05 березня 2020 року Справа № 280/170/19 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Стрельнікової Н. В.,
за участю секретаря Фесик А.В.
представника позивача: Гайворонського О.Ю.
представника відповідача: Чепор О.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Запоріжжі адміністративну справу
за позовом: фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
до Управління з питань праці Запорізької міської ради
про визнання протиправними дій та визнання протиправними і скасування рішень,-
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду із позовом до Управління з питань праці Запорізької міської Ради (далі - відповідач1), до Запорізької міської Ради (далі - відповідач 2) , в якому позивач просив:
- визнати недійсним та скасувати рішення Запорізької міської Ради №65 від 20.12.2017 "Про внесення змін до рішення міської ради від 27.04.2016 №36 "Про структуру виконавчих органів Запорізької міської ради та її виконавчих органів";
- визнати дії відповідача 1 відносно ФОП ОСОБА_1 неправомірними;
- визнати недійсною та скасувати постанову №ОМС-ЗП1383/1058/АВ/П/ТД/-1ФС від 16.08.2018 про накладення штрафу у розмірі 111 690,00 грн.;
- визнати недійсною та скасувати постанову №ОМС-ЗП1383/1058/АВ/П/1П-2ФС 1ФС від 16.08.2018 про накладення штрафу у розмірі 3723,00 грн.;
- визнати недійсним та скасувати наказ про інспекційне відвідування від 24.07.2018 за №01-21/59р.
Ухвалами судді від 14.09.2018 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження та призначено перше судове засідання без виклику сторін на 16.10.2018 та задоволено заяву позивача про забезпечення позову, зупинено дію постанови №ОМС-ЗП1383/1058/АВ/П/ТД/-1ФС від 16.08.2018 про накладення штрафу у розмірі 111690,00 грн та дію постанови №ОМС-ЗП1383/1058/АВ/П/1П-2ФС 1ФС від 16.08.2018 про накладення штрафу у розмірі 3723,00 грн до вирішення справи.
16.10.2018 призначено справу до розгляду за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 12.11.2018.
12.11.2018 підготовче засідання було відкладено на 11.12.2018.
11.12.2018 продовжено строк підготовчого провадження на тридцять днів та відкладено підготовче засідання на 10.01.2019.
10.01.2019 роз'єднано позовні вимоги фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на два самостійних провадження:
-за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Запорізької міської Ради про визнання недійсним та скасування рішення Запорізької міської ради №65 від 20.12.2017 "Про внесення змін до рішення міської ради від 27.04.2016 №36 "Про структуру виконавчих органів Запорізької міської ради та її виконавчих органів", яке буде розглядатися у справі №0840/3505/18;
-за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Управління з питань праці Запорізької міської Ради про визнання дій Управління з питань праці Запорізької міської ради відносно ФОП ОСОБА_1 неправомірними; визнання недійсною та скасування постанови №ОМС-ЗП1383/Ю58/АВ/П/ТД/-1ФС від 16.08.2018 про накладення штрафу у розмірі 111 690,00 грн.; визнання недійсною та скасування постанови №ОМС-ЗП1383/Ю58/АВ/П/ТД/-1ФС від 16.08.2018 про накладення штрафу у розмірі 3723,00 грн.; визнання недійсним та скасування наказу про інспекційне відвідування від 24.07.2018 за №01-21/59р, яке буде розглядатися у справі №280/170/19.
10.01.2020 провадження у справі №280/170/19 зупинено провадження у справі №280/170/19 до набрання законної сили судовим рішенням у справі № 0840/3505/18.
01.11.2019 поновлено провадження у справі, призначено наступне підготовче засідання на 13.11.2019 року.
13.11.2019 у підготовчому засіданні оголошено перерву до 05.12.2019.
05.12.2019 продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та відкладено підготовче засідання на 16.01.2020.
16.01.2020 оголошено перерву у підготовчому засіданні до 30.01.2020.
30.01.2020 зупинено провадження у справі до 19.02.2020.
19.02.2020 поновлено провадження у справі, закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті на 05.03.2020.
У судовому засіданні 05.03.2020 було заслухано свідка ОСОБА_4 , та на підставі ст.243 КАС України, судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення.
Відповідно до ст. 229 КАС України, у судовому засіданні здійснювалось повне фіксування судового засідання за допомогою технічних засобів, а саме: звукозаписуючого пристрою "Акорд".
В обґрунтування позову позивач зазначає, що на підставі наказу управління з питань праці Запорізької міської Ради від 24.07.2018 за №01-21/59р та направлення на проведення заходу державного нагляду від 24.07.2018 №01-25/154 було проведено позапланову перевірку - інспекційне відвідування ФОП ОСОБА_1 за результатом якого на позивача накладено штраф. Позивач стверджує, що в ході проведеної перевірки - інспекційного відвідування відповідачем були допущені значні порушення закону №877, які призвели до складання невмотивованого акту. В ході перевірки 24.07.2018 перевіряючі відмовилися повідомити про підстави для проведення такої перевірки, не було надано посвідчення (направлення) на перевірку; наступного дня фахівцями відповідача було надано письмову вимогу про надання письмових пояснень стосовно двох осіб, які працювали на торговій точці на момент проведення перевірки. 26.07.2018 позивачу було запропоновано підписати акт, при цьому не було роз'яснено його прав та обов'язків. Також, до акту не були долучені відеоматеріали. Серед іншого щодо відеоматеріалів звертає увагу на те, що один з відеофайлів є обрізаним у суттєвих моментах, про що свідчить інформація про файл на відміну від інших чотирьох, які датовані 27.07.2018, тоді як вказаний файл датований 09.08.2018 що свідчить про його зміну. Стверджує, що громадяни ОСОБА_4 та ОСОБА_5 виконували роботи на підставі цивільно-правових договорів. Вважає, що оскаржуваними постановами відповідачем незаконно накладено штраф на ФОП ОСОБА_1 , зокрема не було взято до уваги клопотання представника позивача про відкладення розгляду справи про накладення штрафу. Також представником позивача надано заяву про додаткові підстави позову (№51216 від 05.12.2019), в якій вказує, що постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 14.05.2019 по справі №826/8917/17 визнано нечинною постанову Кабінету Міністрів України від 29.04.2017 №295 «Деякі питання реалізації статті 259 Кодексу законів про працю України та статті 34 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні». Представник позивача просить прийняти до уваги вказану обставину, оскільки вона є додатковою підставою для задоволення позовних вимог.
Представник позивача в судовому засіданні позов підтримав з підстав, викладених в позовній заяві просив позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Відповідач позов не визнає, з підстав, викладених у письмовому відзиві (вх. №31772 від 05.10.2018).
Представник відповідача в судовому засіданні проти адміністративного позову заперечила, просила відмовити у задоволенні позову.
В обґрунтування своїх заперечень пояснила, що рішенням Запорізької міської ради від 20.12.2017 №65 було затверджено Положення про управління з питань праці Запорізької міської ради на яке, в межах міста Запоріжжя, покладено обов'язок забезпечувати контроль за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення. Звертає увагу, що відповідачем проводилось саме інспекційне відвідування у відповідності до Порядку №295, а не перевірка в розумінні Закону №877. В ході інспекційного відвідування встановлено порушення ФОП ОСОБА_1 вимог п.6 ч.1 ст. 24 Кодексу законів про працю України та ч. 3 ст.24 цього Кодексу. Вважає безпідставними твердження представника позивача про незаконність постанов про накладення штрафу.
Розглянувши та дослідивши надані документи, заслухавши пояснення представників сторін, судом встановлені наступні обставини.
Позивач, ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) зареєстрований 12.09.2000 як суб'єкт підприємницької діяльності фізична особа-підприємець.
Як свідчать матеріали справи, 26.07.2018 фахівцями Управління з питань праці Запорізької міської ради на підставі наказу управління з питань праці Запорізької міської Ради від 24.07.2018 за №01-21/59р та направлення на проведення заходу державного нагляду від 24.07.2018 №01-25/154 було проведено позапланову перевірку - інспекційне відвідування ФОП ОСОБА_1 про що було складено акт №ОМС-ЗП1383/1058/АВ від 26.07.2018, в якому відображено встановлені порушення ч. 1ст. 24 та ч. 3 ст. 24 КЗпП України.
30.07.2018 на адресу позивача засобами поштового зв'язку надійшло два екземпляри акту інспекційного відвідування №ОМС-ЗП1383/1058/АВ від 26.07.2018 та припис про усунення порушень №ОМС-ЗП1383/1058/АВ/П від 26.07.2018.
16 серпня 2018 року постановами начальника управління з питань праці Запорізької міської ради №ОМС-ЗП1383/1058/АВ/П/ТД/-1ФС та №ОМС-ЗП1383/1058/АВ/П/1П-2ФС на позивача накладено штрафи у розмірах 111690 грн та 3723 грн. відповідно.
Не погоджуючись із діями відповідача, вчиненими відносно ФОП ОСОБА_1 , та прийнятими постановами про накладення штрафу позивач звернувся до суду із цим позовом.
Щодо дій Управління з питань праці Запорізької міської ради вчинених відносно ФОП ОСОБА_1 , суд, виходить з такого.
Відповідно до ч.1 ст.259 КЗпП України державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами-підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
За приписами ст. 1 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» №877-V від 05.04.2007 державний нагляд (контроль) - діяльність уповноважених законом центральних органів виконавчої влади, їх територіальних органів, державних колегіальних органів, органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування в межах повноважень, передбачених законом, щодо виявлення та запобігання порушенням вимог законодавства суб'єктами господарювання та забезпечення інтересів суспільства, зокрема належної якості продукції, робіт та послуг, допустимого рівня небезпеки для населення, навколишнього природного середовища.
Основні засади процедури здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю юридичними особами (включаючи їх структурні та відокремлені підрозділи, які не є юридичними особами) та фізичними особами, які використовують найману працю врегульовані Порядком здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 26.04.2017 № 295 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Порядок № 295).
Згідно з пп. 6 п. 5 Порядку № 295, державний контроль за додержанням законодавства про працю здійснюється у формі проведення інспекційних відвідувань та невиїзних інспектувань інспекторами праці: Держпраці та її територіальних органів; виконавчих органів міських рад міст обласного значення та сільських, селищних, міських рад об'єднаних територіальних громад (з питань своєчасної та у повному обсязі оплати праці, додержання мінімальних гарантій в оплаті праці, оформлення трудових відносин) (далі - виконавчі органи рад).
Рішенням Запорізької міської ради від 20.12.2017 №65 було затверджено Положення про управління з питань праці Запорізької міської ради на яке в межах міста Запоріжжя, покладено обов'язок забезпечувати контроль за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення.
Представник позивача вказане вище рішення вважав незаконним та таким, що прийнято з процедурними порушеннями.
Вказане питання стало предметом розгляду адміністративної справи №808/3505/18.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 21.05.2019 по справі №808/3505/18, яке набрало законної сили 02.07.2019, відмовлено ФОП ОСОБА_1 у задоволенні позову до Запорізької міської ради про визнання недійсним та скасування рішення Запорізької міської ради №65 від 20.12.2017 "Про внесення змін до рішення міської ради від 27.04.2016 №36 "Про структуру виконавчих органів Запорізької міської ради та її виконавчих органів".
В ході розгляду вищевказаної справи не знайшли свого підтвердження посилання представника позивача про порушення процедурних питань під час прийняття рішення, а також судом не було встановлено порушень прав, свобод та інтересів позивача рішенням Запорізької міської ради №65.
За приписами пп.3 п. 5 Порядку №295 Інспекційні відвідування проводяться, у тому числі, за рішенням керівника органу контролю про проведення інспекційних відвідувань з питань виявлення неоформлених трудових відносин, прийнятим за результатами аналізу інформації, отриманої із засобів масової інформації, інших джерел, доступ до яких не обмежений законодавством, та джерел, зазначених у підпунктах 1, 2, 4-7 цього пункту.
Відповідно до п.9 Порядку №295, під час проведення інспекційного відвідування інспектор праці повинен пред'явити об'єкту відвідування або уповноваженій ним посадовій особі своє службове посвідчення.
Пунктом 8 цього Порядку передбачено, що про проведення інспекційного відвідування інспектор праці повідомляє об'єкту відвідування або уповноваженій ним посадовій особі.
Про проведення інспекційного відвідування з питань виявлення неоформлених трудових відносин інспектор праці повідомляє об'єкту відвідування або уповноваженій ним посадовій особі, якщо тільки він не вважатиме, що таке повідомлення може завдати шкоди інспекційному відвідуванню.
Відповідач як на підставу проведення перевірки посилається на пп.3 п.5 Порядку 295, стверджуючи, що рішення про проведення інспекційного відвідування у позивача з питань виявлення неоформлених трудових відносин було прийнято за результатами аналізу засобів масової інформації з Інтернет ресурсу.
Отже, у відповідності до Порядку №295 Управлінням з питань праці Запорізької міської Ради прийнято наказ від 24.07.2018 за №01-21/59р та направлення на проведення заходу державного нагляду від 24.07.2018 №01-25/154.
Головними спеціалістами відділу державного контролю за додержанням законодавства про працю управління з питань праці Запорізької міської ради відповідно до пп.3 п.5 Порядку №295 було здійснено інспекційне відвідування з питань оформлення трудових відносин в магазинах «Центромебель», суб'єкт господарювання ФОП ОСОБА_1 , інн НОМЕР_1 , місцезнаходження юридичної особи: АДРЕСА_1 . Інспекційне відвідування ФОП ОСОБА_1 одночасно проводилося за такими адресами: АДРЕСА_2 ; АДРЕСА_3 ; АДРЕСА_4 ; АДРЕСА_6 .
Інспекційне відвідування було розпочато 24.07.2018 об 11 год.30 хв. одночасно на чотирьох об'єктах. Під час проведення інспекційного відвідування інспекторами праці було пред'явлено об'єктам відвідування службові посвідчення, що не заперечується позивачем.
Отже, інспекційне відвідування є формою державного нагляду за додержанням законодавства про працю, яке відноситься до повноважень відповідача. При цьому повідомлення об'єкта відвідування в даному випадку не є обов'язковим. Обов'язковим є лише пред'явлення службового посвідчення. За результатами інспекційного відвідування складається акт і в разі виявлення порушень - виноситься припис. Якщо під час інспекційного відвідування встановлено факти використання праці неоформлених працівників, то вживаються заходи щодо притягнення об'єкта відвідування до відповідальності незалежно від усунення виявлених порушень.
Отже дії відповідача щодо проведення інспекційного відвідування відповідають вимогам Порядку №295.
Суд зважає на ту обставину, що постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 14.05.2019 у справі № 826/8917/17 постанову Кабінету Міністрів України "Деякі питання реалізації статті 259 Кодексу законів про працю України та статті 34 Закону України "Про місцеве самоврядування Україні" від 26.04.2017 № 295 визнано нечинною.
Водночас, за змістом ч. 2 ст. 265 КАС України, нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.
Оскільки, постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 14.05.2019 у справі №826/8917/17 не містить жодних застережень з цього приводу, то постанова Кабінету Міністрів України "Деякі питання реалізації ст. 259 КЗпП України та ст. 34 Закону України "Про місцеве самоврядування Україні" від 26.04.2017 № 295 вважається такою, що втратила чинність з дня набрання законної сили цим судовим рішенням, тобто 14.05.2019.
Тому, норми постанови Кабінету Міністрів України "Деякі питання реалізації статті 259 Кодексу законів про працю України та статті 34 Закону України "Про місцеве самоврядування Україні" від 26.04.2017 № 295 підлягають застосуванню до спірних правовідносин, як такі, що були чинними на момент їх виникнення.
Аналогічна правова позиція, викладена в постанові Верховного Суду від 17.10.2019 у справі №420/5895/18.
Вимога позивача про визнання недійсним та скасування наказу про інспекційне відвідування від 24.07.2018 за №01-21/59р не підлягає задоволенню у зв'язку з тим, оскаржуваний наказ відповідача вичерпав свою дію фактом його виконання, а тому задоволення такої вимоги не призведе до захисту прав позивача.
Щодо правомірності постанов відповідача №ОМС-ЗП1383/1058/АВ/П/ТД/-1ФС від 16.08.2018 про накладення штрафу у розмірі 111690,00 грн. та №ОМС-ЗП1383/1058/АВ/П/1П-2ФС від 16.08.2018 про накладення штрафу у розмірі 3723,00 грн. суд зазначає наступне.
В акті перевірки №ОМС-ЗП1383/1058/АВ від 26.07.2018 встановлені порушення ФОП ОСОБА_1 ч. 1ст. 24 та ч. 3 ст. 24 КЗпП України.
Згідно ч.3 ст. 24 КЗпП України, працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Так, в акті перевірки щодо цього порушення зазначено наступне. На вимогу інспектора праці про надання документів №ОМС-ЗП1383/1058/ДП від 24.07.2018 ФОП ОСОБА_1 було надано 6 укладених трудових договорів з фізичними особами. 2 трудові догвори були укладені 11.08.2011 з ОСОБА_6 та 02.07.2012 з ОСОБА_7 , а інші чотири відповідно 17.05.2017 з ОСОБА_8 , 01.09.2017 з ОСОБА_9 , 11.09.2017 з ОСОБА_10 та 14.03.2018 з ОСОБА_11 , але не надано документального підвтердження повідомлення ДФС про прийняття працівника на роботу.
З приводу цього порушення позивач зазначив, що ним не було допущено відповідного порушення і відповідні повідомлення разом з копіями договорів були надані інспектору праці під час перевірки, що підтверджується відміткою з написом 6 працівників на 2 аркуші вимоги №ОМС-ЗП1383/1058/ДП від 24.07.2018.
Так, згідно наявної в матеріалах справи копії вимоги про надання документів №ОМС-ЗП1383/1058/ДП від 24.07.2018 (а.с. 25-26) у п.6 таблиці зазначено зміст документа, який треба надати - трудові договори, повідомлення ДФС про початок роботи за період 01.01.2018 - 24.07.2018 (завірені копії) та наявна відмітка інспеrтора про виконання від 24.07.2018 з позначкою "6 працівників".
Також позивачем надано суду копії повідомлень та квитанцій про їх своєчасне направлення до Запорізької ОДПІ ГУ ДФС щодо чотирьох з цих договорів, які були укладені протягом 2017-2018 років з працівиками ОСОБА_11 , ОСОБА_10 , ОСОБА_9 , ОСОБА_8 (а.с. 51-55).
Щодо інших двох договрів, які були укладені у 2011 році з ОСОБА_6 , та у 2012 році з ОСОБА_7 суд зазначає, що у 2011-2012 роках редакція ч.3 ст. 24 не перебачала відповідного обов'язку работодавця повідомляти центральний орган виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Отже відповідачем під час судового розгляду справи не доведено порушення позивачем ч.3 ст. 24 КЗпП України, з огляду на що спірна постанова №ОМС-ЗП1383/1058/АВ/П/ІП-2ФС від 16 серпня 2018 року прийнята відповідачем безпідставно, є протиправною та підлягає скасуванню.
Щодо встановленого порушення ч. 1 ст. 24 КЗпП України в акті зазначено, «у ході інспекційного відвідування ФОП ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_6 встановлено: 24.07.2018 об 11 год. 30 хв. в приміщенні торгової точки ФОП ОСОБА_1 яка знаходиться по АДРЕСА_6 та розташована на території торгівельного комплексу « Большой базар », знаходилась одна особа, яка представилась ОСОБА_4 . Він перебував в торгівельному приміщенні на робочому місці, що зафіксовано засобами відеотехніки. В усних поясненнях було сказано, що він спочатку проходив стажування десь два місяці і всього працює третій місяць, що спочатку потрібно було все вивчити, аби працевлаштували офіційно. Зараз він вже працює самостійно. Письмове пояснення щодо причини знаходження на об'єкті відвідування надавати відмовився. На вимогу інспекторів праці щодо знаходження ОСОБА_4 на об'єкті відвідування ФОП ОСОБА_1 надав письмове пояснення, в якому зазначено, що на торговій точці на момент відвідування знаходився ОСОБА_4 , з яким укладений цивільно- правовий договір, завірена копія якого надана інспекторам праці. В копії договору (трудової угоди) зазначено, що він укладений між ФОП ОСОБА_1 та ОСОБА_4 лише 05.07.2018, що суперечить словам самого ОСОБА_4 , щодо строків роботи на даному об'єкті. Таким чином ОСОБА_4 працював без оформлення трудових відносин впродовж двох місяців. В наданій копії договору (трудової угоди) зазначено, що ОСОБА_4 підпорядковується розпорядженням та вказівкам відповідальному за виконання робіт від ОСОБА_1 , якому здає роботу у встановленому порядку. Підпорядкованість і підконтрольність працівника роботодавцеві є ознакою трудових відносин. Таким чином ОСОБА_4 був допущений до роботи без оформлення трудових відносин».
Проте вищезазначене не знайшло свого підтвердження в ході розгляду справи.
Так у судовому засіданні було заслухано в якості свідка ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 , який постійно проживає у Херсонській області та має професійну освіту електрика (а.с. 42).
Свідок пояснив, що виконував щороку протягом місяця у 2016, 2017 та 2018 році переважно в літні місяці роботи, пов'язані з електрикою у ФОП ОСОБА_1 по факту виконання яких складався акт виконаних робіт. Звернув увагу щодо неможливості довгострокового перебування з ФОП ОСОБА_1 у правовідносинах у зв'язку з проходженням медкомісії у воєнкоматі міста Херсон. Згідно наданих до матеріалів справи документів свідка викликано на 01.08.2018 та 12.09.2018 для проходження обласної медкомісії та призову (а.с. 43).
До матеріалів справи додані копії договорів від 15.07.2016 (а.с. 38), від 20.07.2017 (а.с. 35 зворотній бік), та від 05.07.2018 (а.с. 76 зворотній бік) які були укладені між ФОП ОСОБА_1 та ОСОБА_4 про виконання робіт.
Судом досліджено вказані договори, вони містять строк виконання робіт; найменування робіт; суму винагороди за виконання робіт.
До справи також надані: замовлення на закупку електрообладнання; накладні; товарні чеки; акти виконаних робіт; кошториси до договорів в яких визначена вартість робіт.
Щодо наданих відповідачем до акту перевірки відеофайлів на яких відображена відеофіксація інспекційного відвідування слід зазначити наступне.
Судом оглянуто диск з відеофайлами (а.с. 83 зворотній бік).
Слід зазначити, що протягом розгляду справи представник позивача неодноразово звертав увагу на те, що один з п'яти файлів розміщених на диску, який містить саме пояснення ОСОБА_4 де він детально роз'яснює суть своїх правовідносин з ФОП ОСОБА_1 , файл обрізаний по суттєвих моментах, та має ознаки змонтованого. Так файл датований датою його змінення, а саме 09.08.2018 тоді як інші файли датовані датою проведення перевірки 27.07.2018.
Тобто представником позивача було поставлено під сумнів поданий відповідачем до матеріалів справи електронний доказ.
Судом було зобов'язано відповідача надати пояснення щодо вищезазначеного сумніву позивача та оригінал електронного доказу.
31.01.2020 відповідачем надані письмові пояснення (вх. №5045), в яких повідомлено суд, що відеофіксація інспекційного відвідування здійснювалась на мобільні телефони головних спеціалістів відділу державного контролю за додержанням законодавства про працю, інспекторів праці Михайленко Л .О. та Полиги А.В. Тому зазначення у властивостях відеофайлу VID_20180724_114028.mp4 дати його зміни «09.08.2018» є технічної помилкою, що сталась внаслідок неправильного налаштування параметрів дати і часу на одному з мобільних телефонів інспекторів праці. Крім того, роздільна здатність відеофайлу та його розмір формуються автоматично технічним засобом, на який здійснюється відеозапис, залежать від тривалості запису, обраної якості здійснення запису та не можуть бути самостійно змінені інспектором праці.
Також з письмових пояснень відповідача (вх. №1148 від 10.01.2020) встановлено, що надання суду мобільних телефонів, на які здійснювалась відеофіксація є неможливим у зв'язку з тим, що з моменту проведення інспекційного відвідування сплинув тривалий час, а саме 1 рік 5 місяців, зазначені телефони не є службовими, а являються особистими речами і на теперішній час не перебувають у власності інспекторів праці.
Відповідно до ч.1 ст. 99 КАС України, електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, що містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних та інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема на портативних пристроях (картах пам'яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет).
При цьому згідно із ч. 4 ст.99 КАС України, учасник справи, який подає копію електронного доказу, повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу електронного доказу.
Згідно із ч.5 статті 99 КАС України, якщо подано копію (паперову копію) електронного доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал електронного доказу. Якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність копії (паперової копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.
У відповідності до приписів ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Враховуючи те, що представником позивача поставлено під сумнів електронний доказ наданий відповідачем, а подання оригіналу цього доказу є неможливим, суд вважає що такий доказ не може бути прийнятий судом до уваги.
Крім того, суд вважає що з висловлювань ОСОБА_4 на вищевказаному відеозаписі неможливо дійти однозначного висновку про перебування його у трудових вдіносинах з позивачем, зокрема нез'ясованим залишилось яку саме роботу виконував ОСОБА_4 . Натомість допитаний у якості свідка у судовому засіданні ОСОБА_4 суду пояснив, що виконував роботи на замовлення позивача щодо освітлення, електромонтажу, зокрема для вітрин.
За приписами ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці визначено Кодексом законів про працю України (далі - КЗпП України).
Згідно з ч. 1 ст. 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Статтею 4 КЗпП України визначено, що законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
За змістом ст. 21 КЗпП України трудовий договір є угодою між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін.
З аналізу чинного законодавства вбачається, що трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов'язаний виконувати роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється. Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва.
Статтею 628 ЦК України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.
Відтак, цивільно-правовий договір - це угода між сторонами: громадянином і організацією (підприємством, тощо) на виконання першим певної роботи (а саме: договір підряду, договір про надання послуг тощо), предметом якого є надання певного результату праці, але за цього виду договору не виникають трудові відносини, на які поширюється трудове законодавство.
Цивільно-правові договори застосовуються, як правило, для виконання конкретної роботи, що спрямована на одержання результатів праці, і у разі досягнення цієї мети договір вважається виконаним і дія його припиняється. Тобто, він застосовується для реалізації визначених, найчастіше разових робіт.
Відповідно до вимог ч. 1, 2 ст. 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.
Відповідно до вимог ч.1 ст. 843 ЦК України у договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення.
Згідно приписів ч.1 ст. 850 ЦК України замовник зобов'язаний сприяти підрядникові у виконанні роботи у випадках, в обсязі та в порядку, встановлених договором підряду. На виконання зазначених Приписів, замовник передбачив відсутність підпорядкованості правилам внутрішнього трудового розпорядку, та поклав обов'язок організації процесу виконання робіт з використанням власних засобів на виконавця, таким чином надавши йому можливість вільно обирати зручний для роботи час.
Загальне визначення цивільно-правового договору подається у статті 626 Цивільного кодексу України: договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва, тоді як предметом договору цивільно-правового характеру є виконання його стороною певного визначеного обсягу робіт (Аналогічного висновку дійшов і Верховний Суд у постанові від 08.05.2018 №127/21595/16-ц).
Натомість, укладені та виконані сторонами цивільно-правові договори не передбачають підпорядкування виконавця внутрішньому трудовому розпорядку; укладені договори не містять обов'язку виконавців бути присутніми на підприємстві у визначені робочі години, регламентації процесу праці, часу та тривалості робочого часу.
Необхідність укладення цивільно-правових договорів з ОСОБА_4 обумовлюється відсутністю необхідності систематично виконувати роботу певного виду на підприємстві, необхідністю виконувати лише конкретні обсяги замовлень не систематично.
До того ж, вищевказаним Договором конкретно визначено певний матеріальний результат за виконані роботи.
Отже, ОСОБА_4 самостійно, в межах встановлених строків договору визначав порядок та окремі етапи роботи, при цьому правила внутрішнього розпорядку позивача на нього не розповсюджувалися.
Згідно зі ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
В свою чергу, відповідно до ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Відповідно до ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені, зокрема, частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Статтею 203 ЦК України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Отже, наявність обставин, що вказують на відсутність спрямування правочину на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, є лише підставою розгляду питання компетентним судом для визнання правочину недійсним (тобто вказує на оспорюваність правочину).
У той же час, згідно зі ст.204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Судом взято до уваги, що укладені позивачем договори із громадянином ОСОБА_4 у встановленому порядку недійсними - не визнані.
При цьому, відповідач не має повноважень на визнання укладеного позивачем із вказаним громадянином цивільно-правового договору з надання послуг недійсним або визнавати його трудовим, чи на власний розсуд тлумачити його умови.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що у правовідносинах між позивачем та громадянином ОСОБА_4 містяться ознаки характерні саме цивільно-правовим відносинам між роботодавцем та найманим працівником, встановлено визначений обсяг виконання робіт та її кінцевий результат. Натомість відповідачем не було доведено належними та допустими доказами факту перебування у трудових відносинах ОСОБА_4 із позивачемю
Статтею 265 КЗпП встановлено, що юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі: фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та податків - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.
Враховуючи те, що при розгляді справи не знайшли свого підтвердження висновки, викладені в акті інспектування №ОМС-ЗП1383/1058/АВ від 26.07.2018, суд не вбачає підстав для застосування відповідачем до позивача штрафних санкцій, передбачених абз. 2 ч. 2 ст. 265 та абз.8 ч. 2 ст. 265 КЗпП України.
Сукупність вищенаведених встановлених обставин справи дає суду підстави визнати позовні вимоги обґрунтованими, доведеними матеріалами справи, і такими, що підлягають частковому задоволенню.
Частиною 1 статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч.2 ст.77 КАС України).
З урахуванням приписів ч. 2 ст. 2 КАС України, суд оцінивши докази, які є у справі, в їх сукупності приходить до висновку, що постанови про накладення штрафу від 16.08.2018 №ОМС-ЗП1383/1058/АВ/П/ТД-1ФС та №ОМС-ЗП1383/1058/АВ/П/ІП-2ФС винесені відповідачем не обґрунтовано, без урахування всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, не розсудливо, не пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), не з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, а отже є протиправною та підлягає скасуванню.
Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись ст.ст. 2, 6, 8-10, 14, 90, 139, 143, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправними та скасувати прийняті 16 серпня 2018 року начальником управління з питань праці Запорізької міської ради постанови про накладення штрафу №ОМС-ЗП1383/1058/АВ/П/ТД-1ФС та №ОМС-ЗП1383/1058/АВ/П/ІП-2ФС .
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління з питань праці Запорізької міської ради (місцезнаходження: 69044, м. Запоріжжя, майдан Профспілок 5, ідентифікаційний код ЄДРПОУ 41904647) на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) судові витрати у розмірі 3524 грн.
Рішення суду набирає законної сили у порядку та строки, передбачені ст. 255 КАС України та може бути оскаржене у порядку та строки, передбачені ст.ст. 293, 295, 296 та 297 КАС України.
Повний текст рішення складено та підписано 30.04.2020.
Суддя Н.В. Стрельнікова