Іменем України
29 квітня 2020 року
Київ
справа №810/1376/16
провадження №К/9901/59982/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Смоковича М. І.,
суддів: Данилевич Н. А., Шевцової Н. В.
розглянув у порядку письмового провадження в касаційній інстанції справу
за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Київській області, третя особа - Бориспільський міськрайонний суд Київської області, про зобов'язання провести перерахунок заробітної плати та її виплату, провадження по якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 25 липня 2018 року, прийняту у складі колегії суддів: Глущенко Я. Б., Кузьмишиної О. М., Пилипенко О. Є.
І. Обставини справи
1. У квітні 2016 року ОСОБА_1 (надалі також позивач, ОСОБА_1 ) звернулась до суду з позовом до Територіального управління державної судової адміністрації в Київській області (надалі також відповідач, ТУ ДСА), третя особа - Бориспільський міськрайонний суд Київської області, в якому просила зобов'язати відповідача здійснити перерахунок та виплату її заробітної плати з урахуванням надбавок та інших виплат, які нараховуються залежно від розміру посадового окладу, за період з 26 жовтня 2014 року по 28 березня 2015 року згідно з вимогами статті 144 Закону «Про судоустрій та статус суддів», а також за період з 29 березня 2015 року по день прийняття судового рішення - відповідно до статті 147 Закону «Про судоустрій та статус суддів».
2. Київський окружний адміністративний суд постановою від 8 червня 2016 року позов задовольнив частково:
2.1. зобов'язав ТУ ДСА здійснити перерахунок та виплату на користь ОСОБА_1 , секретаря судових засідань Бориспільського міськрайонного суду Київської області, заробітної плати (з урахуванням надбавок та інших виплат, які нараховуються залежно від розміру посадового окладу) за період з 26 жовтня 2014 року по 28 березня 2015 року відповідно до вимог статті 144 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» (у редакції Закону від 7 липня 2010 року № 2453-VI) та за період з 29 березня 2015 року по 31 грудня 2015 року - відповідно до вимог статті 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (у редакції Закону України від 12 лютого 2015 року № 192-VIII).
2.2. щодо решти позовних вимог - у задоволенні позову відмовив.
3. При цьому за змістом указаної постанови суду першої інстанції позивач звернулась до суду з клопотанням про розгляд справи за її відсутності.
Відповідач явку свого представника в судове засідання не забезпечив, відзиву на позовну заяву, заперечень проти позову або будь-які пояснення до суду не надіслав.
Третя особа - Бориспільський міськрайонний суд Київської області взяв участь у справі на стороні позивача без самостійних вимог на предмет спору, вимоги позивача підтримав, просив суд задовольнити позов. У судове засідання представник третьої особи не з'явився, надіслав клопотання про розгляд справи за його відсутності.
4. Відповідач постанову суду першої інстанції в апеляційному порядку не оскаржував.
5. Постанова від 8 червня 2016 року набрала законної сили 28 червня 2016 року.
6. 1 липня 2016 року Київський окружний адміністративний суд видав виконавчий лист з виконання вищевказаної постанови, судове рішення перебувало на примусовому виконанні.
7. 30 травня 2018 року Державна судова адміністрація України (надалі також ДСА України) подала апеляційну скаргу на постанову Київського окружного адміністративного суду від 8 червня 2016 року.
8. В апеляційній скарзі та клопотанні про поновлення строку на апеляційне оскарження ДСА України, з-поміж іншого, зауважувала на тому, що рішення суду першої інстанції зачіпає її права та інтереси, оскільки, за твердженням автора апеляційної скарги, ДСА України здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності місцевих та апеляційних судів загальної юрисдикції та відповідно до статей 22, 23 Бюджетного кодексу України як головний розпорядник бюджетних коштів, що здійснює організацію та координацію роботи розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня та одержувачів бюджетних коштів у бюджетному процесі, вважає, що оскаржуване рішення може призвести до неправомірних стягнень з Державного бюджету України, які надалі не зможуть бути повернуті.
9. Київський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 13 червня 2018 року, поміж іншого:
9.1. визнав поважними причини пропуску ДСА України строку апеляційного оскарження постанови Київського окружного адміністративного суду від 8 червня 2016 року;
9.2. поновив ДСА України строк на апеляційне оскарження постанови Київського окружного адміністративного суду від 8 червня 2016 року;
9.3. відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою ДСА України на постанову Київського окружного адміністративного суду від 8 червня 2016 року.
10. У мотивувальній частині зазначеної ухвали суд апеляційної інстанції зазначив таке: «Разом з апеляційною скаргою заявником подано клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження з підстав, які суд вважає поважними».
11. Іншою ухвалою від 13 червня 2018 року апеляційний суд призначив справу до апеляційного розгляду на 18 липня 2018 року.
12. У судовому засіданні 18 липня 2018 року позивач подала до суду апеляційної інстанції клопотання про закриття апеляційного провадження з підстав, передбачених пунктом 3 частини першої статті 305 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі також КАС України).
13. Ухвалою від 18 липня 2018 року Київський апеляційний адміністративний суд відмовив у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про закриття апеляційного провадження, мотивуючи таке рішення тим, що рішення у даній справі безпосередньо впливає на права та інтереси ДСА України, як головного розпорядника бюджетних коштів.
14. Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 25 липня 2018 року:
14.1. апеляційну ДСА України задовольнив;
14.2. постанову Київського окружного адміністративного суду від 8 червня 2016 року скасував;
14.3. у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовив у повному обсязі.
ІІ. Провадження в суді касаційної інстанції
15. Позивач, уважаючи постанову Київського апеляційного адміністративного суд від 25 липня 2018 року ухваленою з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, подала касаційну скаргу.
16. Обґрунтовуючи порушення з боку апеляційного суду норм процесуального права, ОСОБА_1 наполягає на тому, що ДСА України не може вважатись особою, щодо прав, свобод, інтересів та (або) обов'язків якої Київський окружний адміністративний суд ухвалив рішення у своїй постанові від 8 червня 2016 року.
17. На думку автора касаційної скарги, суд апеляційної інстанції не мав процесуальних підстав відкривати апеляційне провадження, а помилково відкривши його - зобов'язаний був закрити його на підставі пункту 3 частини першої статті 305 КАС України.
18. У касаційній скарзі позивач просить скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі постанову Київського окружного адміністративного суду від 8 червня 2016 року.
19. ТУ ДСА подало відзив на касаційну скаргу, в якому, наполягаючи на безпідставності останньої, просить залишити її без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
ІІІ. Нормативне регулювання й оцінка Верховного Суду
20. Відповідно до частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
21. Водночас 8 лютого 2020 року набрали чинності зміни до КАС України, внесені Законом України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».
22. За правилом пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» зазначеного Закону касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
23. За наведених підстав касаційний розгляд здійснюється за правилами, що діяли до набрання чинності цим Законом, а саме за правилами КАС України в редакції зі змінами, внесеними Законом України від 19 грудня 2019 року № 394-IX.
24. Відповідно до частин першої-третьої статті 341 КАС України в зазначеній редакції суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
25. За приписами частини першої статті 293 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
26. За правилами статті 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження:
1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду;
2) на ухвалу суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.
27. Відповідно до частини другої статті 299 КАС України незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційна скарга прокурора, суб'єкта владних повноважень подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім випадків подання апеляційної скарги суб'єктом владних повноважень у справі, про розгляд якої він не був повідомлений або до участі в якій не був залучений, якщо суд ухвалив рішення про його права та (або) обов'язки.
28. Суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки такої особи не вирішувалося (пункт 3 частини першої статті 305 КАС України).
29. За змістом частин першої-п'ятої статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
30. Надаючи оцінку дотриманню з боку суду апеляційної інстанції норм процесуального права крізь призму аргументів касаційної скарги, Верховний Суд виходить із такого.
31. У цій справі ДСА України не належало до осіб, які беруть у справі і питання про права та обов'язки ДСА України суд у цій справі не вирішував.
32. Так, відповідачем за позовом ОСОБА_1 є ТУ ДСА, яке є територіальним органом ДСА України, і в спірних правовідносинах вказаний територіальний орган як суб'єкт владних повноважень наділений самостійною правосуб'єктністю, зокрема, ТУ ДСА може самостійно здійснювати свої адміністративні процесуальні права та обов'язки.
33. Те, що ТУ ДСА, як відповідач, не висловило своєї правової позиції по суті спору і не оскаржило судового рішення, яким на нього покладено обов'язок щодо перерахунку і виплати заробітної плати, не може слугувати підставою для того, щоб замість нього процесуальну і правову позицію висловило ДСА України, у структурі якого функціонує ТУ ДСА.
34. Мотиви, якими керувалась ДСА України при зверненні з апеляційною скаргою, дають підстави вважати, що у такий спосіб ДСА України переймає на себе процесуальні права відповідача за цим позовом. Утім, та обставина, що виконання постанови Київського окружного адміністративного суду від 8 червня 2016 року, яке набрало законної сили, призведе до витрат з Державного бюджету України, як і те, що ДСА України є головним розпорядником бюджетних коштів в розумінні статті 22 Бюджетного кодексу України та здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності місцевих та апеляційних судів загальної юрисдикції, не є свідченням того, що згаданим рішенням суд вирішив питання про права, свободи, інтереси чи обов'язки ДСА України як підстави, з якою пов'язано право на оскарження судового рішення особою, яка не брала участі у справі.
35. Аналогічних висновків Верховний Суд дійшов у постанові від 23 травня 2018 року у справі № 810/1337/16 і постанові від 20 червня 2019 року у справі № 810/1354/16, що прийняті у подібних правовідносинах.
36. Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (надалі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
37. За змістом частин першої, другої статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини (надалі - Суд).
38. Суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»).
39. Одним із основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відступ від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (пункт 46 рішення у справі «Устименко проти України», пункти 51, 52 рішення у справі «Рябих проти Росії», пункт 31 рішення у справі «Марушин проти Росії», пункт 61 рішення у справі «Брумареску проти Румунії» й інші).
40. Відстоюючи принцип правової визначеності, як у випадках перегляду судових актів у порядку нагляду (рішення у справах «Світлана Науменко проти України», «Трегубенко проти України», «Рябих проти Росії»), так і у випадках перегляду справ у зв'язку з нововиявленими обставинами (рішення у справах «Праведна проти Росії», «Желтяков проти України»), Суд вважає доцільним слідувати тій же логіці, коли цей основоположний принцип підривається за допомогою інших процесуальних механізмів, таких як продовження строку на оскарження.
41. Суд констатував порушення статті 6 Конвенції у справі «Пономарьов проти України» з тієї причини, що строк на оскарження був продовжений по завершенню значного періоду часу не для усунення серйозних судових помилок, а лише з метою повторного розгляду та ухвалення нового рішення у справі.
42. У пункті 34 рішення у справі «Безрукови проти Росії» Суд відмітив, що хоча продовження строку оскарження і проводиться на розсуд національних судів, останні, на думку Суду, повинні визначити, чи виправдовують підстави для подібного продовження втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує межі розсуду суду ні в тривалості, ні в підставах для визначеності нових тимчасових строків.
43. У справах щодо України Суд неодноразово відзначав, що відступи від принципу правової визначеності виправдані лише у випадках необхідності при обставинах істотного і непереборного характеру (справи «Салов проти України», «Проценко проти України», «Кравченко проти Росії»). Зокрема, відступ від принципу правової визначеності допустимий не в інтересах правового пуризму, а з метою виправлення «помилки, що має фундаментальне значення для судової системи» (рішення у справі «Сутяжник» проти Росії»).
44. Суд у справі «Устименко проти України» (рішення від 29 жовтня 2015 року, заява № 32053/13, пункти 50-54) зазначив, що «<…> апеляційний суд вирішив поновити строк оскарження, просто посилаючись, без надання будь-яких додаткових пояснень, на «поважні причини».
Згідно з твердженнями Уряду «поважними причинами», на які посилався апеляційний суд, була затримка в отриманні копії постанови районного суду. Проте Суд зазначає, що ані відповідач, ані апеляційний суд не навели цей факт в якості причини поновлення строку оскарження. У будь-якому разі зазначена причина не може вважатися такою, що має стосунок до рішення про поновлення пропущеного строку, оскільки згідно з національним законодавством строк оскарження відраховується з моменту фактичного отримання копії постанови особою, яка подає скаргу.
Іншими словами, опосередковано відхиливши єдину причину, наведену відповідачем у його клопотанні про поновлення пропущеного строку, апеляційний суд, тим не менш, задовольнив клопотання, не посилаючись при цьому на жодні конкретні обставини справи, і просто обмежився вказівкою на наявність у відповідача «поважних причин» для поновлення пропущеного строку оскарження. У світлі цих обставин Суд доходить висновку, що апеляційний суд поновив пропущений строк оскарження остаточної постанови суду, ухваленої на користь заявника, не вказавши чітких причин такого рішення.
Отже, національні суди, вирішивши поновити пропущений строк оскарження остаточної постанови у справі заявника без наведення відповідних причин та скасувавши в подальшому постанову суду, порушили принцип правової визначеності та право заявника на справедливий судовий розгляд за пунктом 1 статті 6 Конвенції.
Відповідно було порушення пункту 1 статті 6 Конвенції».
45. Подібна ситуація має місце й у справі, що розглядається.
46. Так, по-перше, суд апеляційної інстанції жодним чином не мотивував в ухвалі від 13 червня 2018 року про відкриття апеляційного провадження прийняття апеляційної скарги від особи, яка не брала участі у справі - ДСА України.
47. Свої мотиви з цього питання апеляційний суд виклав в ухвалі від 18 липня 2018 року про відмову у задоволенні клопотання про закриття апеляційного провадження.
48. Надалі, в ухвалі від 13 червня 2018 року про відкриття апеляційного провадження суд визнав поважними причини пропуску ДСА України строку апеляційного оскарження постанови Київського окружного адміністративного суду від 8 червня 2016 року та поновив цей строк.
49. Мотиви цього рішення, як уже зауважено вище, є такими: «Разом з апеляційною скаргою заявником подано клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження з підстав, які суд вважає поважними».
50. Тобто, мотивувальна частина ухвали суду, якою поновлено строк на апеляційне оскарження, що набрало законної сили, не містить жодної аргументації такого рішення та посилань на конкретні обставини, що визнані поважними.
51. Вищенаведене свідчить про те, що відкривши апеляційне провадження за апеляційною скаргою ДСА України із значним пропуском строку на апеляційне оскарження та переглянувши рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції допустив порушення норм процесуального права, зокрема, в аспекті дотримання визначеного статтею 6 КАС України принципу верховенства права.
52. При касаційному розгляді враховані висновки Верховного Суду України, наведені в постанові від 30 січня 2017 року у справі № 21-892а16.
V. Висновки по суті вимог касаційної скарги
53. У ситуації, що склалася, оскаржуване судове рішення не можна визнати законним та обґрунтованим, а залишення його в силі створить передумови для констатації з боку Європейського суду з прав людини порушення Україною міжнародних зобов'язань у частині виконання пункту 1 статті 6 Конвенції.
54. Що ж стосується вимог касаційної скарги про залишення в силі рішення суду першої інстанції, то ці вимоги не можуть бути задоволені, адже у силу статті 352 КАС України передумовою для такої процесуальної дії є констатація відповідності рішення суду першої інстанції вимогам закону та його безпідставного скасування за результатом апеляційного перегляду, тоді як у випадку, що розглядається, підставою для скасування рішення апеляційного суду є власне безпідставність апеляційного перегляду.
55. Зважаючи на викладене, предмет касаційного оскарження та приписи статті 353 КАС України, касаційну скаргу слід задовольнити частково та скасувати оскаржуване судове рішення із направленням справи на новий судовий розгляд до Шостого апеляційного адміністративного суду.
56. Суд апеляційної інстанції під час нового апеляційного розгляду повинен урахувати висновки і мотиви, наведені у цій постанові, й ухвалити судове рішення, яке би відповідало завданням адміністративного судочинства та принципу верховенства права.
VІ. Судові витрати
57. Оскільки справа повертається на новий розгляд, питання про розподіл судових витрат у порядку статті 139 КАС України не вирішується.
Керуючись пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX, статтями 341, 345, 349, 350, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції зі змінами, внесеними Законом України від 19 грудня 2019 року № 394-IX, Верховний Суд
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
2. Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 25 липня 2018 року у справі № 810/1376/16 скасувати.
3. Справу № 810/1376/16 направити на новий розгляд до Шостого апеляційного адміністративного суду.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не може бути оскаржена.
Головуючий М. І. Смокович
Судді Н. А. Данилевич
Н. В. Шевцова