Номер провадження: 11-кп/813/945/20
Номер справи місцевого суду: 523/3693/19
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
27.04.2020 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ,
секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,
за участю прокурора ОСОБА_6 ,
обвинуваченого ОСОБА_7 , захисника ОСОБА_8
розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_8 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 на вирок Суворовського районного суду м. Одеси від 10.12.2019 року у кримінальному провадженні №12019160490000706 від 23.02.2019 рокувідносно:
ОСОБА_7 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Будапешт респ. Угорщина, громадянина України, з вищою освітою, не одруженого, офіційно не працевлаштованого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимого,
- обвинуваченого у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 15, ч. 1 ст. 185 КК України,
встановив:
Зміст оскаржуваного судового рішення і встановлених обставин судом 1-ої інстанції.
Зазначеним вироком суду першої інстанції, ОСОБА_7 визнаний винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 15, ч. 1 ст. 185 КК України та йому призначено покарання у виді позбавлення волі строком на 1 рік.
На підставі ст.ст.75, 76 КК України, ОСОБА_7 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням строком на 1 рік, якщо протягом визначеного строку випробування він не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього обов'язки - періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації та повідомляти цей орган з питань пробації про зміну місця проживання.
На підставі ч.3 ст.76 КК України, ст.163 КВК України, виконання вироку та нагляд за засудженим ОСОБА_7 , - покласти на Суворовський РВ філії ДУ «Центр пробації» в Одеській області Міністерства юстиції України.
Вирішено долю речових доказів.
Вказаним вироком суду 1-ої інстанції, ОСОБА_7 визнаний винуватим у тому, що 22.02.2019 року, о 14:35 годин, він, перебуваючи у торгівельному центру ТОВ «МЕТРО КЕШ ЕНД КЕРІ УКРАЇНА», розташованому по вул. Миколаївська дорога 307/1, в м. Одесі, діючи умисно із корисливих мотивів, реалізуючи злочинний умисел, спрямований на таємне викрадення чужого майна, переконавшись у відсутності уваги за його діями з боку сторонніх осіб, з торгівельної вітрини таємно викрав два блоки цигарок марки «Parlіament Super Slim Silver», вартістю 373,30 гривень за один блок, та один блок цигарок марки «Лаки Страйк Сілвер», вартістю 281,92 гривень, загальною вартістю 1028,52 гривень, які помістивши за пазуху одягненої на нього куртки та пройшовши повз каси означеного ТОВ, вказаний підсудний не розрахувався за викрадений товар та мав намір залишити приміщення, чим намагався завдати зазначеному ТОВ матеріальну шкоду на наведену суму, але довести свій умисел до кінця не зміг з незалежних від його волі причин, оскільки при виході був зупинений охоронцем торгівельного центру.
Вимоги, наведені в апеляційній скарзі та узагальнення доводів особи яка її подала.
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_8 не оспорює фактичні обставини справи, але вважає призначене судом першої інстанції покарання, надто суворим, з таких підстав:
- судом 1-ої інстанції при призначенні покарання не враховано, що обставиною, що пом'якшує покарання підсудному ОСОБА_7 є визнання вини в повному обсязі, його щиросердне розкаяння, активне сприяння слідству у розкритті злочину;
- суд не прийняв до уваги те, що за час проведення досудового розслідування, ОСОБА_7 вже багаторазово пожалкував про скоєне ним кримінальне правопорушення, навчений та покараний наріканням оточуючих людей, щиросердно розкаявся, відсутність матеріального шкоди у цьому провадженні в зв'язку з поверненням майна потерпілій стороні, стан здоров'я підсудного та його особа - раніше не судимий, на диспансерному обліку в КУ «Міський психіатричний диспансер» Одеської міської ради не перебуває, має місце проживання в м. Одесі, неодружений та офіційно не працевлаштований, сукупність чого свідчить про відсутність у підсудного легальних джерел доходу та обумовлює можливість його виправлення в умовах суспільства;
- сторона захисту не погоджується з висновком суду про те, що з'ясовані під час судового розгляду кримінального провадження обставини, зокрема відсутність у ОСОБА_7 офіційного працевлаштування та легальних джерел доходів, а також не доведення стороною обвинувачення в суді такого майнового стану останнього, що обумовлює його спроможність здійснити оплату штрафу, - за переконанням суду, свідчать про безпідставність висловленої в судових дебатах прокурором ОСОБА_9 пропозиції щодо доцільності призначення обвинуваченому покарання у виді штрафу та згоду з цим підсудного, що вочевидь не узгоджується з наданими стороною обвинувачення й дослідженими судом характеристик про вказану особу та до того ж, суперечить положеннями ст. 53 КК України, ст.ст. 22, 26, п. 4 ст. 91, ст. 92 КПК України.
- з урахуванням того, що санкція статті передбачає і інші альтернативні покарання: у тому числі обмеження волі, суд, фактично призначив майже максимальне покарання в межах санкції статті, що не відповідає вимогам чинного законодавства та особі засудженого.
На підставі викладеного, захисник ОСОБА_8 просить змінити вирок суду 1-ої інстанції в частині призначення покарання та призначити обвинуваченому ОСОБА_7 покарання у вигляді штрафу.
В судовому засіданні прокурор ОСОБА_6 заперечувала проти задоволення апеляційної скарги захисника, просила залишити вирок суду 1-ої інстанції без змін, натомість обвинувачений ОСОБА_7 та захисник ОСОБА_8 вимоги апеляційної скарги підтримали, просили задовольнити.
Заслухавши доповідь судді, думки учасників провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження, апеляційний суд приходить до висновків про таке.
Мотиви суду апеляційної інстанції.
Відповідно до ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Згідно з приписами ч. 1 ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Зі змісту вироку суду 1-ої інстанції видно що, він відповідає приписам ст. 370 КПК України.
Мотивуючи доведеність вини обвинуваченого у вчинені кримінального правопорушення, що йому інкримінується, суд 1-ої інстанції послався на показання обвинуваченого ОСОБА_7 , який повністю визнав свою вину та підтвердив фактичні обставини справи по обвинуваченню у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 15, ч. 1 ст. 185 КК України.
Суд 1-ої інстанції, за погодженням зі сторонами судового розгляду, з'ясувавши правильність розуміння ними змісту цих обставин та відсутність заперечень, сумнівів у добровільності та істинності їх позицій, роз'яснивши правові наслідки застосування положень ч. 3 ст. 349 КПК України, визнав недоцільним дослідження інших доказів.
Отже, колегія суддів вважає, що суд 1-ої інстанції правильно кваліфікував дії обвинуваченого ОСОБА_7 за ч. 3 ст. 15, ч. 1 ст. 185 КК України, як незакінчений замах на таємне викрадення чужого майна (крадіжка).
При визначенні виду та міри покарання обвинуваченому ОСОБА_7 , суд першої інстанції врахував обставини кримінального провадження, дані про особу обвинуваченого, характеризуючи матеріали, та докладно виклав свою позицію у вироку щодо виду та міри призначеного покарання.
Обставинами, які, відповідно до положень ст. 66 КК України, пом'якшують покарання обвинуваченого, суд першої інстанції визнав щире каяття, відсутність матеріальної шкоди.
Обставин,які відповідно до положень ст. 67 КК України, обтяжують покарання обвинуваченого, судом першої інстанції не встановлено.
За таких обставин, суд першої інстанції обґрунтовано визнав необхідним та достатнім для виправлення обвинуваченого і попередження скоєння ним нових кримінальних правопорушень, призначення йому покарання у межах, наближених до мінімальної санкції ч. 1 ст. 185 КК України у виді позбавлення волі із застосуванням положень ст.ст. 75, 76 КК України.
Так, статтею 65 КК України передбачено, що суд призначає покарання: 1) у межах, установлених у санкції статті Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинений злочин за винятком випадків, передбачених ч. 2 ст. 53 цього Кодексу; 2) відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; 3) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинений злочин призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових злочинів.
Апеляційний суд вважає необґрунтованими доводи захисника про те, що судом 1-ої інстанції при призначенні покарання не враховано, що обставиною, що пом'якшує покарання підсудному ОСОБА_7 є визнання вини в повному обсязі, його щиросердне розкаяння, активне сприяння слідству у розкритті злочину, а також не врахування обставин провадження та матеріалів, які характеризують особу, оскільки всі дані обставини враховані судом при призначенні покарання, про що докладно зазначено у вироку.
Окрім того, апеляційний суд вважає голослівними доводи апеляційної скарги про те, що фактично суд 1-ої інстанції призначив майже максимальне покарання в межах санкції статті, що не відповідає вимогам чинного законодавства та особі засудженого, оскільки на підтвердження позиції сторони захисту про помилковість висновків суду 1-ої інстанції щодо неможливості призначення ОСОБА_7 покарання у виді штрафу, захисником не надано жодних доказів.
Разом з тим, апеляційний суд враховує, що обвинувачений ОСОБА_7 є працездатною особою (1986 року народження), злочин вчинений ним майже за рік до постановлення вироку, проте, він за цей час офіційно не працевлаштувався, доказів легальності джерел доходу суду не надав, що свідчить про правильність висновків суду 1-ої інстанції щодо неможливості призначення йому покарання у виді штрафу.
Окрім того, апеляційний суд враховує правовий висновок об'єднаної палати викладений в постанові ВС від 03.02.2020 р (справа №309/2466/18) відповідно до якого, з огляду на положення ст.ст. 420, 421 КПК України рішення про призначення особі покарання, у тому числі менш суворого, але яке підлягає реальному відбуванню, замість призначення судом 1-ої інстанції покарання, від відбування якого її було звільнено з випробуванням, ухвалюється судом апеляційної інстанції у формі вироку.
Разом з тим, захисник у своїй апеляційній скарзі не ставила питання про ухвалення нового вироку, натомість суд апеляційної інстанції, згідно з положеннями ст. 404 КПК України, позбавлений можливості вийти за межі апеляційних вимог та погіршити становище обвинуваченого.
Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає, що судом 1-ої інстанції покарання обвинуваченому ОСОБА_7 призначено із врахуванням всіх обставин провадження та дотриманням вимог закону, тому підстави для пом'якшення призначеного йому покарання відсутні.
Відповідно до приписів п. 1 ч. 1 ст. 407 КПК України, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції має право залишити вирок без змін.
Отже, апеляційний суд вважає оскаржуваний вирок законним, обґрунтованим та справедливим, у зв'язку з чим апеляційна скарга захисника ОСОБА_8 не підлягає задоволенню.
Керуючись ст.ст. 24, 370, 404, 405, 407, 419, 532 КПК України, апеляційний суд -
ухвалив:
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_8 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 , - залишити без задоволення.
Вирок Суворовського районного суду м. Одеси від 10.12.2019 року, яким ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 15, ч. 1 ст. 185 КК України, - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення.
Судді Одеського апеляційного суду:
ОСОБА_2 ОСОБА_4 ОСОБА_3