28.04.20
22-ц/812/740/20
Суддя першої інстанції Щербина С.В.
Провадження № 22-ц/812/740/20 Суддя-доповідач апеляційного суду Царюк Л.М.
Іменем України
28 квітня 2020 року м. Миколаїв Справа № 487/5463/19
Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:
головуючого Царюк Л.М.,
суддів: Базовкіної Т.М., Яворської Ж.М.,
із секретарем судового засідання - Біляєвою В.М.,
за участю: позивача - ОСОБА_1 ,
його представника - ОСОБА_2 ,
відповідача - ОСОБА_3 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 15 січня 2020 року, ухвалене під головуванням судді Щербини С.В., в залі судового засідання в м. Миколаїв, повний текст якого складений 20 січня 2020 року, у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про звільнення від сплати заборгованості по аліментам та припинення стягнення аліментів,
18 липня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 , та з урахуванням збільшення позовних вимог, просив звільнити його від сплати заборгованості по аліментам, які були нараховані за період з 12 березня 2015 року по час його звернення до суду з цим позовом, на підставі виконавчого листа № 2/487/1851/14, виданого 17 липня 2014 року Заводським районним судом м. Миколаєва про стягнення з нього на користь ОСОБА_4 аліментів на сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі ј частини від всіх видів заробітку, починаючи з 28 квітня 2014 року і до повноліття дитини, а також звільнити його від сплати аліментів за цим же виконавчим листом починаючи з 12 березня 2015 року.
Доводи позовної заяви обґрунтовано тим, що 25 липня 2014 року державним виконавцем відкрите виконавче провадження про стягнення з нього на користь відповідача аліментів на сина ОСОБА_6 , на підставі виконавчого листа №2/487/1851/14, виданого 17 липня 2014 року Заводським районним судом м. Миколаєва, проте починаючи з 12 березня 2015 року син постійно проживає разом з ним, знаходиться на його повному утриманні, а відповідач з цього часу життям дитини не цікавиться, участі у вихованні і утриманні не брала. Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 20 грудня 2018 року визначено місце проживання дитини разом з ним.
19 березня 2019 року він звернувся до Заводського районного суду м. Миколаєва із позовом до відповідача про стягнення з неї на його користь аліментів на утримання сина ОСОБА_6 . Тому вважає, що державним виконавцем безпідставно нарахована заборгованість по аліментам, оскільки у відповідача право на стягнення аліментів припинилось з моменту, коли дитина почала проживати разом із ним та перебувати на його утриманні та з того часу його обов'язок по сплаті аліментів, визначений судовим рішення в 2014 році, відсутній.
Відповідач ОСОБА_3 у відзиві на позов просила суд задовольнити позовні вимоги частково, заборгованість по аліментам станом на 02 лютого 2019 року залишити в повному обсязі.
Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 15 січня 2020 року позов задоволено частково. Звільнено ОСОБА_1 , починаючи з 02 лютого 2019 року від сплати заборгованості по сплаті аліментів за виконавчим листом №2/487/1851/14, виданим 17 липня 2014 року Заводським районним судом м. Миколаєва, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_7 аліментів на сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі ј частки від всіх видів заробітку, починаючи з 28 квітня 2014 року і до повноліття дитини. В задоволенні інших позовних вимог відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 308 грн. судового збору.
Частково задовольняючи позовні вимоги місцевий суд виходив із того, що рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 20 грудня 2018 року, яким визначено місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_5 з батьком ОСОБА_1 , та яке набрало законної сили 02 лютого 2019 року, є обставиною, яка свідчить про наявність підстав для звільнення ОСОБА_1 від сплати заборгованості по аліментах. Разом з тим позивачем не доведено підстав для його звільнення від виконання батьківськіх обов'язків щодо сплати заборгованості по аліментах за період з 12 березня 2015 року до 01 лютого 2019 року.
Не погодившись із рішенням суду, ОСОБА_1 оскаржив його в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги, де посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просив скасувати оскаржене рішення місцевого суду в частині звільнення його від сплати заборгованості по аліментам з 02 лютого 2019 року та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким звільнити його від сплати заборгованості по сплаті аліментів з 12 березня 2015 року, а також скасувати це рішення в частині відмови в задоволенні його позовних вимог про звільнення його від сплати аліментів з 12 березня 2015 року та ухвалити в цій частині нове судове рішення про задоволення цих вимог.
Доводи апеляційної скарги обґрунтовував тим, що судом при обрахуванні часу звільнення від заборгованості по аліментам, було зроблено неправильний висновок про те, що обов'язок по сплаті аліментів на користь відповідача припинився не з того моменту, як дитина стала проживати разом із з ним, тобто з 12 березня 2015 року, а з моменту набрання законної сили рішенням суду про визначення місця проживання дитини разом із ним як батьком дитини, ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Відповідно до ч. 2 ст. 181 СК України підставою для стягнення аліментів на користь одного з батьків є проживання платника окремо від дитини.
Не дивлячись на те, що дитина з відповідачем не проживає понад чотири роки і вона не бере участі у її утриманні і вихованні, повністю відмовилася від сина, ОСОБА_3 добровільно не припинила стягнення з нього аліментів, присуджених на її користь, а відтак заборгованість збільшувалася.
Крім того, в порушення вимог ч. 1 ст. 264 ЦПК України суд взагалі не мотивував відмову в задоволенні вимог про звільнення від сплати аліментів на подальше, які стягуються на підставі рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 04 липня 2014 року на користь відповідача ОСОБА_7 на утримання сина ОСОБА_6 , починаючи з 12 березня 2015 року.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_3 доводи скарги не визнала просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
За приписами ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосується фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 2 ст. 367 ЦПК України).
Відповідно до ч.ч. 1, 2 та 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судом встановлено, що з 25 листопада 2005 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 26 березня 2014 року. Від шлюбу вони мають малолітнього сина - ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після припинення шлюбних стосунків син залишився проживати разом з матір'ю.
Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 15 жовтня 2014 року визначено місце проживання сина з матір'ю.
Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 04 липня 2014 року, яке набрало законної сили 15 липня 2014 року, з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 на утримання сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , стягнуті аліменти в розмірі ј частини від всіх видів доходів, починаючи з 28 квітня 2014 року і до досягнення дитиною повноліття. 17 липня 2014 року за заявою стягувача Заводським районним судом видано виконавчий лист №2/487/1851/14, який передано до примусового виконання до Центрального ВДВС ММУЮ та постановою державного виконавця від 25 липня 2014 року відкрите виконавче провадження.
Заборгованість по аліментам виникла за період з травня 2014 року по червень 2019 року у розмірі 87 581 грн., по вересень 2019 року - 95 432 грн.
Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 22 червня 2016 року в задоволені позову ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_5 відмовлено.
Зазначеними судовими рішеннями встановлено, що рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 15 жовтня 2014 року визначено місце проживання ОСОБА_5 разом з матір'ю ОСОБА_4 , в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 про визнання місця проживання дитини з батьком - відмовлено, рішення набрало законної сили 28 жовтня 2014 року. Проте, 12 березня 2015 року, ОСОБА_1 самочинно забрав малолітнього ОСОБА_5 з дошкільного закладу та до теперішнього часу дитину матері не повернув. Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 31 липня 2015 року постановлено відібрати малолітнього ОСОБА_5 від батька ОСОБА_1 та передати його матері ОСОБА_4 .
Вказані рішення суду ОСОБА_1 добровільно не виконав та в примусовому порядку також рішення не були виконані.
Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України встановлені судовими рішеннями обставини не підлягає доказуванню.
20 грудня 2018 року рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва задоволено позов ОСОБА_1 до ОСОБА_4 та визначено місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_5 разом із батьком ОСОБА_1 . Вказане рішення набрало законної сили 02 лютого 2019 року.
Відповідно до ч. 3 ст. 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Згідно із ч. 7 ст. 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Пунктами 1, 2 ст. 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Відповідно до ст. 18 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Згідно з ч.1 ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного та соціального розвитку.
За приписами ст. 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дітей до досягнення ними повноліття.
Відповідно до ч. 2 ст. 197 СК України за позовом платника аліментів суд може повністю або частково звільнити його від сплати заборгованості за аліментами, якщо вона виникла у зв'язку з його тяжкою хворобою або іншою обставиною, що має істотне значення.
Повне або часткове звільнення платника аліментів від сплати заборгованості за аліментами можливе лише за його позовом і лише тоді, коли заборгованість виникла у зв'язку із його тяжкою хворобою або іншою обставиною, що має істотне значення (наприклад, у зв'язку із перебуванням платника аліментів у лавах Збройних Сил України, тяжким матеріальним становищем, тощо). Питання про те, чи мають обставини, на які посилається платник аліментів, істотне значення, у кожному конкретному випадку вирішує суд.
Обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів.
Усебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об'єктивне з'ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
Суд першої інстанцій дійшов правильного висновку, що у даному випадку обставиною, яка має істотне значення для звільнення позивача від сплати заборгованості по аліментам, є ухвалення 20 грудня 2018 року Заводським районним судом м. Миколаєва рішення, яким визначено місце проживання дитини ОСОБА_5 разом із батьком ОСОБА_1 , позивачем у справі.
Оскільки вказане рішення набрало законної сили 02 лютого 2019 року та саме з цього часу вважається, що досягнуто юридичної визначеності у спірних правовідносинах щодо визначення місця проживання дитини, саме з цього часу судове рішення як правозастосовуючий акт впливає на поведінку сторін у спірних правовідносинах.
Положення ч. 2 ст. 197 СК України у даній справі не є підставою для звільнення позивача від сплати заборгованості за аліментами за період з 12 березня 2015 року до 01 лютого 2019 року, оскільки заборгованість, яка має місце, не виникла у зв'язку з тяжкою хворобою позивача або іншою обставиною, що має істотне значення.
Та обставина, що дитина ОСОБА_9 проживав разом з позивачем, на яку посилається позивач, правильно не прийнята судом першої інстанції до уваги, оскільки встановлено, що спірна заборгованість по аліментам за вказаний період виникла внаслідок безпідставного невиконання ОСОБА_1 рішення про стягнення аліментів, а також внаслідок самоправних дій позивача, які були спрямовані на відібрання і переховування дитини від матері без необхідних дозволів і погоджень, що підтверджено рішеннями суддів, які набрали законної сили.
Повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв'язку, установивши указані вище обставини, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про звільнення ОСОБА_1 від заборгованості по аліментам на сина ОСОБА_6 саме з 02 лютого 2019 року.
Водночас, відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_10 про припинення стягнення аліментів на дитину, суд першої інстанції в порушення вимог ст.ст. 263-265 ЦПК України, не обґрунтував судове рішення в цій частині.
Між тим, як встановлено судом, з часу винесення рішення про стягнення з позивача аліментів змінилися обставини, які були підставою для стягнення аліментів на користь матері дитини, а саме, судовим рішенням від 20 грудня 2018 року визначено місце проживання дитини ОСОБА_5 разом із батьком ОСОБА_1 , позивачем у справі, отже з часу набуття рішенням законної сили з 02 лютого 2019 року дитина перебуває на утриманні позивача.
Відповідно до ст.180 СК України батьки зобов'язані утримувати свою неповнолітню дитину до досягнення нею повноліття.
Також, ст. 181 СК України, за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Отже подальше після 02 лютого 2019 року стягнення аліментів з ОСОБА_1 за виконавчим листом № 2/487/1851/14, виданим 17 липня 2014 року Заводським районним судом м. Миколаєва, на користь ОСОБА_7 на сина у розмірі ј частки від всіх видів заробітку, починаючи з 28 квітня 2014 року і до повноліття дитини, не буде відповідати якнайкращому забезпеченню інтересів дитини, необхідних для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, які відповідають за неї за законом.
Частиною 4 ст. 273 ЦПУ України встановлено: якщо після набрання рішенням суду законної сили, яким з відповідача присуджені періодичні платежі, зміняться обставини, що впливають на визначені розміри платежів, їх тривалість чи припинення, кожна сторона має право шляхом пред'явлення нового позову вимагати зміни розміру, строків платежів або звільнення від них.
З огляду на наведені норми матеріального та процесуального права, встановлені обставини, апеляційний суд дійшов висновку про необхідність припинення з 02 лютого 2019 року стягнення аліментів з позивача за виконавчим листом № 2/487/1851/14, виданим 17 липня 2014 року Заводським районним судом м. Миколаєва про стягнення з нього на користь ОСОБА_7 аліментів на утримання сина, а отже позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню.
Доводи ОСОБА_1 про те, що припинення стягнення аліментів повинно починатися з 12 березня 2015 року спростовуються матеріалами справи, обставинами, які визнані учасниками справи та встановлені указаними вище судовими рішеннями, які набрали законної сили.
Межі здійснення цивільних прав визначені ст. 13 ЦК України.
Згідно ч.ч. 2 і 3 цієї статті при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
У зв'язку із указаним, доводи апеляційної скарги про перебування сина у скаржника, зокрема, з 12 березня 2015 року, що, на думку останнього підтверджує факт утримання ним дитини саме з цього часу, не спростовують обґрунтованих висновків суду першої інстанції про те, що дитина перебувала у батька безпідставно і незаконно, у порушення відповідних судових рішень.
Апеляційна скарга щодо цих аргументів зводиться до незгоди із висновками суду першої інстанції, невірного розуміння скаржником вимог чинного законодавства та власного тлумачення характеру спірних правовідносин.
З урахуванням викладеного, відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, а оскаржене судове рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог останнього про припинення стягнення з нього аліментів на сина ОСОБА_6 підлягаю скасуванню з ухваленням в цій частині нового судового рішення про часткове задоволення цих вимог.
Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справу на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. З урахуванням пропорційності розміру задоволених позовних вимог з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору при зверненні з позовом до суду першої інстанції у розмірі 1 076.40 грн. та за подання апеляційної скарги відповідно 1 152.60 грн., а загалом 2 229 грн.
Керуючись ст. ст. 376, 382 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити частково.
Рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 15 січня 2020 року в частині відмови у задоволенні вимог про припинення стягнення аліментів на дитину та розподілу судових витрат скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення про часткове задоволення цих вимог.
Припинити з 02 лютого 2019 року стягнення аліментів з ОСОБА_5 за виконавчим листом № 2/487/1851/14, виданим 17 липня 2014 року Заводським районним судом м. Миколаєва про стягнення з нього на користь ОСОБА_7 аліментів на утримання сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі ј частини від всіх видів заробітку, починаючи з 28 квітня 2014 року і до повноліття дитини.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_5 2 229 грн. судового збору.
В іншій частині зазначене рішення залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання її повного тексту в порядку та випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.
Головуючий Л.М. Царюк
Судді Т.М. Базовкіна
Ж.М. Яворська
Повний текст постанови складено 29 квітня 2020 року.