Справа № 204/1072/20
Провадження № 1-в/204/196/20
КРАСНОГВАРДІЙСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД м. ДНІПРОПЕТРОВСЬКА
30 квітня 2020 року Красногвардійський районний суд м.Дніпропетровська у складі:
головуючого - судді ОСОБА_1
за участю: секретаря ОСОБА_2
прокурора ОСОБА_3
адвоката ОСОБА_4
представника закладу ОСОБА_5
особи, відносно якої
розглядається заява ОСОБА_6
при розгляді у закритому судовому засіданні в залі суду в м.Дніпрі в режимі відеоконференції заяви представника Дніпровської філії «Спеціальний заклад з надання психіатричної допомоги» ДУ «Центр психічного здоров'я і моніторингу наркотиків та алкоголю МОЗ України» про продовження застосування примусових заходів медичного характеру відносно ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1
До суду надійшла заява представника Дніпровської філії «Спеціальний заклад з надання психіатричної допомоги» ДУ «Центр психічного здоров'я і моніторингу наркотиків та алкоголю МОЗ України» про продовження застосування примусових заходів медичного характеру відносно ОСОБА_6 .
Ухвалою Кельменецького районного суду Чернівецької області від 19.04.2016, відносно ОСОБА_6 , яка вчинила суспільно небезпечне діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого Особливою частиною Кримінального кодексу України, застосовано примусові заходи медичного характеру у вигляді госпіталізації до психіатричного закладу із суворим наглядом.
В судовому засіданні представник закладу лікар-психіатр ОСОБА_5 підтримала подану заяву та просила суд продовжити застосування примусових заходів медичного характеру ОСОБА_6 . Під час судового розгляду дала чіткі та послідовні пояснення, якими обґрунтувала необхідність продовження заходів саме у лікарні з суворим наглядом, зробила посилання на відповідні записи у щоденнику хворої, які обґрунтовують висновок комісії в частині необхідності продовження заходів у лікарні. Так вона пояснила, що з 21.08.2019 вона у якості лікаря-психіатра надає ОСОБА_6 психіатричну допомогу. В комісію при складанні висновку не входила, оскільки перебувала у відпустці. Заяву подано до суду не нею, а ОСОБА_7 , оскільки вона уповноважена на це лікарнею. Пояснила, що у попередньому висновку (№791) було зазначено, що у хворої формується ремісія, проте процес її формування є тривалий. ОСОБА_6 постійно говорить про наявність тривоги, в неї спостерігається принижений настрій, при цьому скоєне нею діяння як раз і пов'язано з таким її станом, що є її ведучою симптоматикою. Саме в такому стані вона не усвідомлює що є психічно хворою, не має критичного відношення до себе та до скоєного.
З особової справи, наданої на огляд суду та з пояснень того ж лікаря-психіатра слідує, що з ОСОБА_6 психологом (який спостерігає хвору весь міжкомісійний період та приймає участь у формуванні індивідуальної програми щодо неї, яка наразі зберігається в лікарні у вигляді окремого документу) проводились тести (які є офіційними додатками до протоколів МОЗ), якими додатково встановлено наявність субклінічної тривоги.
З записів щоденника хворої вбачається, що 07.10.2019 під час бесіди з ОСОБА_6 вона зазначала про знижений настрій, плакала, не могла заспокоїтись. 28.10.2019 мала знижений настрій, паралогічне непослідовне мислення. До загибелі дитини ставилась без хвилювання, цікавилась строками перебування у відділенні. 25.11.2019 в неї спостерігались тривога та дратівливість, які вона намагається приховати. 02.12.2019 поводиться відособлено, спілкується вибірково, переважно відмовляється від спілкування, має знижений настрій, заперечує агресивний та аутагресивний стан. 07.01.2020 має паралогічне мислення, емоційне зісковзування.
Особлива небезпека ОСОБА_6 полягає у збереженні властивої її захворюванню симптоматики. В неї купувались голоси та маячні ідеї та наразі можна говорити про неповну ремісію. Для того, щоб ремісія була стійкою, повинен пройти принаймні рік. Під час бесід вона висловлює розуміння свого стану. Вона має знижену адаптацію, у тому числі за цією підставою вона має групу інвалідності. При цьому, у здорової людини період адаптації є кротким, у той час як у ОСОБА_6 - тривалий. Скоєне нею діяння відноситься як раз до періоду зниженого настрою, при цьому, за міжкомісійний період в неї спостерігається як раз такий стан, який мав місце при скоєнні діяння, що мало ознаки кримінального правопорушення. В неї об'єктивно відсутні настанови на необхідність лікування та критична оцінка.
За чотири роки лікування у ОСОБА_6 зникли голоси, купувались бредові ідеї, тому неможна вважати, що лікування хворій не допомагає. Разом з тим, її стан не стабілізований, оскільки хвороба має певний властивій їй перебіг, висновок комісії підтверджений як поясненнями лікаря, так і особовою справою хворої, позитивних змін, які б давали можливість переводу до лікарні з посиленим наглядом, немає, тому лікар-психіатр повністю підтримує необхідність продовження лікування саме у лікарні з суворим наглядом.
ОСОБА_6 проти задоволення заяви заперечувала, пояснила, що має негативне ставлення до скоєного, розуміння хворобливості стану та вважала себе такою, що може бути переведена до лікарні з посиленим наглядом.
Прокурор ОСОБА_3 підтримала подану заяву.
Адвокат ОСОБА_4 заперечував проти задоволення заяви. Свою позицію виразив в письмовому клопотанні, яке обґрунтував тим, що в порушенні норм, заяву про продовження примусових заходів подано неналежною особою, а саме заяву подану ОСОБА_7 , яке не є лікарем-психіатром, яка надає психіатричну допомогу ОСОБА_6 і не мала законних підстав та повноважень надавати до суду зазначену заяву. Крім того, в зазначеній заяві зазначено, що ОСОБА_7 просить суд розглянути питання про продовження застосування примусових заходів медичного характеру у закладі з надання психіатричної допомоги з суворим наглядом відносно ОСОБА_6 , призначених ухвалою Кельменецького районного суду Чернівецької області від 19.04.2016. В ст.19 ЗУ «Про психіатричну допомогу», ст.95 КК України зазначено, що продовження застосування примусових заходів медичного характеру здійснюється судом кожного разу на строк, який не перевищує 6 місяців. Таким чином, строк дії ухвали Кельменецького районного суду Чернівецької області від 19.04.2016 про застосування примусових заходів медичного характеру відносно ОСОБА_6 закінчився в серпні 2016 року, і продовжити строк дії цієї ухвали законних підстав немає. У зв'язку з чим просив закрити провадження в справі.
Заслухавши думку учасників процесу, обговоривши подану заяву, дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного.
Відповідно до ст.95 КК України продовження, зміна або припинення застосування примусових заходів медичного характеру здійснюється судом за заявою представника закладу з надання психіатричної допомоги (лікаря-психіатра), який надає особі психіатричну допомогу. До заяви додається висновок комісії лікарів-психіатрів, що обґрунтовує необхідність продовження, зміни або припинення застосування таких примусових заходів. Особи, до яких застосовані примусові заходи медичного характеру, підлягають огляду комісією лікарів-психіатрів не рідше одного разу на 6 місяців для вирішення питання про наявність підстав для звернення до суду із заявою про припинення або про зміну застосування такого заходу. У разі відсутності підстав для припинення або зміни застосування примусового заходу медичного характеру представник закладу з надання психіатричної допомоги (лікар-психіатр), який надає особі таку психіатричну допомогу, направляє до суду заяву, до якої додається висновок комісії лікарів-психіатрів, який містить обґрунтування про необхідність продовження застосування примусового заходу медичного характеру. У разі необхідності продовження застосування примусового заходу медичного характеру понад 6 місяців представник закладу з надання психіатричної допомоги (лікар-психіатр), який надає особі таку психіатричну допомогу, повинен направити до суду за місцем знаходження закладу з надання психіатричної допомоги заяву про продовження застосування примусового заходу. До заяви додається висновок комісії лікарів-психіатрів, який містить обґрунтування про необхідність продовження надання особі такої психіатричної допомоги. В подальшому продовження застосовування примусового заходу медичного характеру проводиться кожного разу на строк, який не може перевищувати 6 місяців.
Крім того, у відповідності до ч.3 ст.514 КПК України, розгляд питання про продовження, зміну чи припинення застосування судом примусових заходів медичного характеру здійснюється за письмовою заявою представника закладу з надання психіатричної допомоги (лікаря-психіатра), де тримається дана особа.
Надаючи оцінку доводу захисника в частині того, що заяву було подано неналежною особою, суд приходить до наступного. З матеріалів справи вбачається, що заяву було подано та підписано ОСОБА_7 . У судовому засіданні встановлено, що інтереси лікарні представляє, зокрема, лікар-психіатр ОСОБА_7 , якій надано таке право відповідно до довіреності (а.с.11), яка підтверджує її повноваження як представника Дніпровської філії «Спеціальний заклад з надання психіатричної допомоги» ДУ «Центр психічного здоров'я і моніторингу наркотиків та алкоголю МОЗ України», тобто, закладу з надання психіатричної допомоги, який надає особі психіатричну допомогу, про який йдеться у ст.95 КК України та ст.514 КПК України. Враховуючи той факт, що ОСОБА_6 знаходиться на лікуванні Дніпровської філії «Спеціальний заклад з надання психіатричної допомоги» ДУ «Центр психічного здоров'я і моніторингу наркотиків та алкоголю МОЗ України», а ОСОБА_7 є лікарем-психіатром та представником закладу з надання психіатричної допомоги, який надає особі психіатричну допомогу, суд приходить до висновку, що заяву подано належною особою.
Аналогічною є позиція суду Апеляційної інстанції, яка ним неодноразово висловлювалась при оцінці таких доводів.
Надаючи оцінку доводам захисника в частині того, що продовження застосування примусових заходів за ухвалою Кельменецького районного суду Чернівецької області від 19.04.2016 про застосування примусових заходів медичного характеру відносно ОСОБА_6 неможливо, оскільки строк дії цієї ухвали закінчився в серпні 2016 року, суд приходить до наступного.
Ухвалою Кельменецького районного суду Чернівецької області від 19.04.2016, до ОСОБА_6 було застосовано примусові заходи медичного характеру у вигляді госпіталізації до психіатричного закладу із суворим наглядом. Ухвалами Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 28.09.2016, 03.05.2017, 25.10.2017, 05.03.2018, 27.11.2018, 10.04.2019, 10.09.2019 застосування примусових заходів медичного характеру ОСОБА_6 було продовжено. Таким чином, вимоги ст.95 КК України в даному випадку не порушено.
Надаючи оцінку доцільності продовження застосування примусових заходів медичного характеру в умовах закладу з надання психіатричної допомоги із суворим наглядом відносно ОСОБА_8 , суд приходить до наступного.
Згідно з ч.5 ст.94 КК України госпіталізація до закладу з надання психіатричної допомоги із суворим наглядом може бути застосована судом щодо психічно хворого, який вчинив суспільно небезпечне діяння, пов'язане з посяганням на життя інших осіб, а також щодо психічно хворого, який за своїм психічним станом і характером вчиненого суспільно небезпечного діяння становить особливу небезпеку для суспільства і потребує тримання у закладі з надання психіатричної допомоги та лікування в умовах суворого нагляду.
Відповідно до висновку комісії лікарів-психіатрів №97 від 07.02.2020 вбачається, що ОСОБА_6 страждає на хронічне психічне захворювання. В клінічній картині захворювання спостерігаються напруження, тривога, знижений настрій. Маячні ідеї самоприниження, самозвинувачення активно не висловлює. Викладене вище, у поєднанні з вираженими формальними порушеннями мислення у вигляді паралогічності, непослідовності, зісковзувань та відсутністю критичного ставлення до хворобливості свого психічного стану і тяжкості скоєного, терапевтичних настанов, свідчить про особливу небезпеку хворої для оточуючих.
Зазначений висновок повністю підтверджується поясненнями лікуючого лікаря ОСОБА_5 , наданими нею у судовому засіданні, з яких вбачається, що ОСОБА_6 потребує на продовження застосування примусових заходів медичного характеру саме у закладі з надання психіатричної допомоги та лікування в умовах суворого нагляду, оскільки її психічний стан не стабілізований, позитивних змін, які б давали можливість переводу до закладу з посиленим наглядом немає, в неї відсутні настанови на необхідність лікування та критична оцінка скоєного, тобто ОСОБА_9 досі зберігає особливу небезпеку для оточуючих. При обґрунтуванні своїх доводів, лікар ОСОБА_5 наводила відповідні посилання на медичну картку стаціонарної хворої, дослідженої судом, а саме на записи від 07.10.2019, 28.10.2019, 25.11.2019, 02.12.2019, 07.01.2020, які відносяться до міжкомісійного періоду та, на переконання суду, є доказами висновків, які викладені комісією в акті №97 від 07.02.2020 та підтверджують пояснення лікаря-психіатра, надані у судовому засіданні.
Таким чином ОСОБА_6 страждає на хронічний психічний розлад, за своїм психічним станом і характером вчиненого суспільно небезпечного діяння становить особливу небезпеку для суспільства і потребує тримання у закладі з надання психіатричної допомоги та лікування в умовах суворого нагляду.
Керуючись ст.95 КК України, 514 КПК України, ст.ст.19, 22 Закону України «Про психіатричну допомогу» від 10.06.2018
Продовжити застосування примусових заходів медичного характеру, призначених ухвалою Кельменецького районного суду Чернівецької області від 19.04.2016, відносно ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в умовах закладу з надання психіатричної допомоги із суворим наглядом.
На ухвалу може бути подана апеляція протягом семи днів з дня її оголошення до Дніпровського апеляційного суду через Красногвардійський районний суд м.Дніпропетровська.
Суддя: ОСОБА_1