04 травня 2020 року м. Житомир справа № 240/12129/19
категорія 102000000
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Єфіменко О.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_2 до Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області в особі Любарського районного сектору Управління Державної міграційної служби в Житомирській області про визнання протиправною відмову, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
До Житомирського окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_2 із позовом, в якому просить:
- визнати протиправною відмову Любарського районного сектору Головного управління Державної міграційної служби в Житомирській області щодо видачі ОСОБА_2 у зв'язку із досягненням 16-річного віку паспорта громадянина України у формі паперової книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради №2503-XI від 26.06.1992;
- зобов'язати Любарський районний сектор Головного управління Державної міграційної служби в Житомирській області видати її неповнолітньому сину ОСОБА_2 , 2002 року народження у зв'язку із досягненням ним 16-річного віку паспорт громадянина України у формі паперової книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради №2503-XI від 26.06.1992.
Аргументуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що разом із дитиною звернулися до Любарського районного сектору Головного управління Державної міграційної служби в Житомирській області із заявою про отримання паспорта громадянина України у формі паперової книжечки, відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №2503-XII від 26.06.1992, проте відповідач листом №1823-379/1823.1-19 відмовив у надані дитині такого паспорту, посилаючись на Закон України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» згідно з яким оформлення і видача паспорта здійснюється у формі картки. З відмовою відповідача, позивач не погоджується, у зв'язку із чим звернулася до суду із даним позовом.
Ухвалою судді Житомирського окружного адміністративного суду від 24.02.2020 відкрите провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику учасників справи. Встановлено відповідачу строк для подання відзиву.
16.03.2020 до суду надійшов відзив на позов № 1801.9-1537/1801.9.2-20 від 12.03.2020 (а.с.39-41), в якому представник відповідача просив відмовити у задоволенні позову, з підстав неподання до Любарського районного сектору Головного управління Державної міграційної служби в Житомирській області у повному обсязі пакету документів та інформації необхідної для оформлення та видачі паспорту у формі книжечки. При цьому вказує, що висновки Великої Палати Верховного Суду, на які посилаються у позовній заяві позивач не підлягають застосуванню у даній справі, оскільки стосуються спірних правовідносин щодо видачі паспорту громадянина України у формі книжечки та ненаданням особою згоди на обробку персональних даних.
24.03.2020 та 16.04.2020 до суду надійшла відповідь на відзив на позов, в якому представник позивача просить визнати дану справу типовою по відношенню до зразкової справи №806/3265/17 (Пз/9901/2/18) та із врахуванням висновків суду просить позовні вимоги задовольнити у повному обсязі, у зв'язку із відсутністю будь-яких правових підстав для відмови в оформленні паспорту громадянина України у вигляді паспорту книжечки (а.с.49-56, 66-73).
Разом з тим, у межах даної справи надійшли до суду заперечення на відповідь на відзив №1801.9-1897/1801.9.2.-20 від 31.03.2020 (а.с.62-63), згідно з яких представник відповідача категорично не погоджується із правовою позицією викладеною у відповіді на відзив, при цьому зазначає, що у відзиві на позов детально обґрунтовано позицію відповідача із посиланням на законодавчі норми, які спростовують усі аргументи викладені позивачем по суті позовних вимог.
Дослідивши матеріали справи та письмові докази і пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд дійшов наступного висновку.
Встановлено, що ОСОБА_3 (батько) та ОСОБА_1 (мати) звернулася в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_2 до Любарського районного сектору Головного управління Державної міграційної служби в Житомирській області із заявою про отримання паспорта громадянина України у формі паспортної книжечки, без використання засобів реєстру.
Однак, відповідач листом від 02.08.2019 №1823-379/1823.1-19 від 29.11.2019 (а.с.3-4) відмовив у видачі паспорта у формі книжечки, при цьому вказав, що видача документу, який посвідчує особу (незалежно від його вигляду - книжечка чи картка, що містить безконтактний електронний носій) неможлива без оброблення персональних даних особи. Наголосив, що заява про видачу паспорту підтверджує волевиявлення фізичної особи щодо надання дозволу на обробку її персональних даних відповідно до сформульованої мети їх обробки.
Позивач вважаючи відмову відповідача такою, що грубо та безпідставно порушує основоположні права її дитини, та загалом права їх сім'ї звернулася, в інтересах неповнолітньої дитини, до суду за їх захистом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, слід вказати наступне.
Як свідчать наявні у справі матеріали, спірні правовідносини між сторонами виникли з приводу оформлення та видачі паспорта громадянина України на паперовому носії у формі книжечки, відповідно Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України № 2503-ХІІ від 26.06.1992, за заявою, поданою у період після 01.11.2016.
Правові та організаційні засади створення та функціонування Єдиного державного демографічного реєстру та видачі документів, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи, а також права та обов'язки осіб, на ім'я яких видані такі документи визначає Закон України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» № 5492-VI від 20 листопада 2012 року (далі - Закон №5492-VI).
Частиною першою статті 1 Закону №5492-VI передбачено, що суспільні відносини, пов'язані із збиранням, накопиченням, захистом, зберіганням, обліком, використанням і поширенням інформації Єдиного державного демографічного реєстру (далі - Реєстр), оформленням, видачею, обміном, пересиланням, вилученням, поверненням державі, визнанням недійсними та знищенням передбачених цим Законом документів, регулюються Конституцією України, міжнародними договорами України, цим та іншими законами України, а також прийнятими на їх виконання нормативно-правовими актами у сферах, де використовуються відповідні документи, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 Закону №5492-VI документи, оформлення яких передбачається цим Законом із застосуванням засобів Реєстру, відповідно до їх функціонального призначення поділяються на: документи, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України та документи, що посвідчують особу та підтверджують її спеціальний статус. Зокрема до документів, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України серед інших віднесено а) паспорт громадянина України.
Форма кожного документа встановлюється цим Законом. Документи залежно від змісту та обсягу інформації, яка вноситься до них, виготовляються у формі книжечки або картки, крім посвідчення на повернення в Україну, що виготовляється у формі буклета. Документи у формі книжечки на всіх паперових сторінках та на верхній частині обкладинки повинні мати серію та номер документа, виконані за технологією лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі книжечки здійснюється за технологією лазерного гравіювання та лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі картки виконується за технологією термодруку або лазерного гравіювання. Персоналізація документів здійснюється централізовано у Державному центрі персоналізації документів (ч.1, 2, 4, 5 ст. 14 Закону №5492-VI).
Паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України. (ч. 1 ст. 21 Закону №5492-VI).
Таким чином, у разі відсутності у особи паспорта, така особа не має підтвердження громадянства України, що в свою чергу є порушенням її громадянських прав у зв'язку з неможливістю їх реалізації.
Частиною 3 ст. 13 Закону №5492-VI визначено, що паспорт громадянина України для виїзду за кордон, дипломатичний паспорт України, службовий паспорт України, посвідчення особи моряка, посвідчення члена екіпажу, посвідчення особи без громадянства для виїзду за кордон, посвідка на постійне проживання, посвідка на тимчасове проживання, посвідчення біженця, проїзний документ біженця, посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту, проїзний документ особи, якій надано додатковий захист, картка мігранта містять безконтактний електронний носій.
Відповідно до п. 1 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року №2503-ХІІ (далі - Положення) паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу власника та підтверджує громадянство України. Паспорт є дійсним для укладання цивільно-правових угод, здійснення банківських операцій, оформлення доручень іншим особам для представництва перед третьою особою лише на території України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. Терміни впровадження паспортної картки визначаються Кабінетом Міністрів України у міру створення державної автоматизованої системи обліку населення.
Бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України (п.3 Положення).
Пунктом п'ятим вказаного Положення визначено, що паспортна книжечка являє собою зшиту внакидку нитками обрізну книжечку розміром 88х125 мм, що складається з обкладинки та 16 сторінок. Усі сторінки книжечки пронумеровані і на кожній з них
зображено Державний герб України і перфоровано серію та номер
паспорта.
У верхній частині лицьового боку обкладинки зроблено напис
" Україна ", нижче - зображення Державного герба України, під ним -
напис "Паспорт". На внутрішньому лівому боці обкладинки у центрі - зображення
Державного прапора України, нижче - напис "Паспорт громадянина
України". На першу і другу сторінки паспортної книжечки заносяться
прізвище, ім'я та по батькові, дата і місце народження. На першій
сторінці також вклеюється фотокартка і відводиться місце для
підпису його власника. На другу сторінку заносяться відомості про
стать, дату видачі та орган, що видав паспорт, ставиться підпис
посадової особи, відповідальної за його видачу. Записи
засвідчуються мастиковою, а фотокартка - випуклою сухою печаткою. Перша сторінка або перший аркуш після внесення до них
відповідних записів та вклеювання фотокартки можуть бути заклеєні
плівкою. У разі заклеювання плівкою усього аркуша записи та
фотокартка печатками не засвідчуються. Третя, четверта, п'ята і шоста сторінки призначені для фотокарток, додатково вклеюваних до паспорта, а сьома, восьма і
дев'ята - для особливих відміток. На десятій сторінці робляться
відмітки про сімейний стан власника паспорта, на одинадцятій -
шістнадцятій - про реєстрацію постійного місця проживання
громадянина. На прохання громадянина до паспорта може бути внесено (сьома,
восьма і дев'ята сторінки) на підставі відповідних документів дані
про дітей, групу крові і резус-фактор, згоди або незгоди на
посмертне донорство анатомічних матеріалів. На внутрішньому правому боці обкладинки надруковано витяг з цього Положення. Вносити до паспорта записи, не передбачені цим Положенням або законодавчими актами України, забороняється (п.6 Положення).
Пунктом 8 Положення передбачено, що термін дії паспорта, виготовленого у вигляді паспортної книжечки, не обмежується.
Відповідно до частини другої статті 15 та абзацу другого частини другої статті 21 Закону № 5492-VI постановою Кабінету Міністрів України № 302 від 25.03.2015 (далі - Постанова №302) затверджено зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм згідно з додатками 1 і 2; зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, згідно з додатками 3 і 4; Порядок оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, що додається.
За змістом п. 2 вказаної Постанови із застосуванням засобів Єдиного державного демографічного реєстру запроваджено: з 01.01.2016 оформлення і видачу паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм та паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразки бланків яких затверджено цією постановою, громадянам України, яким паспорт громадянина України оформляється вперше, з урахуванням вимог пункту 2 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 р. № 2503-XII; а з 01.11. 2016 оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обмін паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм, зразок бланка якого затверджено цією постановою, громадянам України відповідно до Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого цією постановою.
Прийняття документів для оформлення паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразок бланка якого затверджено цією постановою, з 01.11.2016 припиняється (абз.2 п. 3 Постанови №302).
Абз.5 п.3 Постанови №302 визначено, що Державна міграційна служба до законодавчого врегулювання питання завершення оформлення та видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року здійснює оформлення та видачу таких паспортів у порядку, встановленому Міністерством внутрішніх справ, громадянам України, щодо яких прийнято рішення суду, що набрало законної сили, про зобов'язання Державної міграційної служби оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року.
Пунктом 131 Постанови №302 передбачено, що до безконтактного електронного носія, який міститься у паспорті, вноситься серед іншої інформації також біометричні дані, параметри особи (відцифрований образ обличчя особи, відцифрований підпис особи, відцифровані відбитки пальців рук (за згодою особи).
Проаналізувавши викладені норми слід відмітити, що безконтактний електронний носій паспорта громадянина України нового зразку містить відцифровані персональні дані особи.
Як вже зазначалося, ОСОБА_3 (батько) та ОСОБА_1 (мати) звернулася до Любарського районного сектору Головного управління Державної міграційної служби в Житомирській області із заявою в якій просили оформити і видати їхньому сину - ОСОБА_2 паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення та повідомили про незгоду на оброблення персональних даних, при цьому додавши копію свідоцтва про народження ОСОБА_2 та його фотокартки. За результатами розгляду заяви отримали відмову відповідача у видачі паспорта у формі книжечки, з підстав відсутності можливості оформити та видати паспорт, без оброблення персональних даних особи. Відповідач разом із відмовою надіслав (повернув) заявнику додані до заяви документи.
Позивач користуючись конституційним правом на добровільне волевиявлення у вирішенні питання щодо обробки персональних даних, в обґрунтування позовних вимог наголосила, що не дає згоди на збір та обробку персональних даних дитини і безпосередньо її, як законного представника, категорично заборонила передачу будь-яких даних до Єдиного державного демографічного реєстру,а також заборонила по відношенню до своєї сім'ї формування будь-яких інших даних ідентифікаторів: цифрових, штрих кодових, QR-кодових, біометричних та будь-яких засобів Єдиного державного демографічного реєстру.
Таким чином, як відслідковується із позовної заяви, позивач згоду на електронну обробку персональних даних у процесі оформлення ID-паспорту, не надає.
Відтак, правові відносини, пов'язані із захистом і обробкою персональних даних, і спрямований на захист основоположних прав і свобод людини і громадянина, зокрема права на невтручання в особисте життя, у зв'язку з обробкою персональних даних регулює Закон України «Про захист персональних даних» №2297-VI від 01.06.2010
(далі - Закон №2297-VI).
Вказаний Закон поширюється на діяльність з обробки персональних даних, яка здійснюється повністю або частково із застосуванням автоматизованих засобів, а також на обробку персональних даних, що містяться у картотеці чи призначені до внесення до картотеки, із застосуванням неавтоматизованих засобів.
Згідно з ч. 1 ст.6 Закону №2297-VI мета обробки персональних даних має бути сформульована в законах, інших нормативно-правових актах, положеннях, установчих чи інших документах, які регулюють діяльність володільця персональних даних, та відповідати законодавству про захист персональних даних.
Персональні дані - відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована (ст. 2 Закону № 2297-VI).
Обробка персональних даних здійснюється для конкретних і законних цілей, визначених за згодою суб'єкта персональних даних, або у випадках, передбачених законами України, у порядку, встановленому законодавством. Не допускається обробка даних про фізичну особу, які є конфіденційною інформацією, без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини (ч. 5, 6 ст. 6 вказаного Закону).
Таким чином, принципами обробки персональних даних є відкритість і прозорість, відповідальність, адекватність та не надмірність їх складу та змісту стосовно визначеної мети їх обробки, а підставою обробки персональних даних є згода суб'єкта персональних даних.
При цьому, слід відмітити, що законодавством не врегульовано питання щодо наслідків відмови особи від обробки її персональних даних, тобто фактично відсутня будь-яка альтернатива такого вибору, що в свою чергу обумовлює неякість закону та порушення конституційних прав такої особи.
Варто зазначити, що реалізація державних функцій має здійснюватися без примушення людини до надання згоди на обробку персональних даних, їх обробка повинна здійснюватись, як і раніше, в межах і на підставі тих законів і нормативно-правових актів України, на підставі яких виникають правовідносини між громадянином та державою. При цьому, згадані технології не повинні бути безальтернативними і примусовими. Особи, які відмовилися від обробки їх персональних даних, повинні мати альтернативу - використання традиційних методів ідентифікації особи.
Статтею 8 Конвенції про захист осіб у зв'язку з автоматизованою обробкою персональних даних, ратифікованій Законом України від 06.07.2010 № 2438-VI, зазначено: «Будь-якій особі надається можливість: a) з'ясувати існування файлу персональних даних для автоматизованої обробки, його головні цілі, а також особу та постійне місце проживання чи головне місце роботи контролера файлу; б) отримувати через обґрунтовані періоди та без надмірної затримки або витрат підтвердження або спростування факту зберігання персональних даних, що її стосуються, у файлі даних для автоматизованої обробки, а також отримувати такі дані в доступній для розуміння формі; c) вимагати у відповідних випадках виправлення або знищення таких даних, якщо вони оброблялися всупереч положенням внутрішнього законодавства, що запроваджують основоположні принципи, визначені у ст. 5 і 6 цієї Конвенції; …».
За сталою практикою ЄСПЛ, першою умовою виправданості втручання у права, гарантоване ст. 8 Конвенції, є те, що воно має бути передбачене законом, причому тлумачення терміну «закон» є автономним, та до якості «закону» ставляться певні вимоги (див. рішення ЄСПЛ у справі «Толстой-Милославський проти Сполученого Королівства» (Tolstoy Miloslavsky v. the United Kingdom) від 13 липня 1995 року, заява № 18139/91, п. 37) Під терміном «закон» … слід розуміти як норми, встановлені писаним правом, так і правила, що сформувалися у прецедентному праві. Закон має відповідати якісним вимогам, насамперед, вимогам «доступності» та «передбачуваності».
Таким чином, норми Закону №5492-VI на відміну від норм Положення №2503-XII (теж діючого на момент виникнення правовідносин) не тільки звужують, але фактично скасовують право громадянина на отримання паспорту у вигляді паспортної книжечки без безконтактного електронного носія персональних даних, який містить кодування його прізвища, ім'я та по батькові та залишають тільки право на отримання паспорта громадянина України, який містить безконтактний електронний носій, що є безумовним порушенням вимог ст. 22 Конституції України, яка забороняє при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, не відповідає вимогам якості закону (тобто втручання не було «встановлене законом») не було «необхідним у демократичному суспільстві» у тому сенсі, що воно було непропорційним цілям, які мали бути досягнуті, не покладаючи на особу особистий надмірний тягар. Зазначене допускає свавільне втручання у право на приватне життя, у контексті неможливості реалізації права на власне ім'я, що становить порушення ст. 8 Конвенції.
Крім того, перелік підстав, які становлять легітимну мету обмежень прав і свобод особи, є вичерпним. Свобода розсуду держав щодо встановлення обмежень є вузькою. Проте, слід оцінити, чи передбачене законом таке обмеження, чи відповідає обмеження «нагальній суспільній потребі», тобто чи є воно необхідним у демократичному суспільстві і чи відповідає воно легітимній меті (див., наприклад, рішення ЄСПЛ у справі «Svyato-Mykhaylivska Parafiya v. Ukraine» від 14 червня 2007 року). Установленість обмежень законом передбачає чіткість і доступність закону, що встановлює такі обмеження. Кожна людина повинна мати відповідне уявлення про норми, які можуть бути застосовані щодо її відповідного права. Вимога чіткого закону, який передбачає обмеження права, має ту саму мету - кожна людина повинна мати можливість передбачити наслідки своєї поведінки. Рівень чіткості, який вимагається від національного законодавства, яке в будь-якому разі не може передбачати усі можливі випадки, багато в чому залежить від змісту відповідного акта, сфери, яку він регулює, чисельність й статусу тих, кому він адресований (див. рішення ЄСПЛ у справі «GropperaAG and Others v. Switzerland» від 28 березня 1990 року).
Аналіз вищевказаних норм, дає підстави вважати, що будь-яке обмеження прав і свобод особи повинно бути чітким та законодавчо визначеним, при цьому, слід відмітити, що таке обмеження, як неможливість отримання паспорта у формі книжечки, законодавством не передбачено.
Разом з тим, відповідно до ст. 14 Конвенції користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, незалежності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою.
При цьому, слід врахувати, що ЄСПЛ у своєму рішенні по справі « Х'ю Джордан проти ОСОБА_4 Великої Британії» сформулював таку позицію: «Якщо загальна політика або захід мають непропорційно шкідливі наслідки для конкретної групи, то вони (загальна політика або захід) можуть вважатися дискримінаційними, незважаючи на те, що вони не спрямовані конкретно на цю групу».
Позбавлення особи можливості отримання паспорта у традиційній формі - у вигляді книжечки, і спричинені цим побоювання окремої суспільної групи, що отримання паспорта у вигляді картки може спричинити шкоду приватному життю, становить втручання держави, яке не було необхідним у демократичному суспільстві, і воно є непропорційним цілям, які мали б бути досягнуті без покладення на особу такого особистого надмірного тягаря.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.09.2018 року у зразковій справі № 806/3265/17.
Слід відмітити, що дана справа є типовою, а відповідно до ч.3 ст.291 Кодексу адміністративного судочинства України, при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Враховуючи встановлені обставини даної справи та виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та враховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду викладені у постанові від 19.09.2018 у зразковій справі № 806/3265/17, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є обґрунтованими, а відмова відповідача видати неповнолітньому ОСОБА_2 паспорт громадянина України, відповідно до Положення №2503-ХІІ є протиправною, тому позовні вимоги підлягають задоволенню.
Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Зважаючи на відсутність документально підтверджених судових витрат, питання про їх розподіл судом не вирішується.
З метою належного виконання рішення суду, суд вважає, що необхідне належним відповідачем у справі зазначити Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області в особі Любарського районного сектору Управління Державної міграційної служби в Житомирській області, оскільки Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області є юридичною особою, а Любарський районний сектор Управління Державної міграційної служби в Житомирській області є лише територіальним підрозділом.
Керуючись статтями 77, 90, 139, 242-246,256 Кодексу адміністративного судочинства України
вирішив:
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 . паспорт НОМЕР_1 , виданий Любарським РВ УМВС України в Житомирській області 30.03.2009) в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ) до Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області (вул. Пушкінська, 44, м.Житомир, 10008. РНОКПП/ЄДРПОУ: 37808497) в особі Любарського районного сектору Управління Державної міграційної служби в Житомирській області (вул. Незалежності, 40, смт.Любар, Житомирська область, 13100) про визнання протиправною відмову, зобов'язання вчинити дії - задовольнити.
Визнати протиправною відмову Любарського районного сектору Головного управління Державної міграційної служби в Житомирській області щодо видачі ОСОБА_2 у зв'язку із досягненням 16-річного віку паспорта громадянина України у формі паперової книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради №2503-XI від 26.06.1992.
Зобов'язати Любарський районний сектор Головного управління Державної міграційної служби в Житомирській області видати ОСОБА_2 , 2002 року народження у зв'язку із досягненням ним 16-річного віку паспорт громадянина України у формі паперової книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради №2503-XI від 26.06.1992.
Рішення суду набирає законної сили в порядку визначеному ст.255 КАС України та може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції за правилами, встановленими ст.ст. 295-297 КАС України, протягом тридцяти днів з дня його складення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено 04.05.2020.
Суддя О.В. Єфіменко