанови КМУ від 08.02.1994 № 63 «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» Югославія включена до переліку держав, де проходять бойові дії та визначено період бойових дій на її території з 15.07.1992.
За результатами проходження військово-лікарської комісії ГУ МВС України Київської області 29.04.2010 позивачка отримала свідоцтво про хворобу , в якому зазначено захворювання, ТАК, пов'язане з участю в бойових діях при виконанні обов'язків військової служби.
Відповідно до акту огляду МСЕК серії КИО-1 № 360167, 01.09.2010 позивачці встановлено третю групу інвалідності (до 01.10.2013) та визначено причину, захворювання пов'язане з участю в бойових діях при виконанні обов'язків військової служби та видано посвідчення інваліда війни ІІІ групи, серія НОМЕР_1 , дійсне до 01.10.2013.
Згідно акту огляду МСЕК серії КИО-І № 0402940 позивачці 01.10.2013 встановлено ІІ групу інвалідності ( до 01.10.2015), причина інвалідності - захворювання, пов'язане з участю в бойових діях при виконанні військової служби та 21.10.2013 видано вкладиш до посвідчення інваліда війни (дійсне до 01.10.2015).
Після проходження повторного огляду МСЕК у 2015 році, позивачці 03.11.2015 видано посвідчення інваліда війни ІІ групи серії НОМЕР_2 (дійсне до 01.10.2018).
Відповідно до довідки до акту огляду МСЕК серії АВ № 1038836 від 01.11.2018 позивачці встановлено ІІ групу інвалідності довічно. Причина інвалідності - захворювання, пов'язане з участю в бойових діях при виконанні обов'язків військової служби.
Позивачка звернулася до відповідача із заявою щодо продовження дії посвідчення інваліда війни ІІ групи.
Відповідач листом від 06.11.2018 № 11299 відмовив позивачці у встановленні статусу особи з інвалідністю внаслідок війни ІІ групи.
Відмова обґрунтована тим, що для встановлення статусу особи з інвалідністю внаслідок війни ІІ групи відсутні правові підстави, оскільки період бойових дій в Югославії визначений з 05.07.1992 по 16.06.1999.
Позивачка, не погоджуючись з відмовою відповідача, звернулася до суду за захистом своїх прав.
Надаючи правову оцінку обставинам, що склалися, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 5 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з'єднань, об'єднань усіх видів і родів військ Збройних сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час. Перелік підрозділів, що входили до складу діючої армії та інших формувань, визначається Кабінетом Міністрів України.
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 6 Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» учасники бойових дій на території інших країн - військовослужбовці Радянської Армії, Військово-Морського Флоту, Комітету державної безпеки, особи рядового, начальницького складу і військовослужбовці Міністерства внутрішніх справ колишнього Союзу РСР (включаючи військових та технічних спеціалістів і радників), працівники відповідних категорій, які за рішенням Уряду колишнього Союзу РСР проходили службу, працювали чи перебували у відрядженні в державах, де в цей період велися бойові дії, і брали участь у бойових діях чи забезпеченні бойової діяльності військ (флотів).
Військовослужбовці Збройних Сил України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, поліцейські, особи рядового, начальницького складу і військовослужбовці Міністерства внутрішніх справ України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, які за рішенням відповідних державних органів були направлені для участі в міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки або у відрядження в держави, де в цей період велися бойові дії.
Перелік держав, зазначених у вказаному пункті, періоди бойових дій у них та категорії працівників визначаються Кабінетом Міністрів України.
Як слідує з матеріалів справи позивачка з 24.04.2004 була відряджена до Спеціального кінологічного миротворчого підрозділу МВС України в Косово терміном на 1 рік, що підтверджується довідкою від 25.08.2004 № 7.
Відповідно до Переліку держав і періодів бойових дій на їх території, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України «Про організаційні заходи щодо застосування Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 08.02.1994 № 63 у редакції, чинній на час направлення та перебування позивача у Косово , територія колишньої Союзної Республіки Югославії входила до переліку держав, на території якої велися бойові дії, починаючи з 15.07.1992, що надавало право позивачці отримати статус учасника бойових дій.
Позивачці 31.05.2005 встановлено статус учасника бойових дій, оскільки відповідно до постанови КМУ від 08.02.1994 № 63 «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» Югославія включена до переліку держав, де проходять бойові дії та визначено період бойових дій на її території з 15.07.1992.
Однак, 08 листопада 2007 року постановою Кабінету Міністрів України «Про доповнення переліку держав і періодів бойових дій на їх території» № 1296 до зазначеного Переліку були внесені зміни та визначено період бойових дій на території колишньої Югославії з 15.07.1992 по 16.06.1999, у зв'язку з чим період, протягом якого позивачка перебувала у закордонному відрядженні у складі Спеціального кінологічного миротворчого підрозділу МВС України в Косово, був виключений з Переліку держав і періодів бойових дій на їх території.
Водночас, пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 08 листопада 2007 року № 1296 постановлено, що прийняті до набрання чинності цією постановою рішення про надання статусу учасника бойових дій громадянам, які брали участь у подіях на території колишньої Югославії, перегляду не підлягають.
Необхідно зазначити, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів в силу приписів частини третьої статті 22 Конституції України не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод людини і громадянина.
У рішенні Конституційного Суду України від 22.09.2005 N 5-рп/2005 (справа про постійне користування земельними ділянками) висловлена правова позиція Конституційного Суду, який, наводячи тлумачення словосполучення "звуження змісту та обсягу прав і свобод людини і громадянина", що містяться у частині третій статті 22 Конституції, зазначив, що «конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані (ч. 2), при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод (ч. 3). Скасування конституційних прав і свобод - це їх офіційна (юридична або фактична) ліквідація. Звуження змісту та обсягу прав і свобод є їх обмеженням".
Суд зауважує, що позивачці у 2010,2013 та 2015 роках відповідач підтверджував статус особи з інвалідністю внаслідок війни.
Крім того суд звертає увагу, що позивачка звернулася до відповідача із заявою про продовження терміну дії посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни ІІ групи, при цьому відповідач, розглядаючи зазначену заяву, відмовив позивачці у встановленні статусу особи з інвалідністю внаслідок війни.
Відповідно до п. 2 Положення про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни, затвердженого постановою КМУ від 12.05.1994 № 302 (далі - Положення № 302) посвідчення є документом, що підтверджує статус ветеранів війни та інших осіб, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", на основі котрого надаються відповідні пільги і компенсації.
Згідно п. 7 Положення № 302 "Посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни", "Посвідчення учасника війни" і відповідні нагрудні знаки, "Посвідчення члена сім'ї загиблого" видаються структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у місті (у разі їх утворення) рад (далі - органи соціального захисту населення) за місцем реєстрації громадянина.
Відповідно до п. 10 Положення № 302 "Посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни" видається на підставі довідки медико-соціальної експертної комісії про групу та причину інвалідності.
Особам з інвалідністю внаслідок війни, у яких групу інвалідності встановлено без терміну перегляду, видаються безтермінові посвідчення, іншим - на період встановлення групи інвалідності. У разі продовження медико-соціальною експертною комісією терміну чи зміни групи інвалідності в посвідчення (на правій внутрішній стороні) вклеюється новий бланк, до якого вносяться відповідні записи. Записи в бланку завіряються відповідно до пункту 8 цього Положення.
Отже, відповідач, відмовляючи у встановленні статусу особи з інвалідністю внаслідок війни ІІ групи за результатами розгляду заяви позивачки про продовження терміну дії посвідчення інваліда війни ІІ групи діяв не у спосіб та межах повноважень, передбачених чинним законодавством, а отже відмова відповідача у продовженні терміну дії посвідчення інваліда війни ІІ групи є протиправною.
Щодо посилання відповідача на п. 13-1 Положення № 302, згідно з яким у разі виникнення підстав, за якими особа втрачає право на статус, визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", видане їй раніше посвідчення вилучається уповноваженим на видачу посвідчень органом, з повідомленням органу, який видав таке посвідчення, то судом вже зазначено, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів в силу приписів частини третьої статті 22 Конституції України не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод людини і громадянина.
Враховуючи встановлені судом обставини протиправної відмови позивачці у продовженні терміну дії посвідчення інваліда війни ІІ групи, суд вважає, що належним та ефективним способом захисту порушеного права позивачки є зобов'язання Управління соціального захисту населення Білоцерківської міської ради Київської області видати гр. ОСОБА_1 посвідчення «особи з інвалідністю внаслідок війни» ІІ групи довічно.
Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
На підставі викладеного суд доходить висновку, що позовні вимоги позивачки є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Отже, на користь позивача підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача понесені ним судові витрати зі сплати судового збору у сумі 768, 40 грн.
Керуючись статтями 9, 77, 139, 205, 241-246, 251 КАС України, суд,
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати дії Управління соціального захисту населення Білоцерківської міської ради Київської області щодо відмови гр. ОСОБА_1 у продовженні терміну дії посвідчення інваліда війни ІІ групи та встановлення статусу особи з інвалідністю внаслідок війни протиправними.
Зобов'язати Управління соціального захисту населення Білоцерківської міської ради Київської області видати гр. ОСОБА_1 посвідчення «особи з інвалідністю внаслідок війни» ІІ групи довічно.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.
Суддя Лапій С.М.