29 квітня 2020 року № 320/6574/19
Суддя Київського окружного адміністративного суду Лапій С.М., розглянувши в м. Києві за правилами спрощеного позовного провадження у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом гр. ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся гр. ОСОБА_1 з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 в частині невиплати йому середнього заробітку (заробітної плати, грошового забезпечення) внаслідок затримки виплати грошової компенсації за неотримане речове майно за період з 16.07.2019 по 15.10.2019;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 виплатити йому середній заробіток (заробітну плату, грошове забезпечення) за весь час затримки виплати грошової компенсації за неотримане речове майно за період з 16.07.2019 по 15.10.2019.
На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 27.05.2019 звільнений з військової служби у запас. Наказом про звільнення, крім іншого, передбачено виплату йому грошової компенсаці за неотримане речове майно у розмірі 20 600, 35 грн. Однак, виплату грошової компенсації за неотримане речове майно здійснено лише 15.10.2019.
Позивач вважає, що відповідач протиправно не виплатив йому середній заробіток за весь час затримки виплати компенсації по день фактичного розрахунку, а саме, за період з 16.07.2019 по 15.10.2019 відповідно до ст.ст. 116, 117 Кодексу законів про працю України.
Відповідачем подано до суду відзив на позовну заяву, в якому він проти позову заперечує та просить відмовити у задоволенні позовних вимог, оскільки Кодекс законів про працю України не поширюється на військовослужбовців, так як військовослужбовці не перебувають у трудових відносинах із підприємствами, установами, організаціями всіх форм власності та господарювання, а проходять військову службу
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 29.11.2019 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження.
Судом встановлено, що позивач з 01.06.2018 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , що підтверджується наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 01.06.2018 № 122.
Наказом командувача Військово-Морських Сил Збройних Сил України (по особовому складу) від 27.05.2019 позивач звільнений з військової служби у запас та з 30.05.2019 відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 30.05.2019 № 126 був направлений у щорічні відпустки за 2018 та 2019 роки з подальшим виключенням зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 . З 16.07.2019 був виключений зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 .
Також було визначено виплатити позивачу грошову компенсацію за неотримане речове майно у розмірі 20600, 35 грн.
На момент виключення позивача зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 відповідачем не було виплачено позивачу компенсацію за неторимане речове майно. Зазначена компенсація була виплачена позивачу 15.10.2019.
Позивач вважає, що оскільки грошова компенсація замість речового майна виплачена несвоєчасно, відповідач несе відповідальність за затримку розрахунку при звільненні, передбачену ст. ст. 116, 117 Кодексу законів про працю України, а тому звернувся до суду за захистом своїх прав.
Надаючи правову оцінку обставинам, що склалися, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 17 Конституції України Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Закон України № 2011-ХІІ від 20.12.1991 року «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей» відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі. (Закон № 2011-ХІІ)
Відповідно до ст. 1-2 Закону № 2011-ХІІ, військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.
У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Згідно із ч. 1 ст. 9 Закону № 2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Приписами абзацу другого ч. 1 ст. 9-1 Закону № 2011-ХІІ встановлено, що речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, Міністерством інфраструктури України - для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.16 року № 178 затверджено Порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно. (Порядок №178).
Відповідно до п. 4 Порядку № 178 грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації (далі - військова частина), а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації.
Указом Президента України від 10.12.08 року № 1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України , яке визначає порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України та регулює питання, пов'язані з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов'язку в запасі. (Положення № 1153/2008)
Відповідно до п. 241 Положення № 1153/2008 військовослужбовці за наявності кількох підстав, передбачених пунктами "б", "в", "д" частини третьої, підпунктами "б", "в", "г" пункту 1, підпунктами "а", "б" пункту 2 частини четвертої, підпунктами "а", "б", "в", "ґ", "к" пункту 1, підпунктами "а", "б", "в", "ґ" пункту 2, підпунктами "а", "б" пункту 3 частини п'ятої, підпунктами "а", "б", "в" пункту 1, підпунктами "а", "б", "г" пункту 2, підпунктами "а", "б" пункту 3 частини шостої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", для звільнення можуть обрати за бажанням одну з них. Військовослужбовці за наявності підстав, передбачених підпунктами "й" або "к" пункту 2 частини п'ятої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", звільняються з військової служби не пізніше ніж протягом трьох місяців з дня подання рапорту на звільнення.
Відповідно до п. 242 Положення № 1153/2008, після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання.
Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Отже, суд дійшов висновку, що при звільненні з військової служби та виключенню зі списків особового складу військової частини із військовослужбовцем повинен бути повністю проведений розрахунок. Виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини без проведення остаточного з ним розрахунку можливе лише за його письмовою згодою.
Так, судом встановлено, що наказом від 30.05.2019 № 126 Військової частини НОМЕР_1 позивачу визначено розмір грошової компенсації за не отримане речове майно у розмірі 20600, 35 грн.
Однак, вказана сума не була виплачена позивачу під час його звільнення, виплату здійснено лише 15.10.2019 року.
При цьому позивач зазначає, що письмової згоди на такі дії він не давав, відповідачем вказані доводи позивача не заперечуються.
Оскільки нормативно-правовими актами, якими врегульовано порядок проходження військової служби та звільнення, не встановлено порядок здійснення розрахунку зі звільненою особою, зокрема, не визначено відповідальності роботодавців за невчасне здійснення виплат всіх сум, які підлягають сплаті, суд вважає, що у даному випадку необхідно застосувати норми Кодексу законів про працю України, які підлягають застосуванню лише у разі, коли нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини.
Так, відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні встановлено ст. 117 КЗпП України, згідно з приписами якої в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Отже, закріплені у ст. ст. 116, 117 Кодексу законів про працю України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
Враховуючи те, що спеціальним законодавством не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, суд дійшов висновку про можливість застосування норм ст. 116 та ст. 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення з військової служби.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 31.10.2019 року у справі №825/598/17.
Також суд вважає за необхідне зазначити, що Порядок обчислення середнього заробітку за час вимушеного прогулу визначено Постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.95р. №100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати». (Порядок №100)
Відповідно до пункту 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.
Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Враховуючи викладені обставини, доведеність факту виплати позивачу грошової компенсації не в день звільнення - 16.07.2019 року, а лише 15.10.2019 року, суд дійшов висновку про наявність законних підстав для задоволення позовних вимог.
Стаття 19 Конституції України встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Також суд звертає увагу сторін, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського Суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03, від 28.10.2010).
З огляду на зазначене та беручи до уваги докази, наявні у матеріалах справи у їх сукупності, суд дійшов висновку, що вимоги позивача підлягають задоволенню.
Питання щодо розподілу судових витрат судом не вирішується, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», за подання позову судовий збір не сплачував.
Керуючись ст.ст. 9, 72-77, 242-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 в частині невиплати гр. ОСОБА_1 середнього заробітку (заробітної плати, грошового забезпечення) внаслідок затримки виплати грошової компенсації за неотримане речове майно за період з 16.07.2019 по 15.10.2019.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити гр. ОСОБА_1 середній заробіток (заробітну плату, грошове забезпечення) за весь час затримки виплати грошової компенсації за неотримане речове майно за період з 16.07.2019 по 15.10.2019.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.
Суддя Лапій С.М.