Справа №295/3447/20
Категорія 57
2/295/1532/20
30.04.2020 року м. Житомир
Богунський районний суд міста Житомира у складі:
головуючого - судді Полонця С.М.,
секретаря с/з - Глущенко Я.В.,
розглянув в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист честі, гідності й ділової репутації та відшкодування моральної шкоди, -
встановив:
ОСОБА_1 звернулася в суд з даним позовом, в якому просить визнати недостовірною й такою, що порочить честь і гідність ОСОБА_1 , інформацію, поширену ОСОБА_2 на власній сторінці у соціальній Інтернет-мережі ІНФОРМАЦІЯ_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1 ), а саме, визнати недостовірними такі висловлювання: «Це не кадри з фільму жахів це реалії сьогодення! Хто знає цю жінку, відгукніться бдласка? Їй негайно потрібна допомога кваліфікованого психіатра! Оплата за якісне лікування гарантована!!! Від цього залежить ЖИТТЯ І ЗДОРОВЯ маленької дитини. Це лице «мами» на рідну дитину. Відбувається систематичне травмування психіки власного трьохрічного сина, доведення до істерик і сліз в догоду особистим амбіціям. На прохання сусідів і вихователів дитсадочка припинити систематичні істерики і крики при дитини, «мама» не реагує! Зі слів цієї «мами» відомо, що в неї був «папа-садист», який також систематично знущався над дружиною і своїми дітьми з дитинства. Сумно…» Спростувати недостовірну інформацію про ОСОБА_1 , поширену ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 на власній сторінці у соціальній Інтернет-мережі Facebook, у такий спосіб: оприлюднити на власній сторінці у соціальній Інтернет-мережі Facebook (https://www.facebook.com/andryifedirko?epa=SEARCH_BOX) резолютивну частину судового рішення про спростування недостовірної інформації - протягом одного місяця з моменту набрання вказаним рішенням законної сили, а також стягнути з відповідача на її користь моральну шкоду в сумі 100000,00 грн. та судові витрати в сумі 11500,00 грн. В обґрунтування позову посилається на те, що сторони по справі є батьками малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . З приводу спілкування дитиною з відповідачем між сторонами по справі почали виникати конфлікти. Відповідач не дотримувався та порушував порядок побачень з сином, встановлений рішенням міськвиконкому, а також 14.02.2020 року розмістив на власній сторінці у соціальній Інтернет-мережі Facebook у принизливій та образливій формі відповідний текст з додаванням до нього фото позивача, зроблених під час чергового конфлікту між сторонами. Внаслідок поширення, на думку позивача, неправдивої інформації про її психічне здоров'я та про її рідних, батька та матір, з якою ознайомились 89 користувачів вказаної соціальної інтернет-мережі, вона зазнала душевних страждань у зв'язку з приниженням її честі та гідності чим їй завдано моральну шкоду.
Ухвалою судді Богунського районного суду м. Житомира Полонця С.М. від 20.03.2020 року позовну заяву залишено без руху.
Ухвалою судді Богунського районного суду м. Житомира Полонця С.М. від 01.04.2020 року у даній цивільній справі відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення сторін.
27.04.2020 року від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому він заперечує проти позову в повному обсязі.
Дослідивши матеріали справи, з урахуванням меж заявлених позовних вимог, суд приходить до наступного висновку.
Судом встановлено, що рішенням виконавчого комітету Житомирської міської ради від 20.06.2018 року №661 визначено ОСОБА_2 порядок побачення із сином ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 : щодня з 10.30 до 12.30 години; щодня з 16.00 до 19.00 години за згодою матері дитини. У разі згоди обох батьків ними може бути визначений додатковий порядок участі у вихованні та побачень батька з дитиною.
27.10.2018 року Житомирським ВП ГУНП в Житомирській області в Єдиному реєстрі досудових розслідувань зареєстровано кримінальне провадження за №12018060020004505 у зв'язку з тим, що 27.10.2018 року близько 13 години 00 хвилин ОСОБА_2 спричинив ОСОБА_1 тілесні ушкодження за адресою: АДРЕСА_1 , які відносяться до середнього ступеня тяжкості тілесних ушкоджень.
03.12.2018 року Житомирським ВП ГУНП в Житомирській області в Єдиному реєстрі досудових розслідувань зареєстровано кримінальне провадження за №12018060020005014 у зв'язку з тим, що 01.12.2018 року та 02.12.2018 року близько 18 години 00 хвилин ОСОБА_2 , перебуваючи за адресою: АДРЕСА_1 , де проживає ОСОБА_1 під час конфлікту наніс останній тілесні ушкодження.
Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 23.12.2019 року по справі №296/8374/19 визначено місце проживання малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 з матір'ю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .
Рішенням виконавчого комітету Житомирської міської ради від 04.03.2020 року №262 визнано таким, що втратило чинність рішення виконавчого комітету Житомирської міської ради від 20.06.2018 №661. Визначено ОСОБА_2 порядок побачення із сином ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 : щовівторка та щочетверга з 16.30 до 20.30 години; щосуботи з 11.00 до 21.00 години. У разі згоди обох батьків ними може бути визначений додатковий порядок участі у вихованні та побачень батька з дитиною.
У статті 34 Конституції України та статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплене право кожного на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.
Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.
За змістом зазначених норм кожному гарантується право на свободу висловлення поглядів, у тому числі, право поширювати інформацію без втручання органів державної влади, за умови, що вони діють добросовісно і надають правильну і достовірну інформацію, не завдаючи при цьому шкоди репутації окремих осіб і не порушуючи їх прав.
Праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов'язок не поширювати про особу недостовірну інформацію та таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.
Згідно зі ст. 32 Конституції України ніхто не може зазнавати втручання в його особисте та сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України.
У п.1 постанови Пленуму Верховного Суду України « Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» №1 від 27 лютого 2009 року зазначено, що суди при вирішенні справ про захист гідності, честі та ділової репутації повинні забезпечувати баланс між конституційним правом на свободу думки і слова, правом на вільне вираження своїх поглядів та переконань, з одного боку, та правом на повагу до людської гідності, конституційними гарантіями невтручання в особисте і сімейне життя, судовим захистом права на спростування недостовірної інформації про особу, з іншого боку.
У ч.1 ст.201 ЦК України передбачено, що особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є, зокрема, честь, гідність і ділова репутація.
У ст.297 ЦК України закріплена норма про те, що кожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканними. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі.
Під гідністю слід розуміти визначення цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної цінності. Поняття «честь» нерозривно пов'язане з позитивною соціальною оцінкою особи в очах оточуючих, яка грунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло. Під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей при виконанні нею трудових, службових, громадських чи інших обов'язків.
Частиною 1 ст.277 ЦК України передбачено, що фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.
Згідно з роз'ясненнями, які містяться у п.п. 15,19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року №1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-якій спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.
Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв'язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.
Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).
Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з'ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.
Відповідно до ч.ч.1,2 ст. 30 Закону України «Про інформацію» ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень.
Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.
Таким чином, відповідно до статті 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб'єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції.
Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки, поширені в засобах масової інформації, принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй частиною першою статті 277 ЦК та відповідним законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому ж засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку.
Згідно з частиною першою статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до вимог частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
У статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Так, звертаючись до суду із вказаним позовом ОСОБА_1 посилається на те, що ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_6 на власній сторінці у соціальній Інтернет-мережі ІНФОРМАЦІЯ_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1 ), розмістив висловлювання наступного змісту: «Це не кадри з фільму жахів це реалії сьогодення! Хто знає цю жінку, відгукніться бдласка? Їй негайно потрібна допомога кваліфікованого психіатра! Оплата за якісне лікування гарантована!!! Від цього залежить ЖИТТЯ І ЗДОРОВЯ маленької дитини. Це лице «мами» на рідну дитину. Відбувається систематичне травмування психіки власного трьохрічного сина, доведення до істерик і сліз в догоду особистим амбіціям. На прохання сусідів і вихователів дитсадочка припинити систематичні істерики і крики при дитини, «мама» не реагує! Зі слів цієї «мами» відомо, що в неї був «папа-садист», який також систематично знущався над дружиною і своїми дітьми з дитинства. Сумно…»
При цьому позивач на підтвердження своїх позовних вимог надала до суду роздруківку з вищевказаним текстом, на якій містяться копії п'яти фотозображень та коментарі, всього на дев'яти сторінках, які засвідчені печаткою адвоката Ткачука А.О., та яка не містить інформації щодо інтернет-сайту.
Судом оглянуто сторінку в мережі Інтернет, на яку посилається позивач (ІНФОРМАЦІЯ_1 ), на якій не міститься текст, який став підставою для судового позову.
Разом з тим, відповідач в своєму відзиві на позовну заяву не заперечує факту розміщення ним на зазначеному сайті вказаного позивачем тексту.
При цьому, суд вважає, що за стилістикою викладення інформації у вищевказаному тексті відповідач ОСОБА_2 висловив не фактичні дані, а свої особисті оціночні судження, думки, переконання та власну критичну оцінку поведінки матері відносно дитини без зазначення їх прізвищ, імен та по батькові. Такі оціночні судження, відповідно до вимог закону, не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.
З матеріалів справи не вбачається, що позивач скористалася наданим їй законом правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи на тому ж інтернет-сайті з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку.
Таким чином, в матеріалах справи відсутні належні, допустимі, достовірні та достатні докази в їх сукупності завдання ОСОБА_2 шкоди особистим немайновим правам позивача.
Також слід зазначити, що відповідно до пункту 12 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» №1 від 27 лютого 2009 року, належним відповідачем у разі поширення оспорюваної інформації в мережі Інтернет є автор відповідного інформаційного матеріалу та власник веб-сайта, особи яких позивач повинен установити та зазначити в позовній заяві.
Всупереч вищезазначеному, позивач не зазначила в позовній заяві в якості відповідача власника веб-сайту, а саме реєстранта доменного імені ІНФОРМАЦІЯ_1 .com компанію Facebook ІНФОРМАЦІЯ_7 ., зареєстровану за адресою: АДРЕСА_2 .
Статтею 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Відповідно до пункту 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31.03.1995р. із змінами, обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача, вини останнього в її заподіянні, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних та фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоди та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Пунктом 9 вищезазначеної постанови передбачено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог, залежно від характеру заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням в кожному конкретному випадку вини відповідача та інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне (за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого) спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Відповідно до ст.1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
В позовній заяві відсутні будь-які належні, допустимі, достатні та достовірні докази - фактичні дані, на підставі яких суд може встановити наявність обставин, що обґрунтовують позовні вимоги про те, що позивачу діями відповідача було завдано моральну шкоди, та інших обставин, які містять інформацію щодо предмета доказування та які мають значення для вирішення справи. Крім того, позивач у своєму позові не навела, з яких саме міркувань вона виходила, визначаючи розмір моральної шкоди в сумі 100000,00 грн.
Враховуючи вищезазначене, позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають до задоволення у повному обсязі.
Керуючись ст.ст. 10, 12, 13, 81, 82, 141, 259, 263, 265, 279 ЦПК України, суд,-
вирішив:
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист честі, гідності й ділової репутації та відшкодування моральної шкоди, залишити без задоволення.
Рішення може бути оскаржене до Житомирського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Позивач: ОСОБА_1 ; місце проживання - АДРЕСА_3 ; РНОКПП НОМЕР_1 .
Відповідач: ОСОБА_2 ; місце проживання - АДРЕСА_4 ; РНОКПП НОМЕР_2 .
Суддя: