вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63
04.05.2020м. ДніпроСправа № 910/18462/19
За позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія" Українська страхова група", м. Київ
до Товариства з додатковою відповідальністю "Страхове товариство" Домінанта", м. Дніпро
про стягнення суми сплаченого страхового відшкодування у розмірі 12 454 грн. 00 коп.
Суддя Рудь І.А.
Без повідомлення (виклику) учасників справи.
Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Українська страхова група" звернулося до Господарського суду м. Києва з позовом від 06.12.2019 № 890 УСГ, в якому просить стягнути з Товариства з додатковою відповідальністю "Страхове товариство "Домінанта" страхове відшкодування в порядку регресу в сумі 12 454 грн. 00 коп.
В обґрунтування позову посилається на те, що ним сплачено страхову суму потерпілому внаслідок ДТП власнику автомобіля Skoda Rapid державний номер НОМЕР_1 за його зверненням. Згідно судового рішення винним у ДТП визнано водія автомобіля Mazda державний номер НОМЕР_2 , що є забезпеченим транспортним засобом згідно полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АМ/1224781, укладеного із відповідачем. Оскільки відповідач не задовольнив заяву позивача про виплату страхового відшкодування в порядку регресу, останній змушений звернутися до суду із даним позовом за захистом своїх прав.
Ухвалою Господарського суду м. Києва від 23.12.2019 (суддя Трофименко Т.Ю.) позовну заяву Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Українська страхова група" передана за підсудністю до Господарського суду Дніпропетровської області.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.01.2020 позовну заяву Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Українська страхова група" передано для розгляду судді Рудь І.А.
Ухвалою господарського суду від 27.01.2020 позовну заяву залишено без руху та запропоновано Приватному акціонерному товариству "Страхова компанія "Українська страхова група" протягом семі днів з дня вручення ухвали усунути недоліки позовної заяви, надавши до суду докази направлення позовної заяви від 06.12.2019 № 890 УСГ на адресу відповідача за місцезнаходженням юридичної особи: м. Дніпро, вул. Василя Макухи, буд. 1.
06.02.2020 на адресу суду надійшла заява позивача про усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою господарського суду від 10.02.2020 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, розгляд якої призначено за правилами спрощеного позовного провадження на 27.02.2020.
26.02.2020 на адресу суду надійшло клопотання позивача про розгляд справи за відсутності представника ПрАТ "СК"Українська страхова група".
У призначене судове засідання сторони явку повноважних представників не забезпечили та не надали витребувані судом документи.
На адресу суду повернувся конверт з ухвалою від 10.02.2020, що направлялася на адресу відповідача, з відміткою відділення поштового зв'язку: "Повернуто за закінченням строку зберігання".
Господарський суд наголошує на тому, що ухвала суду від 10.02.2020 завчасно надіслана відповідачу за його місцезнаходженням, згідно матеріалів справи та за інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, з урахуванням Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 № 958.
Відповідно до ч. 7 ст. 120 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи.
У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
Відповідно до п. 10 ч. 2 ст. 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" відомості про місцезнаходження юридичної особи містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.
За визначенням п. 4, 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Отже, у разі якщо копію прийнятого судового рішення (ухвали, постанови, рішення) направлено судом листом за належною поштовою адресою, тобто повідомленою суду учасником справи, і повернено підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання чи закінчення строку зберігання поштового відправлення, то вважається, що адресат повідомлений про прийняте судове рішення.
Вказана правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 923/1432/15.
Більше того, суд наголошує, що за змістом ст. ст. 2, 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" вбачається, що кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі. Для реалізації права доступу до судових рішень, внесених до Реєстру, користувачу надаються можливості пошуку, перегляду, копіювання та роздрукування судових рішень або їхніх частин.
З урахуванням наведеного, відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області по даній справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень.
Враховуючи викладене, неперебування відповідача за місцем його державної реєстрації чи небажання отримати поштову кореспонденцію та, як наслідок, невиконання вимог суду, не є перешкодою розгляду справи судом за наявними матеріалами і не свідчить про порушення норм процесуального права саме зі сторони суду.
Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 03.03.2018 у справі № 911/1163/17 та від 10.05.2018 у справі № 923/441/17.
27.02.2020 господарським судом без виходу до нарадчої кімнати постановлено ухвалу про подальший розгляд справи без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.
Ухвалою господарського суду від 20.03.2020 зобов'язано Моторне (транспортне) страхове бюро України у визначений судом строк надати до суду належним чином засвідчену копію полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АМ/1224781, виданого Товариством з додатковою відповідальністю "Страхове товариство" Домінанта".
04.05.2020 на адресу суду надійшов лист Моторного (транспортного) страхового бюро України від 24.04.2020 № 9-02/13065, яким надано витребувані судом документи.
Станом на 04.05.2020 відповідач вимоги суду не виконав та не надав витребувані судом документи.
За вищевикладених обставин суд має достатньо підстав вважати, що ним вжито належних заходів щодо повідомлення відповідача про відкриття провадження у справі № 910/18462/19, але останній не скористався своїм на подання відзиву на позов.
Відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Отже, господарський суд вважає можливим розглянути справу за наявними в ній матеріалами, відповідно до ч. 9 ст. 81, ч. 9 ст. 165 ГПК України.
Згідно зі ст. 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Так, постановою Кабінету Міністрів України "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19" від 11.03.2020 № 211 (зі змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2020 № 215), з метою запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19 та з урахуванням рішення Державної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій від 10.03.2020, на усій території України з 12.03.2020 до 03.04.2020 установлено карантин.
Постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2020 № 239 затверджені зміни, в тому числі до постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2", відповідно до яких установлений на всій території України карантин продовжено до 24.04.2020. У подальшому постановою Кабінету Міністрів України від 22.04.2020 №291 "Про внесення змін до деяких актів Кабінету Міністрів України" дію карантину продовжено до 11.05.2020.
Згідно з приписами ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.
Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.
Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід уважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів.
При цьому, Європейський суд з прав людини зазначає, що розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Європейського Суду з прав людини у справах Савенкова проти України від 02.05.2013, Папазова та інші проти України від 15.03.2012).
Європейський суд щодо тлумачення положення "розумний строк" в рішенні у справі "Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства" роз'яснив, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б неприродно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.
Враховуючи необхідність витребування доказів по справі та отримання від Моторного (транспортного) страхового бюро України витребуваних судом документів 04.05.2020, встановлення на території України карантину з 12.03.2020 до 11.05.2020, суд розглядає зазначену справу в розумний строк з урахуванням конкретних обставин справи, з метою забезпечення основних завдань господарського судочинства.
Відповідно до приписів ч. 4 ст. 240 ГПК України, у зв'язку з розглядом справи без повідомлення (виклику) учасників справи, рішення прийнято без його проголошення.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши подані докази, господарський суд, -
Між Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія" Українська страхова група" (далі - позивач, страховик) та Підприємством з іноземними інвестиціями «ВІП-РЕНТ» (далі - страхувальник) укладено генеральний договір добровільного страхування транспортних засобів, цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, відіїв і пасажирів від нещасного випадку № 28-0199-2700/18-AVIS від 18.12.2017. За цим договором, в редакції додаткової угоди від 01.02.2018 № 5, застраховано майнові інтереси страхувальника, пов'язані з експлуатацією наземного транспортного засобу марки Skoda Rapid державний номер НОМЕР_1 (далі - застрахований автомобіль).
03.04.2018 о 19:00 год. у м. Києві на площі Оболонській, 8 сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля Skoda Rapid державний номер НОМЕР_1 , що належить ПІІ «ВІП-РЕНТ» під керуванням ОСОБА_1 , та автомобіля Mazda державний номер НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_2 .
Відповідно до постанови Оболонського районного суду м. Києва від 03.05.2018, яка набрала законної сили 14.05.2018, ДТП сталася внаслідок порушення водієм автомобіля Mazda державний номер НОМЕР_2 ОСОБА_2 п.п. 10.4, 2.3 б Правил дорожнього руху, якого визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП.
Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, автомобілю Skoda Rapid державний номер НОМЕР_1 , завдано механічних пошкоджень, його власнику заподіяно матеріальний збиток.
На виконання умов договору, на підставі заяви страхувальника від 10.04.2018 (а.с. 21), акту огляду транспортного засобу від 20.04.2018 (а.с. 31), ремонтної калькуляції від 20.04.2018 (а.с. 26-27), акту з надання послуг по ремонту автомобіля від 07.05.2018 № БН-0000355 (а.с. 25), рахунку-фактури від 07.05.2018 № СФ-0000384 (а.с. 24), страхового акту № СТОКА-5722 від 15.05.2018 (а.с. 28) визначено, що розмір страхового відшкодування, яке підлягає виплаті становить 12 454 грн. 00 коп.
Позивач здійснив виплату страхового відшкодування у розмірі 12 454 грн. 00 коп. власнику пошкодженого транспортного засобу Skoda Rapid державний номер НОМЕР_1 ПІІ «ВІП-РЕНТ», що підтверджується платіжним дорученням від 16.05.2018 № 9829 (а.с. 36).
Як зазначає позивач, цивільно-правова відповідальність винної в скоєнні ДТП особи - водія ОСОБА_2 , на момент ДТП застрахована в Товаристві з додатковою відповідальністю "Страхове товариство "Домінанта" (далі - відповідач) відповідно до полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АМ/1224781, відповідно до якого застраховано цивільно-правову відповідальність страхувальника автомобіля Mazda державний номер НОМЕР_2 (далі-застрахований автомобіль).
Позивач стверджує, що направив на адресу відповідача заяву про регресні вимоги від 01.10.2018 № 890 УСГ/АГ (а.с. 37).
Не погашення відповідачем страхового відшкодування стало підставою для звернення позивача з позовом до суду.
Таким чином, предметом доказування у справі є обставини укладання договору добровільного страхування наземних транспортних засобів, строк дії договору, факт скоєння ДТП, наявність постанови про притягнення винної особи до адміністративної відповідальності, наявність полісу страхування цивільно-правової відповідальності винуватця ДТП, звернення вигодонабувача до страхової компанії із повідомленням про настання страхового випадку та із заявою про виплату страхового відшкодування, наявність звіту про оцінку вартості матеріального збитку, факт сплати суми страхового відшкодування на рахунок вигододонабувача, звернення позивача до відповідача із вимогою про виплату страхового відшкодування, з дотриманням порядку передбаченого Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".
Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
За змістом положень ч. 1 ст. 355 Господарського кодексу України об'єкти страхування, види обов'язкового страхування, а також загальні умови здійснення страхування, вимоги до договорів страхування та порядок здійснення державного нагляду за страховою діяльністю визначаються Цивільним кодексом України, цим Кодексом, законом про страхування, іншими законодавчими актами.
Згідно зі ст. ст. 512, 514 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою у випадках, встановлених законом.
Зокрема, відповідно до ст. 993 Цивільного кодексу України та ст. 27 Закону України "Про страхування" до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.
Тобто у таких правовідносинах відбувається передача (перехід) права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика. Нового зобов'язання з відшкодування збитків при цьому не виникає, оскільки відбувається заміна кредитора: потерпілий (страхувальник) передає страховику своє право вимоги до особи, відповідальної за спричинення шкоди. Отже, страховик виступає замість потерпілого у деліктному зобов'язанні.
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Новий кредитор набуває прав та обов'язків свого попередника.
Відповідно, заміною кредитора деліктне зобов'язання не припиняється, оскільки відповідальна за спричинену шкоду особа свій обов'язок із відшкодування шкоди не виконала.
Позивач, виплативши згідно з договором страхове відшкодування потерпілому, отримав від нього права кредитора до особи, відповідальної за завдану шкоду.
Згідно зі ст.. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Частинами першою та другою ст.. 1187 Цивільного кодексу України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо - і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Відповідно до пунктів 1, 3 ч. 1 ст. 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою, а за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.
Відтак, за змістом вказаних норм, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.
Позивач, посилаючись на доданий до позовної заяви витяг з бази МТСБУ - поліс № АМ1224781, стверджує, що цивільно-правова відповідальність ОСОБА_2 за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю, майну третіх осіб внаслідок експлуатації автомобіля Mazda державний номер НОМЕР_2 , застрахована ТДВ "СТ "Домінанта" на підставі договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АМ1224781, який був діючим на момент ДТП - 03.04.2018.
Проте, господарський суд зазначає, що згідно із інформацією з єдиної центральної бази даних МТСБУ (лист від 24.04.2020 № 9-02/13065), наданою МТСБУ на запит суду, за полісом № АМ1224781 застрахована відповідальність ОСОБА_2 .
Згідно з п. 22.1 ст. 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Тоді як ст. 29 вказаного Закону передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.
За змістом п. 37.1.4 ст. 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) є: неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років, якщо шкода заподіяна здоров'ю або життю потерпілого, з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди.
Системний аналіз положень Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" дає підстави для висновку, що у момент укладення договору обов'язкового страхування страховик приймає на себе зобов'язання відповідати перед невизначеним і невідомим заздалегідь колом осіб за майнову шкоду, завдану цим особам страхувальникомі, тобто приймає на себе фінансові ризики виплати відшкодування завданої страхувальником іншій особі майнової шкоди.
Виплата страхового відшкодування за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності (порядок, умови, розмір, тощо) регулюється положеннями Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" та умовами договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності - полісом.
Отже, відносини щодо виплати страхового відшкодування за договором обов'язкового страхування (полісом) між страховиком (позивачем), який виплатив страхове відшкодування за договором добровільного страхування та у зв'язку з цим набув прав кредитора за договором обов'язкового страхування (відбулась заміна кредитора у зобов'язанні), та страховиком за договором обов'язкового страхування (відповідачем) так само регулюються положеннями Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" та умовами договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності - полісом.
Заміна кредитора у зобов'язанні жодним чином не може впливати на зміст зобов'язання - права і обов'язки сторін, які виникають у правовідносинах з виплати страхового відшкодування за полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, в тому числі на порядок та умови здійснення страховиком цивільно-правової відповідальності страхового відшкодування.
При цьому, суд зазначає, що до нового кредитора перейшли права первісного кредитора в зобов'язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав (відповідно до ст.. 514 Цивільного кодексу України).
Тобто, позивач отримав право вимагати від відповідача виплати страхового відшкодування за полісом № АМ1224781 на умовах, в порядку та у спосіб, що передбачені положеннями Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".
В силу п. 35.1 ст. 35 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) заяву про страхове відшкодування.
Відповідно до п. 36.1 ст. 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страховик, керуючись нормами цього Закону, приймає вмотивоване рішення про здійснення страхового відшкодування або про відмову у здійсненні страхового відшкодування. Рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) приймається у зв'язку з визнанням майнових вимог заявника або на підставі рішення суду, у разі якщо спір про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) розглядався в судовому порядку.
Страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов'язаний у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його; у разі невизнання майнових вимог заявника або з підстав, визначених статтями 32 та/або 37 цього Закону, - прийняти вмотивоване рішення про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) (пункт 36.2 статті 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів").
Таким чином, враховуючи викладене, для отримання страхового відшкодування за договором обов'язкового страхування потерпілий повинен подати страховику за договором обов'язкового страхування заяву на виплату страхового відшкодування у порядку, передбаченому п. 35.1 ст. 35 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".
При цьому, враховуючи положення ст. 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", страховик зобов'язаний не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його; у разі невизнання майнових вимог заявника або з підстав, визначених статтями 32 та/або 37 цього Закону, - прийняти вмотивоване рішення про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.06.2018 у справі № 910/7449/17 зробила наступний висновок щодо застосування норм права: "Закріплене в положеннях підпункту 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" право страховика за договором (полісом) ОСЦПВВНТЗ відмовити у здійсненні виплати страхового відшкодування у випадку пропуску встановленого строку на звернення до нього із заявою про його виплату не залежить від суб'єкта звернення з відповідною заявою та підлягає застосуванню, в тому числі у випадку, коли з такою заявою звертається не безпосередньо потерпілий, а особа, яка здійснила відшкодування потерпілому завданого внаслідок пошкодження належного йому транспортного засобу збитку на підставі договору добровільного майнового страхування.".
Як вбачається з положень п. 37.1.4 ст. 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" підставою для відмови у виплаті страхового відшкодування є неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, з моменту скоєння ДТП.
Судом встановлено, що дорожньо-транспортна пригода, внаслідок якої було пошкоджено автомобіль Skoda Rapid державний номер НОМЕР_1 , сталася 03.04.2018. Із заявою про настання страхового випадку страхувальник звернувся до позивача 10.04.2018.
Позивач, як новий кредитор, з метою реалізації свого права на отримання страхового відшкодування за полісом № АМ1224781, повинен був у строк до 04.04.2019 подати страховику за вказаним полісом - ТДВ "СТ "Домінанта" заяву на виплату страхового відшкодування.
Позивачем до позову додано копію заяви про регресні вимоги № 890УСГ/АГ від 01.10.2018, яка адресована ТДВ "СТ "Домінанта" від ТОВ "A.S.A. GROUP", що діє на підставі договору-доручення (а.с. 37).
Однак, позивачем не надано до позову цього договору-доручення, на підставі якого від його імені діяло ТОВ "A.S.A. GROUP".
Також, позивачем не надано суду доказів надсилання вказаної заяви про виплату страхового відшкодування відповідачеві.
Згідно із ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України).
Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ч. 3 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України).
За приписами ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно із положеннями ст. ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Таким чином, за висновками суду, позивачем не доведено належними та допустимими доказами звернення до відповідача із заявою про виплату страхового відшкодування, у порядку та строки передбачені ст. 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".
Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги задоволенню не підлягають.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на позивача.
Керуючись ст. ст. 2, 73, 74, 76, 77-79, 86, 129, 165, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -
У позові відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку з дня складання повного судового рішення і може бути оскаржено до Центрального апеляційного господарського суду через Господарський суд Дніпропетровської області.
Повне рішення складено 04.05.2020
Суддя І.А. Рудь