Справа № 148/332/19
Провадження № 22-ц/801/697/2020
Категорія: 39
Головуючий у суді 1-ї інстанції Ковганич С. В.
Доповідач:Копаничук С. Г.
30 квітня 2020 рокуСправа № 148/332/19м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
Головуючого : Копаничук С.Г.
Суддів: Медвецького С.К., Оніщука В.В..
учасники справи:
позивач: Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»;
відповідач: ОСОБА_1 ;
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи в м. Вінниці апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на заочне рішення Тульчинського районного суду від 20.01.2020 року, ухвалене судом під головуванням судді Ковганича С.В., у цивільній справі за позовом акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-
В лютому 2019 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулось до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Вказало, що 08.06.2010 року між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 було укладено договір № б/н на підставі якого останній отримав кредит у розмірі 10230 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. У зв'язку з тим, що відповідач належним чином не виконував умови кредитного договору, станом на 14.01.2019 року у нього виникла заборгованість перед банком у розмірі 13876,56 грн., яка складається з: 9009,90 грн. - заборгованість за кредитом; 3729,68 грн. - заборгованість по відсоткам за користування кредитом; 500 грн. - штраф (фіксована частина); 636,98 грн. - штраф (процентна складова). Просило суд стягнути з ОСОБА_1 вказану заборгованість та понесені судові витрати.
Заочним рішенням Тульчинського районного суду від 20.01.2020 року позов задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитом в розмірі 9009,90 грн. та 1247,28 грн. судового збору. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
В апеляційній скарзі АТ КБ «ПриватБанк» посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просило рішення суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача заборгованості за відсотками та неустойкою скасувати, а по справі ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог в цій частині. В решті рішення суду залишити без змін. Зазначило, що узгодження сторонами умов кредитування підтверджується підписаною відповідачем довідкою від 08.10.2010 року ,а використання ним кредитних коштів -банківською випискою по руху коштів за рахунком відповідача, які додаються до апеляційної скарги. Вказало, що застосувавши правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, суд першої інстанції не звернув увагу на особливості обставин у цій справі, та не проаналізував правові позиції Верховного Суду викладені в постановах по справі № 375/250/18 від 23 грудня 2019 року, по справі № 642/5533/15-ц від 11 вересня 2019 року, по справі № 750/6058/17-ц від 04 грудня 2019 року та інші.
Відзив на апеляційну скаргу до апеляційного суду не надходив.
Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи, рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що останню слід залишити без задоволення.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам рішення суду відповідає.
Відповідно до ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, без призначення судового засідання та без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 1, 4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Рішення суду позивач оскаржує лише в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості за відсотками та неустойкою у вигляді штрафів, а тому суд апеляційної скарги переглядає рішення суду лише в оскаржуваній частині.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги , дослідивши матеріали цивільної справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення ,виходячи з наступного.
Як вірно було встановлено судом першої інстанції, 08.06.2010 року ОСОБА_1 підписав анкету-заяву, у якій зазначено, що він, ознайомившись з Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами, погодився укласти договір про надання банківських послуг. У заяві зазначено, що відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з пам'яткою клієнта, «Умовами та правилами надання банківських послуг», а також Тарифами складають між ним та банком договір про надання банківських послуг. Він ознайомився та згодний з умовами та правилами надання банківських послуг, які були надані йому у письмовому вигляді.
На підтвердження позовних вимог банк надав суду розрахунок заборгованості, копію анкети-заяви, витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, що розміщенні на сайті ПриватБанку, та копію паспорта ОСОБА_1 ..
Відмітки про те, на який строк видавалась картка та обрану процентну ставку анкета-заява, підписана відповідачем, не містить.
Згідно з наданим банком розрахунком, 14.01.2019 року у ОСОБА_1 виникла заборгованість перед банком у розмірі 13876,56 грн., яка складається з: 9009,90 грн. - заборгованість за кредитом; 3729,68 грн. - заборгованість по відсоткам за користування кредитом; 500 грн. - штраф (фіксована частина); 636,98 грн. - штраф (процентна складова)..
Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, розрахунок банку про наявність у відповідача заборгованості за тілом кредиту останній не спростував, а укладений між сторонами кредитний договір від 08.06.2010 року у вигляді заяви-анкети, підписаної сторонами, не містить і строку повернення кредиту (користування ним), у зв'язку з чим кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час, а відтак наявні правові підстави для стягнення в примусовому порядку з боржника заборгованості за тілом кредиту в розмірі 9009,68 грн.
Відмовляючи в задоволенні позову в частині стягнення заборгованості за відсотками та штрафами, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не довів належними та допустимими доказами обставини, на які посилається у позові, не надав первинних доказів вчинення банківських операцій, що підтверджували правомірність нарахування банком відсотків та штрафів, а надані позивачем докази є недостатніми, оскільки на їх підставі неможливо встановити дійсні обставини справи та вони не свідчать про наявність або відсутність обставин, які входять до предмета доказування.
Суд першої інстанції вірно встановив обставини справи, які перевірив наданими доказами, оціненими в порядку ст.89 ЦПК України, правильно визначив спірні правовідносини та застосував до них норми права, внаслідок чого дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність позовних вимог в частині наявності у відповідача заборгованості за відсотками за користування кредитом та неустойці і про відмову у задоволенні позову у цій частині .
Доводи апеляційної скарги про те, що умови кредитування були узгодженні між сторонами, що підтверджується підписаною відповідачем довідкою від 08.11.2010 року про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна», 30 днів пільгового періоду за договором №SAMDN50000037680837, в якій зазначені істотні умови договору, зокрема, про сплату відсотків за користування кредитом та сплату неустойки за порушення умов договору, підлягають відхиленню, виходячи з наступного.
Згідно з статтею 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України). Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом (ч. 1 ст. 78 ЦПК України).
Згідно з положеннями ст. ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання (ч. 1 ст. 82 ЦПК України).
Відповідно до ч. 3 ст. 367 ЦПК України, докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Додані позивачем лише до апеляційної скарги нові докази - довідка про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна», 30 днів пільгового періоду за договором №SAMDN50000037680837 від 08.11.2010 року та банківська виписка про рух коштів за рахунком відповідача, не були подані до суду першої інстанції в якості доказів обставин на підтвердження позовних вимог, в ході судового розгляду справи позивач будь-яких клопотань з цього приводу не заявляв і не посилався на ці докази в обґрунтування своїх вимог. Крім того, наданою довідкою передбачені інші умови кредитування ніж встановлені Умовами та правилами; розрахунок заборгованості з урахуванням умов кредитування викладених в довідці, Банком суду не надавався ,предмет та підстави позову за цими обставинами не змінювалися.
Крім того, в апеляційній скарзі позивач не заявляє будь-яких клопотань про залучення наданих документів до матеріалів справи у якості доказів ,не зазначає і не обгрунтовує неможливість подання цих доказів до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього , а тому колегія суддів вважає, що правові підстави для прийняття апеляційним судом ,відсутні.
Безпідставними також є доводи апеляційної скарги про те, що розрахунок заборгованості, наданий позивачем до позовної заяви, є підтвердженням існування заборгованості за кредитним договором, оскільки наданий позивачем розрахунок заборгованості відповідача не містить повних відомостей, які б дозволили перевірити вірність нарахування відсотків позивачем тощо, строки виникнення заборгованості за кожним платежем та напрямки зарахування грошових коштів, якщо такі проводились, а тому такий розрахунок не може слугувати безспірним доказом розміру грошових вимог позивача до відповідача.
Крім того, посилання апеляційної скарги на правові висновки, викладені в постановах Верховного суду, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки у справі, яка переглядається, суд не дійшов висновку про неукладеність між сторонами кредитного договору, а навпаки, виходив з факту його укладеності, але відсутності домовленості між сторонами щодо окремих його умов.
Разом з тим, правомірним є посилання суду першої інстанції на правова позиція Великої Палати Верховного суду від 03.07.2019 року №342/180/17, оскільки відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 року №755/10947/17, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду. В даному випадку такою є саме правова позиція Великої Палати Верховного суду від 03.07.2019 року №342/180/17.
Доводи апеляційної скарги апеляційної скарги про незаконність рішення суду не свідчать та обставин справи не спростовують, а тому не можуть бути підставою для скасування законного рішення суду.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Відповідно до ч. 1. ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Отже, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги правильних висновків суду першої інстанції не спростовують, суд ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до ст. 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення - без змін.
За правилами ст.141 ЦПК України сплачений позивачем судовий збір за подання апеляційної скарги залишається за останнім.
На підставі викладеного, керуючись ст. 375, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» залишити без задоволення.
Рішення Тульчинського районного суду від 20.01.2020 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною, касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.
Головуючий суддя: С.Г. Копаничук
Судді: С.К. Медвецький
В.В. Оніщук