Іменем України
30 квітня 2020 року
Київ
справа №140/2037/19
адміністративне провадження №К/9901/2729/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Желєзного І.В.,
суддів: Берназюка Я.О., Коваленко Н.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження
касаційну скаргу ОСОБА_1
на ухвалу Волинського окружного адміністративного суду у складі судді Смокович В.І. від 02 липня 2019 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду у колегії суддів: Бруновської Н.В., Запотічного І.І, Матковської З.М. від 18 грудня 2019 року
у справі №140/2037/19
за позовом ОСОБА_1
до Управління культури, з питань релігії та національностей Волинської обласної державної адміністрації, Волинської обласної державної адміністрації
про визнання протиправними та скасування рішень, розпорядження,
І. РУХ СПРАВИ
1. У червні 2019 року ОСОБА_1 (далі також - позивач) звернувся до Волинського окружного адміністративного суду з позовом до Управління культури, з питань релігії та національностей Волинської обласної державної адміністрації та Волинської обласної державної адміністрації, в якому просив визнати протиправними та скасувати рішення № 11871070004001801 від 07 травня 2019 року "Про внесення змін до відомостей про юридичну особу, що не пов'язані зі змінами в установчих документах (зміна додаткової інформації, зміна керівника юридичної особи, зміна складу підписантів), розпорядження № 214 від 16 квітня 2019 року "Про реєстрацію статутів релігійних громад у новій редакції" у частині реєстрації статуту "Свято-Успенська релігійна громада Української православної церкви" села Озеряни Луцького району" у новій редакції за новою назвою Релігійна організація "Релігійна громада Успіння Пресвятої Богородиці Православної церкви України села Озеряни Луцького району", рішення № 11871050003001801 від 07 травня 2019 року "Державна реєстрація, змін до установчих документів юридичної особи (зміна повного найменування, зміна скороченого найменування)".
2. Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 02 липня 2019 року, залишеною без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18 грудня 2019 року, відмовлено у відкритті провадження у в'язку з тим, що позов не підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.
3. 20 січня 2020 року позивачем направлено до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Волинського окружного адміністративного суду від 02 липня 2019 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18 грудня 2019 року у справі №140/2037/19, в якій просить такі скасувати, а справу повернути для продовження розгляду до суду першої інстанції.
4. Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23 січня 2020 року справу передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючого судді Желєзного І.В., суддів Берназюка Я.О., Коваленко Н.В.
5. Ухвалою Верховного Суду від 23 березня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі.
6. Від Волинської обласної державної адміністрації до суду надійшов відзив на касаційну скаргу.
ІІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
7. Відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що даний спір не є публічно-правовим, який належить до юрисдикції адміністративних судів, оскільки стосується правовідносин з прийняття уповноваженим органом рішення з реєстрації статуту релігійної організації та стосуються питань участі позивача у створенні та діяльності релігійної громади. Дані правовідносини є пов'язаними з правовідносинами щодо реєстрації статуту (положення) релігійної організації, а тому юрисдикцію спорів, що виникають з таких правовідносин слід визначати відповідно до частини 21 статті 14 та частини 2 статті 15 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації».
ІІІ. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ
8. Позивач у касаційній скарзі не погоджується із рішеннями судів попередніх інстанцій, оскільки предметом спору у даній справі є саме порушення відповідачами положень чинного законодавства, якими регулюється порядок внесення змін і доповнень до статутних документів юридичної особи - Релігійної організації, на підставі яких прийняте оскаржуване розпорядження та проведення державної реєстрації внесення таких змін. Такі обставини належать до сфери публічно-правових відносин, оскільки випливають зі змісту повноважень суб'єкта владних повноважень, прийнятих з порушенням чинного законодавства. Фактичною підставою звернення до суду стали не порушення прав та інтересів учасників релігійної громади, а дії відповідачів, що полягають у державній реєстрації змін до статуту та проведення державної реєстрації таких змін, чим фактично ліквідовано юридичну особу. Крім того, посилання суду першої інстанції на правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 19 грудня 2018 року у справі № 806/3462/14, не підлягає і не може бути застосованим в межах розгляду даної справи. При цьому, правова позиція Верховного Суду, яка викладена у постанові від 16 жовтня 2018 року у справі №807/3565/14 повністю узгоджується з правовою позицією викладеною у позовній заяві.
9. Голова Волинської обласної державної адміністрації надав відзив на касаційну скаргу, в якому зазначив, що така не підлягає задоволенню, оскільки спірні правовідносини у даній справі стосуються прав та інтересів учасників релігійної громади на канонічне підпорядкування, а позовні вимоги спрямовані на захист права цивільного.
ІV. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
10. Верховний Суд дослідив доводи касаційної скарги, перевірив правильність застосування норм права судами попередніх інстанцій та дійшов таких висновків.
11. Статтею 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
12. Судовий захист є одним із найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
13. Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.
14. Критеріями розмежування судової юрисдикції є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.
15. Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
16. Пунктами 1, 2 частини 1 статті 4 КАС України визначено, що адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір. Публічно-правовий спір - це спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.
17. Відповідно до частин 1, 3 статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
18. Згідно з пунктом 7 частини 1 статті 4 КАС України суб'єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
19. Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
20. Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.
21. Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
22. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
23. Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
24. Такий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі №813/1076/17 та від 14 листопада 2018 року у справі №817/986/17.
25. Натомість відповідно до положень статті 19 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ здійснюється в порядку іншого судочинства.
26. Як встановлено судами попередніх інстанцій, позивач оскаржує розпорядження голови Волинської обласної державної адміністрації №214 від 16 квітня 2019 року «Про реєстрацію статутів релігійних громад у новій редакції» суб'єкт державної реєстрації - Управління культури, з питань релігій та національностей Волинської обласної державної адміністрації (центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері релігії) 07 травня 2019 року провів реєстраційну дію № 11871050003001801: щодо державної реєстрації змін до установчих документів юридичної особи в частині зміни повного і скороченого найменувань. Юридичну особу «Свято-Успенська релігійна громада Української православної церкви с. Озеряни Луцького району» перейменовано на Релігійну організацію «Релігійна громада Успіння Пресвятої Богородиці Православної Церкви України с. Озеряни Луцького району Волинської області».
27. Крім того, 07 березня 2019 року органом державної реєстрації проведено реєстраційну дію № 00871070004001801: щодо внесення змін до відомостей про юридичну особу, що не пов'язані зі змінами в установчих документах в частині зміни керівника юридичної особи, зміни складу підписантів.
28. Суспільні відносини у сфері утворення, реєстрації, діяльності та припинення релігійної організації врегульовано Законом України від 23 квітня 1991 року № 987-ХІІ «Про свободу совісті та релігійні організації» (далі - Закон № 987-ХІІ).
29. За змістом статті 7 Закону № 987-ХІІ релігійні організації в України утворюються з метою задоволення релігійних потреб громадян сповідувати і поширювати віру і діють відповідно до своєї ієрархічної та інституційної структури, обирають, призначають і замінюють персонал згідно із своїми статутами. Релігійними організаціями в Україні є релігійні громади, управління і центри, монастирі, релігійні братства, місіонерські товариства (місії), духовні навчальні заклади, а також об'єднання, що складаються з вищезазначених релігійних організацій. Релігійні об'єднання представляються своїми центрами (управліннями).
30. Релігійна громада є місцевою релігійною організацією віруючих громадян одного й того самого культу, віросповідання, напряму, течії або толку, які добровільно об'єдналися з метою спільного задоволення релігійних потреб. Членство в релігійній громаді ґрунтується на принципах вільного волевиявлення, а також на вимогах статуту (положення) релігійної громади. Релігійна громада на власний розсуд приймає нових та виключає існуючих членів громади у порядку, встановленому її статутом (положенням). Держава визнає право релігійної громади на її підлеглість у канонічних та організаційних питаннях будь-яким діючим в Україні та за її межами релігійним центрам (управлінням) і вільну зміну цієї підлеглості шляхом внесення відповідних змін до статуту (положення) релігійної громади. Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту ухвалюється загальними зборами релігійної громади. Такі загальні збори релігійної громади можуть скликатися її членами. Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту ухвалюється не менш як двома третинами від кількості членів релігійної громади, необхідної для визнання повноважними загальних зборів релігійної громади відповідно до статуту (положення) релігійної громади. Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту засвідчується підписами членів відповідної релігійної громади, які підтримали таке рішення. Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту підлягає реєстрації в порядку, встановленому статтею 14 цього Закону. Зміна підлеглості релігійної громади не впливає на зміст права власності та інших речових прав такої релігійної громади, крім випадку, встановленого статтею 18 цього Закону. Частина громади, не згідна з рішенням про зміну підлеглості, має право утворити нову релігійну громаду і укласти договір про порядок користування культовою будівлею і майном з їхнім власником (користувачем). Повідомлення державних органів про утворення релігійної громади не є обов'язковим (стаття 8 Закону № 987-ХІІ).
31. За правилами, встановленими статтею 12 Закону № 987-ХІІ, відомості, зокрема, про вид релігійної організації, її віросповідну приналежність і місцезнаходження повинні міститися у статуті (положенні) релігійної організації, який (як і зміни до нього) підлягає реєстрації в порядку, встановленому статтею 14 вказаного Закону. Частина перша статті 14 Закону № 987-ХІІ передбачає, що для реєстрації статуту (положення) релігійної громади громадяни в кількості не менше десяти чоловік, які утворили її і досягли 18-річного віку, подають заяву та статут (положення) на реєстрацію до обласної, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, а в Автономній Республіці Крим - до Ради міністрів Автономної Республіки Крим.
32. Перевищення встановленого цим Законом терміну прийняття рішень про реєстрацію статутів (положень) релігійних організацій, як і рішення про відмову в реєстрації статуту (положення) релігійної організації може бути оскаржено до суду в порядку, передбаченому цивільним процесуальним законодавством України (частина 21 статті 14, частина 2 статті 15 Закону№ 987-ХІІ).
33. Отже, законодавець висловився стосовно юрисдикції спорів, які виникають у зв'язку з бездіяльністю чи відмовою уповноваженого органу у прийнятті рішення щодо реєстрації статуту (положення) релігійної організації.
34. Спір, який виник у цій справі, також стосується правовідносин з прийняття уповноваженим органом рішення з реєстрації статуту релігійної організації.
35. За змістом позовної заяви, видно, що позов у цій справі подано на захист релігійних прав позивачки як учасника релігійної громади.
36. За певним чином подібних правовідносин Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20 листопада 2019 року у справі № 910/8132/19 зазначила, що, оскільки, правовідносини, які виникли між позивачем та відповідачем, стосуються питань участі позивача у створенні та діяльності релігійної громади, Велика Палата Верховного Суду вважає, що такі правовідносини є тісно пов'язаними з правовідносинами щодо реєстрації статуту (положення) релігійної організації, а юрисдикцію спорів, що виникають з таких правовідносин, також слід визначати відповідно до частини 21 статті 14, частини 2 статті 15 Закону № 987-ХІІ.
37. Отже, спір, що виник у даній справі належить розглядати у порядку цивільного судочинства.
38. Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 05 грудня 2019 року у справі № 460/1549/19 за позовом члена релігійної громади Свято-Михайлівської парафії Сарненської єпархії Української Православної Церкви ОСОБА_2 до Рівненської обласної державної адміністрації, державного реєстратора управління культури і туризму Рівненської обласної державної адміністрації Кир'янчука О.Б. про визнання протиправним та скасування розпорядження, рішення, запису, повертаючи справу до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду для продовження розгляду у відповідній колегії, зазначила, що Велика Палата Верховного Суду вже висловила правову позицію з питань юрисдикції спорів, які виникають щодо проведення реєстрації статуту (положення) релігійної організації, зокрема, у постанові від 20 листопада 2019 року у справі № 910/8132/19.
39. З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що даний спір не належить розглядати у порядку адміністративного судочинства, водночас дійшли помилкового висновку про те, що даний спір має вирішуватися в порядку господарського судочинства, а доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів попередніх інстанцій щодо підстав для відмови у відкритті провадження у справі № 140/2037/19.
40. Водночас, колегія суддів зазначає про безпідставність посилання скаржника на постанову Верховного Суду від 16 жовтня 2018 року у справі № 807/3565/14, оскільки в ній Верховний Суд не досліджував і не робив висновків щодо юрисдикції справи.
41. Відповідно до статті 351 КАС України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
42. З огляду на викладене, рішення судів попередніх інстанцій у мотивувальній частині підлягають зміні - з урахуванням мотивів, наведених у цій постанові Верховного Суду та визначити, що даний спір належить розглядати у порядку цивільного судочинства.
Керуючись статтями 341, 345, 351, 356, 359 КАС України, Верховний Суд
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Ухвалу Волинського окружного адміністративного суду від 02 липня 2019 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18 грудня 2019 року змінити - з урахуванням мотивів наведених у цій постанові Верховного Суду та визначити, що даний спір належить розглядати у порядку цивільного судочинства.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач І.В. Желєзний
Суддя Я.О. Берназюк
Суддя Н.В. Коваленко