04 травня 2020 року Справа № 808/944/17 СН/280/73/19 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сіпаки А.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) до Офісу Генерального прокурора (01011, м. Київ, вул. Різницька, буд. 13/15, код ЄДРПОУ 00034051), прокуратури Запорізької області (69057, м. Запоріжжя, вул. Матросова, буд. 29А, код ЄДРПОУ 02909973) про визнання протиправними та скасування наказів і стягнення моральної шкоди,
До Запорізького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (надалі - позивач, ОСОБА_1 ) до Генеральної прокуратури України (надалі - відповідач 1), Прокуратури Запорізької області (надалі - відповідач 2), в якому позивач просить суд:
1) визнати протиправним та скасувати наказ прокурора Запорізької області №40 від 02 березня 2017 року «Про утворення комісії для проведення службової перевірки стосовно керівника Токмацької місцевої прокуратури ОСОБА_1 »;
2) визнати протиправним та скасувати наказ Генерального прокурора України №55к від 24 березня 2017 року «Про звільнення ОСОБА_1 з адміністративної посади» та поновити ОСОБА_1 на посаді керівника Токмацької місцевої прокуратури Запорізької області;
3) стягнути з Генеральної прокуратури України та прокуратури Запорізької області солідарно на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 25000 грн.
Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 06.09.2017, яка залишена без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 14.12.2017, у задоволенні адміністративного позову відмовлено у повному обсязі.
Постановою Верховного Суду від 05.11.2019 постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 06.09.2017 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 14.12.2017 скасовано, справу направлено до суду першої інстанції на новий розгляд.
До Запорізького окружного адміністративного суду справа №808/944/17 повернулась 20.11.2019.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.11.2019 справу передано на розгляд головуючому судді Сіпаці А.В.
Ухвалою суду від 25.11.2019 судом відкрито загальне позовне провадження та призначено підготовче засідання на 26.11.2019.
Ухвалою суду від 26.11.2019 судом від Генеральної прокуратури України витребувано додаткові докази по справі.
Крім того, ухвалою суду від 26.12.2019 продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів, а підготовче засідання відкладено на 29.01.2020.
В підготовчому засіданні 29.01.2020 судом замінено відповідача - Генеральну прокуратуру України правонаступником - Офісом Генерального прокурора. Крім того, 29.01.2020 в підготовчому засіданні оголошено перерву до 27.02.2020.
27.02.2020 в підготовчому засіданні закрито підготовче провадження та призначено судове засідання з розгляду справи по суті на 30.03.2020.
Ухвалою суду від 30.03.2020 розгляд справи було відкладено на 29.04.2020.
В обґрунтування позовних вимог, під час нового розгляду справи, позивач посилається на те, що ані подання прокурора Запорізької області про звільнення ОСОБА_1 з посади керівника місцевої прокуратури, ані висновок службового розслідування, ані оскаржуваний наказ №55к від 24.03.2017, не містять обґрунтувань щодо неналежного виконання позивачем посадових обов'язків, установлених для відповідної адміністративної посади керівника місцевої прокуратури, що передбачені статтею 13 Закону України «Про прокуратуру», та, відповідно, не можуть бути підставою для звільнення позивача з посади керівника Токмацької місцевої прокуратури. Позивач зазначає, що всі висновки про неналежне виконання позивачем, як керівником Токмацької місцевої прокуратури, посадових обов'язків, що наведені у результатах службового розслідування та спірному наказі про звільнення з посади, є декларативними, жодного конкретного прикладу порушень законодавства з боку позивача не наведено, не зазначено внаслідок яких саме дій (бездіяльності) позивача допущені ці порушення, час їх вчинення та негативні наслідки, які вони потягти.
Позивач зазначає, що констатуючи факт неефективності процесуального керівництва, відповідачі в оскаржуваному наказі, поданні про звільнення та висновку службової перевірки не зазначили, скільки скарг учасників кримінального провадження надійшло до прокуратури Запорізької області чи до Генеральної прокуратури України на порушення розумних строків, скількома ухвалами слідчих суддів та у яких саме провадженнях встановлено факти таких порушень з боку Токмацької місцевої прокуратури та її керівника, безпосередньо. Зазначає, що у разі якщо прокурор Запорізької області та/або Генеральний прокурор вважали порушеними порядок та строки досудового розслідування, то мали право передати матеріали іншому органу досудового розслідування, проте, такими правами не скористались. Також, позивач вказував і на безпідставність твердження про не забезпечення ним перевірки слідчим шляхом законності здійснення соціальних виплат мешканцям Донецької, Луганської областей та АР Крим, яким було надано статус внутрішньо переміщених осіб, оскільки прокуратура на зазначений час не мала повноважень проводити слідчі функції та не мала слідчих підрозділів.
Також, позивач звертав увагу і на протиправність призначення відносно нього службової перевірки, оскільки на думку позивача, прокурор регіональної прокуратури не наділений повноваженнями призначати службову перевірку в місцевій прокуратурі.
Відповідачі проти задоволення позовних вимог заперечили з аналогічних підстав. Так, відповідачі у наданих до суду письмових відзивах зазначили, що в Токмацькій місцевій прокуратурі з 14 по 17 лютого 2017 року прокуратурою Запорізької області проведено перевірку стану організації нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні органами Національної поліції, діяльності щодо представництва інтересів держави в суді та їх захисту при виконанні судових рішень, а також роботи з ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань та її аналізу. Зазначають, що згідно з наказами про розподіл обов'язків між працівниками Токмацької місцевої прокуратури керівник місцевої прокуратури здійснює загальну організацію роботи за всіма напрямками діяльності, визначеними Конституцією України, Законом України «Про прокуратуру» та галузевими наказами Генерального прокурора України, загальну організацію роботи з представництва в суді інтересів громадянина або держави у випадках, визначених законом та наказом Генерального прокурора України №бгн-2015, загальний контроль повноти та своєчасності застосування наданих повноважень. Разом з тим, перевіркою установлено, що усупереч вимогам п.2 ч.1 ст.13 Закону України «Про прокуратуру» керівником Токмацької місцевої прокуратури Свистуном О.В. не вжито належних заходів щодо організації діяльності місцевої прокуратури на зазначених напрямах прокурорської діяльності. Відповідачі вказують про те, що виявлені перевіркою порушення, які мали систематичний характер, є наслідком відсутності організуючої ролі позивача у спрямуванні діяльності очолюваного колективу органу прокуратури на виконання завдань і функцій, передбачених Законом.
Також, відповідачі вказали на те, що прокурор Запорізької області звернувся до Генерального прокурора України з поданням від 02.03.2017 №11-585вих-17 про звільнення ОСОБА_1 із займаної посади керівника Токмацької місцевої прокуратури за неналежне виконання посадових обов'язків, у якому наведено про порушення вимог Закону, КПК України, наказів Генерального прокурора України від 19.12.2012 №4гн «Про організацію діяльності прокурорів у кримінальному провадженні», від 28.05.2015 №6гн «Про організацію роботи органів прокуратури щодо представництва інтересів громадянина або держави в суді та їх захисту при виконанні судових рішень» та від 16.10.2015 №275 «Про організацію діяльності органів прокуратури з питань ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань, статистики та її аналізу». Зазначені доводи у подальшому були підкріпленні копією висновку від 09.03.2017 про результати службової перевірки стосовно ОСОБА_1 .
Відповідачі вважають, що наказом Генерального прокурора України від 24.03.2017 №55к ОСОБА_1 правомірно звільнено з посади керівника Токмацької місцевої прокуратури за неналежне виконання посадових обов'язків керівника місцевої прокуратури що виразилось у неналежній організації діяльності місцевої прокуратури з питань нагляду у кримінальному провадженні органами Національної поліції, представництва інтересів держави в суді та захисту при виконанні судових рішень, незабезпеченні контролю за веденням та аналізом статистичних даних, інформаційно-аналітичним забезпеченням прокурорів.
Від позивача до суду надійшло клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження. Просить позов задовольнити.
Представник відповідача 1 в судове засідання не прибув, про дату, час та місце слухання справи був повідомлений належним чином.
Представник відповідача 2 в судове засідання прибув, на фіксації судового процесу не наполягав.
З урахуванням зазначених обставин, згідно ч. 9 ст. 205 КАС України, суд вирішив завершити розгляд справи у письмовому провадженні.
Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Суд, дослідивши матеріали справи, повно та всебічно встановивши обставини справи, оцінивши надані докази, їх достатність і взаємний зв'язок у сукупності, дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Наказом Генерального прокурора України №758к від 08.12.2015 позивача призначено на посаду керівника Токмацької місцевої прокуратури Запорізької області строком на п'ять років з 15.12.2015.
За наказом прокурора Запорізької області №23 від 06.02.2017 на виконання п.3.1 Плану першочергових заходів на І квартал 2017 року, з 14 по 17 лютого 2017 року в Токмацькій місцевій прокуратурі прокуратурою Запорізької області проведено перевірку стану організації нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні органами Національної поліції, діяльності щодо представництва інтересів держави в суді та їх захисту при виконанні судових рішень, а також роботи з ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань, статистики та її аналізу (т.1, а.с.66-88).
Результати вказаної перевірки обговорені 02.03.2017 на оперативній нараді при прокуророві Запорізької області за участю ОСОБА_1 , як керівника Токмацької місцевої прокуратури, його заступників Русанова О.В. , Шустова В.В. , про що свідчить Протокол №27 (т.1, а.с.89-92, 175-188; т.2, а.с.4-17).
На оперативній нараді при прокуророві Запорізької області, згідно Протоколу №27 від 02.03.2017 прийнято рішення: «… 2. За фактом неналежного виконання керівником Токмацької місцевої прокуратури ОСОБА_1 службових обов'язків із загальної організації нагляду у кримінальному провадженні органами Національної поліції, діяльності щодо представництва інтересів держави в суді та їх захисту при виконанні судових рішень, а також з організації контролю за об'єктивним відображенням у Єдиному реєстрі досудових розслідувань відомостей щодо кримінальних правопорушень, осіб, які їх учинили, та прийнятих під час досудового розслідування процесуальних рішень, контролю ведення та аналізу статистичних даних призначити службову перевірку. Відділу роботи з кадрами до 3 березня 2017 року підготувати наказ з цього питання. 2.1.На час проведення службової перевірки ініціювати перед Генеральним прокурором України відсторонення ОСОБА_1 від виконання службових обов'язків на адміністративній посаді керівника Токмацької місцевої прокуратури. Відділу роботи з кадрами до 3 березня 2017 року підготувати лист з цього питання. 2.2.Відділу роботи з кадрами до 3 березня 2017 року підготувати Генеральному прокурору України подання про звільнення ОСОБА_1 з адміністративної посади керівника Токмацької місцевої прокуратури …».
Крім того, 02.03.2017 прокурором області видано наказ №40 «Про утворення комісії для проведення службової перевірки стосовно керівника Токмацької місцевої прокуратури ОСОБА_1 ».
Також, 02.03.2017 прокурор Запорізької області вніс подання №11-585вих-17 про звільнення із займаної посади керівника Токмацької місцевої прокуратури ОСОБА_1 в порядку дисциплінарного провадження.
Висновок про результати службової перевірки відносно керівника Токмацької місцевої прокуратури Запорізької області радника юстиції ОСОБА_1 було затверджено 09.03.2017 прокурором Запорізької області Романовим В.П. (т.2, а.с.37-54; т.3, а.с.21-38).
24.03.2017 Генеральним прокурором України видано наказ №55к «Про звільнення ОСОБА_1 з адміністративної посади», у якому зокрема, зазначено: «… Прокуратурою Запорізької області відповідно до плану першочергових заходів прокуратури області на І квартал 2017 року з 14 по 17 лютого 2017 року проведено перевірку стану організації роботи з окремих напрямів діяльності в Токмацькій місцевій прокуратурі. Установлено, що керівником Токмацької місцевої прокуратури ОСОБА_1 усупереч вимогам пункту 2 частини першої статті 13 Закону України «Про прокуратуру» не вжито належних заходів щодо організації діяльності місцевої прокуратури з питань нагляду у кримінальному провадженні органами Національної поліції, представництва інтересів держави в суді та захисту при виконанні судових рішень, а також роботи з ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань, статистики та її аналізу. Виявлені перевіркою порушення і недоліки, які мають непоодинокий характер, є наслідком відсутності організуючої ролі керівника Токмацької місцевої прокуратури ОСОБА_1 у спрямуванні діяльності очолюваного колективу на виконання завдань і функцій, передбачених Законом України «Про прокуратуру» … Керівник Токмацької місцевої прокуратури ОСОБА_1 допускав аналогічні порушення і раніше, за що наказом прокурора Запорізької області від 11.01.2017 №1дк йому оголошено догану. Однак належних висновків після накладення дисциплінарного стягнення ним не зроблено. На підставі викладеного, керуючись частиною другою статті 9, пунктом 3 частини першої статті 41 та пунктом 5-1 розділу XIII "Перехідні положення" Закону України "Про прокуратуру", НАКАЗУЮ: 1.За неналежне виконання посадових обов'язків керівника місцевої прокуратури, що виразилось у неналежній організації діяльності місцевої прокуратури з питань нагляду у кримінальному провадженні органами Національної поліції, представництва інтересів держави в суді та захисту при виконанні судових рішень, незабезпеченні контролю за веденням та аналізом статистичних даних, інформаційно-аналітичним забезпеченням прокурорів з метою підвищення якості здійснення ними представництва інтересів держави в суді радника юстиції ОСОБА_1 звільнити із займаної посади керівника Токмацької місцевої прокуратури Запорізької області. 2.Наказ надіслати керівникам регіональних прокуратур, військових прокуратур регіонів, ректору Національної академії прокуратури України, довести його до відома прокурорів і слідчих апарату Генеральної прокуратури України …" (т.1, а.с.27-32; т.3, а.с.5-11).
Не погоджуючись з наказом прокурора Запорізької області №40 від 02 березня 2017 року «Про утворення комісії для проведення службової перевірки стосовно керівника Токмацької місцевої прокуратури ОСОБА_1 »; наказом Генерального прокурора України №55к від 24 березня 2017 року про його звільнення, ОСОБА_1 звернувся до суду за захистом своїх прав.
Суд зазначає, що під час ухвалення постанови від 05.11.2019 по справі №808/944/17 Верховний Суд надав оцінку процедурі звільнення позивача з адміністративної посади та вказав на те, що така процедура відповідачами дотримана, у зв'язку з чим зазначені обставини судом не досліджуються під час нового розгляду адміністративної справи (пункт 52 рішення Верховного Суду).
Разом з тим, Верховний Суд вказав на те, що суди попередніх інстанції під час ухвалення судових рішень не надали оцінки доводам позивача на такі обставини: відсутність будь-яких доказів невжиття позивачем заходів до належного виконання оперативних нарад при прокуророві області, проведених у 2016 році; недостовірність інформації з приводу направлення до ГУНП в Запорізькій області 6 листів інформаційного характеру, оскільки їх було направлено 8; невмотивованість посилання на недостатнє зменшення розміру премій та кількості премій працівникам, які порушували Законодавство; порушення ознак індивідуальної відповідальності при оцінці діяльності прокуратури; безпідставність та незаконність посилання, що всі випадки перекваліфікації у кримінальних проваджень були здійснені органами ГУНП а не прокуратурою; невідповідність нормам Закону України «Про прокуратуру» та КПК України вимоги про необхідність забезпечення слідчим шляхом перевірки законності призначення соціальних виплат; безпідставність посилання у наказі про непогодження процесуальними керівниками письмових повідомлень про підозру; безпідставність посилання на наявність порушень щодо стану проведення та реалізації результатів негласних слідчих дій, оскільки така перевірка фактично не проводилася; безпідставність посилання на низький рівень відшкодування матеріальних збитків за судовими рішеннями; незаконність посилання на наявність виправдувальних вироків та незаконність посилання на відсутність звернення з позовом в інтересах держави; недостовірність інформації, щодо невжиття заходів щодо стягнення грошових коштів на виконання судових рішень протягом 2017 року; необґрунтованість посилання у наказі, що з вини позивача не було доведено до колективу місцевої прокуратури лист - орієнтування за підписом прокурора області від 19.01.2017 року.
Тобто фактично підставою для направлення справи на новий розгляд стало не надання судами оцінки щодо змісту виявлених недоліків у діяльності позивача, як керівника Токмацької місцевої прокуратури, та те, чи є такі недоліки достатніми для прийняття рішення про звільнення з посади.
За таких обставин, суд вважає за необхідне дослідити саме зміст порушень, які послугували підставою для винесення спірного наказу про звільнення.
Відповідно до приписів статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Відповідно до ч.1 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно ч.2 ст.2 КАС України У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Надаючи оцінку правомірності оскарженого наказу, суд виходить з того, що спірні правовідносини регулюються Законом України «Про прокуратуру» №1697-VІІ від 14.10.2014, Кодексом законів про працю України, Дисциплінарним статутом прокуратури України, затвердженим постановою Верховної Ради України від 06.11.1991 №1795-ХІІ.
При цьому суд враховує, що трудове законодавство підлягає застосуванню у випадку, якщо нормами спеціальних законів не врегульовано спірних правовідносин, або коли про це йдеться у спеціальному законі, у зв'язку з чим у даних правовідносинах пріоритетними є норми спеціального закону - Закону України «Про прокуратуру», який визначає правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України.
Під час розгляду адміністративної справи в суді встановлено, що підставою для прийняття спірного наказу Генерального прокурора України про звільнення ОСОБА_1 з адміністративної посади став висновок відповідачів про неналежне виконання позивачем посадових обов'язків керівника місцевої прокуратури що виразилось у неналежній організації діяльності місцевої прокуратури з питань нагляду у кримінальному провадженні органами Національної поліції, представництва інтересів держави в суді та захисту при виконанні судових рішень, незабезпеченні контролю за веденням та аналізом статистичних даних, інформаційно-аналітичним забезпеченням прокурорів.
Відповідно до приписів статті 1 Закону України «Про прокуратуру» прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави.
Статтею 4 Закону України «Про прокуратуру» визначено, що організація та діяльність прокуратури України, статус прокурорів визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Пунктом 1 частини 1 статті 16 Закону України «Про прокуратуру» визначено, що незалежність прокурора забезпечується, серед іншого особливим порядком його призначення на посаду, звільнення з посади, притягнення до дисциплінарної відповідальності.
Відповідно до ч.2 ст.16 Закону України «Про прокуратуру» здійснюючи функції прокуратури, прокурор є незалежним від будь-якого незаконного впливу, тиску, втручання і керується у своїй діяльності лише Конституцією та законами України.
Пунктом 11 частини 1 статті 39 Закону України «Про прокуратуру» визначено, що адміністративними посадами у Генеральній прокуратурі України, регіональних та місцевих прокуратурах (крім посад, зазначених у частинах другій і третій цієї статті) є посади: керівника місцевої прокуратури.
Порядок звільнення прокурора з адміністративної посади та припинення його повноважень на цій посаді врегульований статтею 41 Закону України «Про прокуратуру».
Відповідно до ч.1 ст.41 Закону України «Про прокуратуру» звільнення прокурора з адміністративної посади, передбаченої пунктами 2, 3, 6-8, 11 частини першої статті 39 цього Закону, здійснюється Генеральним прокурором за рекомендацією Ради прокурорів України з таких підстав:
1) подання заяви про дострокове припинення повноважень на адміністративній посаді за власним бажанням;
2) переведення на посаду до іншого органу прокуратури (крім адміністративної посади, передбаченої пунктами 1-3 частини третьої статті 39 цього Закону);
3) неналежне виконання прокурором, який обіймає адміністративну посаду, посадових обов'язків, установлених для відповідної адміністративної посади.
Суд зазначає, що статтею 13 Закону України «Про прокуратуру» (в редакції чинній на момент виникнення правовідносин) визначені повноваження керівника місцевої прокуратури визначені, згідно з якою керівник місцевої прокуратури:
1) представляє місцеву прокуратуру у зносинах з органами державної влади, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування, особами, підприємствами, установами та організаціями;
2) організовує діяльність місцевої прокуратури;
3) у десятиденний строк із дня вивільнення посади повідомляє Кваліфікаційно- дисциплінарну комісію прокурорів про наявність вакантної або тимчасово вакантної посади у місцевій прокуратурі;
4) забезпечує виконання вимог щодо підвищення кваліфікації прокурорів місцевої прокуратури;
4-1) призначає на адміністративні посади та звільняє з адміністративних посад прокурорів у випадках та порядку, встановлених цим Законом;
4-2) контролює ведення та аналіз статистичних даних, організовує вивчення та узагальнення практики застосування законодавства, інформаційно-аналітичне забезпечення прокурорів з метою підвищення якості здійснення ними своїх функцій;
5) виконує інші повноваження, передбачені цим та іншими законами України.
Керівник місцевої прокуратури видає накази з питань, що належать до його адміністративних повноважень.
Суд, дослідивши зміст подання прокурора Запорізької області про звільнення із займаної посади керівника Токмацької місцевої прокуратури Запорізької області радника юстиції ОСОБА_1 та висновок про результати службової перевірки відносно позивача, дійшов висновку, що такі не містять чіткого та конкретного висновку про неналежне виконання позивачем посадових обов'язків, установлених для адміністративної посади керівника місцевої прокуратури, системних недоліків і прорахунків в організації роботи та відсутності неналежного контролю за підлеглими працівниками, що може бути підставою для звільнення з адміністративної посади керівника місцевої прокуратури.
Також, суд звертає увагу на те, що відповідачі не врахували того, що позивач перебуває на посаді невеликий термін (01 рік 02 місяці), не встановили причини допущених недоліків у роботі позивача, не надали конкретних пропозицій щодо їх усунення, не врахували особистого внеску в підвищення ефективності прокурорсько-слідчої діяльності, не врахували кількості накопичених справ, які перейшли до позивача з минулих періодів; реальність їх виконання за невеликий термін перебування на посаді, не здійснено порівняльного аналізу показників стану справ за напрямками, які перевірялися, з аналогічними показниками прокуратур інших областей.
Зазначаючи про неефективність протидії злочинності відповідачі в оскаржуваному наказі не здійснюють порівняння такої діяльності з іншими аналогічними прокуратурами, а також не наведено статистичні показники рівня злочинності у порівнянні з іншими.
Разом з тим, такі обставини повинні бути враховані при прийнятті спірних рішень, що відповідає висновкам Верховного Суду викладеним у постанові від 09.09.2019 по справі №826/12523/15.
Крім того, на переконання суду, відповідачами протиправно не було враховано і те, що наказом прокурора Запорізької області від 13.03.2017 №9дк, ОСОБА_1 притягнуто до дисциплінарної відповідальності у вигляді оголошення догани, що свідчить про те, що позивачу не було надано часу для усунення виявлених недоліків у діяльності, оскільки наказ про звільнення з посади датовано 24.03.2017.
Щодо виявлених недоліків у діяльності позивача, суд зазначає таке.
Так, у спірному наказі про звільнення, як на одну з підстав для звільнення позивача з займаної посади вказано на те, що позивачем не забезпечено перевірки слідчим шляхом законності здійснення соціальних виплат мешканцям Донецької, Луганської областей та АР Крим, яким було надано статус внутрішньо переміщених осіб.
Разом такі висновки не містять посилань на нормативно правовий акт, яким позивачу, як керівнику прокуратури, або підлеглим прокурорам надано право «слідчим шляхом» перевіряти певні факти.
В свою чергу, відповідно до ст.2 Закону України «Про прокуратуру», на прокуратуру покладаються такі функції: підтримання державного обвинувачення в суді; представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених цим Законом; нагляд за додержанням законів органами, що провадять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство; нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян.
На прокуратуру не можуть покладатися функції, не передбачені Конституцією України.
Отже, судом не встановлено наявності у Токмацької місцевої прокуратури та конкретно позивача, повноважень щодо проведення слідчих дій.
Також, спірний наказ містить висновок про те, що у січні-лютому 2017 року позивачем не застосовано належних заходів впливу, у вигляді позбавлення премії, до підпорядкованих прокурорів за порушеннями ними вимог чинного законодавства України.
Разом з тим, з матеріалів справи встановлено, що протягом січня-лютого 2017 року позивач досить тривалий час перебував на лікарняному, а рішення про позбавлення премії двох працівників прокуратури було прийнято виконуючим обов'язки керівника, що не було враховано відповідачами.
При цьому, суд враховує той факт, що в оскаржуваному наказі, а також у поданні про звільнення ОСОБА_1 відповідачами не зазначено, хто конкретно з прокурорів Токмацької місцевої прокуратури заслуговував на зменшення премії/ її позбавлення та за який проступок, але ОСОБА_1 таке питання перед керівництвом прокуратури Запорізької області не ініційовано.
Крім того, суд вважає необґрунтованими посилання відповідачів на те, що у 2017 році Токмацькою місцевою прокуратурою до суду не пред'явлено жодного позову, оскільки як встановлено позивач протягом січня-лютого 2017 року тривалий час перебував на лікарняному, а його обов'язки фактично виконував Русанов О .В . В свою чергу, 02.03.2017 ініційовано подання про звільнення позивача з займаної посади.
Таким чином, на переконання суду, неможливо ставити в провину позивачу факт не подання позовної заяви, оскільки у 2017 році минуло лише два місяці, з яких позивач з 13.01.2017 по 25.01.2017 та з 02.02.2017 по 10.02.2017 перебував на лікарняному.
Також, суд звертає увагу, що для подання прокурором позовної заяви необхідна наявність багатьох об'єктивних передумов, які можуть як виникати так і не виникати з незалежних від прокуратури обставин (відсутність органу, який уповноважений на здійснення певних функцій, бездіяльність такого органу, тощо).
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини сторонами судового розгляду є позивач і відповідач, які мають рівні права, включаючи право на юридичну допомогу. Підтримка прокуратурою однієї зі сторін може бути виправдана за певних умов, наприклад, з метою захисту вразливих осіб, які вважаються не здатними захистити свої інтереси самостійно, або в разі, якщо правопорушення зачіпає велику кількість людей, або якщо вимагають захисту реальні державні інтереси або майно (KOROLEV v. RUSSIA (no. 2), № 5447/03, § 33, ЄСПЛ, від 01 квітня 2010 року; MENCHINSKAYA v. RUSSIA, № 42454/02, § 35, ЄСПЛ, від 15 січня 2009 року).
Європейський Суд з прав людини неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі "Ф.В. проти Франції" (F.W. v. France) від 31.03.2005, заява 61517/00, п.27).
Посилання на відсутність контролю за діяльністю підрозділів Національної поліції, з боку керівника Токмацької місцевої прокуратури, суд також вважає необґрунтованими, оскільки в матеріалах адміністративної справи містяться звернення позивача до керівників органів Національної поліції, в яких звернено увагу на недотримання підрозділами поліції вимог КПК України, що в подальшому потягло притягнення до дисциплінарної відповідальності відповідальних співробітників поліції (а.с.96-120, т.1).
Посилання на те, що діяльність позивача, як керівника, не вплинула на криміногенну обстановку, суд вважає безпідставним, оскільки відсутня інформація про її рівень до призначення ОСОБА_1 керівником місцевої прокуратури, та після. Більш того, на переконання суду, саме органи Національної поліції в першу чергу відповідальні за рівень криміногенної обстановки.
Органи прокуратури, в свою чергу, не уповноважені втручатися у діяльність органів Національної поліції, інакше ніж в порядку виконання власних повноважень, передбачених Законом України «Про прокуратуру» (процесуальне керівництво, тощо).
Суд також, вважає безпідставними посилання відповідачів на те, що ОСОБА_1 «…не забезпечено належного контролю за діяльністю державних обвинувачів. Унаслідок цього мали місце непоодинокі факти незаконного та безпідставного застосування до раніше судимих осіб положень ст.75 КК України. За результатами перевірки керівнику місцевої прокуратури рекомендовано оскаржити вказані вироки в апеляційному порядку. Залишається значною кількість осіб, стосовно яких набрали законної сили виправдувальні вироки та ухвали про закриття кримінальних проваджень...».
Надаючи оцінку наведеним фактам суд зазначає, що Кримінальним кодексом України не встановлено норми, яка забороняла б застосовувати до раніше засуджених осіб положення ст.75 КК України.
Відповідно до ч.4 ст.36 КПК України, позивач, як керівник місцевої прокуратури, не наділений процесуальною можливістю вносити апеляційні скарги на вирок. Таке право має лише Генеральний прокурор, його перший заступник та заступники, керівник регіональної прокуратури, його перший заступник та заступники.
Враховуючи викладене, рекомендація керівнику місцевої прокуратури оскаржити вироки в апеляційному порядку не відповідає положенням КПК України.
Стосовно посилання відповідачів на те, що «у зв'язку з відсутністю дієвого контролю з боку керівника місцевої прокуратури за роботою підлеглих працівників не забезпечено ефективного процесуального керівництва у кримінальних провадженнях, що розслідуються піднаглядними територіальними органами поліції, чим грубо порушуються вимоги ст. ст. 2, 7, 9, 28 КПК України…Зокрема, під час перевірки виявлено численні випадки неналежної організації процесуального керівництва досудовим розслідуванням у кримінальних провадженнях, де зі слів потерпілих установлено особу, яка вчинила злочин, унаслідок чого слідчі дії не проводяться місяцями. Не організовано ефективного процесуального керівництва у кримінальних провадженнях за фактами пограбувань громадян та викрадення майна, у яких досудове розслідування звелено здебільшого до формального допиту потерпілого і направлення доручень оперативним підрозділам».
Суд зазначає, що оцінка оскаржуваного наказу, а також кожного факту, наведеного у ньому здійснюється на предмет об'єктивності, конкретності та наслідків виявлених порушень.
Оцінюючи наведений факт, на підставі пояснень сторін, свідків, а також письмових доказів, суд погоджується з позицією позивача, що він є декларативним, жодного конкретного прикладу порушень законодавства з боку позивача не наведено, не зазначено в наслідок яких саме його дій (бездіяльності) допущені ці порушення, час їх вчинення та негативні наслідки які вони потягти.
Так само не зазначено наслідки та реагування на виявлені порушення відповідно до положень КПК України.
Зокрема, відповідно до ст.308 КПК України, підозрюваний, обвинувачений, потерпілий, інші особи, права чи законні інтереси яких обмежуються під час досудового розслідування, мають право оскаржити прокурору вищого рівня недотримання розумних строків слідчим, прокурором під час досудового розслідування.
Констатуючи факт недотримання розумних строків та неефективності процесуального керівництва, відповідачі в оскаржуваному наказі та поданні про звільнення ОСОБА_1 не зазначено, скільки скарг учасників кримінального провадження надійшло до прокуратури Запорізької області чи до ГПУ на порушення розумних строків, скількома ухвалами слідчих суддів та у яких саме кримінальних провадженнях встановлено факти порушення розумних строків прокурорами Токмацької місцевої прокуратури.
Крім того, констатуючи неефективність процесуального керівництва у кримінальних провадженнях, відповідачі не зазначили, чи використовувались прокурором Запорізької області чи Генеральним прокурором, чи їх заступниками, повноваження, передбачені ч.5 ст.36 КПК України, а саме - Генеральний прокурор, керівник регіональної прокуратури, їх перші заступники та заступники своєю вмотивованою постановою мають право доручити здійснення досудового розслідування будь-якого кримінального правопорушення іншому органу досудового розслідування, у тому числі слідчому підрозділу вищого рівня в межах одного органу, у разі неефективного досудового розслідування.
У зв'язку із викладеним, відповідачі не надали суду жодного доказу на підтвердження факту неефективного досудового розслідування, а саме, факти використання повноважень, передбачених ч.5 ст.36 КПК України, ст.308 КПК України.
Також суд зазначає, що оскільки подання про звільнення ОСОБА_1 подав прокурор Запорізької області, який був прокурором вищого рівня щодо ОСОБА_1 , то для усунення будь-яких сумнівів в упередженості прокурора Запорізької області до керівника Токмацької місцевої прокуратури та/чи надуманості його звинувачень у неналежному виконанні ним службових обов'язків, а також для повноти, всебічності та об'єктивності розгляду подання загалом, Генеральному прокурору варто було б проаналізувати не лише подання, доповідні записки і законні підстави їх прийняття, але й інші обставини, за яких їх було прийнято. Аналогічна правова позиція наведена у постанові Великої палати Верховного суду від 19.03.2019 у справі №П/9901/577/18.
Крім того, суд звертає увагу на наявність у висновках і поданні непоодиноких випадків не врахування тієї обставини, що позивач протягом січня-лютого 2017 року перебував на лікарняному.
Так, у висновку службової перевірки зазначено, що позивачем не проконтрольовано погодження Пологівським відділом Токмацької місцевої прокуратури повідомлення про підозру у кримінальному провадженні №12015080320001587, яке надійшло 07.02.2017 та повернуто без погодження 10.02.2017.
Разом з тим, позивач у період з 02.02.2017 по 10.02.2017 перебував на лікарняному, у зв'язку з чим не міг з об'єктивних підстав проконтролювати погодження підозри, яка надійшла 07.02.2017.
Також, відповідачі звертали увагу і на те, що позивачем не приділено належної уваги перекваліфікації кримінальних правопорушень та здійснення неправильної кваліфікації злочинних дій у кримінальних провадженнях.
Разом з тим, ані подання, ані висновок службового розслідування не містять відомості про осіб, якими внесено до ЄРДР відомості з неправильної кваліфікацією злочинних дій.
При цьому, з наданих позивачем пояснень, що не було спростовано відповідачами, перекваліфікацію у кримінальних провадженнях проведено слідчими підрозділами ГУНП в Запорізькій області, а не процесуальними прокурорами. Доказів порушення кваліфікації діянь прокурорами Токмацької місцевої прокуратури матеріали справи не містять.
Отже, суд дійшов висновку, що підстави на яких ґрунтується звільнення позивача з посади не носять об'єктивного характеру, є неконкретизованими та декларативними, у зв'язку з чим не можуть бути покладені в основу звільнення ОСОБА_1 з займаної посади.
Щодо позовних вимог про визнання протиправним та скасування наказу прокурора Запорізької області №40 від 02 березня 2017 року «Про утворення комісії для проведення службової перевірки стосовно керівника Токмацької місцевої прокуратури ОСОБА_1 », суд зазначає таке.
Крім того, суд звертає увагу на те, що відповідно до статті 55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
В свою чергу, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (ч.1 ст.2 КАС України).
Згідно ч.1 ст.5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист…
Відтак завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи у публічно-правових відносинах, що звернулася до суду з позовом.
Отже, обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених права чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Суд зазначає, що призначення та проведення службової перевірки, як і її результати, жодним чином не порушують прав та інтересів позивача, до прийняття відповідного рішення за результатами такої службової перевірки (наказ про притягнення до дисциплінарної відповідальності, звільнення, тощо).
За таких обставин, саме наказ прийнятий за результатами службової перевірки повинен бути предметом судового оскарження у справі, оскільки безпосередньо впливає на права та законні інтереси позивача.
Крім того, суд звертає увагу на те, що наказ №40 від 02 березня 2017 року фактично реалізований, а тому його скасування у будь-якому випадку не призведе до відновлення порушених прав позивача.
Також, суд не вбачає правових підстав для задоволення позовних вимог про поновлення позивача на посаді керівника Токмацької місцевої прокуратури, оскільки позивач самостійно виявив бажання звільнитися з роботи (з посади прокурора), хоча міг продовжувати працювати в органах прокуратури, а звільнення з адміністративної посади не тягне за собою звільнення з органів прокуратури,
При цьому, суд вважає, що на посаду керівника місцевої прокуратури, в даному випадку, можливо поновити особу, яка має статус прокурора, проте, ОСОБА_1 на момент розгляду справи таким умовам не відповідає, оскільки був звільнений з органів прокуратури з 15.05.2017, у зв'язку з відмовою обійняти запропоновані вакантні посади, тому суд вважає, що позовна вимога в частині поновлення на посаді керівника Токмацької місцевої прокуратури задоволенню не підлягає.
Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ч.1 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Частиною 1 ст.9 КАС України встановлено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно із ч.1 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
За результатами розгляду адміністративної справи, суд дійшов висновку, що наказ Генерального прокурора України №55к від 24 березня 2017 року «Про звільнення ОСОБА_1 з адміністративної посади» є необґрунтованим та таким, що прийнятий без врахування всіх обставин, що мають значення під час прийняття рішення, у зв'язку з чим підлягає скасуванню.
Щодо позовних вимог про стягнення моральної шкоди, суд зазначає наступне.
Відповідно до п.3 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.
Згідно з ч.1 ст.23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Як зазначено у п.5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 №4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Відповідно до ч.2 ст.23 Цивільного кодексу України моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
У ч.3 ст.23 Цивільного кодексу України зазначено, що моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Як зазначено у п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 №4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. […] Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд повинен наводити в рішенні відповідні мотиви.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування (ч.4 ст.23 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ч.1 ст.1174 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.
Позивач у позові зазначив, що порушення відповідачами-1,2 його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Надані до суду позивачем докази в обґрунтування права на відшкодування моральної шкоди (довідка про відвідування 05.04.2017 поліклінічного відділення Комунальної установи "Токмацька центральна районна лікарня", лист призначення від 05.04.2017, консультаційний висновок спеціаліста Комунальної установи "Обласний медичний центр серцево-судинних захворювань" тощо) не свідчать про причинний зв'язок між діяннями відповідачів-1,2 та шкодою позивача.
Позивач не надав до суду доказів того, що проблеми із його здоров'ям не пов'язані з тривалою працею в органах прокуратури, віком та не є наслідком інших причин.
Суд, дослідивши всі обставини справи, надані сторонами докази, прийшов до висновку про недоведеність позивачем своїх позовних вимог щодо стягнення моральної шкоди у сумі 25000 грн. 00 коп.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_1 ..
Відповідно до приписів ч.3 ст.139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Судовий збір стягується з відповідача, яким прийнято протиправне рішення про звільнення позивача з посади, а саме з Офісу Генерального прокурора, як правонаступника Генеральної прокуратури України.
Керуючись статтями 139, 241, 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) до Офісу Генерального прокурора (01011, м. Київ, вул. Різницька, буд. 13/15, код ЄДРПОУ 00034051), прокуратури Запорізької області (69057, м. Запоріжжя, вул. Матросова, буд. 29А, код ЄДРПОУ 02909973) про визнання протиправними та скасування наказів і стягнення моральної шкоди, - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати визнати протиправним та скасувати наказ Генерального прокурора України №55к від 24 березня 2017 року «Про звільнення ОСОБА_1 з адміністративної посади».
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 640,00 грн. (шістсот сорок гривень 00 копійок) стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Офісу Генерального прокурора.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
З урахуванням пункту 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статями 47, 79, 80, 114, 122, 162, 163, 164, 165, 169, 177, 193, 261, 295, 304, 309, 329, 338, 342, 363 цього Кодексу, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, подання доказів, витребування доказів, забезпечення доказів, а також строки звернення до адміністративного суду, подання відзиву та відповіді на відзив, заперечення, пояснень третьої особи щодо позову або відзиву, залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви, пред'явлення зустрічного позову, розгляду адміністративної справи, апеляційного оскарження, розгляду апеляційної скарги, касаційного оскарження, розгляду касаційної скарги, подання заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами продовжуються на строк дії такого карантину.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга може бути подана до Третього апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд.
Рішення складено у повному обсязі та підписано 04.05.2020.
Суддя А.В. Сіпака