Справа № 127/29111/19
Провадження № 22-ц/801/677/2020
Категорія: 39
Головуючий у суді 1-ї інстанції Дернова В. В.
Доповідач:Копаничук С. Г.
30 квітня 2020 рокуСправа № 127/29111/19м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
Головуючого : Копаничук С.Г.
Суддів: Медвецького С.К., Оніщук В.В.
учасники справи:
позивач: Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»;
відповідач: ОСОБА_1 ,
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи в м. Вінниці апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Шеремети Юрія Олександровича на рішення Вінницького міського суду від 08 січня 2020 року у цивільній справі за позовом акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-
24.10.2019 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулось до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Вказало, що 16.01.2014 року між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 було укладено договір № б/н на підставі якого останній отримав кредит у розмірі 500 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана ним заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Правилами користування платіжною карткою» та «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складають укладений між ним та банком договір про надання банківських послуг , що підтверджується підписом у заяві. У порушення умов кредитного договору відповідач зобов'язання за вказаним договором належним чином не виконував, у зв'язку з чим виникла заборгованість, яка станом на 25.09.2019 року складала 114213,72 грн., з яких: 5097,06 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 103201,72 грн. - заборгованість по відсоткам за користування кредитом, 500 грн. - штраф (фіксована частина); 5414,94 грн. - штраф (процентна складова). Просило суд стягнути з ОСОБА_1 вказану заборгованість та понесені судові витрати.
Рішенням Вінницького міського суду від 08.01.2020 року позов задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 5097,06 грн. В іншій частині позовних вимог - відмовлено; вирішено питання розподілу судових витрат.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Шеремета Ю.О. просив рішення суду скасувати через порушення судом норм матеріального і процесуального права, а по справі ухвалити нове рішення, яким провадження у справі закрити. Зазначив, що на момент ухвалення судом першої інстанції оскаржуваного рішення, предмет спору був відсутній, оскільки ОСОБА_1 , не будучи ознайомлений про те, що є відповідачем у даній цивільній справі, 12.12.2019 року підписав з АТ КБ «ПриватБанк» додаткову угоду №1 за кредитним договором SAMDN52000134039158 від 16.01.2014 року. Згідно вказаної додаткової угоди, сторони встановили заборгованість за кредитним договором ОСОБА_1 у розмірі 6300 грн. з датою її остаточного погашення не пізніше 13.12.2019 року. 13.12.2019 року ОСОБА_1 вищевказані кошти в сумі 6300 грн. вніс на рахунок банку. На підтвердження вказаних обставин надав суду копію вказаної додаткової угоди №1 від 12.12.2019 року, копію дублікату квитанції про перерахунок коштів та копію довідки АТ КБ «ПриватБанк» про відсутність за ОСОБА_1 заборгованості перед позивачем.
Відзив на апеляційну скаргу до Вінницького апеляційного суду не надходив.
Разом з тим, 30.03.2020 року на електронну адресу Вінницького апеляційного суду надійшло клопотання представника АТ КБ «ПриватБанк» - Роя В.Л. про закриття провадження у справі в зв'язку відсутністю предмету спору, з викладенням обставин, що є аналогічними доводам апеляційної скарги.
Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи, рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що останню слід залишити без задоволення.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам рішення суду відповідає.
Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що отримання кредитних коштів відповідачем є доведеним, а тому тіло кредиту підлягає стягненню. Разом з тим, позивач не підтвердив, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці Умови та Тарифи, а не інші, що саме ці Умови та Тарифи розумів відповідач, ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг «ПриватБанку», а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови щодо сплати штрафів та, зокрема, саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування.
Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції у зв'язку з наступним.
Згідно з ч. ч. 1, 5-7 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України). Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом (ч. 1 ст. 78 ЦПК України).
Згідно зі ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірах та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Кредитний договір укладається у письмовій формі (ч. 1 ст. 1055 ЦК України).
За змістом ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною 1 ст. 634 ЦК України передбачено, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Згідно з ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту (ч. 1 ст. 527 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події (ч. 1 ст. 530 ЦК України).
Згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Як вбачається з матеріалів справи, 16.01.2014 року відповідач уклав з позивачем договір про надання банківських послуг №б/н, що підтверджується підписом у Анкеті-заяві про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг. Однак, матеріали справи не містять та позивачем не надано належних, допустимих і достовірних доказів того, що які саме з наданих позивачем до позовної заяви умов, викладені у витязі з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна», були узгодженні між сторонами та того, що вони усвідомлювались відповідачем та він був з ними ознайомлений.
Дотримуючись принципу змагальності та обов'язку щодо надання доказів, передбачених ст.12 ЦПК України та ст.81 ЦПК, позивач мав надати належні та допустимі докази надання відповідачу грошових коштів за кредитним договором та розміру заборгованості у випадку її наявності. Разом із тим, до позову позивач надав лише розрахунок заборгованості ,що містить дані не обґрунтовані жодними первинними документами (випискою з особового рахунку ), на що і звернув увагу суд першої інстанції.
Такі висновки суду першої інстанції узгоджуються із висновками, викладеними в у постанові Великої Палати Верховного суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 щодо застосування відповідних норм права у спірних правовідносинах ,у яких зазначено, що надані позивачем витяг із Умов і правил надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останньою і лише цей факт не може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив обставини справи, які перевірив наданими доказами, оціненими в порядку ст.89 ЦПК України, правильно визначив спірні правовідносини та застосував до них норми права та дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність позовних вимог та про відмову з цієї підстави у задоволенні позову.
Доводи апеляційної скарги про те, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, а провадження у справі - закриттю через відсутність предмету позову, є необґрунтованими, виходячи з наступного.
Згідно ч. 1 ст. 377 ЦПК України, судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу.
Відповідно до п.2 ч.1 ст. 255 ЦПК України, суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Як вбачається з позовної заяви, предметом спору у даній справі є заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором №б/н від 16.01.2014 року, яка станом на 25.09.2019 року складала 114213,72 грн., з яких: 5097,06 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 103201,72 грн. - заборгованість по відсоткам за користування кредитом, 500 грн. - штраф (фіксована частина); 5414,94 грн. - штраф (процентна складова).
Відповідно до наданої заявником апеляційної скарги Додаткової угоди №1 від 12.12.2019 року до кредитного договору № SAMDN52000134039158 від 16.01.2014 року, сторони узгодили про зменшення заборгованості в частині заборгованості по сплаті відсотків на 0,00 грн., по сплаті комісії на 0,00 грн., пені на 120143,33 грн. Вказані суми за рішенням Банку прощені.
Згідно п. 1.2 вказаної угоди, сторони встановили на дату підписання цієї Додаткової Угоди заборгованість за Договором у розмірі 6300 грн., що складає заборгованість за основним боргом 2360, 85 грн., відсотками 3939, 15 грн., комісії 0,00 грн., пені 0,00 грн.
Відтак, колегія суддів вважає, що провадження у справі з підстав відсутності предмета спору закриттю не підлягає, оскільки зміни, внесені додатковою угодою від 12.12.2019 року стосувались іншого договору № SAMDN52000134039158 від 16.01.2014 року і для врахування судом при прийнятті рішення з часу укладення додаткової угоди - 12.12.2019 року, до ухвалення оскаржуваного рішення - 08.01.2020 року, не були доведені до відома суду ні банком, ні відповідачем.
Відтак, на час розгляду судом справи, у суду не було правових підстав вважати відсутнім предмет спору, у зв'язку з чим доводи апеляційної скарги про незаконність рішення суду не свідчать та обставин справи не спростовують, а тому не можуть бути підставою для скасування законного рішення суду.
Отже, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги правильних висновків суду першої інстанції не спростовують, суд ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до ст. 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення - без змін.
Відповідно до ч. 1. ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів вважає ,що у відповідності до ст.141 ЦПК України, сплачений позивачем судовий збір за подання апеляційної скарги підлягає залишенню за останнім.
На підставі викладеного, керуючись ст. 375, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Шеремети Юрія Олександровича - залишити без задоволення.
Рішення Вінницького міського суду від 08.01.2020 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною, касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.
Головуючий суддя: С.Г. Копаничук
Судді: С.К. Медвецький
В.В. Оніщук