пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10
E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885
29 квітня 2020 року Справа № 903/1020/19
Господарський суд Волинської області у складі судді Дем'як В. М., за участю секретаря судового засідання Русинчук М.М., розглянувши справу
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Новограднафтотрейд", Житомирська область, Новоград-Волинський район, с. Наталівка
до відповідача: Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства імені Івана Франка, Волинська область, Горохівський район, с. Губин Перший
про стягнення 249 775,04грн.
за участю представників-учасників справи:
від позивача: не прибув;
від відповідача: не прибув;
Встановив: Позивач- ТзОВ "Новограднафтотрейд" звернувся з позовом до Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства імені Івана Франка про стягнення 249 775,04грн., з них:
- заборгованість в сумі 225 349,02 грн.;
- 30% річних в сумі 3 746,63 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем умов договору поставки від 22.06.2018.
Ухвалою суду від 24.12.2019 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання на 27.01.2020.
Ухвалою суду від 27.01.2020 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 24.02.2020.
Ухвалою суду від 24.02.2020 відкладено розгляд справи по суті на 23.03.2020.
Відповідно до довідки від 16.03.2020 про неможливість проведення судового засідання, у зв'язку із запровадженням карантину в Господарському суді Волинської області з 17.03.2020 по 27.03.2020 судове засідання, що призначено на 23.03.2020 на 11:30 год. не відбулося. Сторони по справі №903/1020/19 повідомлені про неможливість проведення даного судового засідання відповідно до інформації, яка розміщена на сторінці господарського суду Волинської області офіційного веб-порталу "Судова влада в Україні" в мережі Інтернет.
Ухвалою суду від 16.03.2020 повідомлено сторін про призначення справи в судовому засіданні на 07.04.2020.
З метою дотримання положень Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19", ухвалою суду від 07.04.2020 розгляд справи відкладено на 29.04.2020.
Уповноважені представники сторін у судове засідання 29.04.2020 не з'явились, поважних причин неявки не повідомили, хоча належним чином повідомлені по ас та місце розгляду справи, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення №4301038461642 від 16.04.2020 та витягом з щодо відстеження пересилання поштового відправлення з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" за №4301038461634.
Відповідно до ст. 2 ГПК України, одним із основних завдань господарського судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Проаналізувавши подані сторонами на обґрунтування позовних вимог та заперечень докази, господарський суд вважає за можливе в даному судовому засіданні розглянути справу по суті, за наявними у справі матеріалами.
Суд, розглянувши матеріали і документи, подані сторонами, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, сукупно оцінивши докази, які мають значення для справи, встановив:
22 червня 2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Новоградафтотрейд" та Приватно-орендним сільськогосподарським підприємством імені Івана Франка було укладено договір поставки №б/н (а.с. 11-12), відповідно до якого, постачальник зобов'язався передати у власність (поставити), а покупець - прийняти та оплатити товар, загальна кількість, асортимент, одиниця виміру, ціна за одиницю виміру та загальна ціна яких визначена у додатках (п.1.1).
Згідно п.п. 1.2,1.3, у випадку необхідності для покупця змінити деякі позиції з обсягу та асортименту товару, що є предметом поставки за цим договором. Покупець зобов'язаний подати постачальникові новий додаток для його узгодження останнім в строк за 7 (сім) днів до настання строку поставки товару відповідно до цього договору. Якість товару повинна відповідати вимогам державних стандартів або технічних умов, що діють на території України та підтверджуватись сертифікатом (паспортом) відповідності (якості).
Пунктами п.п. 3.1, 3.2. договору визначено, що розрахунки за кожну поставлену партію товару, в тому числі відшкодування вартості транспортних витрат постачальника (у разі транспортування товару за рахунок постачальника) здійснюються в безготівковому порядку по 100% попередньої оплати, у термін 2-х банківських днів з моменту отримання рахунку, якщо інше не передбачено додатками до даного договору. Оплата здійснюється шляхом переказу покупцем грошових коштів на поточний рахунок постачальника, що визначений у цьому договорі або окремо вказаний постачальником у відповідному рахунку-фактурі.
Відповідно до п. 8.1, договір набуває чинності з моменту його укладення і діє до "31" грудня 2018 року. Цей строк автоматично продовжується на наступні періоди в 1 (один) рік кожен, якщо жодна з сторін не повідомить іншу сторону за 30 (тридцять) днів до закінчення кожного періоду дії цього договору про намір припинити його дію, а в частині грошових розрахунків - до повного виконання сторонами своїх зобов'язань згідно умов даного договору.
Договір складений у двох примірниках, що мають однакову юридичну силу, по одному кожної із сторін. Зміни та доповнення до даного договору вносяться в письмовій формі шляхом укладання додаткових угод, які є невід'ємною частиною даного договору (п.п. 9.1, 9.3. даного договору).
Договір поставки №б/н від 22.06.2018 підписано сторонами та скріплено відтисками круглих печаток господарюючих суб'єктів.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Частиною 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ч.ч. 1. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Статтею 655 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Статтею 692 ЦК України визначено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Суд встановив, цивільні права та обов'язки між Товариством з обмеженою відповідальністю "Новоградафтотрейд" та Приватно-орендним сільськогосподарським підприємством імені Івана Франка носять договірний характер, укладений між ними договір поставки №б/н від 22.06.2018 предметом судових розглядів не виступав, недійсним судом не визнавався, договірними сторонами розірваний не був.
Згідно з положеннями статті 193 Господарського кодексу України, статей 526, 527, Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено законом або договором, не випливає із суті зобов'язання.
Згідно із статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим до виконання сторонами.
Статтею 525 Цивільного кодексу України визначено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
У відповідності до ст. 599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Як встановлено судом, на виконання умов договору позивач здійснив відповідачу поставку товару на суму 7 416 859,62 грн., що підтверджується такими товарно-транспортними накладними:
- №112 від 22.06.2018 на суму 912 000,00 грн.;
- №197 від 01.08.2018 на суму 689 095,44 грн.;
- №221 від 10.08.2018 на суму 683 474,22 грн.;
- №237 від 21.08.2018 на суму 688 764,78 грн.;
- №263 від 03.09.2018 на суму 719 516,16 грн.;
- №372 від 16.09.2018 на суму 798 660,00 грн.;
- №1904 від 17.07.2019 на суму 597 833,28грн.;
- №1997 від 25.07.2019 на суму 589 566,78 грн.;
- №2162 від 23.08.2019 на суму 589 566,78 грн.;
- №2166 від 30.08.2019 на суму 569 727,18 грн.;
- №2302 від 12.09.2019 на суму 578 655,00 грн. (а.с. 13-23).
Крім того, додатково підтверджується наступними товарно-транспортними накладними на відпуск нафтопродуктів (нафти):
- №ННТ-112 від 22.06.2018;
- №ННТ-197 від 01.08.2018;
- №ННТ-221 від 10.08.2018;
- №ННТ-237 від 21.08.2018;
- №ННТ-263 від 03.09.2018;
- №ННТ-165 від 14.09.2018;
- №17/07/19-1 від 17.07.2019;
- №23/08/19-1 від 23.08.2019;
- №25/07/19-1 від 25.07.2019;
- №30/08/19-1 від 30.08.201;
- №ННТ-04/09/19-2 від 04.09.2019. (а.с. 24-33).
Відповідно до ст. ст. 1, 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999р. (з наступними змінами та доповненнями), господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Відповідно до ч. 3 ст. 8 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність" відповідальність за організацію бухгалтерського обліку та забезпечення фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій у первинних документах, збереження оброблених документів, регістрів і звітності протягом встановленого терміну, але не менше трьох років, несе уповноважений орган (посадова особа), який здійснює керівництво підприємством, або власник відповідно до законодавства та установчих документів.
Судом встановлено, що зазначені вище накладні на відпуск позивачем відповідачу товару та його отримання Приватно-орендним сільськогосподарським підприємством імені Івана Франка, підписані уповноваженими представниками сторін, скріплені відтисками печаток суб'єктів господарювання, містять в собі всі визначені законодавством обов'язкові реквізити, в повному об'ємі відображають зміст та обсяги здійснених сторонами на їх підставі, згідно умов підписаного договору поставки №б/н від 22.06.2018 господарських операцій.
Проте, відповідач взяті на себе зобов'язання по оплаті за поставлений товар виконав частково, в сумі 6 791 510, 60 грн., що підтверджується платіжними дорученнями:
- №3080 від 03.07.2018 на суму 912 000,00 грн.;
- №3536 від 10.08.2018 на суму 689 095, 44 грн.;
- №3607 від 21.08.2018 на суму 183 474,22 грн.;
- №3608 від 21.08.2018 на суму 500 000,00 грн.;
- №3740 від 29.08.2018 на суму 240 000,00 грн.;
- №3741 від 29.09.2018 на суму 448 764,78 грн.;
- №3990 від 12.09.2018 на суму 719 516,16 грн.;
- №4355 від 25.09.2018 на суму 298 660,00 грн.;
- №1 від 05.10.2018 на суму 500 000,00 грн.;
- №5155 від 25.07.2019 на суму 500 000,00 грн.;
- №257 від 14.08.2019 на суму 600 000,00 грн.;
- №5276 від 22.08.2019 на суму 500 000,00 грн.;
- №5361 від 03.09.2019 на суму 500 000,00 грн.;
- №442 від 10.10.2019 на суму 100 000,00 грн.;
- №5402 від 21.10.2019 на суму 100 000,00 грн.;
- №94 від 28.11.2019 на суму 200 000,00 грн.;
- №117 від 12.12.2019 на суму 200 000 грн. (а.с. 34-50).
Разом з тим, з метою забезпечення гарантованого ст. 16 ЦК України права на захист прав і охоронюваних законом інтересів позивача суд вважає за можливим до спірних правовідносин застосувати положення ст. 692 ЦК України.
Зокрема, зі змісту ст. 692 ЦК України слідує, що якщо інше не встановлено укладеним сторонами договором або актом цивільного законодавства, перебіг строку виконання грошового зобов'язання, яке виникло на підставі договору купівлі-продажу, починається з моменту прийняття товару або прийняття товаророзпорядчих документів на нього.
При цьому підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і яка фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 ЦК України.
Відтак, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена негайно після такого прийняття.
Враховуючи ту обставину, що матеріалами справи підтверджується факт прийняття відповідачем товару за кожною з видаткових накладних, а відповідач не надав суду будь-яких доказів в підтвердження того, що він відмовився від прийняття такого товару, суд вважає, що строк оплати відпущеного позивачем відповідачу товару наступив з моменту прийняття відповідачем товару та підписання кожної окремої видаткової накладної.
Відтак, на переконання суду, сторони вчинили дії, які свідчать про зміну умов договору поставки №б/н від 22.06.2018 та відступили від змісту п. 3.1 договору, відповідно до якого розрахунки за кожну поставлену партію товару, в тому числі відшкодування вартості транспортних витрат постачальника (у разі транспортування товару за рахунок постачальника) здійснюється в безготівковому порядку по 100% попередній оплаті, у термін 2-х банківських днів з моменту отримання рахунку та прийняли до виконання зобов'язання шляхом поставки та прийняття товару на підставі відповідних видаткових накладних, як це визначено ст. 692 ЦК України. А саме позивач, на виконання умов договору, передав відповідачу згідно видаткових накладних №112 від 22.06.2018; №197 від 01.08.2018; №221 від 10.08.2018; №237 від 21.08.2018; №263 від 03.09.2018; №372 від 16.09.2018; №1904 від 17.07.2019; №1997 від 25.07.2019; №2162 від 23.08.2019; №2166 від 30.08.2019; №2302 від 12.09.2019 товар на загальну суму 7 416 859,62 грн., а відповідач прийняв його шляхом підписання відповідних видаткових накладних.
Пунктом 1.7. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" визначено, що якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов'язання, судам необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 ЦК України. Цією нормою передбачено, між іншим, і можливість виникнення обов'язку негайного виконання; такий обов'язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 ЦК України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред'явив йому кредитор пов'язану з цим вимогу. При цьому передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов'язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору. Відповідні висновки випливають зі змісту частини другої статті 530 ЦК України.
Отже, з огляду на викладене, враховуючи укладення між сторонами договору, відпуск позивачем на виконання його умов відповідачу товарів, їх отримання відповідачем та не проведення при цьому всіх належних розрахунків і платежів, суд прийшов до висновку про підставність пред'явленого позивачем до відповідача позову в частині стягнення заборгованості в сумі 225 349,02 грн. Сума боргу повністю підтверджується наявними в матеріалах справи документами, у встановленому випадку не була спростована чи заперечена відповідачем.
Щодо заявлених позивачем до стягнення з відповідача 24 426,02 грн. пені в 30% річних за період з 22.10.2019 по 19.12.2019, суд врахував таке.
Згідно ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Відповідно до частини 1 статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.
Приписами статті 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (пункт 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України).
За змістом статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Пунктом 6.2 договору визначено, що у випадку порушення встановлених даним договором та додатками строків поставки (відвантаження) товару постачальник сплачує покупцю пеню в 30% річних від вартості не поставленого в строк товару за кожний день прострочення. Сплата пені чи штрафу не звільняє постачальника від зобов'язань по поставці.
Відповідно до ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
За змістом положень ч. 4 та 6 ст. 231 ГК України, у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. Розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Згідно ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Згідно з ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовано Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", статтею 3 якого передбачено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Отже, яким би способом не визначався в договорі розмір пені, він не може перевищувати той розмір, який установлено законом як граничний, тобто за прострочення платежу за договором може бути стягнуто лише пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислено на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України.
Зазначена правова позиція щодо розміру обчислення пені на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України є сталою та зокрема викладена у постанові Верховного Суду від 30.01.2018р. у справі № 910/10224/14.
Суд, здійснивши власний перерахунок пені за допомогою комплексної системи інформаційно-правового забезпечення "ЛІГА:ЗАКОН ЕЛІТ", з врахуванням вимог ст. ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", ч. 6 ст. 232, ч. 2 ст. 343 ГК України та виходячи з періоду, зазначеного позивачем в розрахунку пені (з 22.10.2019 по12.12.2019), встановив, що оскільки розмір заборгованості перевищує розмір пені заявлений позивачем, відтак вимога підлягає до задоволення у визначених позивачем розмірах.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частинами ч.ч. 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.
Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
Враховуючи наведене, заявлені позовні вимоги є правомірними та підлягають до задоволення.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати в сумі 3 746,63 грн. покладаються на відповідача.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 73, 74, 76-80, 129, 236, 237, 238, 240, 241, Господарського процесуального кодексу України, суд, -
1. Позов задоволити.
2. Стягнути з Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства імені Івана Франка (45726, Волинська обл., Горохівський район, с. Губин Перший, ідентифікаційний код 03373842) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Новоградафтотрейд" (11742, Житомирська обл., Новоград-Волинський р-н., с. Наталівка, вул. Промислова, буд. 3, ідентифікаційний код 41460875) 249 775,04 грн., з них: 225 349,02 грн. - основна заборгованість; 24 426,02 грн. - пеня та 3 746,63 грн. витрат, пов'язаних з оплатою судового збору.
Відповідно до ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Північно-західного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного рішення.
Повний текст рішення складено
04.05.2020
Суддя В. М. Дем'як