вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua
про відмову у відстроченні або розстроченні
виконання судового рішення
"27" квітня 2020 р. Cправа № 902/785/19
Господарський суд Вінницької області у складі судді - Матвійчука Василя Васильовича, розглянувши у відкритому судовому засідання заяву Дочірнього підприємства "Монтажник" Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Валінор" № 235 від 13.04.2020 про розстрочку виконання рішення у справі
за позовом: Акціонерного товариства "Укртрансгаз" (Кловський узвіз, 9/1, м. Київ, 01021)
до: Дочірнього підприємства "Монтажник" Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Валінор" (вул. Заводська, буд. 7, смт. Браїлів, Жмеринський район, Вінницька область, 23130)
про стягнення 2 308 239,77 грн.
за участю секретаря судового засідання: Марущак А.О.
представників сторін:
позивача не з'явився;
відповідача з'явився
В провадженні Господарського суду Вінницької області перебувала справа № 902/785/19 за позовом Акціонерного товариства "Укртрансгаз" до Дочірнього підприємства "Монтажник" Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Валінор" про стягнення 2 308 239,77 грн, з яких: 1 965 471,14 грн - основний борг; 267 127,82 грн - пеня; 22 700,06 грн - 3% річних; 52 940,75 грн - інфляційні втрати.
Рішенням господарського суду від 13.01.2020 позов Акціонерного товариства "Укртрансгаз" задоволено в повному обсязі. Ухвалено стягнути з Дочірнього підприємства «Монтажник» Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Валінор» на користь Акціонерного товариства «Укртрансгаз» 1 965 471,14 грн - боргу за послуги балансування обсягів природного газу; 267 127,82 грн - пені; 22 700,06 грн - 3% річних; 52 940,75 грн - інфляційних втрат та 34 62360 грн - відшкодування витрат по сплаті судового збору.
07.02.2020 на виконання вказаного рішення судом видано відповідний наказ.
16.04.2020 до суду надійшла заява Дочірнього підприємства "Монтажник" Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Валінор" № 235 від 13.04.2020 про розстрочку виконання рішення суду від 13.01.2020 на 9 місяців з квітня 2020 року по грудень 2020 року за наступним графіком:
квітень 2020 року - 350 000,00 грн;
травень 2020 року - 250 000,00 грн;
червень 2020 року - 150 000,00 грн;
липень 2020 року -150 000,00 грн;
серпень 2020 року - 100 000,00 грн;
вересень 2020 року - 250 000,00 грн;
жовтень 2020 року - 350 000,00 грн;
листопад 2020 року - 358 000,00 грн;
грудень 2020 року - 408 239,77 грн.
Ухвалою суду від 17.04.2020 заяву Дочірнього підприємства "Монтажник" Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Валінор" № 235 від 13.04.2020 призначено до розгляду в судовому засіданні на 27.04.2020. Запропоновано стягувачу надати письмові пояснення щодо означеної заяви. Заявника ж зобов'язано надати суду належні докази в підтвердження наведених в заяві обставин.
23.04.2020 на електронну адресу суду надійшли заперечення позивача на заяву Дочірнього підприємства "Монтажник" Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Валінор" № 235 від 13.04.2020 про розстрочення виконання рішення. 27.04.2020 означені заперечення надійшли на адресу суду в паперовому вигляді.
23.04.2020 на електронну адресу суду надійшло клопотання б/н від 23.04.2020 скріплене електронним цифровим підписом представника позивача Паховомої О.А. про відкладення розгляду заяви на іншу дату з підстав запровадження карантину на усій території України через спалах у світі коронавірусу.
На визначену судом дату представники позивача (стягувача) та відповідача (боржника) не з'явились.
Розглядаючи клопотання б/н від 23.04.2020 представника позивача Паховомої О.А. про відкладення розгляду заяви суд не вбачає підстав для його задоволення оскільки матеріали заяви є достатніми для її розгляду по суті, а неявки представників сторін не є перешкодою у розгляді заяви.
Дослідивши матеріали справи, господарський суд приходить до висновку, що заява боржника про розстрочку виконання рішення суду задоволенню не підлягає виходячи з наступного.
Обґрунтовуючи заяву про розстрочення виконання рішення суду від 13.01.2020 у справі № 902/785/19 відповідач (боржник) зазначає, що ДП «Монтажник» ТОВ «Торговий дім «Валінор» залишається єдиним гарантованим постачальником природного газу на території Жмеринського району Вінницької області, яке забезпечує населення послугами з газопостачання. Підприємство боржника є суб'єктом природної монополії, самостійність якого в господарській діяльності обмежується, зокрема державним регулювання цін та тарифів на товари, що ним виробляються (реалізуються).
Регуляторні функції на ринку природного газу покладено на Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики та комунальних послуг. Саме дана Комісія здійснює формування цінової та тарифної політики у сфері енергетики та комунальних послуг.
Тому, ДП «Монтажник» ТОВ «Торговий дім «Валінор», як суб'єкт природної монополії обмежений у своєму праві здійснення інших видів господарської діяльності, а тому тариф на розподіл природного газу є основним джерелом фінансування діяльності відповідача, на якого покладена відповідальність за надійну та безпечну експлуатацію, підтримання у належному стані та розвиток (включаючи нове будівництво та реконструкцію) газорозподільної системи, якою він користується.
Починаючи із 2017 року встановлений Комісією тариф для ДП «МОНТАЖНИК» ТОВ «ТОРГОВИЙ ДІМ «ВАЛІНОР» є економічно необгрунтованим та таким, що не покриває витрати підприємства та витрати на придбання природного газу для виробничо-технологічних потреб.
Відповідно до фінансового звіту суб'єкта малого підприємництва, а саме, розділу 2. «Звіт про фінансові результати за 2019 рік», зазначено, що чистий прибуток (збиток) за , звітний період складає (3 367,1) тис, гри., що в порівнянні з аналогічним періодом 2018 , року збільшився збиток на 2 190,9 тис.грн..
Також відповідач вказує, що діяльність підприємства була збитковою і в минулих роках.
Окрім того, відповідач наголошує на наявності у нього поточної кредиторська заборгованість перед постачальником природного газу ПАТ "НАК "Нафтогаз Украни".
Разом з тим, за доводами відповідача, постановою НКРЕКП від 24.12.2019 № 3053 "Про встановлення тарифу на послуги розподілу природного газу для ДП "МОНТАЖНИК" визнано тако, що втратила чинність постанова Комісії від 28.03.2017 № 388 "Про встановлення тарифів на послуги розподілу природного газу для ДП "МОНТАЖНИК". Крім того, даною постановою встановлено для ДП "МОНТАЖНИК" ТОВ "ТД "ВАЛІНОР" нові тарифи, які є економічно обґрунтовані, що надасть змогу відповідачу виконати рішення господарського суду у даній справі без завдання шкоди майновому стану підприємства.
Позивач заперечуючи проти розстрочення виконання рішення суду в даній справі в запереченнях № 1001ВИХ-20-1982 від 23.04.2020 вказує, що неналежне планування своєї господарської діяльності ДП «Монтажник» ТОВ «Торговий дім «Валінор» не повинно порушувати права інших господарюючих суб'єктів, які належним чином виконали свої обов'язки. Ризики від власної господарської діяльності боржника не можуть покладатися на інших учасників господарських відносин, оскільки це порушує принцип розумності та справедливості.
Також позивач наголошує, що сторони господарського договору несуть однакову економічну відповідальність за свої дії та однакові ризики, і важка економічна ситуація в країні носить загальний характер та у повній мірі стосується обох сторін.
На переконання позивача, складне фінансове становище ДП «Монтажник» ТОВ «Торговий дім «Валінор», яким обґрунтована винятковість обставин, що ускладнюють виконання судового рішення, з урахуванням того, що господарська діяльність здійснюється ним на власний ризик, не може бути безумовною підставою для надання розстрочки виконання судового рішення.
Також позивач наголошує, що на даний час АТ «Укртрансгаз» перебуває у скрутному фінансовому становищі, оскільки замовники послуг не здійснюють оплату наданих їм послуг у встановлені договорами та чинним законодавством строки.
Так, станом на 30.09.2019 лише прострочена дебіторська заборгованість АТ «Укртрансгаз» складає 98 012 тис. грн.
Крім того, за результатами діяльності за 9 місяців 2019 року АТ «Укртрансгаз» взагалі не отримало прибутку та навіть зазнало збитків на загальну суму 13 783 984 тис. грн.
Також, позивач звертає увагу суду на розділ III «Поточні зобов'язання» Звіту про фінансовий стан на 30.09.2019 відповідно до якого загальна сума зобов'язань АТ «Укртрансгаз» складає 17 261 231 тис. грн.
З врахуванням цього, на переконання позивача, надання розстрочки у виконанні рішення на такий тривалий строк може призвести до порушення матеріальних інтересів Стягувача.
Враховуючи доводи та пояснення сторін, оцінюючи докази у справі, суд дійшов висновку про таке:
Згідно з частиною другою статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
Виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави; невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом.
Господарський суд, застосовуючи практику Європейського суду з прав людини, який, зокрема, в рішенні у справі "Шмалько проти України" від 20 липня 2004 року (пункт 43), зазначає, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду.
Таким чином, право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов'язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист.
При цьому неможливість для заявника домогтися виконання судового рішення, винесеного на його чи її користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, що викладене у першому реченні пункту першого ст. 1 Протоколу № 1 (п. 53 рішення ЄСПЛ у справі "Войтенко проти України" від 29.06.2004 року № 18966/02).
Згідно із ч.ч. 1, 3, 4 ст. 331 ГПК України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.
Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: ступінь вини відповідача у виникненні спору; стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, її матеріальний стан; стихійне лихо, інші надзвичайні події, тощо.
Розстрочка це виконання рішення частками, встановленими господарським судом, з певним інтервалом у часі. Строки виконання кожної частки також повинні визначатись господарським судом. При цьому слід мати на увазі, що розстрочка можлива при виконанні рішення, яке стосується предметів, що діляться (гроші, майно, не визначене індивідуальними ознаками; декілька індивідуально визначених речей тощо).
При розгляді заяви про розстрочку рішення, суду необхідно встановити обставини, що ускладнюють чи роблять неможливим виконання рішення у справі у визначений строк або встановленим господарським судом способом, врахувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
Господарський суд має право, зокрема, розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови. Розстрочка виконання рішення, ухвали, постанови допускаються у виняткових випадках і залежно від обставин справи. До заяви мають бути додані докази, які підтверджують обставини, викладені в заяві щодо неможливості чи утруднення виконання рішення.
З наведеного слідує, що розстрочення виконання судового рішення у судовому порядку пов'язано з об'єктивними, непереборними, тобто, виключними обставинами, що ускладнюють вчасне виконання судового рішення.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначає, що межі виправданої затримки виконання рішення суду залежать, зокрема, від складності виконавчого провадження, суми та характеру, що визначено судом. Стосовно системності виконання Європейський суд підкреслює, що присудження грошових коштів не надає пом'якшення у виконавчому провадженні, а отже сама можливість надання відстрочки виконання судового акту повинна носити виключний характер. Обставини, які зумовлюють надання розстрочки виконання рішення суду повинні бути об'єктивними, непереборними, іншими словами - виключними обставинами, що ускладнюють вчасне виконання судового рішення.
Так, у п. 40 рішення від 17.05.2005 у справі «Чіжов проти України» суд зазначив, що затримка у виконанні рішення не повинна бути такою, що порушує саму сутність права, яке захищається п. 1 ст. 6 Конвенції. На державі лежить позитивне зобов'язання організувати систему виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною як в теорії, так і на практиці.
З підстав, умов та меж надання розстрочки виконання судового рішення слідує, що безпідставне надання розстрочки без обґрунтованих на те мотивів, надане на тривалий період без дотримання балансу інтересів стягувача та боржника порушує основи судового рішення, яке ухвалене іменем України, позбавляє кредитора можливості захистити свої права, знижує авторитет судового рішення, а тому таке судове рішення не може вважатися законним та справедливим.
Також суд повинен враховує, що за певних обставин затримка з виконанням судового рішення може бути виправданою. Слід врахувати те, що існування заборгованості, підтверджене обов'язковими та такими, що підлягають виконанню, судовими рішеннями, надає особі, на чию користь воно було винесено, легітимні сподівання на те, що заборгованість буде йому сплачено та така заборгованість становить майно цієї особи у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції (див. рішення у справі Пономарьов проти України від 03.042008, заява № 3236/03, пункт 43).
Відповідно, виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати (рішення від 19 березня 1997 року у справі Горнсбі проти Греції, Reports 1997-II, п. 40; рішення у справі Бурдов проти Росії, заява № 59498/00, п. 34, ECHR 2002-III, та рішення від 6 березня 2003 року у справі Ясюнієне проти Литви, заява № 41510/98).
Суд виходить з того, що диспозиція ч. 4 ст. 331 ГПК України чітко розділяє коло суб'єктів до яких застосовуються ті чи інші обставини.
Відповідно до положень частини 4 статті 331 Господарського процесуального кодексу України передбачено що, вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: ступінь вини відповідача у виникненні спору; стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, її матеріальний стан; стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
Що ж до юридичної особи, то частина 4 статті 331 Господарського процесуального кодексу України чітко визначає випадки, які суд повинен врахувати при винесенні судового акту про розстрочку виконання рішення суду (стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо).
Приписами ч.ч. 3, 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно із ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до ч.ч. 1, 2, 3 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
В обґрунтування своїх вимог відповідач вказує на відсутності ступеню вини у даному спорі, оскільки встановлений НКРЕКП тариф на розподіл природного газу, який не змінювався з 01.01.2017 не покриває витрат відповідача, що призвело до збитковості в господарській діяльності підприємства останнього.
Відповідно до ст. 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. господарська діяльність здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємницькою.
Відповідно до статей 42, 44 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Підприємництво здійснюється, зокрема, на основі принципів комерційного розрахунку та власного комерційного ризику.
Отже, у разі здійснення підприємницької діяльності особа має усвідомлювати, що така господарська діяльність здійснюється нею на власний ризик, за власним комерційним розрахунком щодо наслідків вчинення відповідних дій, самостійно розраховувати ризики настання несприятливих наслідків в результаті тих чи інших її дій та самостійно приймати рішення про вчинення (чи утриматись від) таких дій.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі № 910/15484/17, а також у постанові Верховного Суду від 13.11.2018 у справі № 910/2376/18.
На підставі вищевикладеного, суд дійшов висновку, що зазначені відповідачем обставини не можна вважати істотними, непередбачуваними, тому не можуть слугувати підставою для відстрочення виконання судового рішення.
Також відповідач посилається на скрутний матеріальний стан в підтвердження чого надає фінансову та податкову звітність за 2019 рік.
Так, відповідно до фінансового звіту суб'єкта малого підприємництва, а саме, розділу 2. «Звіт про фінансові результати за 2019 рік», чистий прибуток (збиток) за, звітний період складає (3 367,1) тис, грн.
В запереченнях на заяву позивач наголошує, що АТ «Укртрансгаз» відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 04.03.2015 № 83 є підприємством, що має стратегічне значення для економіки і безпеки держави, яке здійснює діяльність по зберіганню природного газу в підземних сховищ газу на території України в умовах вжиття Кабінетом Міністрів України надзвичайних заходів щодо недопущення зменшення обсягів транспортування природного газу.
АТ «Укртрансгаз» зобов'язаний щомісяця відраховувати значні суми, що підлягають обов'язковій сплаті до Державного бюджету України та державних цільових фондів, що є важливим елементом формування їх доходної частини, а також для виплати заробітної плати працівникам Товариства. В рамках міжнародних угод, укладених між АТ «Укртрансгаз» та іноземними банками, з метою модернізації газотранспортної системи України та впровадження сучасних технологій, Позивачем були залучені для цього необхідні кредитні ресурси.
Разом з тим, на даний час АТ «Укртрансгаз» перебуває у скрутному фінансовому становищі, оскільки замовники послуг не здійснюють оплату наданих їм послуг у встановлені договорами та чинним законодавством строки.
Так, станом на 30.09.2019 лише прострочена дебіторська заборгованість АТ «Укртрансгаз» складає 98 012 тис. грн в підтвердження чого надано звіт про фінансовий стан на 30.09.2019.
Крім того, за результатами діяльності за 9 місяців 2019 року АТ «Укртрансгаз» не отримало прибутку та зазнало збитків на загальну суму 13 783 984 тис. грн., про що свідчить звіт АТ «Укртрансгаз» про фінансові результати за 9 місяців 2019 року.
Також, позивач наголошує на розділі III «Поточні зобов'язання» Звіту про фінансовий стан на 30.09.2019 відповідно до якого загальна сума зобов'язань АТ «Укртрансгаз» складає 17 261 231 тис. грн.
Виходячи з доводів сторін, суд зважає на правову позицію Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду, викладену у постанові від 15.03.2018 у справі № 910/8153/17, відповідно до якої під час вирішення питання про відстрочку або розстрочку виконання рішення, суди повинні врахувати матеріальні інтереси обох сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи. При цьому, господарський суд повинен враховувати можливі негативні наслідки для боржника при виконанні рішення у встановлений строк чи попередньо встановленим способом, але перш за все повинен враховувати такі ж наслідки і для стягувача при затримці виконання рішення та не допускати їх настання.
За усталеною практикою Європейського суду з прав людини (яка на підставі ч. 4 ст. 11 ГПК України використовується судом як джерело права) відсутність грошових коштів не може бути підставою відмови від виконання грошових зобов'язань (Справа "Бурдов проти Росії" від 07.05.2002 (заява №59498/00), Справа "Горнсбі проти Греції" від 19 березня 1997 року (заява № 18357/91) та інші).
Отже розстрочення виконання судового рішення можливе лише у виняткових випадках, при наявності доказів та обставин, що ускладнюють або роблять неможливим виконання рішення.
Водночас, тяжке фінансове становище підприємства (на що посилається боржник) не є незвичайною і не прогнозованою обставиною в умовах ринкової економіки, а є одним із можливих ризиків підприємницької діяльності та в умовах фінансової кризи в країні носить загальний характер, як для боржника так і для стягувача.
Крім того, судом враховуються матеріальні інтереси обох сторін, оскільки невиконання протягом тривалого часу рішення суду, з врахуванням інфляційних процесів в економіці держави, також порушує матеріальні інтереси стягувача та призводить до негативних наслідків у його діяльності.
Відповідно до ч. 5 ст. 124, п. 9 ч. 3 ст. 129 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України. Обов'язковість рішень суду є однією з основних засад судочинства.
Необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов'язкового для виконання судового рішення може становити порушення вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна, стосовно права на доступ до суду.
Право на суд, захищене статтею 6, було б ілюзорним, якби національна правова система дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін (рішення у справі "Горнсбі проти Греції" (Hornsby v. Greece), від 19.03.1997 р.). Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок (рішення у справі "Іммобільяре Саффі" проти Італії" від 28.07.1999 року (заява № 22774/93, п. 66, ECHR 1999-V).Тяжке фінансове становище підприємства (на що посилається боржник) не є незвичайною і не прогнозованою обставиною в умовах ринкової економіки, є одним із можливих ризиків підприємницької діяльності та в умовах фінансової кризи в країні носить загальний характер, як для боржника так і для стягувача.
З врахуванням викладеного вище суд приходить до висновку про те, що наведені заявником обставини для розстрочення виконання рішення, не підтверджують неможливості чи ускладнення виконання рішення суду, тому не можуть розцінюватись як виняткові обставини для розстрочення виконання судового рішення.
З урахуванням наведеного, в його сукупності, заява Дочірнього підприємства "Монтажник" Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Валінор" № 235 від 13.04.2020 про розстрочку виконання рішення суду від 13.01.2020 у справі № 902/785/19 задоволенню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 2, 5, 18, 46, 232, 233, 234, 235, 240, 242, 326, 331 Господарського процесуального кодексу України, суд -
У задоволенні заяви Дочірнього підприємства "Монтажник" Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Валінор" № 235 від 13.04.2020 про розстрочення виконання рішення суду від 13.01.2020 у справі № 902/785/19 - відмовити.
Примірник ухвали надіслати згідно переліку рекомендованими листами з повідомленням про вручення поштового відправлення.
Ухвала набирає законної сили відповідно до статті 235 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 254-257 Господарського процесуального кодексу України .
Ухвалу підписано 29.04.2020.
Суддя Матвійчук В.В.
віддрук. прим.:
1 - до справи
2 - позивачу (Кловський узвіз, 9/1, м. Київ, 01021)
3 - відповідачу ( вул. Заводська, буд. 7, смт. Браїлів, Жмеринський район, Вінницька область , 23130)