79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
01.04.2020 справа № 914/2053/19
м. Львів
Господарський суд Львівської області у складі судді Матвіїва Р.І., за участю секретаря судового засідання Демчук А.П., розглянувши матеріали
за первісним позовом: Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі філії "Пасажирська компанія" Акціонерного товариства "Українська залізниця", м. Київ,
до відповідача: Фізичної особи-підприємця Байрамов Шахін Малік Огли, с. Ражнів, Бродівський район, Львівська область
предмет позову: виселення з займаної площі та стягнення 65 203,20 грн. неустойки,
підстава позову: порушення умов договору оренди від 27.06.2013 року щодо повернення майна,
та за зустрічним позовом: Фізичної особи-підприємця Байрамов Шахін Малік Огли, с. Ражнів, Бродівський район, Львівська область,
до відповідача: Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі філії "Пасажирська компанія" Акціонерного товариства "Українська залізниця", м. Київ,
предмет позову: визнання недійсним додаткового договору від 29.01.2016 року, стягнення 81 504,00 грн.,
підстава позову: порушення приписів частин 1, 2 статті 203 ЦК України,
за участю представників:
позивача за первісним позовом (відповідача за зустрічним позовом): Пантюшева Надія Миколаївна - адвокат на підставі довіреності від 16.01.2020 року № ц/6-44/12-20,
відповідача за первісним позовом (позивача за зустрічним позовом): не з'явився.
04.10.2019 року до Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі філії «Пасажирська компанія» Акціонерного товариства «Українська залізниця» до відповідача Фізичної особи-підприємця Байрамов Шахін Малік Огли про виселення з займаної площі та стягнення 65 203,20 грн. неустойки.
Ухвалою суду від 07.10.2019 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.
Відводів складу суду сторонами не заявлено.
Обставини розгляду справи відображені в ухвалах суду та протоколах судових засідань. Зокрема, 05.12.2019 року прийнято до спільного розгляду з первісним позовом зустрічну позовну заяву Фізичної особи-підприємця Байрамов Шахін Малік Огли, строк підготовчого провадження продовжено на тридцять днів. У судовому засіданні 02.01.2020 року закрито підготовче провадження у справі та призначено розгляд справи по суті на 22.01.2020 року.
У судовому засіданні 22.01.2020 року оголошено перерву в судовому засіданні до 19.02.2020 року. Розгляд справи по суті відкладався і в судових засіданнях оголошувалась перерва, зокрема, у судовому засіданні 18.03.2020 року оголошено перерву до 01.04.2020 року.
У судове засідання 01.04.2020 року з'явися представник позивача. Представник відповідача причин неявки не повідомив, хоча про дату та час судового засідання повідомлений належним чином під розписку в попередньому засіданні. Заяв, клопотань до судового засідання не надходило.
Відповідно до ч.1, ч.3 ст.202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
Враховуючи закінчення строків розгляду справи по суті, неявка представника відповідача за умови обізнаності представника про судове засідання 01.04.2020 року не перешкоджає розгляду справи по суті в даному судовому засіданні.
Суд зазначає, що у судовому засіданні 04.03.2020 року представник відповідача за первісним позовом зазначив про необхідність надання позивачем за первісним позовом у матеріали справи наказу ПАТ «Укрзалізниці» № 071 від 10.02.2016 року «Про деякі питання щодо майна ПАТ «Укразалізниці», що був виданий з метою впорядкування управління майном Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця», у випадку ненадання такого - представник звертатиметься до сторони із адвокатським запитом. Позивачем за первісним позовом згаданого наказу не подано. Водночас відповідач за первісним позовом письмового обґрунтованого згідно з приписами ст. 80 ГПК України клопотання про витребування документів у іншої сторони суду не подав, доказів вжиття ним заходів, спрямованих на отримання відповідного документа, які виявилися безрезультатними, не подано, як і обґрунтувань необхідності витребування документів лише на стадії розгляду справи по суті. Відтак, на даній стадії розгляду справи суд не розглядає по суті клопотання відповідача, усно висловлене в судовому засіданні 04.03.2020 року, про необхідність подання іншою стороною наказу від 10.02.2016 року.
У судовому засіданні 01.04.2020 року проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Спір між сторонами виник у зв'язку з порушенням відповідачем умов оренди нерухомого державного майна. Позивач стверджує, що повідомив відповідача про свій намір не продовжувати строк дії договору оренди листами від 05.01.2018 року, від 21.05.2018 року, від 22.06.2018 року та від 17.07.2018 року, тому позивач вважає, що договір припинив свою дію з 31.12.2017 року. Проте, відповідач, у порушення п. 10.9 договору та ч. 1 ст. 785 ЦК України не повернув позивачу орендоване майно. Оскільки орендар після закінчення строку дії договору не повернув і не намагався повернути об'єкт оренди орендодавцю у визначений договором строк, а продовжив користування орендованим майном, неповернення об'єкту оренди за договором у період з 1 січня 2018 року по 30 червня 2019 року відбулося виключно з вини самого орендаря, тому за період з 1 січня 2018 року по 30 червня 2019 року за несвоєчасне повернення майна позивачем нараховано відповідачу орендну плату та неустойку в розмірі 146 707,20 грн. Відповідачем частково сплачена заборгованість. Відтак, позивач просить виселити Фізичну особу-підприємця Байрамов Шахін Малік Огли з займаної площі та стягнути з Фізичної особи-підприємця Байрамов Шахін Малік Огли неустойку в сумі 65 203,20 грн.
Відповідач стосовно позовних вимог заперечує та зазначає, що додатковий договір від 29 січня 2016 року до договору оренди нерухомого майна від 27.06.2013 року не укладений між сторонами первинного договору від 27.06.2013 року, а відтак не може створювати правових наслідків для сторін стосовно оренди державного майна. Крім цього, стверджує, що позивачем не доведено, що предмет оренди перейшов до нього в порядку правонаступництва, і зазначає про відсутність у позивача прав орендодавця по спірному договору.
Фізична особа-підприємець Байрамов Шахін Малік Огли заявляє зустрічні позовні вимоги про визнання недійсним додаткового договору від 29.01.2016 року, стягнення 81 504,00 грн. з наступних підстав. Так, 29 січня 2016 року між ПАТ "Укрзалізниця" та ФОП Байрамовим Шахін Малік Огли був укладений додатковий договір до договору оренди нерухомого майна від 27 червня 2013 року №81. За умовами даного додаткового договору встановлено, що орендодавцем майна, визначеного договором оренди від 27 червня 2013 року №81 (зі змінами) є ПАТ "Укрзалізниця". Додатковий договір від 29 січня 2016 року, позивач за зустрічним позовом вважає таким, що суперечить приписам ч. 1 ст. 651 ЦК України, ч. 1, ч. 2 ст. 203 ЦК України, оскільки його підписано не сторонами первинного договору від 27 червня 2013 року №81: ФОП Байрамовим Шахін Малік Огли та Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Львівській області. Тобто, ні ПАТ «Укрзалізниця», ні її філії не є і не були стороною первинного договору №81 про оренду нерухомого державного майна від 27.06.2013 року.
Також позивач вважає, що з відповідача АТ «Укрзалізниця» на його користь слід стягнути кошти, сплачені за незаконним додатковим договором від 29 січня 2016 року, зокрема, неустойку. Згідно з розрахунком заборгованості за користування орендованим майном ФОП Байрамов Шахін Малік Огли сплатив в користь АТ Укрзалізниця 81 504 грн за період січень - жовтень 2018 року неустойки. Тому вважає, що ці кошти підлягають стягненню з відповідача за зустрічним позовом згідно з ч. 1 ст. 216 ЦК України.
Відповідач стосовно зустрічних позовних вимог заперечує. Зазначає про пропуск позивачем строків позовної давності щодо вимоги про визнання недійсним додаткового договору від 29.01.2016 року. Водночас відповідач заперечує позовну вимогу про визнання недійсним додаткового договору з тих підстав, що даний договір був укладений виключно на підставі ст. 15 закону України «Про оренду державного та комунального майна», ст. 283, ст. 284 ГК України, а також з тих підстав, що на даний час позивач за зустрічним позовом використовує орендоване приміщення. Стосовно вимоги про стягнення коштів відповідач стверджує, що позивачем не подано жодних доказів сплати ним грошових коштів у розмірі 81 504,00 грн. Відтак, просить у задоволенні зустрічних позовних вимог відмовити.
ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ІЗ МАТЕРІАЛІВ СПРАВИ
27.06.2013 року Регіональне відділення Фонду Державного майна України по Львівській області (згідно з договором - орендодавець) та Фізична особа-підприємець Байрамов Шахін Малік Огли (надалі по тексту рішення - відповідач, згідно з договором - орендар) уклали договір оренди нерухомого державного майна № 81 зі строком дії до 31.12.2013 року. Об'єкт оренди згідно з договором - частина площі приміського вокзалу станції Львів, площею 30,0 кв. м., за адресою м. Львів, вул. Городоцька, 112, що перебуває на балансі ВП «Вокзал станції Львів» ДТГО «Львівська залізниця» (згідно з договором - балансоутримувач).
27.06.2013 року орендарем, орендодавцем та балансоутримувачем підписано акт приймання-передачі об'єкту оренди.
14.01.2014 року Регіональне відділення Фонду Державного майна України по Львівській області та Фізична особа-підприємець Байрамов Шахін Малік Огли уклали договір про внесення змін до договору оренди нерухомого державного майна № 81 від 27.06.2013 року, відповідно до якого п. 10.1 та п. 10.4 договору № 81 викладено в наступній редакції: « 10.1. Цей договір діє протягом 6 місяців 4 днів з 01.01.2014 року по 04.07.2014 року включно. 10.4. Договір оренди продовжується за наявності письмової заяви орендаря за один місяць до закінчення терміну дії договору оренди».
28.03.2014 року Регіональне відділення Фонду Державного майна України по Львівській області та Фізична особа-підприємець Байрамов Шахін Малік Огли уклали договір про внесення змін до договору оренди нерухомого державного майна № 81 від 27.06.2013 року, відповідно до якого п. 10.1 та п. 10.4 договору № 81 викладено в наступній редакції: « 10.1. Цей договір діє протягом 1 року з 01.01.2014 року по 31.12.2014 року включно. 10.4. Договір оренди продовжується за наявності письмової заяви орендаря за один місяць до закінчення терміну дії договору оренди. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення цього договору або зміну його умов після закінчення строку його чинності протягом одного місяця, за умови відсутності попередження органу, уповноваженого управляти відповідним державним майном, до закінчення терміну дії договору оренди щодо наміру використовувати дане державне майно для власних потреб, договір вважається продовженим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором. Зазначені дії оформляються додатковим договором, який є невід'ємною частиною договору».
20.08.2014 року до договору оренди нерухомого державного майна № 81 від 27.06.2013 року внесено зміни щодо мети оренди майна, щодо розміру орендної плати, щодо встановлення обов'язку орендаря звільнити орендоване приміщення в місячний термін з дня попередження на вимогу орендодавця, за наявності звернення балансоутримувача достроково припинити дію договору оренди, у випадку зміни форми підприємства-балансоутримувача (утворення публічного акціонерного товариства).
17.01.2015 року сторонами повторно внесено зміни до договору оренди, а саме в частині порядку внесення орендної плати, обов'язків орендаря та строку дії договору, зокрема, дію договору продовжено до 01.04.2015 року.
Строк дії договору продовжено також до 31.03.2016 року згідно з договором про внесення змін від 09.04.2015 року.
29.01.2016 року Публічне акціонерне товариство "Українська залізниця" (орендодавець), що є правонаступником усіх прав і обов'язків Державної адміністрації залізничного транспорту та підприємств залізничного транспорту, в особі виконуючого обов'язки начальника регіональної філії «Львівська залізниця» з однієї сторони та Фізична особа-підприємець Байрамов Шахін Малік Огли (орендар) з іншої сторони уклали додатковий договір до договору оренди нерухомого державного майна № 81 від 27.06.2013 року (зі змінами), відповідно до якого встановили, що, зокрема, орендодавцем майна, визначеного договором оренди від 27 червня 2013 року №81 (із змінами) є ПАТ «Укрзалізниця»; у тексті договору повне найменування відокремлений підрозділ «Вокзал станції Львів» Державного територіально-галузевого об'єднання «Львівська залізниця» та скорочене найменування ВП «Вокзал станції Львів» ДТГО «Львівська залізниця» замінено відповідно на виробничий структурний підрозділ «Вокзал станції Львів» регіональної філії «Львівська залізниця» публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» та виробничий структурний підрозділ «Вокзал станції Львів», а також передбачено, що договір діє з 01.12.2015 року по 31.03.2016 року включно.
Згідно з додатком № 2 до цього договору в.о. начальника регіональної філії «Львівська залізниця» ПАТ «Укрзалізниця», начальник підрозділу Служби з управління майновими і земельними ресурсами регіональної філії «Львівська залізниця» та ФОП Байрамов Шахін Малік Огли підписали акт приймання-передачі в оренду нерухомого майна - частини площі приміського вокзалу ст. Львів, що знаходиться за адресою м. Львів, вул. Городоцька, 112, площею 30,0 кв. м. Об'єкт оренди обліковується на балансі виробничого структурного підрозділу «Вокзал станції Львів» регіональної філії «Львівська залізниця» публічного акціонерного товариства «Українська залізниця».
31.03.2016 року чинні орендар та орендодавець змінили строк дії договору, а саме визначили його до 30.06.2016 року включно, а згідно з додатковим договором від 30.06.2016 року - до 31.07.2016 року включно. Крім цього, згідно з додатковим договором від 01.08.2016 року погоджено, що договір діє з 01 серпня 2016 року по 31 жовтня 2016 року включно, згідно з додатковим договором від 01.08.2016 року - договір діє з 01 листопада 2016 року по 31 березня 2017 року включно, а згідно з додатковим договором від 07.04.2017 року - договір діє з 01 квітня 2017 року до 31 грудня 2017 року включно.
07.12.2017 року сторони уклали додатковий договір про те, що повне найменування структурний підрозділ «Вокзал станції Львів» регіональної філії «Львівська залізниця» публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» та скорочене найменування структурний підрозділ «Вокзал станції Львів» ПАТ «Українська залізниця» замінено відповідно на виробничий підрозділ «Вокзал станції Львів» філії «Пасажирська компанія» публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» - повна назва та підрозділ «Вокзал ст. Львів» Філії «ПК» ПАТ «Укрзалізниця» - скорочена назва балансоутримувача; одержувач коштів - виробничий підрозділ «Вокзал станції Львів» філії «Пасажирська компанія» публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» код ЄДРПОУ 41022900, банк одержувача - філія - Львівське обласне управління АТ «Ощадбанк» МФО 325796, № рахунку НОМЕР_1 , не пізніше 10 числа місяця.
10.01.2018 року виробничим підрозділом «Вокзал станції Львів» філії «Пасажирська компанія» ПАТ «Українська залізниця» надіслано орендарям, у тому числі відповідачу, що не заперечується відповідачем, вимогу від 05.01.2018 року вих. №2/52 про закінчення терміну дії договору оренди індивідуально визначеного майна, що належить до державної власності, яке перебуває на балансі Виробничого підрозділу «Вокзал станції Львів» філії «Пасажирська компанія» публічного акціонерного товариства «Українська залізниця», що є підставою для повернення майна балансоутримувачу з відповідним оформленням акту приймання-передачі. Як вбачається з копії конверта, кореспонденцію відповідач не отримав з причин «за закінченням встановленого строку зберігання».
Позивачем повторно надсилались аналогічні вимоги відповідачу 21.05.2018 року та 22.06.2018 року. Крім цього, 23.05.2019 року відповідачу надіслано претензію від 23.05.2019 року вих. № 2/390 про сплату заборгованості в розмірі 50 179,20 грн. по договору оренди нерухомого майна від 27.06.2013 № 81 та звільнення орендованого приміщення, які відповідач не отримав з причин «інші причини».
За фактичне користування відповідачем приміщенням, що було предметом оренди по договору № 81 від 27.06.2013 року, позивач формував рахунки на суму 8 150,40 грн. щомісяця за січень - грудень 2018 року, за січень - червень 2019 року.
Згідно з виписками по рахунку відповідачем 05.01.2018 року здійснено оплату в сумі 4 075,20 грн. за грудень 2017 року, 14.02.2018 року - 8 150,40 грн. за оренду приміщень за січень 2018 року, 15.03.2018 року - 8 150,40 грн. за оренду приміщення, 12.04.2018 року - 8 150,40 грн. за оренду приміщення, 03.05.2018 року - 8 150,40 грн. за квітень 2018 року, 20.11.2018 року - 1 233,90 грн., 8 902,40 грн., 12 000,00 грн., 14 000,00 грн., 14 000,00 грн. за листопад 2018 року. Тобто, всього відповідачем за період 2018 року (не враховуючи здійснену в січні 2018 року оплату за грудень 2017 року, оскільки така здійснена не за спірний період, а за останній місяць оренди дії договору) здійснено оплати за оренду приміщення у 2018 році в розмірі 82 737,90 грн.
03.12.2019 року начальником вокзалу ст. Львів ОСОБА_1 затверджено акт обстеження об'єкта оренди ФОП Байрамов Шахін Малік Огли (частина площі приміського вокзалу станції Львів за адресою м. Львів , вул. Городоцька , 112 ) від 03.12.2019 року, складеного комісією: в. о. головного інженера А.П. Шавула, в. о. начальника відділу Б.Р. Дяків, провідного інженера-технолога Н.О. Поворозник, чергового по залу Ю.С. Квик, про те, що майно, яке перебуває в оренді ФОП Байрамова Шахін Малік Огли на підставі договору оренди № 81 від 27.06.2013 року, не звільнене, не повернуте балансоутримувачу, фактично використовується орендарем по даний час, акт приймання-передачі не підписано.
Дані факти підтверджені матеріалами справи, сторонами не спростовані.
Дослідивши представлені суду докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд вважає первісні позовні вимоги підставними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню частково з огляду на наступне.
Пункт 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачає, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Як встановлено вище, внаслідок укладення 27.06.2013 року договору оренди між сторонами виникли правовідносини оренди державного нерухомого майна - частини площі приміського вокзалу станції Львів, площею 30,0 кв. м., за адресою м. Львів, вул. Городоцька, 112.
Згідно зі ст. 2 Закону України «Про оренду землі» відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі. Відносини, пов'язані з орендою земельних ділянок, на яких розташовані цілісні майнові комплекси підприємств, установ і організацій державної або комунальної власності, а також заснованих на майні, що належить Автономній Республіці Крим, та їх структурних підрозділів, регулюються цим Законом з урахуванням особливостей, передбачених Законом України "Про оренду державного та комунального майна".
Так, організаційні відносини, пов'язані з передачею в оренду майна державних підприємств, установ та організацій, підприємств, заснованих на майні, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності (далі - підприємства), їх структурних підрозділів, та іншого окремого індивідуально визначеного майна, що перебуває в державній та комунальній власності, майнові відносини між орендодавцями та орендарями щодо господарського використання державного майна, майна, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності, врегульовані Законом України «Про оренду державного та комунального майна».
Ст. 5 відповідного закону, в чинній на час укладення договору оренди редакції, було передбачено, що орендодавцями за цим Законом є: Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва - щодо цілісних майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, а також майна, що не увійшло до статутного (складеного) капіталу господарських товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації), що є державною власністю, крім майна, що належить до майнового комплексу Національної академії наук України та галузевих академій наук, а також майна, що належить вищим навчальним закладам та/або науковим установам, що надається в оренду науковим паркам та їхнім партнерам; органи, уповноважені Верховною Радою Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування управляти майном, - щодо цілісних майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, яке відповідно належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності; державне підприємство із забезпечення функціонування дипломатичних представництв та консульських установ іноземних держав, представництв міжнародних міжурядових організацій в Україні Державного управління справами - щодо нерухомого майна та іншого окремого індивідуально визначеного майна цього підприємства, що передається дипломатичним представництвам та консульським установам іноземних держав, представництвам міжнародних міжурядових організацій в Україні; підприємства, установи та організації - щодо нерухомого майна, загальна площа якого не перевищує 200 квадратних метрів на одне підприємство, установу, організацію, та іншого окремого індивідуально визначеного майна.
Як вбачається з договору оренди, орендодавцем є Фонд Державного майна України по Львівській області, а згідно з додатковим договором від 29.01.2016 року - Публічне акціонерне товариство «Українська залізниця».
Строк дії даного договору оренди неодноразово продовжувався у спосіб укладення додаткових угод. Востаннє строк дії договору оренди продовжено до 31 грудня 2017 року включно згідно з додатковим договором від 07.04.2017 року, укладеним між орендарем ФОП Байрамовим Шахін Малік Огли та орендодавцем ПАТ «Укрзалізниця».
Згідно з п. 10.4 договору оренди зі змінами від 28.03.2014 року договір оренди продовжується за наявності письмової заяви орендаря за один місяць до закінчення терміну дії договору оренди. Матеріали справи не містять доказів звернення орендаря до орендодавця із заявою про продовження договору оренди за один місяць до 31 грудня 2017 року, тобто до закінчення терміну дії договору оренди. Відсутні докази такого звернення і після визначеного договором строку. Відповідач за первісним позовом, заперечуючи позовні вимоги, не спростовує вказаної обставини та не доводить протилежного. Натомість у матеріалах справи наявні докази звернення позивача за первісним позовом до орендаря з вимогами про повернення орендованого майна балансоутримувачу з відповідним оформленням акту приймання-передачі у зв'язку із закінченням терміну оренди.
Згідно з ч. 2 ст. 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.
П. 10.4 договору оренди зі змінами від 28.03.2014 року також визначено, що у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення цього договору або зміну його умов після закінчення строку його чинності протягом одного місяця, за умови відсутності попередження органу, уповноваженого управляти відповідним державним майном, до закінчення терміну дії договору оренди щодо наміру використовувати дане державне майно для власних потреб, договір вважається продовженим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором. Зазначені дії оформляються додатковим договором, який є невід'ємною частиною договору.
Суд зазначає, що згідно з листом позивача від 05.01.2018 року орендаря повідомлено про закінчення дії договору оренди та необхідність повернення орендованого майна. Тобто, орендодавцем відповідно до вказаної умови договору упродовж місяця з дня закінчення строку дії договору оренди вчинено дії, спрямовані на припинення орендних правовідносин між сторонами, що не підтверджує автоматичного продовження строку дії договору оренди. Крім цього, після 31.12.2017 року сторонами не підписано додаткового договору щодо продовження строку дії договору оренди, як це передбачено п. 10.4 договору, адже матеріали справи такого додаткового договору не місять, а відповідач, заперечуючи позовні вимоги, протилежного не доводить.
Більше того, як вбачається з матеріалів справи, орендар повідомлявся про відсутність волевиявлення орендодавця щодо продовження орендних відносин і про припинення строку дії договору оренди упродовж 2018 та 2019 років у спосіб надіслання листів від 21.05.2018 року, від 22.06.2018 року, від 17.07.2018 року та від 01.11.2018 року.
Заперечень стосовно неповідомлення орендодавцем про припинення договору оренди відповідачем не висловлено.
Законом України «Про оренду державного та комунального майна» в редакції, чинній станом на грудень 2017 року (на дату закінчення строку дії договору оренди) передбачено, що одностороння відмова від договору оренди не допускається. Договір оренди припиняється в разі: закінчення строку, на який його було укладено; приватизації об'єкта оренди орендарем (за участю орендаря); банкрутства орендаря; загибелі об'єкта оренди; ліквідації юридичної особи, яка була орендарем або орендодавцем (ст. 26).
Враховуючи наведене, а саме неповідомлення орендарем про продовження строку дії договору у порядку, визначеному договором, тобто за місяць до 31.12.2017 року, неукладення сторонами додаткового договору про продовження строку дії договору, як це передбачено п. 10.4 договору, звернення позивача до орендаря в січні 2018 року, тобто упродовж місяця з дня закінчення дії договору, про закінчення дії договору оренди, незважаючи на відсутність попередження органу, уповноваженого управляти відповідним державним майном, до закінчення терміну дії договору оренди щодо наміру використовувати дане державне майно для власних потреб суд доходить висновку, що договір оренди був чинним до 31 грудня 2017 року включно, а з наступного дня - з 01.01.2018 року припинив свою дію у зв'язку з закінченням строку його дії.
Статтею 27 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» визначено правові наслідки припинення або розірвання договору оренди. Так, у разі розірвання договору оренди, закінчення строку його дії та відмови від його продовження або банкрутства орендаря він зобов'язаний повернути орендодавцеві об'єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди.
Обов'язок орендаря щодо повернення балансоутримувачу орендованого майна упродовж трьох робочих днів у разі припинення договору оренди передбачений п. 10.8 договору оренди. Згідно з п. 10.9 майно вважається повернутим балансоутримувачу з моменту підписання орендарем та балансоутримувачем акта приймання-передавання, один примірник якого протягом трьох днів орендарем скеровується орендодавцю. Обов'язок щодо складання акта покладається на орендаря.
Тобто саме на орендаря покладено обов'язок щодо повернення балансоутримувачу орендованого майна у разі припинення або розірвання договору. Водночас, примірник акта приймання-передачі державного окремого індивідуально визначеного нерухомого майна за адресою м . Львів, вул. Городоцька, 112 надсилався позивачем відповідачу з листом від 22.06.2018 року про закінчення дії договору. На час звернення з первісним позовом до суду та на час постановлення рішення в даній справі акт приймання-передачі майна орендарем балансоутримувачу сторонами не складено та не підписано. Крім цього, як вбачається з акта обстеження об'єкта оренди, а також не заперечується відповідачем, майно, яке перебуває в оренді ФОП Байрамова Шахін Малік Огли на підставі договору оренди № 81 від 27.06.2013 року, не звільнене, не повернуте балансоутримувачу, фактично використовується орендарем по даний час, акт приймання-передачі не підписано.
Щодо наявних у справі рахунків на оплату та банківських виписок по рахунку про здійснення відповідачем часткових оплат за оренду приміщення упродовж 2018 року, то такі не свідчать про погодження сторонами умови про продовження строку дії договору на новий період, оскільки як зазначено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 11.09.2019 у справі № 911/2671/18, виставлення позивачем рахунків на сплату платежів за користування майном, не можна розцінювати як згоду орендодавця на пролонгацію договору оренди, оскільки відповідач зобов'язаний сплачувати кошти за фактичне користування майном. Здійснення платежів також не є підставою продовження договору, термін дії якого закінчився.
Враховуючи наведене, суд доходить висновку про наявність у відповідача обов'язку звільнити об'єкт оренди та повернути його балансоутримувачу.
Щодо особи балансоутримувача, суд зазначає, що таким на даний час є виробничий підрозділ «Вокзал станції Львів» філії «Пасажирська компанія» публічного акціонерного товариства «Українська залізниця», оскільки відокремлений підрозділ «Вокзал станції Львів» Державного територіально-галузевого об'єднання «Львівська залізниця» як балансоутримувач, зазначений у договорі оренди, змінено 29.01.2016 року на виробничий структурний підрозділ «Вокзал станції Львів» регіональної філії «Львівська залізниця» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця», а згідно з додатковим договором від 07.12.2017 року структурний підрозділ «Вокзал станції Львів» регіональної філії «Львівська залізниця» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» замінено на виробничий підрозділ «Вокзал станції Львів» філії «Пасажирська компанія» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця».
Позивачем обрано спосіб захисту свого права на отримання орендованого майна шляхом виселення орендаря з відповідного приміщення.
Згідно з частиною 1 статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.
Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав. З урахуванням наведених законодавчих норм завданням суду при здійсненні правосуддя є забезпечення, зокрема, захисту прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Враховуючи встановлені вище обставини припинення договору оренди, з метою ефективного захисту прав орендодавця, об'єкт оренди підлягає поверненню орендодавцю у спосіб, обраний позивачем, - виселення орендаря з частини площі приміського вокзалу станції Львів, площею 30,0 кв. м., за адресою м. Львів, вул. Городоцька, 112, що не суперечить законодавству та відповідає способу захисту порушених прав позивача. Відтак, первісна позовна вимога про виселення орендаря з орендованого приміщення підлягає задоволенню.
Заперечення відповідача стосовно того, що додатковий договір від 29 січня 2016 року до договору оренди нерухомого майна від 27.06.2013 року не укладений між сторонами первинного договору від 27.06.2013 року, а відтак не може створювати правових наслідків для сторін стосовно оренди державного майна, не відповідають дійсним обставинам справи та не спростовують встановлених вище обставин і висновків суд, враховуючи таке. По-перше, припускаючи, що такий договір не створює юридичних наслідків, строк дії договору оренди закінчився б уже 31.03.2016 року відповідно до попередніх змін, що вносились до договору оренди, і обов'язок повернення орендованого майна у орендаря все одно б існував. По-друге, додатковий договір підписаний належними сторонами та є обов'язковим для сторін, виходячи з наступного.
Так, 29.01.2016 року Публічне акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі виконуючого обов'язки начальника регіональної філії «Львівська залізниця» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» з однієї сторони та Фізична особа-підприємець Байрамов Шахін Малік Огли з іншої сторони уклали додатковий договір до договору оренди нерухомого державного майна № 81 від 27.06.2013 року (укладений між Регіональним відділенням Фонду Державного майна України по Львівській області та Фізичною особою-підприємцем Байрамов Шахін Малік Огли), відповідно до якого встановили, що, зокрема, орендодавцем майна, визначеного договором оренди від 27 червня 2013 року №81 (із змінами) є ПАТ «Укрзалізниця». Суд звертає увагу, що об'єктом оренди згідно з договором оренди № 81 є частина площі приміського вокзалу станції Львів, що є державним майном і перебуває на балансі ВП «Вокзал станції Львів» ДТГО «Львівська залізниця».
Відповідно до ст. 15 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» у разі зміни власника майна, переданого в оренду, до нового власника переходять права і обов'язки за договором оренди. Сторони можуть встановити в договорі оренди, що в разі відчуження власником об'єкта договір оренди припиняється.
Відповідно до статті 284 ГК України реорганізація орендодавця не є підставою для зміни умов або розірвання договору оренди.
Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 25 червня 2014 р. № 200 відповідно до Закону України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування" постановлено утворити Публічне акціонерне товариство "Українська залізниця", 100 відсотків акцій якого закріплюються в державній власності, на базі Державної адміністрації залізничного транспорту (код згідно з ЄДРПОУ 00034045), підприємств та установ залізничного транспорту загального користування, які реорганізовуються шляхом злиття, згідно з додатком 1, в якому, зокрема, вказано Державне територіально-галузеве об'єднання "Львівська залізниця".
Тобто відбулася реорганізація Державного територіально-галузевого об'єднання "Львівська залізниця", структурною одиницю якого був балансоутримувач орендованого майна - відокремлений підрозділ «Вокзал станції Львів», шляхом злиття, що мало наслідком утворення нової особи - ПАТ "Українська залізниця".
Як вбачається з наказу Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» № 047 від 01 грудня 2015 року, відповідно до Статуту публічного акціонерного товариства «Українська залізниця», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02.09.2015 № 735, на виконання рішення правління від 30.11.2015 року, наділено регіональну філію «Львівська залізниця» ПАТ «Укрзалізниця» майном та земельними ділянками згідно з додатком; передано регіональній філії «Львівська залізниця» ПАТ «Укрзалізниця» технічну та правовстановлюючу документацію відповідно до акта приймання-передачі документації від ДТГО «Львівська залізниця».
Згідно зі зведеним переліком земельних ділянок Державного територіально-галузевого об'єднання ''Львівська залізниця", право постійного користування якими вноситься до статутного капіталу ПАТ «Українська залізниця», затвердженого 18.08.2015 року, під порядковим номером 1761 вказано - Львівська обл., м. Львів, вул. Чернівецька - вул. Городоцька (функціональне призначення земельної ділянки - будівництво та обслуговування приміського і міжнародного вокзалів на вул. Чернівецькій-Городоцькій у м. Львові). Спірний у даній справі об'єкт оренди - частина площі приміського вокзалу станції Львів, площею 30,0 кв. м., розташований саме за адресою м. Львів, вул. Городоцька, 112.
Як вбачається зі Статуту АТ «Укрзалізниця», Акціонерне товариство "Українська залізниця" є юридичною особою, що утворене відповідно до Закону України "Про особливості утворення акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування", постанови Кабінету Міністрів України від 25 червня 2014 р. № 200 "Про утворення публічного акціонерного товариства "Українська залізниця". Товариство утворене як акціонерне товариство, 100 відсотків акцій якого закріплюються в державній власності, на базі Укрзалізниці, а також підприємств, установ та організацій залізничного транспорту загального користування, які реорганізовано шляхом злиття, згідно з додатком 1 до постанови Кабінету Міністрів України від 25 червня 2014 р. № 200 "Про утворення публічного акціонерного товариства "Українська залізниця". Товариство є правонаступником усіх прав і обов'язків Укрзалізниці та підприємств залізничного транспорту.
Тобто новоутворена особа - ПАТ «Укрзалізниця» набула права щодо майна Державного територіально-галузевого об'єднання «Львівська залізниця», яке увійшло до статного капіталу ПАТ «Укрзалізниця». Як зазначалося вище, відповідно до ст. 15 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» у разі зміни власника майна, переданого в оренду, до нового власника переходять права і обов'язки за договором оренди.
Разом з тим, ПАТ «Укрзалізниця», будучи власником об'єкта оренди, мала право бути орендодавцем по договору оренди, оскільки відповідно до ст. 5 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» в редакції, чинній на час укладення додаткового договору, орендодавцями є, зокрема, підприємства, установи та організації - щодо нерухомого майна, загальна площа якого не перевищує 200 квадратних метрів на одне підприємство, установу, організацію, та іншого окремого індивідуально визначеного майна. Тобто, стосовно об'єкта оренди в даній справі, площа якого становить 30 кв. м., орендодавцем мав право бути і власник відповідного майна, а не лише Фонд державного майна. Відтак, 29.01.2016 року додатковий договір між відповідачем та Публічним акціонерним товариством «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Львівська залізниця» укладено правомірно та за участю належного суб'єкта. Такі висновки суду підтверджуються, а заперечення відповідача спростовуються, також позиціями вищих судів у схожих справа (постанова Верховного Суду від 21.02.2020 року у справі № 918/792/18, постанова Верховного Суду від 18.12.2019 року у справі № 904/8389/17).
Так, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 18.12.2019 року при перегляді справи № 904/8389/17 за позовом Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" до Фізичної особи-підприємця Ментій Валентина Вікторовича про виселення та стягнення 247 955,93 грн. (у якій позивач також доводив, що він є власником нерухомого майна, переданого РВ ФДМУ в Дніпропетровській області відповідачу в оренду відповідно до договору оренди, а в подальшому між сторонами був укладений додатковий договір до основного договору оренди, в якому було зокрема, погоджено, що орендодавцем є ПАТ "Українська залізниця") вказав, що якщо у договорі відсутня умова про те, що в разі відчуження власником об'єкта договір оренди припиняється, то у такому разі новий власник майна автоматично в силу закону набуває прав та обов'язків орендодавця за договором оренди, і цей договір для нього зберігає чинність, незалежно від того, укладали сторони додаткові угоди чи ні. З цих підстав Верховний Суд відхилив доводи відповідача стосовно того, що цей договір зберігає чинність лише у випадку реорганізації орендодавця та укладення додаткової угоди про зміну сторони відповідно до пункту 10.3 договору.
Верховний Суд у складі колегії суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 20.02.2020 року (справа № 918/792/18) висловив також позицію стосовно моменту виникнення у ПАТ "Українська залізниця" права власності та, як наслідок, прав орендодавця на відповідне майно, з огляду на наступне. Так, крім наведених вище положень Статут позивача та ст. 2 Закону України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування", Суд звертає увагу, що Статтею 30 Статуту ПАТ "Українська залізниця", визначено, що майно товариства складають основні фонди, оборотні засоби, кошти, майнові права, зокрема право господарського відання майном, переданим товариству на праві господарського відання, та право постійного користування земельними ділянками, наданими для розміщення підприємств залізничного транспорту, акції (частки, паї) у статутному капіталі господарських товариств, інші матеріальні та нематеріальні активи, цінні папери, а також інші активи, відображені в бухгалтерському обліку товариства.
Відповідно до ст. 31 Статуту ПАТ "Українська залізниця" майно останнього формується за рахунок, зокрема майна, внесеного засновником до статутного капіталу товариства.
Згідно ст. 32 Статуту, здійснюючи право власності, товариство володіє, користується та розпоряджається належним йому майном і вчиняє стосовно нього будь-які дії, що не суперечать законодавству, цьому Статуту та меті діяльності товариства.
Розпорядження майном товариства, в тому числі шляхом списання, відчуження, передачі в користування, оренду, концесію відповідного майна, розпорядження майном, внесеним до статутного капіталу товариства, та майном, набутим товариством під час його господарської діяльності, здійснюється в порядку, встановленому законодавством, з урахуванням обмежень щодо розпорядження таким майном, визначених законом та цим Статутом.
Відповідно до ст. 34 Статуту ПАТ "Українська залізниця", товариство використовує, утримує державне майно, закріплене за ним на праві господарського відання, та розпоряджається ним з урахуванням обмежень, встановлених законодавством. Майно, що є державною власністю і закріплене за товариством на праві господарського відання, включається до його активів.
Згідно з п.2 Постанови Кабінету Міністрів України "Про утворення публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" №200 від 25.06.2014, статутний капітал товариства формується шляхом внесення до нього: майна Укрзалізниці, підприємств, зазначених у додатку 1, крім майна, яке закріплюється за товариством на праві господарського відання згідно із Законом України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування", та іншого майна, яке відповідно до законодавства не може бути включене до статутного капіталу. Цією ж Постановою затверджено Перелік підприємств та установ залізничного транспорту загального користування, на базі яких утворюється Публічне акціонерне товариство "Українська залізниця", серед якого вказано, зокрема: Державне територіально-галузеве об'єднання "Львівська залізниця".
Як було зазначено вище, відповідно до ч. 3 ст. 2 Закону України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування" Товариство утворюється як акціонерне товариство, 100 відсотків акцій якого закріплюються в державній власності, на базі Державної адміністрації залізничного транспорту України, а також підприємств, установ та організацій залізничного транспорту загального користування, які реорганізовуються шляхом злиття (далі - підприємства залізничного транспорту).
Визначаючи правові, економічні та організаційні особливості утворення Товариства, цей Закон не змінює правової природи злиття як однієї з форм реорганізації юридичної особи, що врегульоване, зокрема, ст.ст. 104, 106, 107 ЦК України та передбачає перехід майна, прав та обов'язків від юридичних осіб, які реорганізуються, до правонаступників на підставі передавального акту.
Закон України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування" також закріплює, що Товариство є правонаступником усіх прав і обов'язків Державної адміністрації залізничного транспорту України та підприємств залізничного транспорту, а також передбачає складання відповідного зведеного передавального акту на основі узагальнених даних передавальних актів, складених стосовно цілісного майнового комплексу кожного підприємства залізничного транспорту.
Формування статутного капіталу Товариства врегульовано ст. 4 цього Закону, яка передбачає внесення до статутного капіталу Товариства, зокрема, майна залізничного транспорту загального користування на підставі обліку його на балансах відповідних осіб без попередньої державної реєстрації права власності на таке майно, та внесення права користування земельними ділянками, наданими для розміщення підприємств залізничного транспорту, до статутного капіталу Товариства здійснюється відповідно до нормативної оцінки таких ділянок, а у разі її відсутності - відповідно до експертної оцінки.
З аналізу вимог ст. 5 Закону України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування" вбачається наявність у Товариства обов'язку переоформити правовстановлюючі документи на об'єкти нерухомого майна, внесені до його статутного капіталу, протягом двох років з дня державної реєстрації Товариства. Водночас, цей Закон не обумовлює факт переходу від підприємств залізничного транспорту до Товариства як правонаступника усіх прав та обов'язків на відповідне нерухоме майно, фактом вчинення Товариством дій з переоформлення правовстановлюючих документів на таке майно, а також не пов'язує момент переходу зазначених прав до Товариства, з моментом реєстрації за ним таких прав.
Крім того, Закон України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування" не передбачає залишення певних прав щодо зазначеного майна (управління, розпорядження) у підприємств залізничного транспорту до їх переоформлення Товариством, а також не встановлює правових наслідків невиконання Товариством зазначеного обов'язку протягом установленого строку, зокрема у вигляді припинення прав Товариства щодо відповідного нерухомого майна чи повернення учасників правовідносин правонаступництва у попередній стан з обов'язком повернення відповідного майна підприємствам залізничного транспорту тощо.
Відповідно до абз. 2 ч. 2 ст. 5 Закону України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування" документами, що підтверджують виникнення, перехід, припинення прав на майно, внесене до статутного капіталу Товариства, є передавальний акт та/або акт оцінки майна залізничного транспорту.
У ст. 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Згідно з ч. 1 ст. 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.
Однак, стаття 334 ЦК України, у ч. 4 якої закріплено виникнення прав на нерухоме майно з дня державної реєстрації, регулює саме момент набуття права власності за договором, тоді як Товариство набуло право власності на майно залізничного транспорту з інших підстав - з підстав правонаступництва внаслідок реорганізації (злиття) підприємств залізничного транспорту відповідно до закону, що є окремою підставою виникнення прав та обов'язків згідно зі ст. 11 цього Кодексу.
Відтак, приймаючи рішення про утворення ПАТ "Українська залізниця" шляхом реорганізації (злиття) підприємств залізничного транспорту та встановлюючи його правонаступництво щодо всього майна, усіх прав та обов'язків зазначених підприємств, держава тим самим фактично висловила своє волевиявлення щодо переходу до ПАТ "Українська залізниця" права власності на відповідне майно, передане державною до його статутного капіталу, у тому числі права самостійно виступати орендодавцем такого майна.
При цьому, статус ПАТ "Українська залізниця" як правонаступника відповідних підприємств залізничного транспорту безпосередньо визначений Законом України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування" та Статутом ПАТ "Українська залізниця", затвердженим постановою Кабінету Міністрів України, які не передбачають можливості запровадження винятків чи обмежень щодо такого правонаступництва, відстрочення набуття права власності на об'єкти нерухомого майна тощо.
Виходячи з викладеного, Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 21.02.2020 року дійшов висновку, що невчинення ПАТ "Українська залізниця" дій щодо переоформлення правовстановлюючих документів на об'єкти нерухомого майна, внесені при його створенні до статутного капіталу, не може бути підставою для висновку про відсутність переходу відповідних речових прав до ПАТ "Українська залізниця" від підприємств залізничного транспорту, які мають бути припиненими внаслідок такої реорганізації.
Закон України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування" не містить норми, яка встановлює конкретні правові наслідки невчинення чи несвоєчасного вчинення ПАТ "Українська залізниця" дій щодо переоформлення правовстановлюючих документів на об'єкти нерухомого майна.
Суд зазначає, що в матеріалах справи наявний Зведений перелік земельних ділянок Державного територіально-галузевого об'єднання ''Львівська залізниця", право постійного користування якими вноситься до статутного капіталу ПАТ «Українська залізниця», затверджений 18.08.2015 року із зазначенням правовстановлюючого документа - Державний акт на право постійного користування землею І-ЛВ № 001319, наявна копія вказаного акта, які в сукупності з наведеними нормативними положеннями підтверджують перехід до позивача прав орендодавця по майну, переданому державою до його статутного капіталу, у процесі реорганізації Державного територіально-галузевого об'єднання ''Львівська залізниця". Наведена позиція Верховного Суду у подібній справі додатково підтверджує правову позицію позивача в даній справі та спростовує заперечення відповідача за первісним позовом щодо відсутності у позивача права бути орендодавцем у вказаних правовідносинах.
Суд також враховує, що згідно з п. 7.1 Положення "Про регіональну філію "Львівська залізниця" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" (нова редакція), що є додатком до наказу ПАТ «Укрзалізниця» від 27.01.2017 №054, філія володіє та користується майном, яким наділило її Товариство для досягнення мети діяльності Філії, згідно з законодавством, статутом Товариства та цим Положенням, а також майном, яке придбавається та/або набувається для цілей забезпечення діяльності Філії. Відповідно до п.7.2 Положення філія не є власником майна. Майно, яким наділена філія, належить Товариству на праві власності або закріплене за Товариством на праві господарського відання.
Згідно з п.7.3 Положення майно, яким наділена філія, складається з основних засобів, оборотних активів, а також інших матеріальних і нематеріальних активів, вартість яких відображається в окремому балансі філії, а також земельних ділянок, якими Товариство наділяє філію для досягнення мети та виконання завдань, встановлених цим Положенням. Відповідно до п.7.4 Положення філія наділяється майном на підставі відповідних рішень правління товариства. Майно філії є складовою частиною майна Товариства.
З урахуванням такого статусу філії орендодавцем та стороною додаткових договорів, укладених з відповідачем, обґрунтовано була юридична особа - Публічне акціонерне товариство "Українська залізниця".
Щодо первісної позовної вимоги про стягнення неустойки за час фактичного користування орендованим приміщенням після закінчення строку дії договору оренди, суд зазначає таке.
Як встановлено вище, відповідач як орендар порушив зобов'язання щодо повернення орендованого майна у зв'язку з припиненням договору оренди.
Відповідно до ч. 2 ст. 785 ЦК України, якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.
Відповідно до п. 10.10 договору оренди сторони погодили, що якщо орендар не виконує обов'язку щодо повернення майна, то орендодавець має право вимагати від орендаря сплати неустойки у розмірі подвійної орендної плати за весь час користування майном за час прострочення.
Аналіз частини 1 статті 759 та частини 1 статті 785 ЦК України дозволяє дійти висновку, що договір найму (оренди) зумовлює право наймача (орендаря) користуватися орендованим майном впродовж строку дії договору із сплатою наймодавцю (орендодавцю) орендної плати, погодженої умовами договору оренди; припинення договору найму зумовлює обов'язок наймача негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.
Невиконання наймачем обов'язку щодо повернення речі зумовлює право наймодавця на застосування до наймача особливого виду майнової відповідальності у сфері орендних правовідносин, який полягає у сплаті наймачем, який прострочив виконання обов'язку щодо повернення речі, неустойки у вигляді подвійної плати за користування річчю за час прострочення відповідно до частини 2 статті 785 ЦК України.
Особливий статус зазначеної неустойки обумовлений тим, що зобов'язання наймача (орендаря) з повернення об'єкта оренди виникає після закінчення дії договору оренди і наймодавець (орендодавець) в цьому випадку позбавлений можливості застосовувати щодо недобросовісного наймача інші засоби стимулювання до виконання, окрім як використання права на стягнення неустойки в розмірі подвійної плати за користування орендованим майном. При здійсненні оцінки правомірності заявлених вимог про стягнення неустойки в порядку частини 2 статті 785 ЦК України обов'язковим для суду є врахування обставин невиконання орендарем зобов'язання щодо неповернення майна в контексті його добросовісної поведінки як контрагента за договором оренди та її впливу на обставини неповернення майна орендодавцеві зі спливом строку дії орендних правовідносин (правовий висновок Верховного Суду у постанові від 13.12.2019 у справі № 910/20370/17).
Як вказує Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі № 916/2724/18 (постанова від 31.01.2020 року), за змістом ст. ст. 610, 611, 612 ЦК України невиконання зобов'язання у погоджений сторонами в договорі строк є порушенням зобов'язання, що зумовлює застосування до боржника наслідків, встановлених договором або законом, зокрема, неустойки згідно з ч. 2 ст. 785 ЦК України. Законодавцем у ч. 1 ст. 614 ЦК України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.
Для застосування наслідків, передбачених ч. 2 ст. 785 ЦК України, необхідна наявність вини (умислу або необережності) в особи, яка порушила зобов'язання, відповідно до вимог ст. 614 ЦК України. Тобто судам необхідно встановити обставини, за яких орендар мав можливість передати майно, що було предметом оренди, але умисно цього обов'язку не виконав.
До предмета доказування при розгляді спорів щодо стягнення неустойки в порядку ч. 2 ст. 785 ЦК України, як подвійної плати за користування орендованим майном після спливу строку дії договору оренди, входять обставини невжиття орендарем належних заходів щодо повернення орендодавцю об'єкта оренди за наслідком припинення орендних правовідносин за відсутності умов, які б перешкоджали орендарю вчасно повернути майно орендодавцю у визначений договором оренди строк; умисне ухилення орендаря від обов'язку щодо повернення орендодавцю об'єкта оренди; утримання орендованого майна у володінні орендаря та перешкоджання орендарем в доступі орендодавця до належного йому об'єкта оренди; відсутності з боку орендодавця бездіяльності та невчинення ним дій, спрямованих на ухилення від обов'язку прийняти орендоване майно від орендаря та оформити повернення наймачем орендованого майна. Такого правового висновку дійшов Верховний Суд України у постанові від 02.09.2014 у справі №3-85гс14, а також Касаційний господарський суд у складі об'єднаної палати Верховного Суду у постанові від 13.12.2019 у справі №910/20370/17.
Як встановлено з матеріалів дано справи, акт приймання-передачі майна від орендаря балансоутримувачу у зв'язку з припиненням строку дії договору оренди після 31.12.2017 року сторонами не складено та не підписано, обставина фактичного користування орендованим приміщенням відповідачем після 31.12.2017 року і по даний час не спростована. Більше того, матеріалами справи підтверджено здійснення відповідачем періодично упродовж 2018 року платежів за оренду приміщення у розмірах, вказаних позивачем у розрахунку заборгованості, а саме 4 075,20 грн. та 8 150,40 грн. Заперечуючи первісні позовні вимоги, відповідач не доводить та не підтверджує наявність незалежних від нього обставин чи відсутність його вини у несвоєчасному підписанні акта приймання-передачі приміщення за договором. Тобто, неповернення об'єкта оренди за договором у період після припинення договору оренди пов'язане з суб'єктивними діями орендаря, тобто з вини самого орендаря (відповідача). Відтак, неповернення майна з орендного користування у визначений договором оренди строк є підставою для застосування наслідків, передбачених ч. 2 ст. 785 ЦК України.
Згідно з договором оренди з урахуванням внесених до нього змін 17.11.2016 року сторонами погоджено, що орендна плата з 01.10.2016 року становить 3 396,00 грн. без ПДВ.
Застосований позивачем у розрахунку розмір орендної плати - 4 075,20 грн. обгрунтовується визначеним додатковим договором розміром орендної плати та розміром ПДВ. Відповідно, неустойка у подвійному розмірі становить 8 150,40 грн. Вказаний розмір відповідачем не оспорюється та не заперечується, більше того, платежі на відповідні суми здійснювались відповідачем упродовж 2018 року.
Перевіряючи розрахунок неустойки, заявленої до стягнення, за період січень 2018 року - червень 2019 року, суд зазначає таке.
Із наведеного позивачем розрахунку вбачається, що за період 2018-червень 2019 року нараховано плату в розмірі подвійної ставки орендної плати - 146 707,20 грн. З них позивач вважає оплаченими 81 504,00 грн. (січень-жовтень 2018 року). Проте, суд звертає увагу, що згідно з виписками по рахунку відповідачем 05.01.2018 року здійснено оплату в сумі 4 075,20 грн. за грудень 2017 року, 14.02.2018 року - 8 150,40 грн. за оренду приміщень за січень 2018 року, 15.03.2018 року - 8 150,40 грн. за оренду приміщення, 12.04.2018 року - 8 150,40 грн. за оренду приміщення, 03.05.2018 року - 8 150,40 грн. за квітень 2018 року, 20.11.2018 року - 1 233,90 грн., 8 902,40 грн., 12 000,00 грн., 14 000,00 грн., 14 000,00 грн. за листопад 2018 року. Тобто, всього відповідачем за період 2018 року здійснено оплати за оренду приміщення у 2018 році в розмірі 82 737,90 грн., а не 81 504,00 грн. Відповідно, залишок неустойки становить 63 969,30 грн., а не 65 203,20 грн. (на 1 233,90 грн. менше заявленого. саме на таку суму здійснено відповідачем платіж 20.11.2018 року, який чомусь не врахований позивачем). Щодо оплати з призначенням платежу за грудень 2017 року в сумі 4 075,20 грн., суд зазначає, що така здійснена не за спірний період, а за останній місяць оренди дії договору.
Враховуючи наведене, суд зазначає, що стягненню з відповідача за первісним позовом підлягає неустойка в розмірі 63 969,30 грн. Тому позовна вимога в частині стягнення 1 233,90 грн. задоволенню не підлягає.
Дослідивши представлені суду докази, враховуючи встановлені вище обставини справи та висновки за результатами розгляду первісного позову, заслухавши пояснення представників сторін за зустрічним позовом, суд вважає позовні вимоги безпідставними, не обґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню з огляду на наступне.
Так, підстави визнання правочину недійсним встановлені ст. 215 Цивільного кодексу. Відповідно до п. 1 ст. 215 ЦК підставою недійсності правочину є недотримання в момент учинення правочину стороною (сторонами) вимог, установлених ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 ЦК, яка визначає загальні вимоги, дотримання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: зміст правочину не повинен суперечити цивільному законодавству; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Частиною 1 статті 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави й суспільства, його моральним засадам.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність з підстав, установлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ст.215 ЦК).
Вирішуючи спір, суд повинен дати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу позивача на момент його звернення до господарського суду. Обов'язок доведення наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача.
Відповідно до ст. 11 ЦК цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. У випадках, установлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.
Перевіряючи доводи позивача за зустрічним позовом про те, що додатковий договір від 29.01.2016 року до договору оренди № 81 суперечить приписам ч. 1 ст. 651 ЦК України, ч. 1, ч. 2 ст. 203 ЦК України, суд зазначає таке.
Так, відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
Ст. 651 ЦК України передбачено підстави для зміни або розірвання договору. Зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.
Суд зауважує, що підстави зустрічного позову є тотожними із запереченнями відповідача за первісним позовом первісних позовних вимог.
Судом вище встановлено набуття Публічним акціонерним товариством «Укрзалізниця» прав щодо майна Державного територіально-галузевого об'єднання «Львівська залізниця» як сторони договору оренди, а відповідно і правомірність підписання оспорюваного додаткового договору зі сторони орендодавця, що узгоджується з позиціями Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, наведеною у постанові від 18.12.2019 року у справі № 904/8389/17 та у постанові від 21.02.2020 року справі № 918/792/18, описаними вище.
Як вказував суд при обґрунтуванні первісних позовних вимог, згідно з частиною 1 статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав. З урахуванням наведених законодавчих норм завданням суду при здійсненні правосуддя є забезпечення, зокрема, захисту прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів.
Позивач за зустрічним позовом, звертаючись із позовом про визнання недійсним одного із додаткових договорів до договору оренди, не наводить обгрунтувань, яким чином і які його права порушені оскаржуваним додатковим договором, на підставі якого, як і на підставі всіх наступних додаткових договорів, орендар продовжував користуватись об'єктом оренди у власних цілях. Заперечуючи правомірність оскаржуваної угоди, сторона фактично спростовує правомірність користування нею орендованою площею з 2016 року, що не узгоджується з метою звернення до суду за захистом своїх порушених прав та інтересів, якщо б таке існувало.
Враховуючи наведене та встановлені судом обставини, суд зазначає, що позивачем за зустрічним позовом не доведено наявності порушень жодного із зазначених вище приписів закону при укладенні сторонами відповідного додаткового договору 29.01.2016 року, а обставини, встановлені при вирішенні первісного позову, та висновки суду, наведені при розгляді первісних позовних вимог, виключають підстави задоволення зустрічних позовних вимог.
Більше того, позивач за зустрічним позовом був учасником відповідних правовідносин, без зауважень та заперечень особисто підписував відповідний додатковий договір та всі наступні додаткові договори, здійснював платежі за оренду на користь балансоутримувача - ВП «Вокзал станції Львів» філії «Пасажирська компанія» публічного акціонерного товариства «Українська залізниця», погодженого додатковим договором від 07.12.2017 року, підписував акт приймання-передачі як додаток до додаткового договору від 29.01.2016 року.
Щодо наказу ПАТ «Укрзалізниці» № 071 від 10.02.2016 року «Про деякі питання щодо майна ПАТ «Укрзалізниці», суд, як зазначалося вище, звертає увагу, що такий документ не подано жодною зі сторін у матеріали справи. Відповідно, суд розглядає справу на підставі долучених сторонами до матеріалів справи доказів та водночас враховує, що згаданий відповідачем наказ ПАТ "Українська залізниця" видано уже після підписання сторонами оспорюваного додаткового договору від 29.01.2016 року і такий не міг впливати на порядок укладення позивачем додаткову договору до моменту його прийняття чи до вже існуючих орендних відносин. Згідно з судовими рішеннями у справі № 910/10903/17 (постанова Верховного Суду від 23 жовтня 2018 року), долученими позивачем за зустріним позовом 04.03.2020 року, у подібних правовідносинах оскаржувався додатковий договір, укладений уже в березні 2016 року, тобто після прийняття наказу від 10.02.2016 року. Крім цього, Верховним Судом при розгляді справи № 918/792/18 у постанові від 21.02.2020 року, тобто прийнятій пізніше, висловив позицію стосовно моменту виникнення у ПАТ "Українська залізниця" права власності та прав орендодавця на відповідне майно, яка взята судом до уваги при вирішенні первісних позовних вимог та створює наслідки для вирішення зустрічних позовних вимог.
Враховуючи наведене, зустрічні позовні вимоги щодо визнання недійсним додаткового договору від 29.01.2016 року задоволенню не підлягають.
Зустрічна позовна вимога про стягнення коштів у розмірі 81 504 грн., сплачених за користування орендованим майном за період січень - жовтень 2018 року також задоволенню не підлягає, оскільки така вимога є похідною від основної вимоги про визнання недійсним правочину. Відтак, у зв'язку із відсутністю підстав визнавати недійсним оспорюваний додатковий договір відсутні також підстави застосування приписів ч. 1 ст. 216 ЦК України для повернення виконаного за таким правочином.
Щодо заяви відповідача за зустрічним позовом, наведеної у відповіді на відзив від 05.12.2019 року, про пропущення позивачем загального строку позовної давності, суд зазначає, що за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.
Враховуючи встановлення судом відсутності підстав для задоволення зустрічних позовних вимог і порушення прав позивача за зустрічним позовом, що визначено як підставу для відмови у зустрічному позові, у суду відсутні підстави для розгляду чи застосування наслідків спливу строку позовної давності.
Частиною 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до статті 76 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України вказано, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір за первісним позовом покладається на відповідача пропорційно задоволеним вимогам, а саме - , з яких 1921,00 грн. за вимогу немайнового характеру та 1 882,58 грн. за вимогу майнового характеру, а сплачений судовий збір за зустрічним позовом залишається за позивачем за зустрічним позовом.
Керуючись ст. ст. 74, 76-80, 129, 237, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
вирішив:
1. Первісні позовні вимоги задовольнити частково.
2. Виселити Фізичну особу-підприємця Байрамов Шахін Малік Огли (код ЄДР НОМЕР_2 , АДРЕСА_5 ) із займаної площі, яка розташована на площі приміського вокзалу станції Львів філії «Пасажирська компанія» АТ «Укрзалізниця», що знаходиться за адресою 79023 м. Львів, вул. Городоцька, 112, загальною площею 30,0 кв.м.
3. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Байрамов Шахін Малік Огли (код ЄДР НОМЕР_2 , АДРЕСА_5 ) на користь Акціонерного товариства "Українська залізниця" (03680, м. Київ, вул. Тверська, будинок 5, код ЄДР 40075815) в особі філії "Пасажирська компанія" Акціонерного товариства "Українська залізниця" (код ЄДРПОУ ВП: 41022900, 01032, м. Київ, Шевченківський район, вул. Симона Петлюри, будинок 21 А) неустойку в сумі 63 969,30 грн. і 3 803,58 грн. в рахунок відшкодування сплаченого судового збору.
4. У задоволенні вимоги про стягнення 1 233,90 грн. неустойки відмовити.
5. У задоволенні зустрічного позову відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не буде подано.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складене 30.04.2020 року.
Суддя Матвіїв Р.І.