29 квітня 2020 року № П/320/646/20
Суддя Київського окружного адміністративного суду Лапій С.М., розглянувши в м. Києві за правилами спрощеного позовного провадження у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом гр. ОСОБА_1 до Підгірцівської сільської ради Обухівського району Київської області про визнання протиправною відмови та зобов'язання вчинити певні дії,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся гр. ОСОБА_1 з позовом, в якому просить:
- визнати протиправною відмову Підгірцівської сільської ради Обухівського району Київської області у наданні публічної інформації на його запит від 12.12.2019.
- зобов'язати Підгірцівську сільську раду Обухівського району Київської області надати публічну інформацію на його запит від 12.12.2019.
Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що відповідачем на його запит від 12.12.2019 протиправно відмовлено у наданні запитуваної інформації.
Відповідач надав суду відзив на позовну заяв, в якому проти позову заперечив та просив відмовити у задоволенні позовних вимог.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 16.01.2020 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження.
Судом встановлено, що позивач 12.12.2019 направив відповідачу запит на отримання публічної інформації, в якому просив:
- чи належить комусь право власності чи користування позначеної в графічних матеріалах земельної ділянки?
- копії документів, які підтверджують право власності або користування на позначену в графічних матеріалах земельну ділянку;
- чи надавався дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, позначеної в графічних матеріалах?
- копію рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, позначеної в графічних матеріалах.
До запиту було додано графічний матеріал.
Зазначений запит на інформацію отриманий відповідачем 12.12.2019, що підтверджується відбитком штампу на запиті.
Підгірцівська сільська рада Обухівського району Київської області листом від 23.12.2019 № 86/01-14 повідомила позивача, що зазначена на графічному матеріалі земельна ділянка є сформованою та перебуває у чиємусь користуванні. Щодо надання копій документів, які підтверджують право власності або користування земельної ділянки, то відповідач зазначив, що не є розпорядником зазначеної інформації, а тому не може надати запитувані документи.
Позивач, вважаючи, що відповідачем не надано інформації на його запит, звернувся до суду за захистом своїх прав.
Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склалися, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 1 ЗУ «Про інформацію» інформація - будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді.
Згідно ст. 3 ЗУ «Про інформацію» основними напрямами державної інформаційної політики є:
забезпечення доступу кожного до інформації;
забезпечення рівних можливостей щодо створення, збирання, одержання, зберігання, використання, поширення, охорони, захисту інформації.
Відповідно до ст. 4 ЗУ «Про інформацію» суб'єктами інформаційних відносин є: фізичні особи, юридичні особи, об'єднання громадян, суб'єкти владних повноважень.
Статтею 5 ЗУ «Про інформацію» передбачено, що кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів.
Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.
Відповідно до ст. 6 ЗУ «Про інформацію» право на інформацію забезпечується:
створенням механізму реалізації права на інформацію;
створенням можливостей для вільного доступу до статистичних даних, архівних, бібліотечних і музейних фондів, інших інформаційних банків, баз даних, інформаційних ресурсів;
обов'язком суб'єктів владних повноважень інформувати громадськість та засоби масової інформації про свою діяльність і прийняті рішення;
обов'язком суб'єктів владних повноважень визначити спеціальні підрозділи або відповідальних осіб для забезпечення доступу запитувачів до інформації;
здійсненням державного і громадського контролю за додержанням законодавства про інформацію;
встановленням відповідальності за порушення законодавства про інформацію.
Право на інформацію може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку, з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.
Відповідно до ст. 11 ЗУ «Про інформацію» інформація про фізичну особу (персональні дані) - відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована.
Не допускаються збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та захисту прав людини. До конфіденційної інформації про фізичну особу належать, зокрема, дані про її національність, освіту, сімейний стан, релігійні переконання, стан здоров'я, а також адреса, дата і місце народження.
Кожному забезпечується вільний доступ до інформації, яка стосується його особисто, крім випадків, передбачених законом.
Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову та бюджетну політику, під час здійснення повноважень щодо верифікації та моніторингу державних виплат не потребує згоди фізичних осіб на отримання та обробку персональних даних.
Згідно ст. 20 ЗУ «Про інформацію» за порядком доступу інформація поділяється на відкриту інформацію та інформацію з обмеженим доступом.
Будь-яка інформація є відкритою, крім тієї, що віднесена законом до інформації з обмеженим доступом.
Відповідно до ст. 1 ЗУ «Про доступ до публічної інформації» публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.
Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.
Згідно п. 2 ч. 1 ст. 5 ЗУ «Про доступ до публічної інформації» доступ до інформації забезпечується шляхом надання інформації за запитами на інформацію.
Відповідно до ст. 6 ЗУ «Про доступ до публічної інформації» інформацією з обмеженим доступом є:
1) конфіденційна інформація;
2) таємна інформація;
3) службова інформація.
Згідно ст.7 ЗУ «Про доступ до публічної інформації» конфіденційна інформація - інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб'єктів владних повноважень, та яка може поширюватися у визначеному ними порядку за їхнім бажанням відповідно до передбачених ними умов. Не може бути віднесена до конфіденційної інформація, зазначена в частині першій і другій статті 13цього Закону.
Розпорядники інформації, визначені частиною першою статті 13 цього Закону, які володіють конфіденційною інформацією, можуть поширювати її лише за згодою осіб, які обмежили доступ до інформації, а за відсутності такої згоди - лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Відповідно до ст. 8 ЗУ «Про доступ до публічної інформації» таємна інформація - інформація, доступ до якої обмежується відповідно до частини другої статті 6 цього Закону, розголошення якої може завдати шкоди особі, суспільству і державі. Таємною визнається інформація, яка містить державну, професійну, банківську таємницю, таємницю досудового розслідування та іншу передбачену законом таємницю.
Порядок доступу до таємної інформації регулюється цим Законом та спеціальними законами.
Згідно ст. 9 ЗУ «Про доступ до публічної інформації» до службової може належати така інформація:
1) що міститься в документах суб'єктів владних повноважень, які становлять внутрівідомчу службову кореспонденцію, доповідні записки, рекомендації, якщо вони пов'язані з розробкою напряму діяльності установи або здійсненням контрольних, наглядових функцій органами державної влади, процесом прийняття рішень і передують публічному обговоренню та/або прийняттю рішень;
2) зібрана в процесі оперативно-розшукової, контррозвідувальної діяльності, у сфері оборони країни, яку не віднесено до державної таємниці.
Документам, що містять інформацію, яка становить службову інформацію, присвоюється гриф "для службового користування". Доступ до таких документів надається відповідно до частини другої статті 6 цього Закону.
Перелік відомостей, що становлять службову інформацію, який складається органами державної влади, органами місцевого самоврядування, іншими суб'єктами владних повноважень, у тому числі на виконання делегованих повноважень, не може бути обмеженим у доступі.
Статтею 12 ЗУ «Про доступ до публічної інформації» передбачено, що суб'єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації є:
1) запитувачі інформації - фізичні, юридичні особи, об'єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб'єктів владних повноважень;
2) розпорядники інформації - суб'єкти, визначені у статті 13 цього Закону;
3) структурний підрозділ або відповідальна особа з питань доступу до публічної інформації розпорядників інформації.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 13 ЗУ «Про доступ до публічної інформації» розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються суб'єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб'єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов'язковими для виконання;
Згідно ст. 19 ЗУ «Про доступ до публічної інформації» запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні.
Запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту.
Запит на інформацію може бути індивідуальним або колективним. Запити можуть подаватися в усній, письмовій чи іншій формі (поштою, факсом, телефоном, електронною поштою) на вибір запитувача.
Письмовий запит подається в довільній формі.
Запит на інформацію має містити:
1) ім'я (найменування) запитувача, поштову адресу або адресу електронної пошти, а також номер засобу зв'язку, якщо такий є;
2) загальний опис інформації або вид, назву, реквізити чи зміст документа, щодо якого зроблено запит, якщо запитувачу це відомо;
3) підпис і дату за умови подання запиту в письмовій формі.
Статтею 20 ЗУ «Про доступ до публічної інформації» передбачено, що розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту.
У разі якщо запит на інформацію стосується інформації, необхідної для захисту життя чи свободи особи, щодо стану довкілля, якості харчових продуктів і предметів побуту, аварій, катастроф, небезпечних природних явищ та інших надзвичайних подій, що сталися або можуть статись і загрожують безпеці громадян, відповідь має бути надана не пізніше 48 годин з дня отримання запиту.
Клопотання про термінове опрацювання запиту має бути обґрунтованим.
У разі якщо запит стосується надання великого обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних, розпорядник інформації може продовжити строк розгляду запиту до 20 робочих днів з обґрунтуванням такого продовження. Про продовження строку розпорядник інформації повідомляє запитувача в письмовій формі не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту.
Як слідує з матеріалів справи, запит позивача на інформацію від 12.12.2019 містить всі необхідні реквізити, передбачені ст. 19 ЗУ «Про доступ до публічної інформації».
За таких обставин суд дійшов висновку, що ненадання відповідачем запитуваної позивачем інформації є протиправною, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.
Щодо зобов'язання відповідача надати інформацію:
- чи належить комусь право власності чи користування позначеної в графічних матеріалах земельної ділянки?
- копії документів, які підтверджують право власності або користування на позначену в графічних матеріалах земельну ділянку;
- чи надавався дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, позначеної в графічних матеріалах?
- копію рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, позначеної в графічних матеріалах.
Оскільки запитувана інформація не є інформацією з обмеженим доступом, то в цій частині позовні вимоги також підлягають задоволенню.
Стаття 19 Конституції України встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Також суд звертає увагу сторін, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського Суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03, від 28.10.2010).
З огляду на зазначене та беручи до уваги докази, наявні у матеріалах справи у їх сукупності, суд дійшов висновку, що вимоги позивача підлягають задоволенню.
Частиною 1 ст. 139 КАС України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При зверненні до суду позивачем сплачено судовий збір у розмірі 840,80 грн. (квитанція від 27.01.2020 № 0.0.1596683582.1), отже такі понесені витрати підлягають присудженню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань Підгірцівської сільської ради Обухівського району Київської області.
Згідно ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; 3) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Відповідно до ч. 3 ст. 132 КАС України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.
Частиною 3 ст. 134 КАС України встановлено для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку її до розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 4 статті 134 КАСУ).
Згідно ч. 5 ст. 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт; 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до ч. 6, 7 ст. 134 КАС України у разі недотримання вимог щодо співмірності витрат суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на оплату робіт (послуг) спеціаліста, перекладача чи експерта, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат, які підлягають розподілу між сторонами.
Слід зазначати, що жодною із сторін даної справи не було заявлено клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат на правничу допомогу, суд виходить з наступного.
Так, позивача, просить стягнути з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань на його користь витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 4500 грн.
Судом встановлено, що 13.01.2020 між позивачем та адвокатом Петиченко І.В. укладено Договір про надання правової допомоги № 13/012 (далі- Договір).
Відповідно до п. 4.2.1. розділу 4 Договору вартість складання позовної заяви становить 3000, 00 грн.
Згідно п. 4.2.2. вартість складання відповіді на відзив на позовну заяву складає 1500, 00 грн.
На підтвердження розміру понесених витрат на правничу допомогу позивачем подано квитанції від 27.01.2020 № 0.0.1596681320.1 на суму 3000, 00 грн та від 27.02.2020 № 0.0.1632792670.1 на суму 1500, 00 грн.
Таким чином, дослідивши вказані документи та оцінивши усі необхідні аспекти цієї справи суд дійшов висновку про співмірність таких витрат, а тому відшкодуванню підлягають понесені витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 4500,00 грн.
Керуючись ст.ст. 9, 14, 73 - 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 КАС України, суд
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправною відмову Підгірцівської сільської ради Обухівського району Київської області у наданні публічної інформації на запит гр. ОСОБА_1 від 12.12.2019.
Зобов'язати Підгірцівську сільську раду Обухівського району Київської області надати публічну інформацію на запит гр. ОСОБА_1 від 12.12.2019.
Стягнути на користь гр. ОСОБА_1 судовий збір у сумі 840 (вісімсот сорок) грн 80 коп за рахунок бюджетних асигнувань Підгірцівської сільської ради Обухівського району Київської області.
Стягнути на користь гр. ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Підгірцівської сільської ради Обухівського району Київської області понесені витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 4500 (чотири тисячі п'ятсот ) грн 00 коп.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.
Суддя Лапій С.М.