Провадження № 3/537/387/2020
Справа № 537/719/20
30.04.2020 суддя Крюківського районного суду міста Кременчука Полтавської області Дядечко Іван Іванович, розглянувши адміністративний матеріал, який надійшов з Управління Укртрансбезпеки у Полтавській області про притягнення до адміністративної відповідальності
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , уродженця м. Кременчука Полтавської області, українця, громадянина України, не працюючого, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,
за частиною 1 статті 164 Кодексу України про адміністративні правопорушення,
встановив:
26.02.2020 о 13 год. 50 хв. в м. Кременчук по вулиці Кохнівська, ОСОБА_1 надавав послуги з перевезення пасажирів у таксі автомобілем ЗАЗ TF699РСПГ, державний номерний знак НОМЕР_2 , без оформлення ліцензії на даний вид діяльності та як суб'єкт господарювання, чим порушив ч. 1 ст. 164 КУпАП.
В судове засідання ОСОБА_1 не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, причину неявки суду не повідомив, клопотань про відкладення розгляду справи до суду не надходило.
Відповідно до вимог ст. 129 Конституції України, ст. 11 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» розгляд справ про адміністративні правопорушення відбувається в судах відкрито, що гарантує особі, яка притягається до адміністративної відповідальності можливість своєчасно дізнатись про день та час судового засідання.
Крім того, як наголошує в своїх рішеннях Європейський суд, сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікована Україною Законом № 475/97-ВР від 17.07.1997 року, гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.
Суд при цьому враховує, що Європейський суд у своїй практиці широко тлумачить дане питання, основним у якому є доступ до суду в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.
В той же час, Європейський суд у своїх рішеннях неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання.
Заборона зловживання правом знайшла своє закріплення у статті 17 Конвенції, згідно якої жодне з положень Конвенції не може тлумачитись як таке, що надає будь-якій державі, групі чи особі право займатися будь-якою діяльністю або вчиняти будь-яку дію, спрямовану на скасування будь-яких прав і свобод, визнаних цією Конвенцією, або на їх обмеження в більшому обсязі, ніж це передбачено в Конвенції.
При розгляді справ про адміністративне правопорушення, передбачені ч. 1 ст. 164 КУпАП, законом не встановлено обов'язкової присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Відповідно суду не надано права у разі ухилення від явки на виклик судді цю особу піддати приводу органом внутрішніх справ (Національною поліцією).
За даних обставин суддя вважає, що неявка ОСОБА_1 не перешкоджає розгляду справи, зважаючи на те, що він був повідомлений належним чином про час та місце розгляду справи. Таку процесуальну поведінку ОСОБА_1 суддя розцінює як намагання уникнути відповідальності за правопорушення.
Враховуючи викладене та вимоги ст. 268 КУпАП, суддя вважає за можливе розглянути справу у відсутність ОСОБА_1 ..
Суд, дослідивши матеріали справи, дійшов до таких висновків.
Відповідно до ч. 1 ст. 164 КУпАП передбачено адміністративну відповідальність за провадження господарської діяльності без державної реєстрації як суб'єкта господарювання або без подання повідомлення про початок здійснення господарської діяльності, якщо обов'язковість подання такого повідомлення передбачена законом, або без отримання ліцензії на провадження виду господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню відповідно до закону, або у період зупинення дії ліцензії, у разі якщо законодавством не передбачені умови провадження ліцензійної діяльності у період зупинення дії ліцензії, або без одержання документа дозвільного характеру, якщо його одержання передбачене законом (крім випадків застосування принципу мовчазної згоди).
Згідно ст. 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями.
Відповідно до ст. 42 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Згідно ст. 55 Господарського кодексу України суб'єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.
Суб'єктами господарювання є, зокрема, громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.
Згідно до п. 1 розділу І Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 176 від 18 лютого 1997 року ці Правила визначають порядок здійснення перевезень пасажирів та їх багажу автобусами, таксі, легковими автомобілями на замовлення, а також обслуговування пасажирів на автостанціях і є обов'язковими для виконання організаторами регулярних перевезень, замовниками транспортних послуг (далі замовники послуг), автомобільними перевізниками, автомобільними самозайнятими перевізниками, персоналом автомобільного транспорту, автостанціями та пасажирами.
Пунктом 86 розділу ІV Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 176 від 18 лютого 1997 року, встановлено, що автомобільний перевізник, автомобільний самозайнятий перевізник, які здійснюють перевезення пасажирів та їх багажу на таксі (далі - послуги таксі), повинні дотримуватися вимог законодавства про автомобільний транспорт та захист прав споживачів.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про автомобільний транспорт» таксі - легковий автомобіль, обладнаний розпізнавальним ліхтарем оранжевого кольору, який встановлюється на даху автомобіля, діючим таксометром, сигнальним ліхтарем із зеленим та червоним світлом, розташованим у верхньому правому кутку лобового скла, і який має нанесені композиції з квадратів, розташованих у шаховому порядку на дверцятах автомобіля з лівого та правого боків, призначений для надання послуг з перевезення пасажирів та їхнього багажу в індивідуальному порядку.
Згідно ст. 9 Закону України «Про автомобільний транспорт» ліцензія видається на господарську діяльність з надання послуг з перевезення пасажирів і небезпечних вантажів, в тому числі і на такий вид робіт як надання послуг з внутрішніх перевезень пасажирів на таксі.
Згідно ч. 1 ст. 35 Закону України «Про автомобільний транспорт», послуги пасажирського автомобільного транспорту поділяють на послуги з перевезення пасажирів автобусами, на таксі та легковими автомобілями на замовлення.
Статтею 39 Закону України «Про автомобільний транспорт» встановлені чіткі вимоги до документів на підставі яких виконуються пасажирські перевезення.
Автомобільні перевізники, водії, пасажири повинні мати і пред'являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконуються пасажирські перевезення.
Документи для юридичної особи, що здійснює перевезення пасажирів на таксі: для автомобільного перевізника - ліцензія, інші документи, передбачені законодавством України; для водія таксі - посвідчення водія відповідної категорії, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, інші документи, передбачені законодавством України.
Документи для юридичної особи, що здійснює перевезення пасажирів легковими автомобілями на замовлення: для автомобільного перевізника - ліцензія, договір із замовником послуги, інші документи, передбачені законодавством України; для водія легкового автомобіля - посвідчення водія відповідної категорії, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, копія договору із замовником послуги, інші документи, передбачені законодавством України.
Документи для автомобільного самозайнятого перевізника: ліцензія, посвідчення водія відповідної категорії, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, сервісна книжка, медична довідка.
Документи для фізичної особи, що здійснює перевезення пасажирів легковими автомобілями на замовлення: для автомобільного перевізника - ліцензія, договір із замовником послуги, інші документи, передбачені законодавством України; для водія легкового автомобіля - посвідчення водія відповідної категорії, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, копія договору із замовником послуги, інші документи, передбачені законодавством України.
Відповідно до ст. 20 Закону України «Про ліцензування видів господарської діяльності» за провадження виду господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню, без ліцензії чи у період зупинення дії ліцензії повністю або частково, невиконання ліцензіатом розпорядження про усунення порушень ліцензійних умов, порушення ліцензіатом строку повідомлення про всі зміни даних, зазначених у заяві та документах, а також за наявності контролю за діяльністю ліцензіата у значенні, наведеному у статті 1 Закону України "Про захист економічної конкуренції", резидентами держав, що здійснюють збройну агресію проти України, у значенні, наведеному у статті 1 Закону України "Про оборону України", суб'єкти господарювання притягаються до адміністративної відповідальності, передбаченої Кодексом України про адміністративні правопорушення.
В той же час, відповідно до п. 24 ч. 1 ст. 7, ч. 9 ст. 13 Закону України «Про ліцензування видів господарської діяльності», ліцензуванню підлягають, зокрема, такі види господарської діяльності як перевезення пасажирів, небезпечних вантажів та небезпечних відходів річковим, морським, автомобільним, залізничним та повітряним транспортом, міжнародні перевезення пасажирів та вантажів автомобільним транспортом.
Як вбачається із протоколу про адміністративне правопорушення №0017652 від 26.02.2020, ОСОБА_1 пояснень по суті правопорушення фактично не надав (а.с.1).
Із долучених до протоколу про адміністративне правопорушення фотокарток, вбачається що на них міститься зображенням автомобіля марки ЗАЗ TF699РСПГ, державний номерний знак НОМЕР_2 , на якому встановлена фішка таксі (а.с. 2,3).
Допитаний в судовому засіданні головний спеціаліст ВДК ОСОБА_2 суду пояснив, що 26 лютого 2020 року він спільно з працівниками поліції зупинив автомобіль ЗАЗ TF699РСПГ, державний номерний знак НОМЕР_2 , яким керував ОСОБА_1 . Вказаний автомобіль мав ознаки таксі, а саме на даху автомобіля була установлена шашка «Таксі». ОСОБА_1 підтвердив, що він дійсно займається діяльністю із перевезення пасажирів на таксі без оформлення ліцензії на даний вид діяльності, оскільки має скрутне матеріальне становище.
Оцінюючи наявні в справі докази, суд приходить до висновку, що мало місце адміністративне правопорушення передбачене ч. 1 ст. 164 КУпАП, а саме здійснення ОСОБА_1 господарської діяльності з перевезення пасажирів на таксі без оформлення ліцензії на даний вид господарської діяльності та без реєстрації як суб'єкта підприємницької діяльності
Обираючи вид стягнення суддя обставин, що пом'якшують чи обтяжують відповідальність не вбачає.
Враховуючи викладене, особу правопорушника, ступінь вини, суддя вважає за необхідне застосувати відносно правопорушника адміністративне стягнення у вигляді штрафу, для запобігання вчиненню нових правопорушень.
Відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 4 Закону України “Про судовий збір” у разі ухвалення судом постанови про накладення адміністративного стягнення з правопорушника стягується судовий збір 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Враховуючи вищевикладене, суддя приходить до висновку, що з правопорушника необхідно стягнути на користь держави 420 грн 40 коп. судового збору.
Керуючись ч. 1 ст. 164 КУпАП, ст. 4 Закону України «Про судовий збір, суддя, -
постановив:
Визнати винним ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 164 Кодексу України про адміністративні правопорушення, та накласти на нього стягнення у виді адміністративного штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 грн (сімнадцять тисяч грн) в дохід держави.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь держави 420 грн 40 коп. судового збору.
Роз'яснити ОСОБА_1 , що відповідно до вимог ст. ст. 307, 308 КУпАП, штраф має бути сплачений порушником не пізніш як через п'ятнадцять днів з дня вручення йому постанови про накладення штрафу, а в разі оскарження такої постанови не пізніш як через п'ятнадцять днів з дня повідомлення про залишення скарги без задоволення. В разі несплати штрафу у зазначений строк, постанова про накладення штрафу надсилається для примусового виконання до відділу державної виконавчої служби за місцем проживання, роботи або за місцем знаходженням майна, яким стягується подвійний розмір штрафу, а також витрати на облік правопорушення, розмір яких визначається Кабінетом Міністрів України.
Постанова може бути оскаржена протягом десяти днів з дня винесення постанови, шляхом подання апеляційної скарги, яка подається до Полтавського апеляційного суду через Крюківський районний суд м. Кременчука Полтавської області.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.
У разі подання апеляційної скарги, постанова набирає законної сили після розгляду апеляційної скарги Полтавським апеляційним судом, постанова якого набирає законної сили негайно після її винесення.
Суддя Іван Іванович Дядечко