30 квітня 2020 року м. Житомир справа № 240/1477/20
категорія 112030500
Житомирський окружний адміністративний суд у складі:
судді Черноліхова С.В.,
розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
ОСОБА_1 звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом, у якому просить:
- визнати протиправним і скасувати рішення Міністерства оборони України про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги як інваліду ІІ групи з 01 листопада 2019 року, пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби по захисту Батьківщини, яке оформлене протоколом засідання комісії з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних виплат № 177 від 13 грудня 2019 року;
- зобов'язати відповідача вирішити питання щодо призначення та виплати одноразової грошової допомоги як інваліду ІІ групи з 01 листопада 2019 року, пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби по захисту Батьківщини, у розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму.
В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що має право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги у разі встановлення ІІ групи інвалідності, проте, відповідач протиправно відмовив у її призначенні та виплаті, чим порушив його право на соціальний захист та отримання належної суми грошової допомоги, яке підлягає захисту в судовому порядку.
Ухвалою судді Житомирського окружного адміністративного суду від 04 березня 2020 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження в даній адміністративній справі, вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику учасників справи (у письмовому провадженні).
На виконання вимог ухвали суду Міністерством оборони України направлено до суду відзив на адміністративний позов. У вказаному відзиві зазначено, що підстави для задоволення позову відсутні, оскільки відповідно до пункту 4 статті 16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" і пункту 8 Порядку № 975, у разі зміни групи інвалідності або часткової втрати працездатності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності виплата одноразової грошової допомоги у зв'язку із змінами, що відбулися, не здійснюються. Допомога у зв'язку з встановленням позивачеві 20% втрати працездатності виплачена в розмірі 22400, 00 грн. Між первинним встановленням вказаного ступеня непрацездатності (2017 рік) та встановленням ІІ групи інвалідності (2019 рік) пройшов дворічний термін, отже немає підста30 250-кратного прожиткового мінімуму.
Суд, розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику учасників справи (у письмовому провадженні), з особливостями, визначеними статтями 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, позовну заяву та відзив, повно і всебічно з'ясувавши всі обставини справи в їх сукупності, перевіривши їх наявними в матеріалах справи і дослідженими доказами, дійшов наступних висновків.
Встановлено, що позивачу 09 серпня 2017 року під час огляду органами МСЕК встановлено 20% втрати працездатності внаслідок поранення, пов'язаного із захистом Батьківщини, що підтверджується довідкою МСЕК серії 12 ААА № 015641 від 09 серпня 2017 року.
У зв'язку з цим була виплачена грошова допомога в сумі 22400, 00 грн.
В подальшому, з 01 листопада 2019 року позивачу встановлено ІІ групу інвалідності внаслідок поранення, пов'язаного із захистом Батьківщини, про що видано довідку серії 12 ААБ № 549305 від 01 листопада 2019 року.
У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернувся через Житомирський обласний військовий комісаріат до відповідача із заявою про виплату йому грошової допомоги у зв'язку з пораненням, пов'язаного із захистом Батьківщини.
Згідно із рішенням комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, викладеним в пункті 8 протоколу № 177 від 13 грудня 2019 року, відмовлено позивачу у призначенні одноразової грошової допомоги, оскільки згідно з пунктом 4 статті 16-3 3акону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та пунктом 8 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975 у разі зміни групи інвалідності доплата одноразової грошової допомоги здійснюється за умови, якщо зміна відбулася протягом двох років після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності. Позивачу групу інвалідності встановлено понад дворічний термін після встановлення ступеня втрати працездатності, тому немає підстав для призначення одноразової грошової допомоги. Допомога у зв'язку з встановленням 20% втрати працездатності виплачена в сумі 22400,00 грн.
Позивач, вважаючи вказане рішення відповідача протиправним, звернувся до суду з даним позовом з метою захисту своїх порушених прав.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд враховує наступне.
У відповідності до частини 1 статті 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлення єдиної системи їх соціального та правового захисту, гарантування військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливих умов для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулювання відносин у цій галузі визначено Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року №2011-ХІІ (далі - Закон України №2011-ХІІ).
Згідно з частиною 1 статті 16 Закону України № 2011-XII, одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.
Частиною 2 статті 16 Закону України №2011-ХІІ встановлено вичерпний перелік підстав, за наявності яких призначається і виплачується одноразова грошова допомога.
Так, відповідно до пункту 4 частини 2 статті 16 Закону України №2011-ХІІ, встановлення військовослужбовцю (крім військовослужбовців строкової служби) інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.
Відповідно до пункту «б» частини 1 статті 16-2 Закону України №2011-ХІІ, одноразова грошова допомога призначається і виплачується у розмірі: 400-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності I групи, 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності II групи, 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності III групи (підпункт 4 пункту 2 статті 16 цього Закону).
Частинами 2, 4 статті 16-3 Закону України №2011-ХІІ передбачено, що у випадках, передбачених підпунктами 4-9 пункту 2 статті 16 цього Закону, одноразова грошова допомога призначається і виплачується відповідним військовослужбовцям, військовозобов'язаним або резервістам. Якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов'язаному або резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено вищу групу інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.
Згідно з частиною 9 статті 16-3 Закону України №2011-ХІІ, порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.
В свою чергу, постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975, яка прийнята відповідно до пункту 2 статті 16-2, пункту 9 статті 16-3 16-3 Закону України від 20 грудня 1991 року №2011-ХІІ, затверджено Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - Порядок № 975).
Абзацом 2 пункту 3 Порядку № 975 встановлено, що днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності - дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.
Пунктом 13 Порядку № 975 передбачено, що керівник уповноваженого органу подає у 15-денний строк з дня реєстрації всіх документів розпорядникові бюджетних коштів висновок щодо виплати одноразової грошової допомоги, до якого додаються документи, зазначені в пунктах 10 і 11 цього Порядку.
Розпорядник бюджетних коштів приймає у місячний строк після надходження зазначених документів рішення про призначення або відмову у призначенні одноразової грошової допомоги і надсилає його разом з документами уповноваженому органові для видання наказу про виплату такої допомоги особам, які звернулися за нею, або у разі відмови для письмового повідомлення заявника із зазначенням мотивів відмови.
Як вже було встановлено судом, рішенням Міністерства оборони України, оформленим протоколом №177 від 13 грудня 2019 року позивачу відмовлено у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги відмовлено, у зв'язку зі спливом дворічного терміну після первинного встановлення ступеня втрати працездатності.
Між тим, суд зазначає, що з аналізу наведених вище норм вбачається, що законодавством України передбачено право військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі у випадку встановлення під час повторного огляду згідно з рішенням медико-соціальної експертної комісії вищої групи інвалідності, за умови, що встановлення вищої групи інвалідності або більшого відсотку втрати працездатності відбулось протягом двох років після первинного встановлення інвалідності або відсотку втрати працездатності.
Такі положення статті 16-3 Закону України №2011-ХІІ застосовуються при вирішення питання щодо отримання доплат між розміром раніше отриманої одноразової грошової допомоги при встановленні інвалідності нижчої групи (меншого відсотка втрати працездатності) та розміром одноразової грошової допомоги, яка повинна виплачуватись при встановлені інвалідності вищої групи (більшого відсотка втрати працездатності).
Стаття 16 Закону України № 2011-ХІІ визначає перелік осіб, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, а стаття 16-3 Закону визначає порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги, строків же реалізації права на одноразову грошову допомогу не передбачено, ані цим Законом, ані іншими нормативно-правовими актами.
Щодо обставини, що відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 1774-VIII від 06 грудня 2016 року стаття 16-3 Закону № 2011-ХІІ була доповнена абзацом 2 частини 4 відповідно до якого у разі зміни групи інвалідності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги у зв'язку із змінами, що відбулися, не здійснюється, суд зазначає наступне.
01 січня 2017 року набрав чинності Закон України від 06 грудня 2016 року № 1774-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», яким було доповнено частиною 4 статті 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 21 грудня 1991 року №2011-ХІІ абзацом 2, відповідно до якого у разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги у зв'язку зі змінами, що відбулися, не здійснюється.
Застосування даної норми можливе лише у разі повторного встановлення інвалідності для позивача, починаючи з 01 листопада 2019 року (дати первинного встановлення групи інвалідності) і саме з цього моменту слід відраховувати дворічний строк.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 20 березня 2018 року у справі № 295/3091/17 (№ К/9901/5281/17).
Правовими положеннями частини 5 статті 242 КАС України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Системний аналіз наведених вище правових норм дає підстави суду дійти висновку, що у разі встановлення військовослужбовцям, військовозобов'язаним та резервістам, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, більшого відсотка втрати працездатності або у разі встановлення групи інвалідності, яка дає право на отримання одноразової грошової допомоги у більшому розмірі, у них виникає право на отримання відповідної допомоги, яка виплачується їм з урахуванням виплаченої раніше суми обов'язкового особистого державного страхування або одноразової грошової допомоги.
Крім того, Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (пункт 53 рішення у справі «Ковач проти України», п. 59 рішення у справі «Мельниченко проти України», пункт 50 рішення у справі «Чуйкіна проти України» тощо).
Це не означає, що суд має приймати рішення на користь людини кожного разу, коли вона про це просить, але суд повинен оцінювати фактичні обставини справи з урахуванням того, що права, гарантовані Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, мають залишатися ефективними, іншими словами, людину не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав, навіть теоретично.
Більш того, відповідно до статті 14 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою. А в статті Протоколу №12 до цієї Конвенції передбачена загальна заборона дискримінації: « 1. Здійснення будь-якого передбаченого законом права забезпечується без дискримінації за будь-якою ознакою, наприклад за ознакою статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національної меншини, майнового стану, народження або за іншою ознакою. 2. Ніхто не може бути дискримінований будь-яким органом державної влади за будь-якою ознакою, наприклад за тими, які зазначено в пункті 1».
Слід зазначити, що дискримінація може бути прямою (різне поводження до людей в однаковій ситуації) та непрямою (однакове поводження з людьми, незважаючи на те, дехто з них знаходиться в певній особливій ситуації).
Так, у справі «Тлімменос проти Греції» (Thlimmenos v. Greece, рішення від 06 квітня 2000 року, заява № 34369/97) ЄСПЛ наголосив, що згідно зі статтею 14 Конвенції право не зазнавати дискримінації у користуванні правами, гарантованими Конвенцією, порушується, коли Держави ставляться по-різному до осіб в аналогічних ситуаціях, не забезпечуючи при цьому об'єктивного та розумного виправдання. Однак це не єдиний аспект заборони дискримінації у статті 14 Конвенції. Право не зазнавати дискримінації у користуванні правами, гарантованими Конвенцією, також може бути порушене, коли Держави, не маючи об'єктивних і розумних підстав, не застосовують різний підхід до осіб, які перебувають у ситуаціях, що істотно відрізняються.
Дискримінація у даному випадку проявляється у тих обставинах, що особа, якій під час первинного огляду встановлена інвалідність (або менший відсоток втрати працездатності), та яка пройшла повторний огляд на протязі дворічного строку, яким встановлено інвалідність вищої групи (або більший відсоток втрати працездатності) внаслідок хвороби, пов'язаної із проходженням військової служби має право на одноразову грошову допомогу, а яка за тих самих обставин, внаслідок тих чи інших причин пропустила дворічний строк - не має.
З огляду на вказане, суд приходить до висновку, що право особи на одноразову грошову допомогу не може підлягати часовим обмеженням і залежати від того, чи пройшов дворічний термін з часу первинного огляду і встановлення інвалідності (меншого відсотка втрати працездатності), оскільки першочергово є встановленим той факт, що особа отримала незворотні негативні зміни стану здоров'я внаслідок перебування на військовій службі.
Таким чином, позивач має право на призначення та виплату йому одноразової грошової допомоги як інваліду ІІ групи відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975 «Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві» та статей 16, 16-3 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 2011 року №2011-ХІІ у розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб з врахуванням отриманих сум.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що комісія Міністерства оборони України, відмовляючи позивачу у призначенні і виплаті одноразової грошової допомоги, діяла всупереч нормам чинного законодавства, не на підставі та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи встановлені судом обставини, суд вважає обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню позовні вимоги про визнання протиправним і скасування пункту 8 рішення Міністерства оборони України від 13 грудня 2019 року № 177, оформленого протоколом засідання комісії з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, про відмову позивачеві у призначенні одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням ІІ групи інвалідності з 01 листопада 2019 року внаслідок поранення, пов'язаного із захистом Батьківщини, та зобов'язання відповідача призначити і виплатити таку грошовому допомогу в розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня 2019 року, відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та в Порядку, затвердженому Постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975, з врахуванням проведених виплат.
Відповідно до положень статті 139 КАС України, питання про розподіл судових витрат судом не вирішується.
Керуючись статтями 77, 90, 139, 242-246, 256 КАС України, суд
вирішив:
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Міністерства оборони України (Повітрофлотський пр-т, 6, м. Київ, 03168, код ЄДРПОУ 00034022) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати пункт 8 рішення Міністерства оборони України від 13 грудня 2019 року № 177, оформленого протоколом засідання комісії з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, про відмову ОСОБА_1 у призначенні одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням ІІ групи інвалідності з 01 листопада 2019 року внаслідок поранення, пов'язаного із захистом Батьківщини.
Зобов'язати Міністерство оборони України призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у зв'язку із встановленням йому ІІ групи інвалідності з 01 листопада 2019 року внаслідок поранення, пов'язаного із захистом Батьківщини, в розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 01 січня 2019 року, відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та Постанови КМ України від 25 грудня 2013 року № 975 «Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві», з урахуванням раніше виплачених сум.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Житомирський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя С.В. Черноліхов